Ухвала

від 05.08.2014 по справі 804/11296/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У  Х  В  А  Л  А і м е н е м  У к р а ї н и 05 серпня 2014 рокусправа № 804/11296/13-а Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:                    Чепурнова Д.В.                     суддів:                     Сафронової С.В.  Поплавського В.Ю. за участю секретаря судового засідання:          Надточія В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2013 року у справі  за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «Машкомплект» до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-   ВСТАНОВИВ: ТОВ НВП «Машкомплект» звернулося до суду з вищевказаним позовом в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000882250 від 27.05.2013р. В обґрунтування позовних вимог посилається на безпідставність висновків податкового органу викладених в акті перевірки, оскільки господарські операції з  ТОВ «Акопт» мали реальний характер. Правомірність формування позивачем податкового кредиту за результатами господарських операцій із зазначеним контрагентом підтверджується податковими накладними та іншими первинним документами. Постановою  Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2013 року позов задоволено. Не погодившись з прийнятим рішенням ДПІ у Красногвардійському районі м. Дінпроптеровська подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила постанову суду скасувати та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вказує на те, що господарські операції укладені з ТОВ «Акопт» не створюють  правових наслідків  та здійснені без мети настання реальних наслідків. В судовому засіданні апеляційної інстанції представники ТОВ НВП «Машкомплект» просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги, та залити без змін постанову суду першої інстанції, представник податкового органу не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлялися належним чином.   Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що податковим органом проведена позапланова невиїзна перевірка ТОВ НВП «Машкомплект» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Акопт» за травень 2012р. за результатами якої складено акт від 08.05.2013р. №1160/22.5-08/25522254 за висновками якого були встановлені наступні порушення: - п.185.1 ст. 185, п. 188.1 ст.188, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість за травень 2012р. на загальну суму ПДВ 6180,00грн; - п.137.10 ст.137 ПК України в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток за І півріччя 2012р. на загальну суму 7787,33 грн., в т.ч. у 2 кварталі 2012р. на суму 7787,33 грн.; - ТОВ НВП «Машкомплект» порушено ст.185 ПКУ в частині відсутності об'єкту оподаткування податком на додану вартість по ланцюгу постачання товарів з контрагентом - постачальником ТОВ «Акопт» та контрагентами – покупцями. Таких висновків податковий орган прийшов на підставі акту перевірки Західної МДПІ м. Харкова від 24.09.2012 р. № 401/22-417/37999413 яким встановлено наявні ознаки відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Акопт» у спірний період, у зв'язку з чим зроблені висновки, що наявні у позивача первинні документи не підтверджують факту здійснення операцій по ланцюгу на подальшу реалізацію ТМЦ, при цьому, також зазначено, що позивачем не були надані до перевірки будь-які документи, що підтверджують транспортування (товарно-транспортні накладні, шляхові листи, накладні та інші). На підставі вказаного акту перевірки  податковою інспекцією було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 27.05.2013р. №0000882250 за яким позивачеві було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем - 7780,00 грн., за штрафними санкціями - 3890,00 грн. Відповідно до ст.185, ст. 188-189, ст.198, 201 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів, місце надання яких знаходиться на митній території України; поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість; платник податків зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, яка є підставою для віднесення вказаної в ній суми податку на додану вартість до податкового кредиту Покупця. Підпунктом 198.3 ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 даного кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п. 198.2 ст.198 ПКУ вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Відповідно до п.201.6 ст.201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. У відповідності до приписів п.201.1, п.201.4., п.201.10, ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний виписати податкову накладну у двох екземплярах та надати покупцю податкову накладну, що має містити визначені за законом певні реквізити, у т. ч. ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні. Відповідно до п.п. 198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону. Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що наявність у позивача, податкових та видаткових накладних, рахунків-фактур,прийомного акту на зберігання труб на складі, який орендував позивач, копіями актів здачі приймання щодо надання послуг по зберіганню металопрокату на складі, виписок банку про оплату позивачем придбаного у вказаного контрагента товару, на підставі яких відповідні суми ПДВ у складі вартості придбаних  товарів та послуг були включені до податкового кредиту, позивач цілком правомірно включив суми податку на додану вартість по отриманим товарам до складу податкового кредиту оскільки його право на податковий кредит підтверджується єдиним і належним, з точки зору діючого законодавства, доказами. Придбаний товар  був використаний позивачем у власній господарській діяльності. Первинні бухгалтерські документи свідчать про фактичне отримання позивачем товарів, що відображено в бухгалтерському обліку та інших документах, які були надані позивачем до податкового органу до проведення перевірки. Зазначені первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Посилання податкового органу на відсутність у контрагента позивача можливостей для надання  послуг та поставку товару в силу відсутності основних засобів та персоналу не може свідчити про нереальність угод через те, що укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі надання послуг та поставки товару, податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит та на формування валових витрат в залежності від того, за яких ресурсів  (власних або залучених) надавалися послуги або здійснювалася поставка товару постачальником. Відповідно до п.200.1-200.4 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті і перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг, а залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду. Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування. Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладання штрафних санкцій. Висновками перевірки та судом першої інстанції не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту. Щодо посилання відповідача, на фіктивність укладених договорів між позивачем та вказаним вище контрагентом, колегія суддів зазначає, що відсутність та/або дефектність документів на транспортне перевезення не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Так, відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України N 363 від 14.10.97 р., товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Згідно із п. п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику. Разом з тим, вказані Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей. Крім того, чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання, а також права здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів при укладенні договорів. Слід також зазначити, що вказані правила регулюють  інші правовідносини, ніж ті що склалися між позивачем та його контрагентом. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої  інстанцій щодо відсутності підстав    нарахування податкових зобов'язань через недекларування відповідних сум податкових зобов'язань контрагентами позивача, оскільки зазначені доводи    суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно    в п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини    по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року    судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок    подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.           В той же час чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди – покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому  за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників при створенні  підприємства та здійсненні господарської діяльності або через відсутність висновків зустрічних перевірок зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту та донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток. Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на валові витрати та податковий кредит. На момент здійснення господарських операцій, обґрунтованість віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість за якими не визнала податкова інспекція, продавець знаходився в Єдиному державному реєстрі, а також мав свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість. За таких обставин покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої. Чинним на момент розгляду справи Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» було встановлено, що, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними (ч.1, ч.2 ст.18 Закону). Податковий орган не довів суду належними та достатніми доказами те, що усі первинні документи складені за наслідками здійснення спірних господарських операцій, не відповідають дійсності, те, що укладення договорів не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків та те, що договір укладено з метою безпідставного збільшення валових витрат позивача та безпідставного  формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Ці обставини могли бути підтверджені, зокрема вироком суду про визнання осіб, які уклали договір та склали первинні документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, винними у скоєнні відповідних злочинів. Беручи до уваги викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків щодо підтвердження неправомірності прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що в межах апеляційної скарги порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін. Керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст.ст. 200, 205, 206 КАС України, суд, - УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби  – залишити без задоволення. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2013 року – залишити без змін. Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів  з дня складення в повному обсязі. В повному обсязі ухвала складена 08 серпня 2014 року. Головуючий:                                                            Д.В. Чепурнов           Суддя:                                                            С.В. Сафронова           Суддя:                                                            В.Ю. Поплавський