Постанова

від 05.03.2014 по справі 804/1118/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2014 р. Справа № 804/1118/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: судді Борисенка П.О. при секретарі судового засідання - Сергієнка В.Ю., за участю представників позивача - Багдасарян Г.К., та Єви С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Бізнес-проект» до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним акту та скасування податкового повідомлення - рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Бізнес-проект» звернулось до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними дій, акту та скасування податкового повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 02 серпня 2013 року № 0001482203 ( з урахуванням уточнених позовних вимог).

В обґрунтування позову зазначено, що висновки документальної позапланової перевірки Приватного підприємства «Бізнес-проект» (ЄДРПОУ 32434111) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні операцій по придбанню товару та його подальшої реалізації за межами митної території України за період з 01.03.2013р. по 31.05.2013р., які відображені в акті №53/224/32434111 від 18.07.2013 року, є хибними, не ґрунтуються на дійсних фактичних обставинах та зроблені у зв'язку з невірним застосуванням норм податкового законодавства, а прийняте на їх підставі оскаржуване податкове повідомлення - рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити їх у повному обсязі.

У судове засідання представник відповідача явку уповноваженого представника не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, заперечень проти позовної заяви не надав.

Дослідивши матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, відповідачем на підставі наказу №12 від 04.07.2013 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Приватного підприємства «Бізнес-проект» (ЄДРПОУ 32434111) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні операцій по придбанню товару та його подальшої реалізації за межами митної території України за період з 01.03.2013р. по 31.05.2013р.

За результатами перевірки податковою інспекцією складено акт №53/224/32434111 від 18.07.2013 року (далі - акт перевірки), в якому зроблено висновок про порушення підприємством п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 41569,0грн., у тому числі: у березні 2013 року на суму 15536,00 грн., у квітні 2013р. на суму 26033,00 грн.

Не погодившись з зазначеним актом перевірки позивач подав на нього заперечення, які ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська залишені без задоволення.

На підставі висновків вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 02 серпня 2013 року № 0001482203, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 51 961,25 грн., з яких: за основним платежем 41569,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 10392,25 грн.

Не погодившись з зазначеним податковим повідомленням-рішенням, підприємство позивача оскаржило його до ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області. Рішенням ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області про результати розгляду первинної скарги від 01.10.2013 року №2853/10/04-96-10-04-09 скарга була залишена без задоволення.

Рішенням від 06.12.2013 року №17023/6/99-99-10-01-15 Міндоходів і зборів України також залишило оскаржуване податкове повідомлення-рішення без змін, а скаргу підприємства без задоволення.

Не погоджуючись з винесеним контролюючим органом податковим повідомленням-рішенням та висновками акту перевірки, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання такого рішення протиправним та його скасування.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для проведення позапланової виїзної перевірки став п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України. в свою чергу, пункт п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначає вичерпний перелік обставин для здійснення документальної позапланової перевірки.

Відповідно до п. 78.1.1 1 п. 78.1 ст. 78 ПК України, документальна позапланова перевірка здійснюється, якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Так, відповідач направляв на адресу позивача запити №7766/10/15-216 від 25.04.2013р. (відповідь та документи надані 13.05.2013 р.) та №9883/10/15-216 від 04.06.2013р. (отримано 12.06.13р.) (відповідь та документи надані 19.06.2013 р.).

З викладеного вбачається, що позивач протягом 10 робочих днів надав Відповідачеві письмові пояснення та їх документальне підтвердження стосовно обґрунтування операцій по придбанню товару та його подальшої реалізації за межі митної території України за вище вказаними листами-відповідями підприємства. Відтак порушень з боку позивача щодо надання відповіді на запит в межах дотримання вимог п.п.78.1.1 п.78.1 ст. 78 Податкового кодексу України не має.

Крім того, відповідачем, який за визначенням Кодексу адміністративного судочинства є суб'єктом владних повноважень, не надані докази несвоєчасності або неповноти відповіді позивача на надіслані запити.

До того ж відповідачем не наведено зміст відомостей про факт порушення податкового законодавства. Аналогічні положення містяться також у листі Державної податкової адміністрації України від 27.04.2011 року № 7971/6/23-4015/346, згідно з яким, якщо у передбачених підпунктами 78.1.1, 78.1.4, 78.1.9 пункту 78 статті 78 Податкового кодексу України обов'язковий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня його отримання, такий орган вправі провести документальну позапланову перевірку.

Таким чином, у відповідача були відсутні підстави для проведення позапланової документальної невиїзної перевірки позивача, оскільки останній надав відповідачеві письмові пояснення та їх документальне підтвердження.

Матеріалами справи також підтверджено, що спірна сума податкового кредиту сформована позивачем у зв'язку із придбанням товару у ТОВ «Глорі ЛТД» (код ЄДРПОУ 38298989) згідно договору №12/01 від 03.12.2012 року, ПАТ «Легмаш» (код ЄДРПОУ 14308256) згідно договору поставки № 13 від 19.04.2013 р., ТОВ «ЛІА компані» згідно договору поставки №01/04 від 24.04.13р.

У відповідності з цими договорами продавці зобов'язуються поставити і передати у власність ПП «Бізнес-Проект» (покупцю) товар (швацькі машини, головки до машини вишивальної).

На підтвердження правомірності формування позивачем податкового кредиту за операціями з придбання вказаної продукції останнім надано до суду договори поставки, податкові та видаткові накладні.

В подальшому отриманий позивачем товар був реалізований ним ООО «SAFOBAXSH SIFAT MAXSULOTLARI», (Республіка Узбекістан), Самаркандская область, поселок Фархад (ІНН 300868596 ОКПО 22444341), валюта платежу - долари США.

Взаємовідносини між позивачем та контрагентом - ООО «SAFOBAXSH SIFAT MAXSULOTLARI» здійснювались на підставі контракту поставки №10/05 від 03.05.2012 року. Згідно умов контракту продавець зобов'язаний поставити і передати у власність покупцю товар згідно Специфікацій, котрі являються додатками до цього договору.

Факт здійснення позивачем на підставі вказаного контракту операції з експорту товару підтверджується:

- вантажно-митною декларацією №110700000/2013/305495 від 23.03.2013 року по реалізації товару машина швацька побутова на загальну суму 10252,71 дол.США.;

- договором на транспортно-експедиторське обслуговування від 26.08.2010 року за № 144/10, укладеного між ПП «Ексимконтрол» (код 32812247, інн 328122404172) (Експедитор) (Україна, 52005 Дніпропетровська область, ! І Дніпропетровській район, пос. Ювілейний, вул. Теплична, 34/76) та ПП «Бізнес-Проект» | (Замовник). Згідно акту виконаних робіт від 31.03.2013р. № 175/13 вартість склала 53 265,61грн, в ї. ПДВ 1417,36грн. (послуги по території України склали 18011,84грн., в т.ч. ПДВ 20/о 1417,36грн., послуги по території Росії, Казахстана склали 35253,77грн, без ПДВ). Податкова гакладна № 152 від 29.03.2013р. на загальну суму 18011,84грн., в т.ч. ПДВ - 1417,36грн.;

- банківською випискою №10006182 від 22.03.2013 року на суму 53265,61 грн., яким засвідчується оплата за поставлений товар.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПКУ право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПКУ).

Згідно з п.198.3. ст.198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Приписами п.198.6. ст.198 ПКУ визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 статті 201 цього Кодексу.

За правилами, визначеними пп.195.1.1 п.195 ст.195 ПКУ, операції з вивезення товарів за межі митної території України оподатковуються за нульовою ставкою. Товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України.

Відповідно до п.188.1. ст.188 ПКУ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно дост.39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Аналіз наведених законодавчих положень не дає підстави для висновку, що законодавець зобов'язує платника податку, який здійснює операції з вивезення товарів за межі митної території України, враховувати при визначені вартості таких товарів податок на додану вартість, сплачений ним при придбанні такого товару, а інакше він позбавляється права на віднесення відповідних сум податку до податкового кредиту. Більш того, положеннями п.188.1 ст.188 ПКУ чітко зауважено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг (а операції з вивезення товарів за межі митної території України є такими, що оподатковуються за нульовою ставкою) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів, крім податку на додану вартість.

За приписами пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПКУ господарською діяльністю визнається діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З огляду ж на визначення господарської діяльності, що міститься у пункті пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України прибутковість кожної окремої операції не є обов'язковою ознакою господарської діяльності, яка може включати і окремі збиткові операції, здійснення яких викликано об'єктивними причинами.

А, відтак, продаж позивачем експортної продукції за ціною, нижчою собівартості, не можна розглядати операцією поза межами господарської діяльності позивача.

Аналогічна правова позиція виловлена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 15.12.2010 року в справі № К-32595/09.

З огляду на викладене, враховуючи, що спірна сума податкового кредиту сформована позивачем у зв'язку із придбанням товарів, виходячи з договірної вартості товарів, з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку та підтверджена податковими накладними, оформленими з дотриманням вимог ст.201 ПКУ, зауваження до яких у відповідача також відсутні, правові підстави для твердження про завищення позивачем в червні 2013 року податкового кредиту в розмірі 185084 грн. відсутні.

З приводу посилань відповідача на придбання товарів за економічно недоцільними угодами, адже реалізація таких товарів на експорт є збитковою, якщо порівнювати фактурну вартість реалізованого товару по ВМД із сукупною сумою ціни (з ПДВ), сплаченою за вищезазначену продукцію на території України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 49 Митного кодексу України від 13.03.2012р. №4495-VІ, митною вартістю товарів, що переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

До митної вартості товарів, що вивозяться (експортуються), також включаються фактичні витрати, якщо вони не були раніше до неї включені: а) на навантаження, вивантаження, перевантаження, транспортування та страхування до пункту перетинання митного кордону України; б) комісійні та брокерські винагороди; в) ліцензійні та інші платежі за використання об'єктів права інтелектуальної власності, які покупець повинен прямо чи побічно здійснити як умову продажу (експорту) товарів, які оцінюються.

Митна вартість товарів, що вивозяться (експортуються) з України на підставі договору, відмінного від договорів купівлі-продажу чи міни, визначається на основі ціни, підтвердженої комерційними, транспортними, банківськими, бухгалтерськими та іншими документами, що містять відомості про вартість товарів, які оцінюються, з урахуванням витрат на транспортування та страхування товарів до пункту перетинання митного кордону України.

Первинними документами підтверджується придбання позивачем товарів у контрагентів-постачальників на загальну суму 925419,00 грн. без врахування ПДВ. Реалізовано позивачем товару на суму 923738,91 грн. (сума реалізації на експорт без ПДВ). Таким чином, у перевіряємому періоді за цим правочином позивач отримав фінансовий результат по зазначеній операції у вигляді збитку в сумі 1680,09 грн. При цьому, чинним законодавством не передбачено обов'язковості визначення бази оподаткування ПДВ, виходячи з собівартості товару.

Господарським кодексом України у ст. 42 передбачено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Під господарською діяльністю у ст.3 ГКУ розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Також, Податковим кодексом України господарська діяльність визначена, як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи (п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПКУ).

В свою чергу діюче законодавство визначило прибуток (доход) суб'єкта господарювання як показник фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань (ст.142 ГКУ).

Таким чином, прибуток - це мета всієї діяльності, а не результат кожної окремої операції, яка здійснюється в процесі цієї діяльності, як помилково, не спираючись на норми права, вважає відповідач.

Аналогічні висновки робить Вищий адміністративний суд України в постанові від 15.12.2011 року по справі № К-35575/09, вказуючи, що господарська операція, яка направлена на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є об'єктивним процесом здійснення господарської діяльності, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати доходу від конкретної операції. При цьому, збитковість господарської операції не може бути підставою для визначення виробничої діяльності як негосподарської.

З точки зору податкового та бухгалтерського законодавства податок на додану вартість не можна вважати ні доходом, ні витратами. Про це свідчать прямі норми пп. 136.1.2 ст.136 (про не включення ПДВ до складу доходів) та пп. 139.1.6 ст.139 Податкового кодексу України (про не включення ПДВ до складу витрат), а також відповідні норми стандартів бухгалтерського обліку.

Таким чином, суд приходить до висновку, що в ході перевірки позивачем повністю було підтверджено право на податковий кредит в сумі 41569,00 грн. на підставі норм Податкового кодексу України.

Отже, на підставі зазначеного, випливає висновок про те, що оскільки відповідач при проведенні перевірки не навів та не надав жодного доказу в підтвердження своїх доводів, що містяться в акті перевірки, останні є неправомірними та необґрунтованими, а тому у суду є всі підстави стверджувати, що господарська діяльність підприємства здійснювалась у відповідності до норм податкового, господарського та цивільного законодавства, правочини на підставі яких складено первинні документи та сформовано податковий кредит відповідних звітних періодів не містять ознак дефектності, та спрямовані на реальне настання правових наслідків та відповідного економічного ефекту, наявністю ділової цілі, що обумовлені ними.

Разом з тим, щодо позовної вимоги визнати протиправним Акт № 53/224/32434111 від 18 липня 2013року про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Приватного підприємства «Бізнес-проект», ЄДРПОУ 32434111, проведену Райгородською ЛЛ. головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок з окремих питань управління податкового аудиту Державної податкової інспекції Кіровського району м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області на підставі наказу № 12 від 04.07.2013р., то суд зазначає, що відповідно до статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства є рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

Виходячи із загальних засад адміністративного судочинства задоволенню підлягають ті вимоги, які фактично відновлюють порушене право особи у взаємовідносинах з суб'єктом владних повноважень.

Акт перевірки не може бути предметом оскарження в адміністративному суді, оскільки не є обов'язковим ані для платника податків, ані для керівника контролюючого органу і є лише відображенням фактичних дій податкових інспекторів-ревізорів щодо встановлених в ході перевірки порушень

Підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України надано право платникам податків оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб).

Диспозиція цієї статті передбачає оскарження дій службової особи, які пов'язані з порушенням порядку проведення перевірки; дій, які полягають у перевищенні повноважень службовою особою щодо обмеження прав у можливості ознайомлення з результатами контрольного заходу; дій щодо проведення перевірки без установлених законом підстав та/або з порушенням вимог чинного законодавства тощо.

Зі змісту викладеної норми слідує, що дії, пов'язані з включенням до акта висновків, є по суті виконанням перевіряючим обов'язків, а самі по собі висновки обов'язкової сили не мають.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову в цій частині позовних вимог.

Крім того, вищенаведена позиція застосування норм права відповідає позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 10 вересня 2013 року у справі № 21-237а13 (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 33770792).

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що наведені в позовній заяві обставини підтверджуються належними та достатніми доказами, які свідчать про часткову обґрунтованість позовних вимог позивача.

Одним з принципів адміністративного судочинства, передбачених ст.7 КАС України, є принцип законності, який відповідно до ст.9 КАС України, полягає в наступному, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно ст.86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 69 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 71,94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України , суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Приватного підприємства «Бізнес-проект» - задовольнити частково.

Визнати протиправним проведення документальної позапланової перевірки Приватного підприємства "Бізнес -проект" ЄДРПОУ 32434111, проведену головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок з окремих питань управління податкового аудиту Державної податкової інспекції Кіровського району м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області Райгородською Л.А. на підставі наказу №12 від 04.07.2013 року, у зв'язку з відсутністю підстав для проведення перевірки.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02 серпня 2013 року № 0001482203 Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, за яким визначено суму податкового зобов'язання Приватного підприємства «Бізнес-проект» з податку на додану вартість у розмірі 51 961,25грн., у тому числі: за основним платежем 41569,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 10392,25 грн.

В решті задоволення позовних вимог - відмовити.

Присудити на користь Приватного підприємства «Бізнес-проект» (ЄДРПОУ 32434111) здійснені ним документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України в сумі 1218,00 грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять гривень 00 коп.).

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 КАС України.

Повний текст постанови складено 10.03.2014 року.

Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили 10.03.2014р. Суддя З оригіналом згідно Помічник судді П.О.Борисенко П.О.Борисенко І.В.Калита