Постанова

від 22.09.2014 по справі 2а-4716/11

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2014 року № 143462/12/9104 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Обрізка І.М.

суддів Іщук Л.П., Сапіги В.П.

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області на постанову Міжгірського районного суду Закарпатської області від 19 грудня 2011 року у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області про визнання незаконними дій відповідача та зобов'язання вчинити дії,-

встановив:

Сторона позивача звернулася 01.12.2011 року в суд з адміністративним позовом, в якому просить зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області виплатити недоплачену надбавку до пенсії як дитині війни із нарахуванням надбавки за проживання в гірському населеному пункті за період з відповідно до рішень Конституційного Суду України.

Вимоги мотивовані тим, що належить до категорії громадян, на яких поширюються соціальні пільги та категорії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни». У зв'язку з тим, що 22.05.2008 року рішенням Конституційного Суду України було визнано такими, що не відповідають Конституції України відповідні положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», якими була зупинена дія положень чинного законодавства України, на підставі якого держава зобов'язувалась доплачувати щомісячну соціальну допомогу, відповідач зобов'язаний був здійснити їй перерахування пенсії за вказаний вище період, однак подібного ним зроблено не було.

Постановою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 19 грудня 2011 року в порядку скороченого провадження позовні вимоги задоволено частково. Визнано неправомірними дії відповідача. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області нарахувати позивачу державну соціальну допомогу за період з 01.06.2011 року по 22.07.2011 року включно в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з розміру встановленого ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із врахуванням 20 % надбавки відповідно до Закону України "Про статус гірських населених пунктів" та провести відповідні виплати.Зазначено, що постанова підлягає до негайного виконання.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, сторона відповідача подала апеляційну скаргу, з якої із-за порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та постановити рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позову.

Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, прийшла до наступного.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що позивач, має статус дитини війни, у відповідності до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», що вбачається з відмітки в пенсійному посвідченні.

Частиною 2 ст. 8 і ч. 3 статті 22 Конституції України визначено, що конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй . При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст. 3 ч. 2 і ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. Фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

На час виникнення спірних правовідносин розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Відтак при визначенні розміру підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України Про соціальний захист дітей війни» застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який визначений ст. 28 ч. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Положення ч. 3 цієї статті не є перешкодою для застосування зазначеної величини, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком.

Окрім цього, відповідно до ч.2 ст.6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» розмір державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, збільшується на 20 відсотків.

За таких обставин позивач, будучи особою, яка одержала статус особи, що проживає на території гірського населеного пункту, має право на виплату спірного підвищення до пенсії, з одночасним його збільшенням на 20 відсотків.

Статтею 99 КАС України встановлено шестимісячний строк для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи.

З аналізу наведених правових норм та обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги щодо нарахування державної соціальної допомоги дитині війни у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком із нарахуванням надбавки за проживання в гірському населеному пункті в період з 01.06.2011 року по 22.07.2011 року являються обґрунтованими, виходячи зі строку звернення до адміністративного суду (01.12.2011 року).

Відповідно до вимог ст. 8 КАС України адміністративний суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. У своєму рішенні у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 року Європейський Суд з прав людини звертає увагу на те, що у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з бюджету. Держава може вводити, припиняти або закінчувати виплату цих надбавок. Проте, якщо правове положення, що діє, передбачає виплату певних надбавок, і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідне положення є таким, що діє (п. 23). Одночасно Європейський Суд з прав людини не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність засобів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26).

Пленум Верховного Суду України у п. 5 постанови № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» звернув увагу на те, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включаються мінімальний розмір заробітної плати, мінімальний розмір пенсії за віком, неоподатковуваний мінімум доходів громадян, розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково допустив постанову в цілому до негайного виконання.

Так, відповідно до п. 8 ч. 6 ст. 183-2 КАС України у постанові, прийнятій у скороченому провадженні, зазначається обов'язок відповідача виконати постанову негайно.

Водночас постанови, які виконуються негайно, визначені ст. 256 КАС України.

До таких постанов згідно з п. 1 ч. 1 та абз. 9 цієї статті належать постанови про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць та постанови суду, прийняті в порядку скороченого провадження.

Виходячи із змісту зазначених вище норм, колегія суддів дійшла висновку, що звертаючи до негайного виконання постанови щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень з питань обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання, зокрема, виплат та пільг дітям війни, прийняті в порядку скороченого провадження, необхідно застосовувати положення п. 1 ч. 1 ст. 256 КАС України, який є спеціальним для даної категорії справ.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно вирішивши справу по суті, однак допустив помилкове застосування норм процесуального права, що відповідно до п. 2 ст. 201 КАС України є підставою для зміни оскаржуваної постанови.

Керуючись ст. ст. 183-2, 195, п. 2 ч. 1 ст. 198, п. 1 ст. 201, ч. 2 ст. 205, ст. ст. 207, 254, 256 КАС України,-

постановив:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області задоволити частково.

Постанову Міжгірського районного суду Закарпатської області від 19 грудня 2011 року в справі 2а-4716/11 за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області про визнання незаконними дій відповідача та зобов'язання вчинити дії - змінити, виклавши третій абзац резолютивної частини постанови в наступній редакції: «Постанову в межах стягнення на користь позивача суми підвищення до пенсії за один місяць допустити до негайного виконання».

В решті постанову залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Обрізко І.М. Судді Іщук Л.П. Сапіга В.П.