Постанова

від 23.01.2007 по справі 30-15-28/271-05-6348

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

30-15-28/271-05-6348

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

23 січня 2007 р.                                                                                   № 30-15-28/271-05-6348  

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

головуючий суддяМуравйов О. В.

суддіПолянський А. Г.Коробенко Г. П.

розглянувшикасаційну скаргуВідкритого акціонерного товариства “Поліграфмаш”

на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 25.07.2006 року

по справі№ 30-15-28/271-05-6348 Господарського суду Одеської області

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Інтер-Бор”

доВідкритого акціонерного товариства “Поліграфмаш”

провизнання права власності на об'єкти лізингу

та за зустрічним позовомВідкритого акціонерного товариства “Поліграфмаш”

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтер-Бор”

третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет споруДержавна податкова інспекція у Малиновському районі м. Одеси

про визнання недійсним договору фінансового лізингу б/н від 28.01.2003 року

За участю представників сторін:

від позивача: Суліма В. М. –дов. від 14.08.06

від відповідача за первісним позовом:

Демченко Г. Г. –дов. від 03.05.06

від третьої особи за зустрічним позовом:

не з'явилися

Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.12.2006 року касаційна скарга Відкритого акціонерного товариства “Поліграфмаш” була прийнята до провадження колегією суддів у складі: Муравйов О. В. (головуючий), Полянський А. Г., Коробенко Г. П., її розгляд призначений на 11 год. 00 хв. 23.01.2007 року.

Відводів зазначеному складу суду не заявлено.

Представник третьої особи Державної податкової  інспекції у Малиновському районі м. Одеси в судове засідання 23.01.2007 року не з'явився, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлені заздалегідь належним чином. Оскільки явка представників сторін та третьої особи обов'язковою не визнавалася, додаткові документи від учасників процесу не витребувались, з врахуванням особливостей розгляду скарги судом касаційної інстанції, передбачених ст. 1117 ГПК України, колегія суддів вважає, що неявка представника третьої особи не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами відповідно до ст. 75, 1115 ГПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач Товариство з обмеженою відповідальністю “Інтер-Бор” звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом про визнання права власності на об'єкт лізингу, переданого за договором фінансового лізингу від 28.01.2003 року.

До прийняття рішення по справі відповідач Відкрите акціонерне товариство “Поліграфмаш” подало зустрічний позов до Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтер-Бор” про визнання договору фінансового лізингу від 28.01.2003 року недійсним, оскільки останній укладений з порушенням законодавства.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.08.2005 року по справі № 28/271-05-6348, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.10.2005 року,  задоволений зустрічний позов, спірний договір визнаний недійсним, в задоволені первісного позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.03.2006 року задоволена касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтер-Бор”, рішення Господарського суду Одеської області від 22.08.2005 року та постанова Одеського апеляційного господарського суду від 11.10.2005 року скасовані, справа передана на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Під час нового розгляду справі присвоєний № 15-30-28/271-05-6348, позивач Товариство з обмеженою відповідальністю “Інтер-Бор” подало заяву про зміну та уточнення позовних вимог, в якій навів перелік майна, про визнання права власності на яке заявлений позов, а також доповнив позов вимогою про усунення перешкод в користуванні ТОВ “Інтер-Бор” спірним майном шляхом вселення ТОВ “Інтер-Бор”  у приміщення та споруди, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Картамишевська, 9, а саме у приміщення виробничого цеху (приміщення інструментального цеху та приміщення електро-електронної дільниці) площею 3274 кв. м та у приміщення дільниці зарядки електрокар (1-й поверх) площею 180 кв. м.

Ухвалою від 14.05.2006 року у зв'язку з передачею справи на розгляд іншому судді справі присвоєний № 30-15-28/271-05-6348.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.06.2006 року по справі № 30-15-28/271-05-6348 (суддя Рога Н. В.) в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтер-Бор” відмовлено, зустрічна позовна заява Відкритого акціонерного товариства “Поліграфмаш” задоволена, визнаний недійсним з моменту укладення договір фінансовго лізингу від 28.01.2003 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством “Поліграфмаш” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Інтер-Бор”, зобов'язано Відкрите акціонерне товариство “Поліграфмаш” повернути Товариству з обмеженою відповідальністю “Інтер-Бор” 238120,8 грн., зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю “Інтер-Бор” повернути Відкритому акціонерному товариству “Поліграфмаш” приміщення та обладнання, передані у лізинг згідно додатку № 1 до Договору фінансового лізингу  від 28.01.2003р., стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтер-Бор” на користь Відкритого акціонерного товариства “Поліграфмаш” витрати по сплаті держмита у сумі 85 грн. та витрати на ІТЗ судового процесу у сумі 118 грн.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.07.2006 року по справі № 30-15-28/271-05-6348 (головуючий суддя Разюк Г. П., судді Петров М. С., Колоколов С. І.) задоволена апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтер-Бор”, рішення Господарського суду Одеської області від 23.06.2006 року скасоване, позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтер-Бор” задоволений, визнане право власності Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтер-Бор” на нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Картамишевська, 9 у складі виробничого цеху (приміщення інструментального цеху та приміщення електро-електронної дільниці), площею 3274 кв. м, приміщення дільниці зарядки електрокар (1 поверх_ площею 180 кв. м, а також на обладнання інструментального цеху; зобов'язано Відкрите акціонерне товариство “Поліграфмаш” усунути перешкоди Товариству з обмеженою відповідальністю “Інтербор” у користуванні вищезазначеним майном шляхом вселення у приміщення та споруди, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Картамишевська, 9Ю а саме у приміщення виробничого цеху (приміщення інструментальног8о цеху та приміщення електро-електронної дільниці) площею 3274 кв. м та у приміщення дільниці зарядки елетрокар (1-й поверх) площею 180 кв. м. В задоволенні зустрічного позову Відкритого акціонерного товариства “Одеський завод поліграфічних машин” відмовлено. Судові витрати в сумі 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 4251 грн. і 2466 грн. витрат по сплаті державного мита за розгляд справи судом першої та апеляційної інстанцій відповідно стягнуті з Відкритого акціонерного товариства “Поліграфмаш” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтер-Бор”.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, Відкрите акціонерне товариство “Поліграфмаш” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, рішення місцевого суду залишити без змін. Касаційна скарга мотивована порушенням норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови судом апеляційної інстанції.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтер-Бор” проти вимог та доводів заявника касаційної скарги заперечив, просить залишити постанову апеляційного господарського суду без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.

У відзиві на касаційну скаргу третя особа Державна податкова інспекція у Малиновському районі м. Одеси касаційну скаргу підтримала.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на неї, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла наступного висновку.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Касаційна інстанція вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 28.01.2003 року між позивачем (лізингоодерджувач) та відповідачем (лізингодавець) укладено договір передачі майна у фінансовий лізинг згідно з додатком №1 до договору строком на 20 років. Загальна сума договору становить 238120,80 грн., яка сплачується щорічно у розмірі 11906,00 грн. Майно, яке є об'єктом лізингу, було передано позивачу згідно акту приймання-передачі від 28.01.2003 року.

Відповідно до Додатку № 1 до Договору об'єктом лізингу є виробничий цех (приміщення інструментального цеху і приміщення електро-електронної ділянки) площею 3274 кв. м, приміщення ділянки зарядки електрокар (1 поверх) площею 180 кв. м, та обладнання згідно переліку (81 одиниця).

Додатком № 2 до Договору передбачено порядок сплати лізингових платежів: 20 років, 11906 грн. у рік, 992 грн. 17 коп. в місяць з щомісячною оплатою не пізніше 15 числа місяця.

Укладення договору фінансового лізингу повинно було відбуватися з дотриманням вимог Закону України “Про лізинг” в редакція, яка діяла станом на момент укладення договору.

Частиною 2 статті 1 цього Закону передбачалося укладення договору фінансового лізингу.

Частиною 1 статті 4 цього ж Закону фінансовий лізинг визначався як договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. При цьому сума відшкодування вартості об'єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу повинна включати не менше 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку договору фінансового лізингу об'єкт лізингу, переданий лізингоодержувачу згідно з договором, переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.

В статті 7 Закону серед суттєвих умов договору лізингу зазначалися умови про розмір, склад та графік сплати лізингових платежів, умови їх перегляду; умови переоцінки вартості об'єкта лізингу згідно з законодавством України; умови повернення об'єкта лізингу чи його викупу після закінчення дії договору; умови дострокового розірвання договору лізингу.

Частиною 3 статті 16 Закону України “Про лізинг” передбачалося, що розміри, спосіб, форма і строки внесення лізингових платежів та умови їх перегляду визначаються у договорі лізингу за домовленістю сторін відповідно до вимог цього Закону та законодавства України.

Частиною 2 цієї ж статті визначалося, що лізингові платежі включають:

суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості об'єкта лізингу, що амортизується за строк, за який вноситься лізинговий платіж;

суму, що сплачується лізингодавцю як процент за залучений ним кредит для придбання майна за договором лізингу;

платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, якщо об'єкт застрахований лізингодавцем;

інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

Виходячи з умов фінансового лізингу, визначеному сторонами, платіж за договором повинен був включати щонайменше суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості об'єкта лізингу, що амортизується за строк, за який вноситься лізинговий платіж та відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, якщо об'єкт застрахований лізингодавцем.

Як вбачається з умов договору, платежі за договором співпадають з вартістю майна, що передане у лізинг. Отже, як вірно зазначено в рішенні місцевого суду, за спірним договором фактично відбувається відчуження майна, а не передача його в лізинг.

Отже, твердження позивача про невідповідність умов спірного договору вимогам закону, а також висновок місцевого суду з приводу цього, цілком вірний.

Також суд касаційної інстанції вважає, що спірний договір не містить умов про викуп об'єкта лізингу. Замість цього, п. 14.2 договору передбачає безоплатну передачу об'єкта лізингу у власність лізингоотримувача. Безоплатна передача не є тотожною викупу.

За таких обставин суд першої інстанції вірно з посиланням на ст. 48 ЦК УРСР визнав спірний договір недійсним та застосував наслідки недійсності угоди, передбачені цією ж статтею.

Висновок апеляційного господарського суду про відповідність спірного договору законодавству зроблений помилково. Так, відповідно до ст. 9 Закону України "Про лізинг", майно передане за договором фінансового лізингу, зараховується на баланс лізингоотримувача із вказівкою, що це майно взято у фінансовий лізинг.

Згідно п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", під терміном “амортизація”' основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Таким чином, об'єкт лізингу за договором знаходився на балансі ТОВ “Інтер-Бор”, яке поступово відносило витрати на зменшення саме свого скоригованого прибутку, зменшуючи базу оподатковування ТОВ “Інтер-Бор”. Однак, у порушенні наведених норм законодавства, Одеський апеляційний господарський суд зробив помилковий висновок стосовно винагороди лізингодавця за договором, яку прирівняв до амортизаційних відрахувань, які взагалі зменшували базу оподаткування ТОВ “Інтер-Бор”, а не ВАТ “Поліграфмаш”.

Що стосується доводів позивача та третьої особи про недійсність спірного договору у зв'язку з перебуванням майна ВАТ “Поліграфмаш” в податковій заставі, то суд касаційної інстанції вважає, що вони вірно відхилені судом апеляційної інстанції. Так, згідно із Законом України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у разі коли платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, відчужив такі активи без попередньої згоди податкового органу, якщо отримання такої згоди є обов'язковим згідно з цим Законом, платник податків додатково сплачує штраф у розмірі суми такого відчуження, визначеної за звичайними цінами (п.п.17.1.8 п. 17.1 ст. 17). Отже, цим Законом передбачена спеціальна відповідальність за таке правопорушення. Крім того, на частину об'єкта лізингу –нерухоме майно –було надано дозвіл третьої особи, як це встановлено судом апеляційної інстанції.

Однак, враховуючи, що спірний договір не відповідав наведеним вище положенням Закону України “Про лізинг”, спірний договір правомірно визнаний судом першої інстанції недійсним.

Що стосується вимог ТОВ “Інтер-Бор”, то вони не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Оскільки спірний договір не відповідає вимогам законодавства і визнаний недійсним, він не створює цивільно-правових наслідків для сторін такого договору. Отже, вимоги ТОВ “Інтер-Бор”, які грунтуються на цьому договорі, вірно відхилені судом першої інстанції як безпідставні.

Крім того, такі вимоги суперечили і змісту укладеного договору. Так, спірний договір не передбачав умов про дострокове розірвання договору інакше як за домовленістю сторін або за рішенням суду (п. 13.2 договору). Доказів розірвання договору ТОВ “Інтер-Бор” не надало. Отже, оскільки строк договору визначений сторонами на 20 років, протягом всього терміну договору лізингу спірний об'єкт залишається власністю лізингодавця (п. 4.1 договору). Повна виплата вартості об'єкта лізингу є підставою для переходу права власності на нього до лізингоотримувача тільки у відповідності з умовами договору, тобто після закінчення строку договору. Крім того, договором (п. 6.1) передбачена сплата лізингових платежів тільки за користування об'єктом лізингу. Отже, їх сплата не тотожна сплаті вартості об'єкта лізингу, який, як визначали сторони в п. 14.2 договору, передається після закінчення угоди безоплатно.

Крім того, відповідно до вимог Закону України “Про лізинг” фінансовий лізинг передбачає строк не менше строку, за який амортизується 60% вартості об'єкта лізингу (ч. 1 ст. 4 Закону). Тому достроковий викуп суперечить положенням законодавства, що виключє дострокове виконання зобов'язань лізингодавцем в цій частині (ст. 531 Цк України).

Враховуючи наведене, ТОВ “Інтер-Бор” право власності на спірне майно не набуло, а тому суд першої інстанції правомірно відмовив в первісному позові.

Задовольняючи первісний позов, суд апеляційної інстанції припустився порушень ст. 328, 599, 531 ЦК України, що є підставою для скасування постанови апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене, касаційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Поліграфмаш” задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.07.2006 року по справі № 30-15-28/271-05-6348 Господарського суду Одеської області скасувати.

Рішення Господарського суду Одеської області від 23.06.2006 року по справі № 30-15-28/271-05-6348 залишити без змін.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

СуддіА. Г. Полянський

Г. П. Коробенко