Постанова

від 23.09.2014 по справі 823/2680/14

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2014 року справа № 823/2680/14

м. Черкаси

13 год. 00 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Каліновської А.В.,

при секретарі судового засідання Педані О.В.,

за участю:

представника позивача : Ставничого К.А.,

представника відповідача: Власенко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Цетус» до державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в Черкаський окружний адміністративний суд з вищезазначеним позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.05.2014р. №0001102301, 0001092301 та №0001082301.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач помилково дійшов висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки з контрагентом ТОВ «АТЗ-Сервіс» здійснені реальні господарські операції, на підтвердження яких, станом на час проведення позапланової невиїзної документальної перевірки позивача були наявні всі первинні документи. Станом на час здійснення господарських операцій ТОВ «АТЗ-Сервіс» було зареєстровано в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а тому наявність вироку щодо директора ТОВ «АТЗ-Сервіс» не може бути негативним наслідком для позивача.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав з підстав зазначених вище.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, з огляду на те, що позивачем занижено податок на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «АТЗ-Сервіс» за перевіряємий період на суму 17067 грн. та податок на прибуток в сумі 17963 грн., у зв'язку із відсутністю між позивачем та ТОВ «АТЗ-Сервіс» реального здійснення господарських операцій, оскільки вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13.09.2013р. по справі №359/8722/13-к директора ТОВ «АТЗ-Сервіс» визнано винним у вчинені злочинів, передбачених ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України, що свідчить про відсутність реального здійснення господарських операцій.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю «Цетус» зареєстроване як юридична особа 01.08.2005р., ідентифікаційний код 33684193, що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) АА № 601705, копія якої міститься у матеріалах справи.

На підставі наказу ДПІ у м. Черкасах ГУ Міндоходів у Черкаській області від 14.04.2014р. № 621, посадовою особою відповідача проведено позапланову невиїзну документальну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Цетус» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведені господарських взаємовідносин з ТОВ «АТЗ-Сервіс» за березень, квітень, травень 2012 року.

За результатами вищезазначеної перевірки ДПІ у м. Черкасах ГУ Міндоходів у Черкаській області складено акт від 22.04.2014р. №120/23-01-22-06/33684193 (далі по тексту - акт перевірки).

В акті перевірки встановлено порушення товариства з обмеженою відповідальністю «Цетус» вимог пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, ст. 44, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток всього в сумі 17963 грн.

Також, у висновку акту перевірки вказано на порушення позивачем вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.2 ст. 201 Податкового кодексу України, п. 16 Порядку «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення» від 01.11.2011р. № 1379, п. 18 Порядку «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення» від 14.01.2014р. № 10, в результаті чого встановлено заниження позивачем податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету всього на суму 17067 грн. та завищення від'ємного значення з податку на додану вартість за травень 2012 року на 41 грн.

На підставі вищезазначеного акта перевірки ДПІ у м. Черкасах ГУ Міндоходів у Черкаській області винесено податкове повідомлення-рішення від 06.05.2014р. №0001082301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 17067 грн. 00 коп., штрафні санкції у сумі 4267 грн. 00 коп., всього на суму 21334 грн. 00 коп., податкове повідомлення-рішення від 06.05.2014р. №0001092301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток вартість у сумі 17963 грн. 00 коп., штрафні санкції у сумі 4491 грн. 00 коп., всього на суму 22454 грн. 00 коп. та податкове повідомлення-рішення від 06.05.2014р. №0001102301, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 41 грн. 00 коп.

Питання, пов'язані з формуванням платником податку на прибуток і податку на додану вартість валових витрат та податкового кредиту, врегульовано ст.ст. 138, 139, 198 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

За змістом підпункту 138.1.1 пункту 138.1 названої статті ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом наведених правових норм витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактичні здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду від 01.11.2011р. №1936/11/13-11 зазначено, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально

складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, у ТОВ «Цетус» наявні та були надані для перевірки всі договори, додатки до них, видаткові накладні, податкові накладні, акти здачі-прийняття (надання послуг), платіжні доручення, тобто первинні облікові та податкові документи, з якими Податковий кодекс України, пов'язує право платника на формування податкового кредиту з ПДВ та витрат. Дані первинні документи не визнані недійсними, а тому вважаються належними доказами по справі.

Слід наголосити, що перевіркою не встановлено факт безтоварності господарської операції з придбання позивачем товару (робіт, послуг) у вищезгаданого контрагента.

Зазначене надало позивачу підстави для формування податкового кредиту внаслідок придбання вказаних робіт (послуг) у відповідних податкових періодах.

Отже, фактичне виконання вказаних господарських операцій свідчить про їх наповненість належним юридичним змістом, що тягне за собою настання передбачених законом правових наслідків, зокрема, в частині оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість.

Під час здійснення перевірки та винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідач послався виключно на наявність вироку Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13.09.2013р. по справі №359/8722/13-к, яким директора ТОВ «АТЗ-Сервіс» ОСОБА_3 визнано винним у вчинені злочинів, передбачених ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України, що свідчить про відсутність реального здійснення господарських операцій.

Проте, суд наголошує, що порядок та спосіб виконання контрагентами позивача своїх договірних зобов'язань, а також належне чи неналежне виконання контрагентами обов'язків, покладених на них законом як на суб'єктів господарювання - як то подача звітності, сплата податків та інше, не впливає на дійсність та значимість господарської операції для самого позивача, оскільки такі операції фактично мали місце і були направлені на досягнення конкретної економічної та господарської мети. Протилежного відповідачем суду не доведено.

Вищевикладене спростовує висновок відповідача про наявність у позивача умислу штучного формування податкового кредиту та необґрунтованого завищення від'ємного значення податку на прибуток задля власної вигоди.

Також суд не бере до уваги вирок від 13.09.2013р. по справі №359/8722/13-к, оскільки відповідно до частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

У довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 року «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону «Про податок на додану вартість» викладено, зокрема, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Отже, допущені порушення одним платником податків у відображенні у податковому обліку певної господарської операції, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Таким чином, враховуючи, що позивачем жодних порушень не вчинено, відповідач безпідставно поклав на позивача відповідальність за дії його контрагента ТОВ «АТЗ-Сервіс».

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, наявні в матеріалах адміністративної справи податкові накладні містять всі необхідні реквізити та оформлені належним чином, із акту перевірки вбачається, що порушень при їх оформленні в ході проведення перевірки не встановлено.

Таким чином, усі первинні документи позивача, оформлені у відповідності до вимог вищезазначених норм законодавства, а тому являються підставою для включення відповідних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Оскільки на момент виконання господарських операцій контрагент позивача мав статус платника податку на додану вартість та дійсне свідоцтво платника ПДВ, відповідно, зазначений суб'єкт господарювання мав право і на нарахування податку та складання податкових накладних, адже таке право надано Законом лише для осіб, що зареєстровані в якості платника податку на додану вартість.

Отже, всі податкові накладні виписані ТОВ «АТЗ-Сервіс», як платником податку на додану вартість станом на момент спірних правовідносин; підприємство-контрагент під час здійснення господарських операцій перебувало на обліку в органах ДПІ; на час вчинення угод знаходилось в ЄДРПОУ. Доказів зворотнього в акті не наведено, доказів зворотнього відповідачем не надано.

Під час судового розгляду справи відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, в розумінні статей 69, 70 КАС України, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем товару у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету.

Отже, наявність у платника податку (позивача у справі) виданої йому податкової накладної є достатніми підставами для формування податкового кредиту, з урахуванням підтвердження реального здійснення господарської операції.

Суд звертає увагу, що неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" Європейський суд з прав людини дійшов такого висновку: "…Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок Європейський суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні у справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Рішення Європейського суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", як зазначалося вище, мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського суду з прав людини при вирішенні справ.

У свою чергу, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, враховуючи сукупність встановлених вище обставин справи, суд приходить до висновку про наявність факту здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «АТЗ-Сервіс», а тому податкові повідомлення-рішення від 06.05.2014р. №0001102301, 0001092301 та №0001082301 є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідач не довів правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Натомість позивач обґрунтував правомірність заявлених позовних вимог. За таких обставин суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України

Керуючись ст.ст. 14, 86, 94, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області №0001082301 від 06.05.2014р.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області №0001092301 від 06.05.2014р.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області №0001102301 від 06.05.2014р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Цетус» 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя А.В. Каліновська

Повний текст постанови виготовлено 23 вересня 2014 року.