Рішення

від 15.09.2014 по справі 927/1004/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

========================================================================================================================================================================

Іменем України

РІШЕННЯ

15 вересня 2014 року Справа № 927/1004/14

Позивач: Фізична особа - підприємець ОСОБА_1,

АДРЕСА_1

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Шанхай",

пр-т. Миру, 194, корп. 3, м. Чернігів, 14038

Третья особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Готельно - ресторанний комплекс "Е 95", вул. Антонова - Овсієнко, 29, м. Чернігів, 14008

про стягнення 14420,55 грн.

Суддя А.М.Селівон

Представники сторін:

Від позивача: не з'явився. (ОСОБА_1 - особисто, паспорт НОМЕР_3, виданий Деснянським ВМ УМВС України в Чернігівській області від 08.04.2000 р., присутня в судових засіданнях 23.07.14 р. та 19.08.14 р.)

Від відповідача: не з'явився.

В судових засіданнях 23.07.14 р. та 19.08.14 р. присутній ОСОБА_2 - паспорт НОМЕР_2, виданий Деснянським ВМ УМВС України в Чернігівській області від 26.11.1996 р.

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернулась до господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шанхай" про стягнення 13948,22 грн., а саме 13167,00 грн. перерахованих на облаштування приміщення коштів та 781,22 грн. пені.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов Договору оренди нежитлового приміщення № 6-Б від 01.04.13 р. в частині неповернення останнім здійсненого позивачем платежу на облаштування приміщення, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 13167,00 грн., за наявності якої позивачем нараховано 781,22 грн. пені.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 07.07.14 р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 927/1004/14, розгляд справи призначено на 23.07.14 р..

Ухвалою суду від 23.07.14 р. за ініціативою суду в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Готельно - ресторанний комплекс "Е 95" та розгляд справи відкладався на 19.08.14 р..

Ухвалами господарського суду Чернігівської області від 23.07.14 р. та 19.08.14 р. розгляд справи відкладався на 19.08.14 р. та 10.09.14 р. відповідно.

Ухвалою суду від 19.08.14 р. за клопотанням позивача строк розгляду спору продовжувався на 15 днів.

В зв'язку з хворобою судді розгляд справи переносився з 10.09.14 р. та 15.09.14 р..

В судові засідання 23.07.14 р. та 19.08.14 р. з'явився позивач особисто.

В судові засідання 10.09.14 р. та 15.09.14 р. позивач не з'явився.

Уповноважений представник відповідача в судові засідання 23.07.14 р., 19.08.14 р., 10.09.14 р. та 15.09.14 р. не з'явився.

Уповноважений представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача в судові засідання 19.08.14 р, 10.09.14 р. та 15.09.14 р. не з'явився.

Про дату, час і місце проведення судових засідань відповідача повідомлено належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №№ 1400603133228, 1400603187484, 1400603306998.

Копії ухвал суду від 23.07.14 р. та 19.08.14 р., які направлялись третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача на вказану в Спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців стосовно ТОВ "ГРК "Е95" станом на 23.07.14 р. повернулись до суду неврученими адресату у зв'язку із закінченням терміну зберігання рекомендованих поштових відправлень на підприємстві поштового зв'язку.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача позивачу не відомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім цього, пунктом 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) передбачено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача повідомлена про час і місце розгляду справи судом.

До початку судового засідання 23.07.14 р. позивачем через канцелярію суду подані письмові пояснення б/н від 22.07.14 р., в яких позивач зазначає, що Додаток № 1 та Інвентаризаційна справа до Договору оренди нежитлового приміщення № 6-Б від 01.04.13 р. відповідачем не надавалися, інших правовідносин та додаткових угод до спірного договору між сторонами не існує.

Також позивач повідомив суд, що гарантійний лист був отриманий разом з рахунком на облаштування приміщення від 10.06.13 р., перерахована ФОП ОСОБА_1 сума мала бути зарахована відповідачем до повного використання цієї суми.

Щодо посадового становища особи, підписом якої засвідчено отримання ТОВ «Шанхай» заяви позивача від 29.01.14 р. про розірвання договору позивач зазначив, що вказана особа представлялась бухгалтером ТОВ «Шанхай» і була присутня під час домовленості сторін про дострокове розірвання договору оренди. Підставою для розірвання договору з боку орендаря стала неможливість функціонального використання приміщення, про що було зазначено в акті прийому. Вказані недоліки відповідачем усунуті не були.

Письмові пояснення позивача б/н від 22.07.14 р. разом з доданими до них документами долучені судом до матеріалів справи.

До початку судового засідання 19.08.14 р. через канцелярію суду представником відповідача подано відзив б/н від 15.08.14 р., в якому відповідач підтверджує укладення між сторонами Договору оренди нежитлового приміщення №6-Б від 01.04.2013р., на виконання якого відповідач передав, а позивач прийняв об'єкт оренди - павільйон № 4, місце №8 - 9,33 кв.м, що підтверджується Актом прийому - передачі від 13.12.2013р. В подальшому об'єкт оренди було повернуто відповідачеві відповідно до Акту на повернення нежитлового приміщення від 28.02.2014 р.. Копії вказаних актів наявні в матеріалах справи.

Отже, на думку відповідача, позивач користувався орендованим майном з 13.12.2013р. по 28.02.2014р., проте орендну плату на рахунок ТОВ "Шанхай" не сплачував.

При цьому у відзиві відповідач не заперечує надання позивачу гарантійного листа, в якому зазначив, що перераховані на рахунок ТОВ "Готельно - Ресторанний Комплекс "Е- 95" кошти у сумі 13860 грн. зарахуються в рахунок орендної плати.

Також відповідач зазначив про залишення поза увагою позивача того факту, що окрім 5% від перерахованої суми 13860 грн. слід також відрахувати суму орендної плати за 2 повних місяці та 19 днів, тобто з 13.12.2013р. по 28.02.2014р., що становить відповідно до п. 3.1. Договору оренди 653,10 грн. на місяць (70 грн.* 9,33 кв.м.), а за 2 місяці та 19 днів користування орендованим майном загальна сума орендної плати становить 1706,49 грн.. Таким чином, на думку відповідача, поверненню позивачу підлягає сума за мінусом 5% та 1706, 49 грн. оплати за користування орендованим майном.

Крім того у відзиві відповідач не погоджується із вимогами позивача щодо стягнення пені за порушення грошового зобов'язання, посилаючись на відсутність в позовній заяві конкретного розрахунку такої пені та незрозумілість періодів і підстав її нарахування. Оскільки, як стверджує відповідач, позивач не звертався до ТОВ "Шанхай" із письмовою вимогою про повернення коштів, відповідачу незрозумілі дата вчинення та зміст винних дій товариства щодо грошового зобов'язання перед позивачем, за відсутності наданих позивачем належних доказів на підтвердження порушення відповідачем вимог Договору оренди.

У відзиві відповідач повідомив суд про неможливість надання пояснень щодо посадової особи, яка начебто отримала заяву позивача від 29.01.2014р. у зв'язку з відсутністю оригіналу такої заяви у відповідача і сумнівами щодо самого факту приймання посадовими особами ТОВ "Шанхай" такої заяви.

У зв'язку із зміною керівництва товариства та у зв'язку із відсутністю конкретної дати на Гарантійному листі відповідач повідомив про неможливість надання пояснень щодо дати, коли саме було надано такий Гарантійний лист, неможливість надання пояснень щодо періоду, за який мало відбутися зарахування, однак, зважаючи, що позивач жодного разу не сплачував орендні платежі, а наразі відповідач просить утримати зі сплачених 13860 грн. суму орендних платежів, на думку відповідача, слід стверджувати, що сторони домовилися зараховувати кошти до повного їх використання.

Також відповідач повідомив суд про відсутність між ним та позивачем на даний час та в минулому жодних інших правовідносин, відсутність інших Додаткових угод до спірного Договору оренди нежитлового приміщення №6-Б від 01.04. 2013 р., Додатку №1 до нього та Додатку до Договору щодо вартості робіт згідно п. 4.1.6. Договору оренди, інвентаризаційної справи приміщення, а також будь-яких установчих документів, що стосуються ТОВ "Готельно - ресторанний комплекс "Е-95" і договору підряду. Правовстановлюючих документів на орендоване майно у відповідача не має, оскільки він є не власником, а лише користувачем майна.

Отже, з урахуванням вищевикладеного відповідач не погоджується з вимогами позовної заяви та просить відмовити у задоволенні позовної заяви, оскільки на думку відповідача, у наданому ТОВ "Шанхай" відзиві б/н від 15.08.14 р. містяться вичерпні пояснення та документи, за відсутності додаткових пояснень та доказів.

Відзив містить також клопотання відповідача про розгляд справи без участі представника ТОВ "Шанхай" на підставі відзиву та доказів, що наявні в матеріалах справи.

Вказаний відзив разом з доданими до нього документами долучений судом до матеріалів справи.

До початку судового засідання 10.09.14 р. позивачем через канцелярію суду 26.08.14 р. подані письмові пояснення б/н від 26.08.14 р., в яких позивач підтримує позовні вимоги та зазначає, що договір не ставить повернення коштів в залежність від сплати/несплати орендної плати , гарантійний лист не зазначений в договорі оренди як додаток, а також як на підстави розірвання договору оренди за згодою сторін посилається на невиконання відповідачем умов облаштування приміщення для його функціонального використання.

В поясненнях позивач також зазначає, що орендна плата за січень 2014 р. була ним сплачена ТОВ «Шанхай», а в лютому договір оренди вже був розірваний. При цьому, як стверджує позивач, орендна плата за грудень 2013 р. не стягувалась за згодою орендодавця.

Крім того, позивач вважає початок розрахунку відповідачем пені з дати повернення приміщення таким, що не відповідає умовам договору, а підписанню акту про повернення приміщення, за твердженнями позивача, передувало подання заяви про розірвання договору оренди.

Заборгованість з орендної плати, на думку позивача, в разі її наявності, підлягає стягненню з позивача за позовом ТОВ «Шанхай», поданим у відповідності до умов договору оренди.

Крім того, пояснення позивача місять клопотання про збільшення розміру позовних вимог у зв'язку з фактичною датою розгляду справи, зокрема, в частині пені, в якому позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 1253,55 грн. за період з 08.02.14 р. по 10.09.14 р., всього загальна сума позову складає 14420,55 грн..

До письмових пояснень додані, зокрема, копії рахунків - фактур № 8 від 26.12.13 р. за січень 2014 р. та від 28.02.14 р. за лютий 2014 р., квитанції № 4237.37.1 від 03.01.14 р., а також докази відправки вказаних пояснень на адресу відповідача та пояснення б/н від 26.08.14 р. на відзив відповідача.

Письмові пояснення позивача б/н від 26.08.14 р. разом з доданими до них документами долучені судом до матеріалів справи.

Згідно ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3.10 Постанови № 18 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Враховуючи, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству, не порушує чиї-небудь права та процесуальні права відповідача, передбачені ст. 22 ГПК, а саме відповідачу було надано можливість надання заперечень щодо зміни розміру позовних вимог та наведенні доводів у судовому засіданні, суд приймає вищевказану заяву позивача про збільшення позовних вимог в частині пені до розгляду і спір вирішується з її урахуванням.

Також до початку судового засідання 10.09.14 р. через канцелярію суду відповідачем подані:

- письмове клопотання б/н від 01.09.14 р. про долучення до матеріалів справи додаткових документів. Клопотання судом задоволене, документи до матеріалів справи долучені.

- додаткові пояснення б/н від 08.09.14 р., в яких відповідач просив відмовити в задоволенні позовної заяви та зауважив, що в гарантійному листі, на який посилається у позові позивач та на підставі якого позивач сплачував спірні кошти, чітко зазначено про зараховування в рахунок орендної плати грошових коштів, які передані на облаштування орендованого приміщення. Отже, відповідач заперечує проти тверджень позивача, що повернення коштів не залежить від сплати орендної плати, оскільки такі кошти передано з розрахунку, що фактично вноситься авансова плата за оренду приміщення, більш того, орендованим приміщенням позивач користувалася, що сама не спростовує, тому відповідачу незрозуміло, чим порушені в такому випадку права позивача.

Крім того, відповідач зазначає про ненадання позивачем доказів сплати орендної плати за всі місяця та дні - до дня повернення орендованого приміщення, доказів наявності заяви відповідача, відповідно до якої останній відмовився від отримання коштів за орендну плату за грудень, а також відсутність підписаної обома сторонами угоди про дострокове розірвання Договору оренди. На думку ТОВ «Шанхай», вказані в поясненнях позивача причини, які стали підставою для дострокового розірвання договору, також не знайшли своє відображення у жодному поданому позивачем доказі.

Додаткові пояснення відповідача долучені судом до матеріалів справи.

Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань до суду не надходило.

Про поважні причини неявки представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача суд не повідомлено.

Документи, витребувані ухвалами господарського суду від 23.07.14 р. та 19.08.14 р., третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача суду не надані.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання позивачем та відповідачем суду не надано.

Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась, сторони не скористались належними їм процесуальним правом приймати участь в судовому засіданні, зважаючи на заявлене відповідачем клопотання про розгляд справи без участі представника ТОВ «Шанхай», беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача на час розгляду справи, суд здійснював розгляд справи за відсутності представників сторін, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Подане позивачем в судовому засіданні 23.07.14 р. клопотання про відмову від здійснення фіксації судового засідання технічними засобами судом задоволене. Засідання господарського суду 23.07.14 р. та 19.08.14 р. по розгляду даної справи проведені без фіксації технічними засобами. Враховуючи неявку представників сторін в судове засідання 15.09.14 р. господарського суду по розгляду даної справи, на підставі ч. 8 ст.80-1 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

01 квітня 2013 р. між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (Орендар за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Шанхай" (Орендодавець за договором, відповідач у справі) укладений Договір оренди нежитлового приміщення № 6-Б (далі - Договір).

Згідно п.п.1.1, 1.2 Договору Орендодавець зобов'язується передати Орендареві за плату на визначений в Договорі строк в користування (оренду) нежитлове приміщення загальною площею 9,90 кв.м, ідентифіковане в Додатку № 1 до цього Договору, розташоване на першому поверсі будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (далі - Приміщення) для здійснення господарської діяльності, а саме торгівельної діяльності. Орендодавець гарантує, що Приміщення є власністю ПАТ «Чернігівський ремонтно - механічний завод «Жовтневий молот», та надано в користування у відповідності до договору позички приміщення від 01.04.2013 року між позичкодавцем - Власником та користувачем - Орендодавцем.

Відповідно до п.2.6 Договору передання Орендарю Приміщення оформляється відповідним документом (актом), який оформлюється у двох примірниках та підписується уповноваженими представниками сторін, при цьому підпис уповноважених представників сторін скріплюється печаткою. Якість (стан) Приміщення на момент його передачі зазначається в Акті прийому-передачі. Дата підписання Акту прийому-передачі приміщення вважається днем початку використання приміщення.

Відповідно до п.2.1 Договору він укладений строком на 24 місяці. Початок дії договору з 01 серпня 2013р., закінчення 31 липня 2015 року (включно).

Розділами 3, 4 Договору сторонами визначена орендна плата, права і обов'язки сторін.

Згідно п.7.9 Договір він набуває чинності з моменту підписання сторонами. Припинення дії даного Договору не звільняє сторони від проведення повного розрахунку за ним за час його дії та сплати штрафних санкцій за порушення умов Договору, вчинених під час дії цього Договору.

Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором оренди, який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та § 5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу ч.6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в ст.759 Цивільного кодексу України.

Договір оренди відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов.

За змістом глави 58 Цивільного кодексу України до обов'язків орендодавця за договором оренди віднесено передати або зобов'язатися передати наймачеві у користування негайно або у строк, встановлений у договорі найму, річ у комплекті та у стані, що відповідає умовам договору найму та її призначенню, а також попередити орендаря про особливі властивості та недоліки речі, які йому відомі і які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна наймача або інших осіб або призвести до пошкодження самої речі під час користування нею. При цьому орендар зобов'язаний у присутності орендодавця перевірити справність речі; у разі невиконання цього обов'язку річ вважається такою, що передана йому у належному стані. Передання орендарю будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 795 Цивільного кодексу України предання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності до ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Перевірка справності речі відповідно до вимог статті 767 Цивільного кодексу України означає відповідність її стану (якості) і комплектності умовам договору та призначенню речі.

Відповідно до умов п.2.6 Договору 13 грудня 2013 р. між сторонами підписано Акт прийому-передачі орендованого нежитлового приміщення, згідно якого відповідач передав, а позивач прийняв в оренду нежитлове приміщення: Павільйон № 4, місце № 8, площею 9,33 кв.м. Згідно вказаного акту стан приміщення на момент передачі його в оренду має недоліки: погане опалення.

Відповідно до абз. 1 ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно п. 3.1 Договору ставка орендної плати за 1 кв.м. приміщення складає 70,00 грн..За користування приміщенням Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату в розмірі 693,00 грн. незалежно від наслідків своєї діяльності.

Як встановлено судом згідно матеріалів справи та підтверджено позивачем, останнім на підставі виставленого ТОВ „Шанхай" рахунку - фактури № 8 від 26.12.13 р. квитанцією № 4237.37.1 від 03.01.14 р. перераховано відповідачеві 148,50 грн. орендної плати за січень 2014 р.. В матеріалах справи міститься також надана позивачем копія рахунку - фактури № 8 від 28.04.14 р. з орендної плати за лютий 2014 р. на суму 148,50 грн., докази оплати позивачем зазначеного рахунку в матеріалах справи відсутні.

Судом встановлено, що за змістом п.4.1.6 Договору сторони передбачили обов'язок Орендодавця зробити за рахунок Орендаря облаштування приміщення для його функціонального використання при веденні господарської діяльності, розрахунок вартості робіт визначається у додатку до Договору та підписується обома сторонами.

При цьому, як свідчать матеріали справи, підтверджено позивачем в письмових поясненнях б/н від 22.07.14 р. та відповідачем в письмових поясненнях б/н від 15.08.14 р., Додаток № 1 до Договору, Додаток щодо вартості робіт згідно п.4.1.6 Договору та інвентаризаційна справа приміщення у ТОВ «Шанхай» відсутні, і як наслідок, позивачу не надавалися.

Крім того, гарантійним листом (без вихідних реквізитів), який підписано обома сторонами, зазначено про укладення договору підрядних робіт ТОВ «Шанхай» з ТОВ „Готельно-Ресторанний комплекс "Е 95", за умовами останнього сума робіт складає 13860,00 грн.. В листі зазначалось про необхідність перерахування грошових коштів на рахунок підрядника ТОВ «ГРК «Е 95» для прискорення виконання робіт. Одночасно з боку ТОВ «Шанхай» надавалась гарантія зарахування перерахованої суми в рахунок орендної плати на умовах Договору оренди від 01.04.2013 року № 6-Б, а також зазначалось, що в підтвердження виконаних робіт надається акт підписаний Орендодавцем, Орендарем та Підрядником. У разі невиконання зобов'язань з боку Орендодавця сума повертається у відповідності до договору Оренди.

При цьому, на вимоги суду на час проведення судового засідання 15.09.14 р. сторонами не наданий для огляду суду укладений між ТОВ „Шанхай" та ТОВ „ГРК „Е 95" з метою облаштування приміщення для його функціонального використання при веденні господарської діяльності договір підрядних робіт або його копія.

Позивачем в письмових поясненнях б/н від 22.07.14 р. повідомлено, що одночасно з гарантійним листом, надання якого позивачеві підтверджено ТОВ «Шанхай» у відзиві, Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 було отримано рахунок - фактуру.

На підставі виставленого ТОВ «Готельно - ресторанний комплекс «Е 95» рахунку - фактури № СФ-84 від 10.06.13 р. на суму 13860,00 грн. з ПДВ на облаштування торгового місця (павільйон) площею 9,90 кв.м, позивачем квитанцією № 6468.174.1 від 12.06.13 р. на рахунок ТОВ «ГРК «Е 95» внесено 13860,00 грн. із зазначенням призначення платежу «облаштування торг.місця рах.факт. № СФ 84 від 10.06.13 р.», копія якої наявна в матеріалах справи.

За умовами п.2.5 Договору договір припиняється достроково за погодженням сторін, а також у випадках передбачених 781 Цивільного кодексу України.

За умовами п.2.7 Договору повернення Орендарем Приміщення оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами, далі - Акт повернення. При підписанні Акту повернення Орендодавцем зазначаються всі погіршення Приміщення, окрім таких, що виникли в результаті його нормального зносу. Приміщення повинно бути повернуто Орендодавцю в стані, не гіршому, ніж на день передачі його в оренду, з урахуванням нормального зносу.

За правилом частини 2 статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Згідно матеріалів справи судом встановлено, а також підтверджено позивачем та відповідачем в письмових поясненнях, що ФОП ОСОБА_1 було повернуто ТОВ «Шанхай» об'єкт оренди, про що складено і підписано сторонами у відповідності до п.2.7 Договору Акт на повернення нежитлового приміщення від 28.02.14 р., копія якого наявна в матеріалах справи.

Згідно даного акту Орендар передав, а Орендодавець прийняв нежитлове приміщення: Павільйон № 4, місце № 8, 9,33 кв.м. Як зазначено в акті, стан приміщення на момент передачі його Орендодавцю задовільний, недоліків немає, претензії у Орендодавця відносно приміщення відсутні.

Факт повернення наймачем орендованого майна сторонами не заперечувався.

Статтею 654 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 291 Господарського кодексу України одностороння відмова від договору оренди не допускається.

Згідно з ч.3 ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Відповідно до статті 188 Господарського процесуального кодексу України розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Як зазначено позивачем в позовній заяві, заявою від 29.01.14 р., ФОП ОСОБА_1 інформувала відповідача про свій намір щодо відмови від договору оренди та вимогу про повернення сплаченої суми.

Судом встановлено, що заява позивача б/н від 29.01.14 р., копія якої наявна в матеріалах справи, містить відмітку „Отримано 29.01.14 р.", а також підпис особи без зазначення її посади, прізвища та ініціалів.

При цьому позивач зазначає про отримання вказаної заяви посадовою особою ТОВ «Шанхай», яка назвалась бухгалтером товариства. Натомість, відповідач у відзиві отримання вказаного листа заперечує, посилаючись також на ненадання позивачем підписаної обома сторонами угоди про дострокове розірвання Договору оренди.

Зважаючи на відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів надсилання вказаної заяви від 29.01.14 р. на адресу ТОВ „Шанхай" та її отримання останнім, посилання позивача на заяву б/н від 29.01.14 р. як на відмову від договору оренди та вимогу про повернення сплаченої суми, а також на дату її складання як на дату розірвання Договору суд до уваги не приймає.

Отже, за висновками суду, виходячи з приписів ст.795 Цивільного кодексу України, умов п. 2.5 Договору оренди нежитлового приміщення № 6-Б від 01.04.13 р. щодо дострокового припинення договору за погодженням сторін, за відсутності укладеної між сторонами угоди про розірвання договору, проте за наявності Акту на повернення нежитлового приміщення від 28.02.14 р., вказаний Договір припинено 28.02.14 р..

Чинним законодавством України встановлено, що при укладанні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення, тобто мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Так, майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст.179 ЦК України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 ЦК України).

Згідно п.4.1.7 Договору Орендодавець зобов'язаний повернути сплачену суму Орендарю по облаштуванню приміщення у випадку дострокового розірвання договору за ініціативою Орендодавця або за взаємною згодою сторін на протязі 10 днів з дати розірвання Договору. Сума повернення розраховується зі сплаченої Орендарем вартості облаштування приміщення зменшеної на п'ять відсотків, які становлять єдиний податок, сплачений Орендодавцем.

Відповідно до п.5.1 Договору при порушенні грошового зобов'язання, передбаченого Договором, винна сторона сплачує іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми порушеного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Проте, відповідач, у свою чергу, в обумовлений п. 4.1.7 Договору строк повернення сплаченої на облаштування приміщення суми не здійснив, заборгованість відповідача станом на 03.07.14 р., за висновками позивача, складає 13167,00 грн. (13860,00 грн.-693,00 грн.(5% єдиного податку)).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Оскільки спірна сума, перерахована позивачем на облаштування приміщення відповідачем повернута не була, позивачем на адресу останнього було направлено претензію б/н від 11.04.14 р. з вимогою повернути 13167,00 грн. та сплатити передбачену п.5.1 Договору пеню, що підтверджується наданою позивачем копією фіскального чеку №3770 від 24.04.14 р..

Зазначена претензія залишена ТОВ „Шанхай" без відповіді та задоволення.

Таким чином, як вбачається із матеріалів справи, зазначено позивачем в позовній заяві та відповідачем не спростовано, свої зобов'язання щодо повернення позивачу перерахованих ним ТОВ „ГРК „Е 95" на облаштування приміщення грошових коштів в сумі 13167,00 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у відповідача станом на час звернення до суду утворилась заборгованість перед позивачем у заявленому вище розмірі, яку позивач просив стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу. При цьому відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

При цьому, відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських справах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Суд наголошує, що господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як встановлено судом за матеріалами справи, сторонами не підтверджено жодними доказами виконання сторонами умов п.4.1.6 Договору щодо визначення вартості робіт, а також укладення зазначеного в гарантійному листі договору підряду між ТОВ „Шанхай" та ТОВ „ГРК „Е95".

Доказів визнання недійсними Договору нежитлового приміщення № 6-Б від 01.04.13р. або окремих його пунктів сторонами суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення Договору на час його підписання з боку сторін відсутні.

На підставі зазначеного, а також вважаючи на той факт, що відрахування від суми, що підлягає поверненню позивачу згідно умов п.4.1.7 Договору, суми орендної плати за період з 13.12.13 р. по 28.02.14 р., тобто за весь час користування позивачем орендованим майном, не визначене умовами Договору, зокрема п.4.1.7, який не передбачає іншого зменшення суми, що підлягає поверненню, окрім як на 5% сплаченого орендодавцем єдиного податку, що становить 693,00 грн., твердження відповідача про необхідність відрахування орендної плати від суми, яка підлягає поверненню згідно умов Договору, судом відхилені.

Суд звертає увагу сторін, що за умови наявності заборгованості ФОП ОСОБА_1 перед ТОВ „Шанхай" з орендної плати за час користування орендованим майном, відповідач не позбавлений можливості звернутись до суду з окремою позовною заявою щодо її стягнення на підставі Договору оренди нежитлового приміщення № 6-Б від 01.04.13 р. відповідно до вимог чинного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 13167,00 грн., сплачених позивачем на облаштування приміщення, підлягає задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Приписами ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України встановлена спеціальна позовна давність для окремих видів вимог: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Так, згідно п.1 ч.2 вказаної статті позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідально до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення стоку є перший за ним робочий день.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо повернення суми на облаштування приміщення у строк, визначений умовами Договору, на підставі п.5.1 Договору позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 1253,55 грн. за період з 08.02.13 р. по 10.09.14 р., яку він просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно п.1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Згідно п. 1.11 Постанови № 14 пеня та інші нарахування у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань визначаються позивачем у твердій сумі на час подання позову і включаються в ціну останнього, з якої сплачується судовий збір у встановленому законом розмірі. Розрахунок відповідної суми може бути викладений у позовній заяві або доданий до неї; в останньому випадку він підписується особою, яка його склала, або особою, яка підписала позовну заяву.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені судом встановлено, що в поданому клопотанні про збільшення позовних вимог від 26.08.14 р. позивачем нарахована пеня за період з 08.02.14 р. по 10.09.14 р., тобто наперед, зважаючи на дату складання та подання до суду пояснень, в яких воно міститься, а саме 26.08.14 р.. Отже розмір пені, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та умов Договору, в межах визначеного з урахуванням п. 4.1.7 Договору строку повернення суми на облаштування приміщення, дати припинення Договору та дати подання клопотання про збільшення розміру позовних вимог в частині пені періоду, а саме з 11.03.14 р. по 26.08.14 р., становить 1171,32 грн., а отже є меншим, ніж заявлено у позивача, тому позовні вимоги в частині стягнення пені за несвоєчасне повернення сплаченої позивачем на облаштування приміщення суми підлягають частковому задоволенню в сумі 1171,32 грн..

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 "Про судове рішення" встановлено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 11, 202, 205, 509, 525, 526, 530, 546-549, 599, 610, 612, 626, 629, 638, 654, 759, 762, 765, 795 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 188, 193, 230, 283, 291 Господарського кодексу України, ст. ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 36, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шанхай" (пр-т Миру, 194, корп. 3, м. Чернігів, 14038, р/р 26006051404615 в Приватбанк, МФО 353586, код 38647329) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 13167,00 грн. боргу, 1171,32 грн. пені та 1816,58 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складений та підписаний 22 вересня 2014 року.

Суддя А.М.Селівон

.