Рішення

від 17.09.2014 по справі 910/13740/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/13740/14 17.09.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельно-промислова група «Альбатрос»

до Приватного підприємства «ПГС-05»

про стягнення 304 882, 12 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Лотоцька В.П.

від відповідача: Москаленко М.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговельно-промислова група «Альбатрос» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "ПГС-05" про стягнення заборгованості за договором поставки № 259 від 05.06.2014 р. у розмірі 144 667, 64 грн., а також 26 396, 88 грн. - 36 % річних, 133 817, 60 грн. - штрафних санкцій. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням грошових зобов'язань перед позивачем за вищевказаним договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2014 р. порушено провадження у справі № 910/13740/14, та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 20.08.2014 р. за участю повноважних представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Під час розгляду справи позивач подав заяву про забезпечення позову уданій справі шляхом заборони відповідачу вчиняти будь-які дії з відчуження належного йому майна та накладення арешту на всі поточні рахунки Приватного підприємства "ПГС-05" на суму 310 979, 77 грн.

В обґрунтування своєї заяви позивач посилається на невиконання відповідачем зобов'язань щодо здійснення розрахунків за поставлений товар.

Розглянувши заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вищевказаної заяви, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Положеннями ст. 67 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу; забороною відповідачеві вчиняти певні дії. Про забезпечення позову виноситься ухвала.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" № 16 від 26.12.2011 р. заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду.

За приписами постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" № 16 від 26.12.2011 р. умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Згідно з п 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" № 16 від 26.12.2011 р. у позовному провадженні піддані арешту кошти слід обмежувати розміром суми позову та можливих судових витрат. Накладення господарським судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачено , але господарський суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат. Відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником.

Тож, приймаючи до уваги, що нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на рахунки боржника, майно відповідача не є предметом спору в межах даної справи та, при цьому, позивачем не конкретизовано відповідне майно та не надано суду доказів, які б свідчили про ускладнення та/або неможливість виконання рішення суду, суд відмовляє позивачу у задоволенні клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову повністю.

Розгляд даної справи переносився в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач подав пояснення по справі, у яких відзначає, що при надходженні від відповідача грошових коштів, їх розподіл здійснюється загальним бухгалтерським методом та в першу чергу покриваються зобов'язання, що виникли раніше.

У процесі провадження у справі відповідач подав заперечення на позов, у яких частково визнав заборгованість перед позивачем на суму 122 958, 11 грн. за договором № 259 від 05.06.2014 р. та заперечив проти позову вимог в частині стягнення штрафних санкцій та відсотків за прострочення виконання грошового зобов'язання, а також просив стягнути з Приватного підприємства «ПГС-05» суму основного боргу за спірним договором у розмірі 122 958, 11 грн., 36 % річних у розмірі 606, 37 грн., та 0, 5 % від простроченої суми за кожен день прострочення у розмірі 3 073, 95 грн.

При цьому, відповідач стверджує, що додаткова угода № 2 від 05.06.2013 р. підписана неуповноваженою особою та з перевищенням повноважень, а відтак - не може бути прийнята судом як належний та допустимий доказ.

Позивач подав заперечення на відзив, у яких зазначає, що виконавчий директор Приватного підприємства «ПГС-05» має право підписувати та візувати всі документи, пов'язані з його фінансово-господарською діяльністю, в тому числі і договори.

17.09.2014 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговельно-промислова група «Альбатрос» подало пояснення по справі, у яких відзначає, що за період дії договору № 259 від 05.06.2014 р. позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 305 490, 12 грн., в той час як оплачено лише 147 512, 09 грн. та повернуто товар на суму 31 494, 90 грн.

У даному судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача в усному порядку визнав суму основного боргу у розмірі 122 958, 11 грн.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 17.09.2014 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

05.06.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговельно-промислова група «Альбатрос» та Приватним підприємством «ПГС-05» укладено договір поставки № 259, за умовами якого позивач зобов'язався поставляти, а відповідач - приймати та оплачувати товар, вказаний у накладних, що є невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до п.п. 2.1., 2.3. договору цина та асортимент товару вказуються у накладних. Загальна сума договору складається із суми всіх видаткових накладних до даного договору.

Відповідно до п. 4.1. (з урахуванням протоколу розбіжностей) договору розрахунки здійснюються протягом 45 календарних днів з дня поставки товару.

Згідно з п. 7.1. договору за прострочення виконання грошового зобов'язання винна сторона сплачує 36 % річних від простроченої суми в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України. У випадку порушення термінів оплати або поставки товарів, винна сторона сплачує на користь іншої штрафну санкцію у розмірі 0, 5 % від простроченої суми за кожен день прострочення.

Договір, відповідно до п.п. 10.1., 10.2., набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2013 р.

Як встановлено судом, термін дії договору № 259 від 05.06.2013 р. на підставі додаткової угоди № 2 від 23.01.2014 р.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, на виконання умов договору № 259 від 05.06.2013 р. позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 305 490, 12 грн.. що підтверджується видатковими накладними, засвідчені копії яких долучені до матеріалів справи.

При цьому, як вбачається з наявних у справі накладних, відповідачем повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговельно-промислова група «Альбатрос» товар на загальну суму 31 494, 90 грн.

Також судом встановлено, що відповідачем оплачено товар за договором на суму 147 512, 09 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку та прибутковими касовими ордерами.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує зобов'язання за договором № 259 від 05.06.2013 р. щодо розрахунків за поставлений товар, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 144 667, 64 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договором, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні норми закріплені також і в Господарському кодексу України.

Так, відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Виходячи з умов договору № 259 від 05.06.2013 р. відповідач зобов'язаний оплачувати товар не пізніше 45-ти днів з моменту його поставки.

Стосовно доводів відповідача про відсутність у особи, яка підписала додаткову угоду № 2 від 05.06.2013 р. до договору № 259 від 05.06.2013 р. відповідних повноважень, суд відзначає, що Приватне підприємство «ПГС-05» не оспорює дійсність вказаної угоди та, при цьому не заперечує факт отримання товару на підставі вказаного договору.

Крім того, відповідач визнав частину боргу за договором № 259 від 05.06.2013 р. у розмірі 122 958, 11 грн.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Тож, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд відзначає, що наявними у справі первинними документами підтверджується заборгованість відповідача за договором № 259 від 05.06.2013 р. на суму 126 483, 13 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 26 396, 88 грн. - 36 % річних, 133 817, 60 грн. - штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як визначено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Виходячи зі змісту вищенаведених норм, заявлена позивачем до стягнення сума штрафних санкцій, за своєю правовою природою є пенею.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому, відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з п. 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тож, оскільки відповідач здійснював оплату отриманого за договором № 259 від 05.06.2013 р. товару з порушенням встановленого строку, приймаючи до уваги що відповідачем не надано суду доказів вжиття заходів для уникнення порушення умов договору, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про притягнення відповідача до відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно розрахунку позивача за період з 26.12.2013 р. (дата виникнення заборгованості за відповідним платежем) до 03.07.2014 р. (дата визначена позивачем самостійно) з урахуванням здійснених відповідачем часткових проплат, розмір 36 % річних становить 26 396, 88 грн., пеня - 133 817, 60 грн.

Перевіривши правильність здійснених позивачем розрахунків, судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговельно-промислова група «Альбатрос» розраховано суму пені без врахування обмежень, встановлених ст. 549 Цивільного кодексу України, ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», а також ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Згідно розрахунку суду за період з 26.12.2013 р. (дата виникнення заборгованості за відповідним платежем) до 26.05.2014 р. (граничний термін нарахування пені відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України) розмір пені становить 7 720, 67 грн.

Розмір 36 % річних за розрахунком суду, здійсненим за визначений позивачем період становить 23 702, 59 грн.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Витрати по сплаті судового бору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельно-промислова група «Альбатрос» задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «ПГС-05» (03113, м. Київ, пр. Перемоги, 62-А, код ЄДРПОУ 33447158), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельно-промислова група «Альбатрос» (49010, м. Дніпропетровськ, вул. Погребняка, 23, кв. 15, код ЄДРПОУ 33667707) заборгованість у розмірі 126 483, 13 (сто двадцять шість тисяч чотириста вісімдесят три грн. 13 коп.) грн., 7 720, 67 (сім тисяч сімсот двадцять грн. 67 коп.) грн. - пені, 23 702, 59 (двадцять три тисячі сімсот дві грн. 59 коп.) грн. - 36 % річних та 3 158 13 (три тисячі сто п'ятдесят вісім грн. 13 коп.) грн. - судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. В іншій частині у задоволення позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 19.09.2014 р.

Суддя Пригунова А.Б.