Постанова

від 14.08.2014 по справі 804/9678/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2014 р. Справа № 804/9678/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді -Рищенко А. Ю., при секретарі судового засідання - Тоноян А.К., за участю: представника позивача - представника відповідача - Шестерня Н.О., Фадєєва Д.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Фермерського господарства «Київ» до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Дніпропетровської області про визнання недійсним та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.07.2014 року за №№0000192203, 0000202203, -

ВСТАНОВИВ:

10.07.2014 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулося Фермерського господарства «Київ» до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Дніпропетровської області про визнання недійсним та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.07.2014 року за №№0000192203, 0000202203.

Ухвалою суду від 11.07.2014 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Свої позовні вимоги Фермерське господарство «Київ» обґрунтовує тим, що за результатами проведеної перевірки відповідачем були прийняті протиправні оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 03.07.2014 року за №№0000192203, 0000202203. Адже у підприємства право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Також за твердженнями позивача оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для невизнання витрат з придбання товарно-матеріальних цінностей. Товарно-транспортна накладна не є документом, що визначає право на формування податкового кредиту, а лише - належним чином оформлена податкова накладна, митна декларація, заяви зі скаргою на постачальника відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, бухгалтерська довідка, або інші документи, що передбачені п.201.11 ст.201 Податкового кодексу України. При тому, що позивачем надавались всі необхідні документи на підтвердження взаємовідносин із вищевказаними контрагентами, а також документи, які є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, в тому числі податкові та видаткові накладні.

Просить суд:

- визнати недійсним (скасувати) податкове повідомлення-рішення №0000192203 від 03.07.2014 року на суму 293078,00грн., яке прийняте на підставі акту перевірки Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Дніпропетровської області від 06.06.2014 року за №101/22-03-30720818;

- визнати недійсним (скасувати) податкове повідомлення-рішення №0000202203 від 03.07.2014 року на суму 36842,63грн., яке прийняте на підставі акту перевірки Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Дніпропетровської області від 06.06.2014 року за №101/22-03-30720818.

Суд, заслухавши думки осіб, що брали участь у справі, вивчивши наявні у справі докази та оцінивши їх у сукупності, вважає необхідним задовольнити даний адміністративний позов частково з наступних підстав.

Згідно даних Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи - Фермерське господарство «Київ» (код ЄДРПОУ - 30720818) було зареєстроване Павлоградською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області - 10.03.2000 року. За статутом підприємства метою діяльності такого є отримання прибутку внаслідок здійснення господарської діяльності, задоволення законним шляхом інтересів та потреб фізичних та юридичних осіб, забезпечення раціонального використання і збереження наданої землі. Предметом діяльності господарства є в тому числі сільськогосподарське виробництво, рослинництво, вирощування зернових культур, вирощування картоплі та овочів, тощо.

Аналіз матеріалів справи показує, що у період з 12.05.2014 року по 30.05.2014 року відповідачем проводилась документальна планова виїзна перевірка Фермерського господарства «Київ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.03.2014 року, валютного та іншого законодавства з 01.04.2011 року по 31.03.2014 року.

Дану перевірку було проведено на підставі направлень податкового органу: № 218 від 04.12.2013 року, №218 від 04.12.2013 року, №217 від 12.07.2013 року, згідно із пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, ст.77, ст.82 Податкового кодексу України та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання на 2 квартал 2014 року.

Хід та результати проведеної перевірки було зафіксовано в акті перевірки від 06.06.2014 року за №101/22-03-30720818.

Згідно даного акту направлення на проведення перевірки було вручено - 12.05.2014 року під розписку головному бухгалтеру Фермерського господарства «Київ». Позивача проінформовано про проведення вказаної перевірки повідомленням від 29.04.2014 року №42 та наказом Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Дніпропетровської області від 29.04.2014 року №381, які були направлені засобами поштового зв'язку та отримані - 30.04.2014 року.

Відповідно до висновків, зазначених в Акті перевіркою встановлені порушення, в тому числі:

- п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в частині завищення податкового кредиту, що призвело до заниження податкового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 234462,00грн. в тому числі: жовтень 2011 року - 370,00грн., листопад 2011 року - 99 562,00грн., липень 2013 року - 37309,00грн., жовтень 2013 року - 33012,00грн., лютий 2014 року - 64209,00грн.;

- п.209.2 ст.209 Податкового кодексу України підприємством, грошові кошти у розмірі 36842,63грн., що перераховані на спецрахунок, використано не за цільовим призначенням.

Не погодившись із висновками акту перевірки, позивач надав податковому органу свої заперечення на акт перевірки, проте такі не були ним прийняті до уваги, а доводи, викладені в акті перевірки - залишені без змін.

На підставі вказаного акту відповідачем були складені податкові повідомлення-рішення №0000192203 від 03.07.2014 року, №0000202203 від 03.07.2014 року, відповідно до яких відповідачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем - 234462,00грн., нараховані штрафні (фінансові) санкції у сумі - 58616,00грн., нараховані штрафні (фінансові) санкції у сумі - 36842,63грн. відповідно.

Позивач оскаржує вищезазначені податкові повідомлення-рішення в судовому порядку.

Під час судового розгляду справи судом була встановлена правомірність винесення податковим органом податкового повідомлення-рішення від 03.07.2014 року №0000202203, яким були нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі - 36842,63грн.

Дане податкове повідомлення-рішення було винесено, у зв'язку із порушенням Фермерським господарством «Київ» п.209.2 ст.209 Податкового кодексу України.

Так, у відповідності до вказаної ст.209 Податкового кодексу України передбачено спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства.

Пунктом 209.2 ст.209 Податкового кодексу України визначено, що згідно зі спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Перевіркою встановлено, що ФГ «Київ» 31.01.2011 року відкрито ПАТ КБ «ПриватБанк» спеціальний рахунок №26045060021601, на якому, згідно з абзацом другим пункту 3 Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 12.01.2011 року №11, (далі - Порядок №11), акумулюються суми податку на додану вартість, що підлягають сплаті (перерахуванню) сільськогосподарським підприємством відповідно до податкової декларації за операціями з постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах (крім підакцизних товарів, за винятком виноматеріалів за кодами згідно з УКТЗЕД 2204 29 і 2204 30, які поставляються підприємствами первинного виноробства), тобто різниця між сумою податкового зобов'язання за звітний (податковий) період та сумою податкового кредиту за такий період перераховується сільськогосподарським підприємством з поточного рахунка на спеціальний рахунок у строки, встановлені статтею 203 Податкового кодексу України для перерахування суми податку на додану вартість до державного бюджету.

Підприємство, користуючись пільгою з податку на додану вартість, перераховувало позитивну різницю з ПДВ за скороченими деклараціями на спеціальний рахунок у розмірі 4646650,00грн. Так, у перевіряємому періоді господарство перераховувало зі спеціального рахунку грошові кошти суб'єктам господарювання за поставки добрив та дизельного пального, що підтверджено видатковими, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, рахунками - фактурами та банківськими виписками.

Проведеною перевіркою було встановлено, що ФГ «Київ» також перераховувало кошти зі спеціального рахунку за поставки запасних частин для ремонту сільгосптехніки. Для проведення перевірки господарством надано видаткові накладні, рахунки на оплату товару, виписки банку. При цьому у підприємства відсутні товарно-транспортні накладні на перевезення запчастин, акти прийому-передачі, які підтверджували б доставку товару до фермерського господарства.

Як зазначив відповідач у своєму акті перевірки, підприємством до перевірки не надано документів, підтверджуючих придбання запасних частин для ремонту сільгосптехніки, та використання запчастин в господарській діяльності, не надано актів на списання, у зв'язку з чим не є можливим підтвердити правомірність використання коштів зі спеціального рахунку. А не надання господарством вищезазначених документів вказує на нецільове використання грошових коштів, перерахованих на спецрахунок по наступних операціях: за 2011 рік - контрагенти: ОСОБА_5 у розмірі - 2122,54грн., ОСОБА_7 у розмірі - 400,00грн., ОСОБА_8 у розмірі - 2991,40грн., ОСОБА_9 у розмірі - 1660,00грн., за 2012 рік - контрагенти: ОСОБА_10 у розмірі - 25120,00грн., за 2013 рік - контрагенти: ОСОБА_10 у розмірі - 1332,00грн., за 2014 рік - контрагенти: ОСОБА_7 у розмірі - 534,70грн., ОСОБА_9 у розмірі - 2530,00грн., ОСОБА_11 у розмірі - 151,99грн., всього на суму - 36842,63грн.

Отже, на момент проведення перевірки позивачем не було надано документів, що підтверджують придбання запасних частин для ремонту сільгосптехніки, та використання запчастин в господарській діяльності, не надано актів на списання, тому суд вважає обґрунтованими застосування до Фермерського господарства «Київ» штрафних (фінансових) санкцій за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням №0000202203 від 03.07.2014 року на суму 36842,63грн. з огляду на таке.

Відповідно до п.44.6 ст.44 Податкового кодексу України, вважається, що такі документи були відсутні у платника податків на час складання податкової звітності.

Згідно п.209.2 ст.209 Податкового кодексу України сума ПДВ, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку-для інших виробничих цілей.

Зазначені суми ПДВ акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків у Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2011 №11 (далі по тесту - Порядок №11).

Згідно з пунктами 3 та 4 Порядку №11, сума ПДВ, що підлягає сплаті (перерахуванню) сільськогосподарським підприємством відповідно до податкової декларації за операціями з постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах (крім підакцизних товарів, за винятком виноматеріалів за кодами згідно УКТЗЕД 2204 29 і 2204 30, які поставляються підприємствами первинного виноробства), тобто різниця між сумою податкового зобов'язання за звітний (податковий ) період та сумою податкового кредиту за такий період, перераховується сільськогосподарським підприємством з поточного рахунку па спеціальний рахунок у строки, встановлені ст.203 Кодексу для перерахування ПДВ до державного бюджету.

Відповідно до умов п.123.2 ст.123 Податкового кодексу України, використання платником податків (посадовими особами платника податків) сум, що не сплачені до бюджету внаслідок отримання (застосування) податкової пільги, не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її падання згідно із законом з питань відповідного податку, збору, платежу додатково до штрафів, передбачених пунктом 123.1 цієї статті, -

тягне за собою стягнення до бюджету суми податків, зборів, платежів, що підлягали нарахуванню без застосування податкової пільги. Сплата штрафу не звільняє таких осіб від відповідальності за умисне ухилення від оподаткування.

Таким чином, у судовому засіданні була встановлена правомірність винесення Західно-Донбаською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів Дніпропетровської області податкового повідомлення-рішення від 03.07.2014 року за №0000202203, відповідно до якого нараховані суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі - 36842,63грн.

Що стосується податкового повідомлення-рішення від 03.07.2014 року №0000192203, яким відповідачу було збільшено суму податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів на суму - 234462,00грн., нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі - 58616,00грн., то суд зазначає, що в ході судового розгляду справи була встановлена протиправність винесення вказаного податкового повідомлення-рішення з огляду на таке.

Оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 03.07.2014 року №0000192203 було винесено, у зв'язку із порушенням позивачем п.198.1, 198.2, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України.

Так, у відповідності до положень п.198.1, 198.2, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Так, у своєму акті перевірки відповідач зазначає, що відповідно до акту обстеження полів від 07.11.2011 року встановлено, що внаслідок відсутності продуктивної вологи в ґрунті на протязі вересня-жовтня місяців посіви озимої пшениці на площі 399,2 га дали зріджені та слабкі сходи, у зв'язку з чим комісією запропоновано списати з площ звітності.

Перевіркою вказаного показника встановлено порушення п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України, а саме: підприємство відповідно до актів на списання віднесло суму ПДВ в розмірі 99562,00грн. на рахунок 79 «Фінансові результати». Тобто, за твердженнями відповідача, виходячи з вищевикладеного ФГ «Київ» в порушення пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.198.5, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України на зіпсовану сільгосппродукцію, яка не використана в господарській діяльності сільгосппідприємства нараховано податковий кредит щодо товарів (робіт, послуг) (насіння, добрива, палива), які були не використані для виробництва такої продукції, господарством не відкориговано. Так, при списанні загиблих посівів ФГ «Київ» повинно було відкоригувати податковий кредит за товарами, використаними для посіву загиблих сільгоспкультур, оскільки такі товари не використовувались в оподаткованих операціях господарської діяльності, як того вимагає п.198.3 Податкового кодексу України. А саме, такі культури не продано, в результаті чого ПДВ не нараховано й господарство не одержало від них жодного доходу.

Слід зазначити, що вище судом викладались норми п.198.1 ст.198, п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, відповідно до яких визначено порядок реалізації права на віднесення сум податку до податкового кредиту, визначено порядок встановлення дати виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту.

В п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Також проведеною перевіркою відображеного показника за період з 01.04.2011 року по 31.03.2014 року в сумі 4031528,00грн. на підставі таких документів: декларації з податку на додану вартість за перевіряємий період, податкові накладні, реєстри отриманих податкових накладних, виписок банку, первинні бухгалтерські документи (рахунки, накладні, акти виконаних робіт, платіжні документи) за перевіряємий період відповідачем було встановлено завищення податкового кредиту на загальну суму 134900,00грн.

З матеріалів справи вбачається, що протягом жовтня 2011 року фермерське господарство мало взаємовідносини з ТОВ «Аркада І.К.».

Так, згідно даних акту перевірки, під час проведення перевірки у перевіряємого підприємства були відсутні підтверджуючі документи на поставку товару за господарськими операціями, проведеними з ТОВ «Аркада І.К.» (товарно-транспортні накладні, подорожні листи водія, акт приймання-передачі). Також до Західно-Донбаської ОДПІ від ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова надійшов акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Аркада І.К.» (код ЄДРПОУ 37189154) від 29.12.2011 року №1001/18-011/37189154 з питань підтвердження господарських відносин з платниками податків за жовтень 2011 року. Податковий орган в тому числі зазначає про нереальність здійснення господарських відносин із контрагентами-покупцями їх вид, обсяг, якість та розрахунків в частині реалізації товарів, попередньо отриманих від ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ ВЕТЕК» за період: лютий 2014 року, в т.ч. й ФГ «Київ». Такі висновки контролюючий орган робить на підставі висновків акту ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська про результати проведення зустрічної звірки ТОВ КОМПАНІЯ «МЕРЕДІАН ТРЕЙД» від 20.05.2014 року №572/04-62-22-3/38433951. А тому, на думку податкового органу, підприємство не мало права на формування витрат по зазначеним господарським операціям.

Так, відповідно до вимог п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Відповідно до положень п. 85.2, п. 85.4, 85.8 ст. 85 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

При проведенні перевірок посадові особи органу державної податкової служби мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів (обов'язкових платежів), порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Посадова (службова) особа органу державної податкової служби, яка проводить перевірку, у випадках, передбачених цим Кодексом, має право отримувати від платника податків або його законних представників копії документів, що належать до предмета перевірки. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІV (у відповідній чинній редакцій), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, системний аналіз вказаної норми показує, що лише в разі фактичного здійснення господарської операції документ може вважатися первинним та тим самим підтверджувати реальність проведення такої господарської операції. Тому, якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку, навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. А для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, яка має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Слід зазначити, що пунктами 4, 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України № 984 від 22.12.2010 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 року за № 34/18772 (є чинним) визначено, що акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Таким чином, відповідач має базувати свої висновки за результатами проведеної перевірки безпосередньо на підставі дослідження наданих первинних документах, тим паче, що позивачем були пред'явлені всі необхідні первинні документи. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків і відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Також слід зазначити, що згідно листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року, не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Аналіз вищевикладених норм податкового законодавства показує, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Тому, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтвердженні належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Положеннями ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 року за № 2344-III (у відповідній чинній редакції) визначено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року №207, відповідно до п. 1 якого у водія юридичної або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, серед інших документів має бути товарно-транспортна накладна. Застосування зазначених форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 р. №363, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передачу, перевезення, здавання вантажу і взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Враховуючи зазначене, у разі відсутності товарно-транспортної документації, що підтверджує отримання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, в тому числі товарно-транспортної накладної, при обчисленні об'єкта оподаткування платник податку не має підстав враховувати вартість таких послуг при формуванні собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

При цьому, оскільки транспортної документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для невизнання витрат з придбання товарно-матеріальних цінностей.

При тому, що ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачає альтернативу таких документів.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) або не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 Кодексу).

В якості винятку підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту є заява зі скаргою на постачальника, яка подається відповідно до пункту 201.10 статті 201 Кодексу у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі, і бухгалтерська довідка, яка складається відповідно до пункту 198.5 статті 198 Кодексу у разі, якщо товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, в тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, при придбанні або виготовленні яких суми податку, сплачені (нараховані) у вартості товарів/послуг, необоротних активів, не були включені до складу податкового кредиту.

У судовому засіданні було з'ясовано та підтверджено той факт, що до перевірки ФГ «Київ» надало всі необхідні документи на підтвердження взаємовідносин з вищевказаними контрагентами, а також документи, які є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, суд погоджується із твердженнями позивача щодо протиправності збільшення відповідачем суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем - 234462,00грн., нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі - 58616,00грн. згідно податкового повідомлення-рішення від 03.07.2014 року №0000192203. Тому, таке є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Таким чином, суд приходить до висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню частково, а саме: у частині позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення №0000192203 від 03.07.2014 року на суму 293078,00грн., прийнятого на підставі акту перевірки Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Дніпропетровської області від 06.06.2014 року за №101/22-03-30720818 - задоволенню, а у частині позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення №0000202203 від 03.07.2014 року на суму 36842,63грн., яке прийняте на підставі акту перевірки Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Дніпропетровської області від 06.06.2014 року за №101/22-03-30720818 - відмові.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 60, 86, 160, 161, 163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Фермерського господарства «Київ» до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Дніпропетровської області про визнання недійсним та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.07.2014 року за №№0000192203, 0000202203 - задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.07.2014 року за №0000192203 на суму 293078,00грн., прийняте на підставі акту перевірки Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Дніпропетровської області від 06.06.2014 року за №101/22-03-30720818.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення виготовлення постанови в повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкт владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови.

Повний текст постанови складений 20.08.2014 року.

Суддя А.Ю. Рищенко