Рішення

від 22.09.2014 по справі 922/3269/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" вересня 2014 р.Справа № 922/3269/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Буракової А.М.

при секретарі судового засідання Бабиніні Д.О.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пластікс-Україна", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "1-я Копієчна Мастерська Реклами", м. Харків про стягнення заборгованості в розмірі 24684,08 грн. за участю представників сторін:

позивача - Зінов'єва І.А. за довіреністю № 07/08-14 від 07.08.2014 р.,

відповідача - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Пластікс-Україна", м. Київ (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "1-я Копієчна Мастерська Реклами", м. Харків про стягнення заборгованості в розмірі 24684,08 грн. В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання покладених на відповідача обов`язків за Договором поставки з відстрочкою платежу № ХВ-226 від 25.01.2013 р., в частині повної та своєчасної оплати за отриманий товар, з урахуванням чого та враховуючи приписи ст. ст. 712, 625, 655, 662, 688, 689, 692 Цивільного Кодексу України, ст.ст. 173-175,193 Господарського кодексу України просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 14777,09 грн., пеню в розмірі 850,28 грн., 36 % річних в розмірі 2354,60 грн., курсову різницю в розмірі 6702,11 грн. та судовий збір в розмірі 1875,00 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 07.08.2014 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 26.08.2014 року о 10:45 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.08.2014 року розгляд справи було відкладено на 22.09.2014 року о 10:30 год.

Представник позивача у судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити. Окрім того, 03.09.2014 року до господарського суду Харківської області надав супровідним листом (вх. № 30247), витребувані судом документи, які були прийняті судом до розгляду, досліджені та долучені до матеріалів справи.

Представник відповідача в призначене судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, причини неявки суду не відомі. Проте, до господарського суду Харківської області 17.09.2014 року повернулась ухвала суду від 07.08.2014 року, з поштовою довідкою з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Згідно довідки з ЄДРЮО та ФОП місцезнаходження відповідача є таким: 61035, м. Харків, вул. Оранжерейна, буд. 7.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18, відповідно до якої зазначено, що місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").

Також у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 зазначено, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку про належне повідомлення учасників процесу про час та місце судового засідання.

Відповідач правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає, що ним вжито всі заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, тому вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника відповідача за наявними в справі матеріалами, як передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки, дослідивши докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

25.12. 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „ПЛАСТІКС - УКРАЇНА" (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "1-Я КОПІЄЧНА МАСТЕРСЬКА РЕКЛАМИ" (відповідач, покупець) було укладено договір поставки з відстрочкою платежу № ХВ-226 (Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця матеріали для реклами, поліграфії, будівництва, упаковки та аксесуари до них (далі - товар) в асортименті та кількості, відповідно до видаткових накладних, що є невід'ємними частинами цього Договору, а покупець зобов'язався прийняти вказаний товар і оплатити його.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 2 ст.712 Цивільного кодексу України встановлює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач належним чином виконував умови договору, а саме поставив відповідачу товар на загальну суму 14777,09 грн., що підтверджується видатковими накладеними № 3084 від 22.01.2014 р. на суму 10291,36 грн., № 3134 від 22.01.2014 р. на 1358,03 грн., № 7283 від 10.02.2014 р. на суму 1760,90 грн., № 7284 від 10.02.2014 р. на суму 736,80 грн., № 7287 від 10.02.2014 р. на суму 630,00 грн.

Судом встановлено, що відповідач отримав вищенаведений товар, що підтверджується підписом уповноваженого представника відповідача та печаткою підприємства відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 5.2. Договору, передача товару від постачальника покупцю здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, що постачається в кількість в одиницях вимірювання, узгоджену ціну товару та загальну вартість товару, що постачається. Дата, вказана у видатковій накладній про прийняття товару, є датою поставки товару постачальником, з цього моменту постачальник вважається таким, що виконав свої зобов'язання по передачі товару покупцю.

Пунктом 7.4 Договору передбачено, що строк оплати кожної окремої партії товару становить 21 (двадцять один) календарний день з моменту передачі товару покупцю та підписання видаткової накладної. Тобто Відповідачу була надана відстрочка платежу по поставленому товару в 21 (двадцять один) календарний день з дати поставки товару, але навіть не дивлячись на надану відстрочку Відповідач так і не виконав свої зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач отримав товар на загальну суму 14777,09 грн., однак доказів сплати поставленого товару не надав.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, свого контррозрахунку позовних вимог, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення заборгованості в сумі 14777,09 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Крім того, представник позивача просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 850,28 грн., 36 % річних в розмірі 2354,60 грн., курсову різницю в розмірі 6702,11 грн.

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 8.2. Договору встановлено, що за несвоєчасну оплату товару, що постачається відповідно до договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої чи несвоєчасно оплаченої суми за кожний день прострочення виконання зобов'язання, яка нараховується до повної сплати суми боргу, та сплачує суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції.

Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.6 ст. 232 Господарс ького кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши нарахування пені в сумі 850,28 грн., суд приходить до висновку, що дане нарахування відповідає чинному законодавству, ст. 232 Господарського кодексу України, ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", з урахуванням чого позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 850,28 грн. підлягають задоволенню.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 8.4. Договору, за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання покупець сплачує постачальнику 36% річних від суми боргу за весь час прострочення.

Перевіривши нарахування 36% річних в сумі 2354,60 грн., суд приходить до висновку, що даний розрахунок не суперечить вимогам чинного законодавства, нарахований вірно, з урахуванням чого позовні вимоги в частині стягнення 36% річних підлягають задоволенню повністю.

Окрім того, п. 7.2. Договору, встановлено, що у випадку якщо на момент остаточних розрахунків сталося збільшення офіційного курсу НБУ гривні до Долару США на 2% та вище, вартість несплаченої частини товару може бути перерахована відповідно до такої зміни.

Перевіривши нарахування курсової різниці в сумі 6702,11 грн., суд приходить до висновку, що даний розрахунок не суперечить вимогам чинного законодавства, нарахований вірно, з урахуванням чого позовні вимоги в частині стягнення курсової різниці в сумі 6702,11 грн. підлягають задоволенню повністю.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України та постановою № 18 від 26.12.2011 р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції". Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати покладаються на відповідача в повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 525, 526, 530, 611 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «1-Я КОПІЄЧНА МАСТЕРСЬКА РЕКЛАМИ» (61035, м. Харків, вул. Оранжерейна, буд. 7, ЄДРПОУ 37576928) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛАСТІКС - Україна» (04080, м. Київ, вул. Межигірська, 82-А, п/р 26000001316427 в АТ «ОТП Банк» м. Київ, МФО 300528, код ЄДРПОУ 24587464) суму основного боргу в розмірі 14777,09 грн., пеню в розмірі 850,28 грн., 36 % річних в розмірі 2354,60 грн., курсову різницю в розмірі 6702,11 грн., судовий збір в розмірі 1827,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 26.09.2014 р.

Суддя А.М. Буракова

922/3269/14