Ухвала

від 23.09.2014 по справі 826/17437/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/17437/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Соколова О.А. Суддя-доповідач: Федотов І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

23 вересня 2014 року м. Київ

Судова колегія Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів - Ісаєнко Ю.А. та Оксененка О.М.,

при секретарі - Трегубенко Є.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 березня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ДССЛ Україна» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДССЛ Україна» (далі - позивач, ТОВ «ДССЛ Україна») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.06.2013 року №0001032220 та №0001042220.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 березня 2014 року адміністративний позов було задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову про відмову в задоволенні позовних вимог, вважаючи, що судом неповно з'ясовано обставини справи та неправильно застосовано норми матеріального права.

В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст.12, ч. 1 ст.41, ч. 4 ст. 196 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанова суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ТОВ «ДССЛ Україна» є юридичною особою, яка перебуває на податковому обліку ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві як платник податку на додану вартість (далі - ПДВ).

Відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ДССЛ Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та ПДВ за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року по взаємовідносинам з TOB «ТД «Стироплен», за результатами якої складено акт від 29.05.2013 року №1587/2220/37820268.

Згідно з висновками вказаного акту перевірки, позивачем було порушено вимоги чинного законодавства України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 50422,00 грн. та ПДВ на загальну суму 48021,00 грн.

На підставі акту від 29.05.2013 року №1587/2220/37820268 ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві було прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.06.2013 року №0001032220, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 63028,00 грн., у тому числі, 50422,00 грн. - за основним платежем та 12606,00 грн. - за штрафними санкціями; №0001042220, яким товариству визначено податкове зобов'язання з ПДВ в розмірі 60026,00 грн., у томі числі 48021,00 грн. - за основним платежем та 12005,00 грн. - за штрафними санкціями.

Задовольняючи даний адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції, вчинені між позивачем і його контрагентом TOB «ТД «Стироплен» у період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року, мають реальний характер, а тому в даному випадку наявні правові підстави для задоволення позову.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та здійснивши системний аналіз чинного законодавства, погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини регулюються нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України), Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV), Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (далі - Положення № 88).

Так, відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та надання послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, в силу вимог п. 198.2. ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.6. ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Порядок складення платником податку-продавцем податкової накладної та надання її покупцю визначено ст.201 ПК України.

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 ПК України.

Отже, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції та установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

Крім того, у відповідності до п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно до ч.1 ст.9 Закону №996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, з наведених законодавчих положень вбачається, що підставою для виникнення права платника податків на формування податкового кредиту є наявність одночасно двох умов: 1) первинної документації, зокрема, належним чином оформлених податкових накладних; 2) наявність в осіб, які здійснюють нарахування податку та складання податкових накладних, статусу платника податку.

Разом з тим, реальність здійснення господарських операцій між позивачем і TOB «ТД «Стироплен» за договором поставки від 01.06.2012 року №01/06-12 підтверджується відповідною первинною документацією, а саме: видатковими та податковими накладними, рахунками-фактури, платіжними дорученнями, які складені у відповідності з вимогами ст.9 Закону №996-XIV та п.2.4 Положення №88.

Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що товари, придбані позивачем у TOB «ТД «Стироплен» на підставі зазначеного договору поставки, у подальшому були ним реалізовані третім особам, а саме: ТОВ «Карі-Україна», ПрАТ «Новомиргородський елеватор», ПрАТ «Явкинський елеватор», ТОВ «Козацька стріла», ТОВ «Головне управління безпеки та захисту інформації «Сова», ПрАТ «Завод будівельних виробів-1», що також підтверджується відповідною первинною документацією.

Таким чином, оскільки витрати позивача за договором, укладеним між ним і TOB «ТД «Стироплен» були відображені у відповідних податкових накладних, складених на підставі правовідносин між позивачем та зазначеним контрагентом, який на момент виникнення спірних правовідносин був зареєстрований як платник ПДВ, первинні документи виписані та зареєстровані відповідно до вимог чинного законодавства, а доказами, наявними в матеріалах справи повністю підтверджується реальність господарських операцій за спірним договором поставки, рух коштів між його сторонами та подальша реалізація товару, то колегія суддів вважає, що невизнання відповідачем права позивача на формування податкового кредиту на підставі зобов'язань із TOB «ТД «Стироплен» є безпідставним.

Посилання апелянта на акт перевірки контрагента позивача від 11.04.2013 року №236/22-50/35872120 є безпідставними та не ґрунтуються на нормах права, з огляду на наступне.

Зі змісту ст.61 Конституції України вбачається, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншого суб'єкта підприємницької діяльності, зокрема, у галузі податкових правовідносин.

Отже, у чинному законодавстві України виникнення у платника ПДВ права на формування податкового кредиту не ставиться в залежність від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом, а тому при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому, не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку, а відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, яке відповідно до ст. 244-2 КАС України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Посилання апелянта на матеріали досудового слідства у відношенні до директора контрагента позивача колегія суддів вважає необґрунтованими і такими, що не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, оскільки ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, а не в порядку апеляційного провадження відповідачем не було надано жодних доказів щодо наявності відповідного вироку суду, який набрав законної сили, відносно посадових осіб позивача або за фактом скоєння злочину за ознаками ст.212 Кримінального кодексу України.

Доводи податкового органу про те, що договір поставки, укладений між ТОВ «ДССЛ Україна» і TOB «ТД «Стироплен», не спрямований на реальне настання обумовлених ним наслідків, що на думку відповідача, свідчить про його недійсність, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до положень цивільного законодавства, а саме: ч.1 ст. 203, ст.204, ч.2 ст.215, ч.1 ст.216, ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, а також ст.207 Господарського кодексу України, законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати правочини недійсними і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. За наявності ознак недійсності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх недійсність.

Таким чином, судова колегія вважає, що апелянт, який є суб'єктом владних повноважень, діючи в порушення вимог ч.2 ст.71 КАС України, не довів правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та не переконав судову колегію у своїй правоті.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності достатніх та необхідних правових підстав для задоволення даного адміністративного позову та приходить до висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому судова колегія залишає його без змін.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 березня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

.

Головуючий суддя Федотов І.В.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Оксененко О.М.