Рішення

від 22.07.2014 по справі 922/2007/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" липня 2014 р.Справа № 922/2007/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жельне С.Ч.

при секретарі судового засідання Кролівець М.О.

розглянувши справу

за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.E.E.B.", смт. Солоницівка про та за зустрічним позовом стягнення 40461,90 грн. Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.E.E.B.", смт. Солоницівка до Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", м. Харків про визнання недійсним договору за участю представників сторін:

позивача по первісному позову, відповідача за зустрічним позовом - Гроссу Г.В.

відповідача по первісному позову, позивач за зустрічним позовом - Горелов А.В.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача 36940,70 грн. заборгованості за неналежне виконання договірних зобов'язань, 134,61 грн. пені, 2285,00 грн. інфляційних та 1101,61 грн. трьох відсотків річних. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

ТОВ "Л.Е.Е.В." звернулось до господарського суду з зустрічним позовом до КП "Харківські теплові мережі" про визнання недійсним договору № 13734 від 04.10.2010 року.

22.07.2014 року до суду від представника позивача за зустрічним позовом надійшли додаткові пояснення щодо визначення обсягу приєднаного (максимального) теплового навантаження.

Суд, дослідивши надані пояснення та додані до них документи, долучає їх до матеріалів справи.

22.07.2014 року до суду від представника відповідача надійшло клопотання в якому він просить суд витребувати у позивача порядок розрахунку кількості спожитої енергії.

Суд, розглянувши зазначене клопотання, відхиляє його, виходячи з наступного.

Згідно ч. 3 ст. 38 ГПК України, сторона, прокурор, які порушують клопотання перед господарським судом про витребування доказів, повинні докладно зазначити: який доказ вимагається, підстави, з яких вони вважають, що ці докази має підприємство чи організація, і обставини, які можуть підтвердити ці докази.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 1990р. №9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції" суд витребує докази у разі виникнення у учасників судового процесу труднощів в поданні додаткових доказів.

Суд вважає, що дане клопотання є необґрунтованим, оскільки відповідачем не вказано обставини, які можуть підтвердити ці докази та яке значення для справи матиме цей доказ, крім того обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

В судовому засіданні представник позивача по первісному позову підтримав первісний позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити. Проти зустрічного позову заперечував, вказував на його безпідставність та просив суд відмовити в його задоволенні.

Присутній в судовому засіданні представник відповідача по первісному позову проти первісного позову заперечував та просив суд відмовити в його задоволенні. Зустрічний позов підтримав та просив суд його задовольнити.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Відповідач - ТОВ "Л.Е.Е.В." - займає нежитлові приміщення житлового будинку за адресою - Харківська область, Дергачівський район, селище міського типа Солоницівка, вул. Пушкіна, б.14

Система опалення Відповідача єдина з системою опалення будинку, окремого теплового вводу в приміщення відповідача немає. Цей факт підтверджується актами про підключення та відключення опалення до приміщень відповідача, де зазначено, що опалення приміщень - централізоване. Підключення та відключення споживачів, що мають єдину з житловими будинками систему опалення, здійснюється одночасно з підключенням та відключенням внутрішньої системи опалення та гарячого водопостачання житлових будинків в цілому. Опалення є системою, яка гідравліично та теплотехнічно об'єднує усі приміщення в житловому будинку. У зв'язку з тим, що приміщення Відповідача не обладнані окремим тепловим вводом, КП "Харківські теплові мережі" не мало технічної можливості провести окреме відключення приміщень відповідача від джерела теплової енергії, оскільки це спричинило б порушення теплового балансу усього житлового будинку в цілому та порушення прав та інтересів мешканців цього будинку. Можливості відключення окремих приміщень в житловому будинку немає.

КП "Харківські теплові мережі" на підставі Розпорядження про початок та кінець опалювального сезону 2012-2013 р.р., Розпорядження про початок та кінець опалювального сезону 2013-2014 р.р. та договору про постачання теплової енергії № 13734 від 04.10.2010 року, укладеного між сторонами, здійснювало постачання теплової енергії до нежитлових приміщень житлового будинку за адресою - Харківська область, Дергачівський район, селище міського типа Солоницівка, вул. Пушкіна, б. 14 на підставі договору купівлі-продажу об'єкту нерухомості від 06.10.2003 року.

Система теплопостачання відповідача є невід'ємною частиною системи теплопостачання зазначеного житлового будинку за адресою: Харківська область, Дергачівський район, селище міського типа Солоницівка, вул. Пушкіна, б. 14. На підставі зазначеного відповідачу були направлені рахунки за спожиту теплову енергію. Відповідач не сплачує рахунки.

Станом на 20.05.2014 року заборгованість за неналежне виконання договірних зобов'язань складає 36 940 грн. 70 коп., яка утворилася за період з жовтня 2012 року по квітень 2014 року.

Факт споживання відповідачем теплової енергії підтверджується актами на включення теплової енергії у приміщення відповідача. Вищезазначені акти на включення та відключення опалення підписані та скріплені печатками представників КП "Харківські теплові мережі" та повноважним представником балансоутримувача житлового будинку за адресою: Харківська область, Дергачівський район, селище міського типа Солоницівка, вул. Пушкіна, б. 14.

Відповідно до умов договору, КП "Харківські теплові мережі" (Енергопостачальна організація) зобов'язалося постачати відповідачеві (Споживачеві) теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах на потреби, перелік яких вказано в п. 2.1. договору, а відповідач зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені договором, а саме розділом 6 договору.

У відповідності до п.6.4 договору відповідач повинен був за 3 дні до початку розрахункового періоду сплатити позивачу попередню оплату вартості, необхідного обсягу теплової енергії, що і є заявкою на наступний розрахунковий період з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду.

КП "Харківські теплові мережі" свої зобов'язання виконало в повному обсязі, на підставі вищезазначеного договору в період з жовтня 2012 року по квітень 2014 року здійснило відпуск теплової енергії у приміщення відповідача та направило на його адресу рахунки на оплату спожитої теплової енергії за вищевказаний період.

04 жовтня 2014 року прийнято рішення Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області "Про передачу до комунальної власності територіальної громади міста Харкова об'єктів теплопостачання, що знаходяться у власності територіальної громади Солоницівської селищної ради", яким вирішено передати з комунальної власності територіальної громади Солоницівської селищної ради до комунальної власності міста Харкова об'єкти теплопостачання та визначити КП "Харківські теплові мережі" виконавцем послуг теплопостачання.

04 жовтня 2010 року між КП "Харківські теплові мережі" та ТОВ "Л.Е.Е.В." укладений договір купівлі - продажу теплової енергії № 13734, яким визначене договірне теплове навантаження, що склало 0,0145 Гкал/год.

Згідно п. 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 р. № 1198 у споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

03 квітня 2013 року відповідач звернувся до позивача з пропозицією внести зміни у договір купівлі - продажу теплової енергії № 13734 від 04.10.2010 року відповідно до виконаного ТОВ "Тепло-квар" розрахунку теплового навантаження нежитлового приміщення по вул. Пушкіна, б. 14, с. Солоницівка, Дергачівський район, Харківської області. Відповідно до цього розрахунку теплове навантаження приміщень складає 0,0145 Гкал/год, а площа приміщень складає 225,6 кв.м.

17 травня 2013 року позивачем були оформлені та підписані додаток № 1 та № 4 до договору № 13734 від 04.10.2010 року на підставі наданого відповідачем розрахунку теплового навантаження.

31 травня 2013 року відповідачем повернутий один екземпляр підписаних та скріплених печаткою додатку № 1 та № 4 від 01.05.2013 року, а також протокол розбіжностей до додатку № 4 від 01.05.2013 року до договору купівлі - продажу теплової енергії № 13734 від 04.10.2010 року, яким відповідач зазначив "в стовбці 9 таблиці цифри " 0,014500" замінити цифрами " 0,00539".

Позивач з означеною позицією відповідача не погодився, оскільки сам відповідач надав позивачу розрахунок теплового навантаження на нежитлові приміщення по вул. Пушкіна, б. 14, с. Солоницівка, Дергачівський район, Харківської області, виконані на замовлення відповідача незалежною організацією, яка має відповідну ліцензію на здійснення зазначеного виду діяльності. КП "Харківські теплові мережі" погодили цей розрахунок.

На підставі ст. 188 ГК України зміною господарського договору є зміна зобов'язань, які сторони прийняли на себе за договором, відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. Зміну господарського договору може бути вчинено за згодою сторін, у разі односторонньої відмови від нього (односторонньої зміни умов) або судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.

За загальним правилом, зміна договору в односторонньому порядку не допускаються, що відповідає самій природі договору як двосторонньої (чи багатосторонньої) домовленості.

Порядок укладення угоди про зміну або розірвання господарського договору - це передбачена правовими нормами юридично-логічна послідовність стадій встановлення умов припинення прав і обов'язків, заснована на звернених назустріч одна одній діях осіб, які виражені в різноманітних способах узгодження змісту угоди, шляхом їх вільного волевиявлення. Способами укладення угоди про зміну або розірвання договору є нормативно визначені дії, через які досягається вільне і взаємне узгодження волі сторін договору. Таке визначення вважається цілком прийнятним виходячи з того, що порядок укладення договору може бути повною мірою застосований до укладення угоди про його зміну чи розірвання. У такому разі діє наступний механізм:

сторона, яка бажає змінити або розірвати договір, надсилає пропозиції про це іншій стороні за договором;

сторона, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, розглядає її та у 20-денний строк повідомляє іншу сторону про результати її розгляду;

у разі прийняття пропозиції договір вважається розірваним за згодою сторін (про що інша сторона повідомляється письмово або сторонами складається єдиний документ);

у разі часткового прийняття пропозиції (наприклад, погодження на розірвання із висуненням певних умов, на яких має бути розірваний договір) може мати місце протокол розбіжностей:

при згоді ініціюючої сторони із зауваженнями іншої сторони договір вважається розірваним за згодою сторін;

при незгоді із протоколом розбіжностей зміна/розірвання є такими, що не відбулися, і договір продовжує дію на погоджених раніше умовах;

у разі відхилення пропозиції чи відсутності відповіді договір продовжує дію на погоджених раніше умовах.

Отже, зважаючи на те, що КП "Харківські теплові мережі" не погодило протокол розбіжностей, суд дійшов висновку, що зміни до договору купівлі - продажу теплової енергії № 13734 від 04.10.2010 року, запропоновані відповідачем 31.05.2013 року, не відбулися і договір купівлі - продажу теплової енергії № 13734 від 04.10.2010 року продовжує дію на погоджених раніше умовах.

Предметом первісного позову у даній справі є стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу теплової енергії від 04.10.2010 р. №13734.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Л.Е.Е.В." несвоєчасно виконувало прийняті на себе грошові зобов'язання по оплаті теплової енергії за договором від 04.10.2010р. №13734, у зв'язку чим за період з жовтня 2012 року по квітень 2014 року за ним утворився борг у сумі 36940,70 грн.

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Кодексу. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до п. 7.2.3 договору, несвоєчасне виконання розрахунків за спожиту теплову енергію нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ належної до сплати суми за кожен день прострочення за період з дня наступу строку оплати до дня фактичної оплати.

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України визначено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З наявного в матеріалах справи розрахунку пені вбачається, що позивачем розрахунок пені здійснено з урахуванням положень зазначених норм законодавства, та відповідачу правомірно нарахована пеня у розмірі 134,61 грн.

Відповідно до статті 625 Кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З наявного в матеріалах справи розрахунку інфляційних та 3% річних вбачається, що позивачем розрахунок здійснено з урахуванням положень норм законодавства, та суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення інфляційних у розмірі 2285,00 грн. та 1101,61 грн. 3% річних.

Відповідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд дійшов висновку, що вимоги позивача по первісному позову щодо стягнення з відповідача по первісному позову 36940,70 грн. заборгованості за неналежне виконання договірних зобов'язань, 134,61 грн. пені, 1101,61 грн. трьох відсотків річних та 2285,00 грн. інфляційних обґрунтовані, підтверджуються доданими до матеріалів справи доказами, не спростовані відповідачем, та є такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог за зустрічним позовом про визнання недійсним договору від 04.10.2010 року № 13734 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді, суд зазначає наступне.

Позивач за зустрічним позов просить суд визнати спірний договір недійсним, обґрунтовуючи позов тим, що договір є недійсним оскільки в момент вчинення зазначеного правочину недодержано вимог ст.ст. 203, 215 ЦК України, а саме: зазначений договір суперечить нормам Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Суд, вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову, виходячи з наступного.

Відповідно до умов договору, КП "Харківські теплові мережі" (Енергопостачальна організація) зобов'язалося постачати відповідачеві (Споживачеві) теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах на потреби, перелік яких вказано в п. 2.1. договору, а відповідач зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені договором, а саме розділом 6 договору. У відповідності до п. 6.4 договору відповідач повинен був за 3 дні до початку розрахункового періоду сплатити позивачу попередню оплату вартості, необхідного обсягу теплової енергії, що і є заявкою на наступний розрахунковий період з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду.

КП "Харківські теплові мережі" свої зобов'язання виконало в повному обсязі, на підставі вищезазначеного договору в період з жовтня 2012 року по квітень 2014 року здійснило відпуск теплової енергії у приміщення відповідача та направив на його адресу рахунки на оплату спожитої теплової енергії за вищевказаний період.

Згідно п. 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 р. № 1198 у споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Відповідно до Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу. Відповідно пункту 3 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 р. № 1198, споживач теплової енергії - фізична особа, що є власником будівлі або об'єктом підприємницької діяльності, або юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

Відповідно до п.1.1 укладеного договору про постачання теплової енергії № 13734 від 04.10.2010 року Енергопостачальна організація взяла на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а Споживач зв'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Відповідно до Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія є товарною продукцією, призначеної для купівлі-продажу.

Взаємовідносини між теплопостачальниками організаціями та споживачами теплової енергії визначають Правила користування тепловою енергією (далі - Правила), затверджені постановою КМУ від 03.10.2007 року № 1198 "Про затвердження Правил користування тепловою енергією".

Відповідно до пункту 3 Правил споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

Згідно пункту 4 Правил користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Відповідно до пункту 25 Правил у договорі зазначається максимальне теплове годинне завантаження за кожним видом і параметром теплоносія на опалення, вентиляцію, кондиціювання, максимальне, середньогодинне і середньодобове теплове навантаження на гаряче водопостачання, а також місячний, квартальний та річний обсяг постачання теплової енергії.

КП "Харківські теплові мережі" на підставі рішення Харківського міськвиконкому від 23.12.1998р. № 1407 (зі змінами, внесеними рішенням від 30.09.2003р. № 946) є виконавцем послуг з централізованого теплопостачання і підігріву гарячої води в житловому фонді територіальної громади м. Харкова. Як виконавець цих послуг КП "Харківські теплові мережі" на підставі встановлених тарифів для населення укладає договори на надання послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води з мешканцями, що споживають у будинках житлового фонду територіальної громади м. Харківської області.

Товариству з обмеженою відповідальністю "Л.Е.Е.В." на підставі договору купівлі-продажу від 06.10.2003 р. належить нежитлове приміщення площею 545,10 кв.м у житловому будинку № 14 по вул. Пушкіна в смт. Солоницівка Дергачівського району Харківської області.

КП "Харківські теплові мережі" для юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та інших осіб, які використовують нежитлові приміщення у житлових будинках, встановлюються тарифи за одиницю вартості теплової енергії 1 Гкал, які відмінні від тарифів на послуги для населення. Закон України "Про житлово-комунальні послуги", на які посилається позивач за зустрічним позовом, визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг, а тому до взаємовідносин між КП "Харківські теплові мережі" як теплопостачальною організацією та ТОВ "Л.Е.Е.В." як споживачем застосовуються не Закон України "Про житлово-комунальні послуги" і Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведенню, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005р. № 630, які регулюють питання надання послуг, а інші нормативні акти - Закон України "Про теплопостачання" і Правила користування тепловою енергією, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007р. № 1198, що розглядають теплову енергію як товар.

Договір купівлі-продажу теплової енергії, на підставі якого КП "Харківські теплові жі" здійснює постачання теплової енергії споживачам (юридичним особам і фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності), розроблений на підставі типового договору, затвердженого спільним наказом Міністерства енергетики України й Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 28.10.1999р. № 307/262 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.11.1999р. за № 825/4118. У зв'язку зі скасуванням Міністерством юстиції України на підставі висновку від 07.11.2002р. № 7/20 рішення про державну реєстрацію Правил користування тепловою енергією, затверджених наказом від 28.11.1999р. № 307/262, Міністерство житлово-комунального господарства України листом від 04.02.2003р. № 32-118 рекомендувало всім теплопостачальним підприємствам до введення нового типового договору укладати тимчасові договори купівлі-продажу теплової енергії на підставі колишнього типового договору.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Кабінет Міністрів України, уповноважені Президентом України міністерства, інші центральні органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Різновидом майново-господарських зобов'язань є господарсько-договірні. Правова підстава виникнення останніх - господарський договір. Його специфіка обумовлюється тим, що він безпосередньо обслуговує виробництво та комерційний обіг, є основною юридичною формою організації економічних відносин, має майновий та оплатний характер. Хоча б однією із сторін такого договору повинен бути суб'єкт господарювання. З метою збалансування суспільних та приватних інтересів законодавством встановлюються спеціальні правила щодо підстав, порядку укладення, розірвання, змісту господарських договорів, може обмежуватися реалізація принципу свободи договору. ГК України не містить легального визначення поняття ні загального, ні господарського договору. Оскільки ці категорії співвідносяться між собою як загальне та особливе, можливо дати поняття господарського договору, спираючись на ст. 626 ЦК України, з урахуванням господарської специфіки.

Господарський договір - домовленість у визначеній законом формі суб'єктів господарювання між собою або з не господарюючими суб'єктами, суб'єктами організаційно-господарських повноважень, громадянами, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх прав та обов'язків у сфері господарської діяльності.

Типові та примірні договори є нормативно-правовими актами, які приймаються Кабінетом Міністрів України та іншими органами державної виконавчої влади; у них в особливій формі, у виді умов договору (імперативних - в типових, диспозитивних - в примірних) викладено зміст правових норм. Тому типові та примірні умови договорів, які приймають підприємницькі об'єднання, асоціації виробників товарів, реалізуються відповідно не до немайнової норми, а згідно зі ст. 630 ЦК України. Сторони можуть визначати зміст договору на підставі примірного або типового договору. В першому є- певна сфера застосування.

Згідно ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

Згідно п. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи по суті переданий на розгляд господарського суду спір про визнання недійсним договору, суд повинен з'ясувати, зокрема, підстави для визнання недійсним договору, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вичинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчинюється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Пленум Верховного Суду України в п. п. 2, 12 Постанови від № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" роз'яснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставі та за наслідками, передбаченими законом. В кожній справі про визнання угоди недійсною суд має встановити ті обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, та настання визначених юридичних наслідків.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на викладене, за переконанням суду, в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження обґрунтованості зустрічних позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача по первісному позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.Е.Е.В." - задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.Е.Е.В." (62370, Харківська область, Дергачівський район, смт. Солоницівка, вул. Шевченка, 7-А, код ЄДРПОУ 24666755, р/р 26001823388341 АСУББ "Грант", МФО 351607) на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Доброхотова, 11, код ЄДРПОУ 31557119, р/р 260333012313 ВАТ "Державний ощадний банк України", МФО 351823) - 36940,70 грн. заборгованості за неналежне виконання договірних зобов'язань, 134,61 грн. пені, 2285,00 грн. інфляційних витрат, 1101,61 грн. три відсотки річних та 1827,00 грн. судового збору.

Видати наказ.

В зустрічному позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.Е.Е.В." до Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" про визнання недійсним договору - відмовити повністю.

Повне рішення складено 28 липня 2014 року.

Суддя С.Ч. Жельне