Ухвала

від 24.09.2014 по справі 286/1813/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №286/1813/14-ц Головуючий у 1-й інст. Вачко В. І.

Категорія 47 Доповідач Галацевич О. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Галацевич О.М.

суддів Матюшенка І.В., Борисюка Р.М.

з участю секретаря судового засідання Ходаківської О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Можарівське", третя особа - відділ Держземагенства в Овруцькому районі Житомирської області, про визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1,

на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 08 липня 2014 року, -

встановила:

У квітні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати недійсним договір оренди належної їй на праві власності земельної ділянки, укладений 17.09.2008 року з Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Можарівське» (далі СТОВ «Можарівське»). В обґрунтування позову зазначила, що відповідач ввів її в оману щодо умов договору оренди землі, які мають істотне значення, оскільки, укладаючи його, вона підписала чистий бланк договору. Крім того, умови договору не відповідають вимогам ст. 15 Закону України «Про оренду землі» та відповідачем не виконуються.

Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 08 липня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити. На її думку, судом при ухваленні рішення не враховано, що відповідач ввів її в оману щодо строку дії договору; у договорі відсутня така істотна умова, як передача у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, відсутній акт приймання-передачі об'єкту оренди, який є невід'ємною частиною договору, тощо.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач є власником земельної ділянки за кадастровим номером 1824283300:05:000:0039 площею 0,9629 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Левковицької сільської ради Овруцького району Житомирської області, що стверджується копією державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 787276.

17.09.2008 року між сторонами укладено договір оренди цієї земельної ділянки, який зареєстрований у районному відділі регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 15.11.2010 року за № 041021700061 (а.с. 12,13).

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору оренди, позивач вказувала, що оспорюваний нею договір укладено під впливом обману. Також, зазначала про відсутність у ньому істотних умов, передбачених ст. 15 Закону України «Про оренду землі», невідповідність їх закону та невиконання умов договору відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

За змістом ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Із роз'яснень, викладених у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «По судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вбачається, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

За змістом ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленні частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Правові наслідки не дотримання цієї вимоги закону передбачені ст. ст. 229 -235 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Статтею 15 Закону України «Про оренду землі» визначено істотні умови договору, які є обов'язковими під час укладення договору оренди землі.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог ст. ст. 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги до правочинів, їх недодержання є підставою для визнання правочинів недійсними. В той же час, відсутність істотних умов договору, визначених ст. 15 Закону України «Про оренду землі» є окремою підставою для визнання договору недійсним.

Тобто, вказані матеріальні норми є різними за своєю правовою природою і кожна з них є окремою підставою для пред'явлення позову про визнання правочину недійсним.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, якими вона обґрунтовувала свої вимоги, не доведено порушення її прав орендодавця.

Такий висновок суду є правильним, відповідає встановленим судом обставинам справи та нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 25.12.2013 року у справі №6-78цс13.

Крім того, суд вірно зазначив, що ОСОБА_1, пред'являючи позов про визнання правочину недійсним в обґрунтування своїх вимог послалася на різні взаємовиключні підстави і норми права та обґрунтовано не застосовував до спірних правовідносин норми ст.ст. 526,651 ЦК України, оскільки позивачем вимога про розірвання договору з підстави його істотного порушення не заявлялась.

Посилання апелянта на відсутність акту приймання-передачі об'єкта оренди, який, у відповідності до ч.4 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», є невід'ємною частиною договору, є безпідставними, оскільки наявність такого акту підтверджується змістом оспорюваного договору щодо його додатків, які визначені перед підписом орендодавця. Також, копія акту приймання-передачі об'єкта оренди наявна у матеріалах справи (а.с. 33).

Доводи апелянта щодо вчинення оспорюваного правочину під впливом обману також є безпідставними. Суд дав належну оцінку власної недбалості позивача (підписання незаповненого бланку договору), яка не свідчить про умисне введення її відповідачем в оману щодо істотних умов договору.

Оскільки така істотна умова, як передача в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки на час підписання сторонами договору оренди чинним законодавством не передбачалась, доводи апелянта щодо невідповідності договору вимогам закону є безпідставними. Доповнення до ст. 15 Закону України "Про оренду землі" набрали чинності після їх опублікування - 14.10.2008 року, тобто після укладення оспорюваного договору.

Зважаючи, що позивач і відповідач дійшли згоди з усіх істотних умов договору оренди землі, які передбачені частиною першою статті 15 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин частини другої цієї статті щодо визнання договору оренди землі недійсним.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду, були предметом дослідження в судовому засіданні, яким суд дав належну оцінку.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування або зміни колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 08 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Судді: