Рішення

від 22.09.2014 по справі 910/14311/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/14311/14 22.09.14

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ОЙЛКОМЕРС"

до товариства з обмеженою відповідальністю "АРМ УКРАЇНА"

про стягнення 43.554,99 грн.

Суддя Балац С.В.

Представники:

позивача: Дем'яненко М.В. - за довіреністю від 16.06.2014 № б/н;

відповідача: Піщанський О.В. - за довіреністю від 23.08.2013 № б/н.

С У Т Ь С П О Р У :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОЙЛКОМЕРС" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "АРМ УКРАЇНА" про стягнення з останнього 39.599,60 грн заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено зобов'язання за укладеними між сторонами спору договором від 29.12.2012 № Л 01/01/13 оперативного лізингу (оренди), відповідач плату за користування майном, що є предметом договору, на користь позивача не здійснив, що призвело до виникнення у відповідача перед позивачем заборгованості в сумі 34.849,60 грн та звернення позивача до господарського суду із позовом про стягнення з відповідача вказаної суми основної заборгованості, а також пені в сумі 1.866,60 грн, трьох відсотків річних в сумі 461,16 грн та інфляційних нарахувань в сумі 2.422,24 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2014 прийнято позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "ОЙЛКОМЕРС" до розгляду та порушено провадження у справі № 910/14311/14.

Відповідач, скориставшись правом, наданим ст. 59 Господарського кодексу України, надав суду відзив, яким позов відхилив повністю. Відповідач вважає, що вимоги позивача є необґрунтованими, оскільки за умовами договору від 29.12.2012 № Л 01/01/13 момент виконання відповідачем зобов'язання не настав. Відповідач вказану обставину пов'язує з відсутністю складеного позивачем акту розрахунку знижки щорічної орендної плати, після отримання якого у відповідача виникає обов'язок сплатити орендну плату протягом 14 днів з моменту отримання вказаного акту.

Позивач, в свою чергу, надав суду заперечення на відзив відповідача, згідно з якими позивач стверджує, що сторони договору від 29.12.2012 № Л 01/01/13 не дійшли взаємної згоди до укладання до вказаного правочину Додатку № 2, яким мали бути регламентовані розмір та формула розрахунку знижки щорічної орендної плати. Крім того, позивач зазначив, що відповідачем не виконано вимог договору від 29.12.2012 № Л 01/01/13, при виконанні яких надається знижка.

В судовому засіданні 22 вересня 2014 року представником позивача надані суду уточнення позовних вимог від 18.09.2014 № 18/09, відповідно до яких позивач збільшив свої позовні вимоги до 43.554,99 грн, яка складається з такого: 34.849,60 грн - сума основного боргу; 3.649,18 грн - сума пені; 635,89 грн - сума трьох відсотків річних та 4.420,32 грн - сума інфляційних нарахувань.

Уточнення позивача від 18.09.2014 № 18/09 розцінюються судом як збільшення позовних вимог, тому спір розглядається з урахуванням такого збільшення.

В судовому засіданні 22 вересня 2014 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши доводи повноважних представників сторін даної справи по суті спору та дослідивши наявні докази у матеріалах даної справи, Господарський суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В :

Між товариством з обмеженою відповідальністю "ОЙЛКОМЕРС", як лізингодавцем, (далі - позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "АРМ УКРАЇНА", як лізингоодержувачем, (далі - відповідач) укладено договір від 29.12.2012 № Л 01/01/13 оперативного лізингу (оренди) (далі - Договір), предметом якого є надання позивачем в тимчасове користування відповідачеві транспортного засобу: Fiat Nuovo Doblo Cargo Maxi 1,4 16 v 95 к.с. / 6000 об./хв., бензиновий з розподіленим впорскуванням (далі - об'єкт лізингу), вартістю 250.917,15 грн (пункти 1.1, 1.2, Додаток від 29.01.2013 № 1, який є невід'ємною частиною Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору строк лізингу становить 36 (тридцять шість) календарних місяців з дня підписання уповноваженими представниками сторін Акту приймання-передачі лізингу.

Як визначено сторонами у п. 4.4 Договору, остаточне приймання об'єкта лізингу оформляється Актом приймання-передачі, що підтверджує комплектність та якість. Акт підписується представниками обох сторін - позивача та відповідача.

Лізингова (орендна) плата складає 83.639,05 грн на рік і вноситься відповідачем не пізніше 10 (десяти) календарних днів після закінчення оплачуваного року. Нарахування лізингової (орендної) плати починається з дати передачі об'єкта лізингу відповідачеві на підставі Акту приймання-передачі (п. 3.1 Договору).

Згідно з п. 3.2 Договору сплата лізингових платежів здійснюється відповідачем шляхом перерахування належної суми на поточний рахунок позивача. Лізинговий платіж перерахований несвоєчасно або не в повному обсязі, з простроченням більш ніж 30 (тридцять) днів, тягне за собою накладання позивачем штрафних санкцій, передбачених в п. 11.2.1 Договору, яким визначено, що у випадку порушення термінів сплати лізингових платежів, передбачених п. 3.1 Договору відповідач сплачує позивачеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від непогашеної заборгованості за лізинговими платежами за кожен день прострочки до повного розрахунку.

Приписами статей 11, 509 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного Кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Виходячи з умов Договору, даний правочин за своєю правовою природою є договором оперативного лізингу, тому права і обов'язки сторін визначаються, зокрема, положеннями глави 58 Цивільного кодексу України та параграфом 5 глави 30 Господарського кодексу України.

Положеннями ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України встановлено, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Судом встановлено, що 29 січня 2013 року позивачем передано, а особою відповідача, уповноваженою останнім довіреністю від 29.01.2013 № АУ-290113-01 на отримання товарно-матеріальних цінностей, прийнято об'єкт лізингу за Актом прийому-передачі лізингового майна, який є Додатком № 3 до Договору (вказаний акт наявний в матеріалах справи у вигляді засвідченої копії).

Сторонами Договору підписані і скріплені відбитками їх печаток Акти надання послуг від 28.02.2013 № 247, від 29.03.2013 № 453, від 29.04.2013 № 604, від 31.05.2013 № 837 та від 27.06.2013 № 1054, загальна вартість яких складає 34.849,60 грн (засвідчені копії наведених актів наявні в матеріалах справи).

Згідно з Актом від 01.07.2013 № б/н відповідач повернув з оперативного лізингу об'єкт лізингу, а позивач його прийняв.

Таким чином, виходячи з умов, передбачених п. 3.1 Договору, та дати передання позивачем відповідачеві об'єкту лізингу за Актом від 29.01.2013 № б/ н, останній був зобов'язаний здійснити лізингові платежі в термін до 07 лютого 2014 року.

Спір між сторонами судового процесу виник внаслідок порушення відповідачем зобов'язання за Договором, відповідачем у встановлений п. 3.1 Договору строк не сплачено позивачеві лізингових платежів за користування об'єктом лізингу.

Позивач 05 грудня 2013 року надіслав відповідачеві лист-вимогу від 05.12.2013 № 182 про сплату заборгованості. Лист від 05.12.2013 № 182 позивача відповідач отримав 09 грудня 2013 року, однак вимог позивача не виконав.

Вищенаведена обставина призвела до звернення позивача до господарського суду з позовом з метою захисту свого порушеного права і охоронюваного законом інтересу шляхом стягнення з відповідача основного боргу за Договором, що складає 34.849,60 грн, а також, з огляду на те, що відповідачем порушено зобов'язання, позивачем заявлені вимоги про застосування до відповідача: господарської санкції у вигляді пені, сума якої складає 3.649,18 грн; відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, шляхом стягнення з відповідача трьох відсотків річних в сумі 635,89 грн та інфляційних нарахувань в сумі 4.420,32 грн.

Відносно заперечень відповідача, викладених у відзиві, суд зазначає, що вони відхиляються з урахуванням такого.

В абзаці 3 п. 3.2 Договору визначено, що лізингова (орендна) плата сплачується відповідачем з урахуванням знижки, яка нараховується відповідно до умов, встановлених пунктами 15.2., 15.3. Договору.

Згідно з п. 15.1 Договору відповідач зобов'язується щороку, починаючи з дати Договору, купувати у позивача на умовах, визначених окремим договором поставки, укладеного між сторонами, не менше 56.896,00 літрів продукції, перелік якої наведено в даному пункті Договору (далі - продукція).

Протягом 5 днів після закінчення оплачуваного року позивач надсилає відповідачеві Акт розрахунку знижки щорічної орендної плати, розрахованої відповідно до номенклатури та кількості закупленої відповідачем в звітному році продукції, за формою, що наведена в Додатку № 2 до Договору (п. 15.2 Договору).

В п. 15.3 Договору визначено, що за один літр закупленої відповідачем продукції позивач надає відповідачеві знижки зазначені у Акті розрахунку знижки з щорічної орендної плати (Додаток 2).

Так, по-перше, виходячи з умов, встановлених в пунктах 15.2 та 15.3 Договору, розмір та порядок розрахунку знижки щорічної орендної плати регламентуються Додатком № 2 до Договору, однак, як встановлено судом, такого додатку сторонами укладено до Договору не було; по-друге, відповідно до п. 15.1 Договору, відповідач був зобов'язаний придбати у продукції в розмірі не менше 56.896,00 літрів, проте, як вбачається з наявних в матеріалах справи видаткових накладних (засвідчені копії) відповідачем на підставі укладеного між сторонами спору договору від 29.01.2013 № 05/13 купівлі-продажу мастильних матеріалів придбано у позивача продукції в розмірі 2.068,00 літрів.

Таким чином, знижка до щорічної орендної плати не застосовується, оскільки сторони Договору не дійшли згоди до такої умови Договору, а також відповідачем не виконано зобов'язання щодо придбання встановленого розміру продукції.

За результатами оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, та виходячи з викладених вище фактичних обставин, суд дійшов висновку, що позов товариства з обмеженою відповідальністю "ОЙЛКОМЕРС" підлягає задоволенню частково, з урахуванням такого.

Положеннями ч. 1 ст. 762 ЦК України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Суд відзначає, будь-яких доказів щодо погашення відповідачем перед позивачем заборгованості в сумі 34.849,60 грн, сторонами спору до суду не подано.

Обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідно до статті 34 ГПК господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Підсумовуючи сукупність встановлених вище фактів, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача боргу в сумі 34.849,60 грн підлягає задоволенню повністю, з тих підстав, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином останнім доведено, документально підтверджено і, в той же час, відповідачем в порядку, визначеному статтями 33, 36 ГПК, не спростовано.

З огляду на те, що відповідач своїми діями порушив зобов'язання за Договором (ст. 610 ЦК України), то він вважається таким, що прострочив виконання (ст. 612 ЦК України), тому є підстави для застосування відповідальності, встановленої договором та законом.

Вирішуючи спір в частині позовних вимог про застосування до відповідача господарської санкцій у вигляді пені, суд виходить з такого.

Частиною 1 статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до положень, визначених ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, суд, дослідивши здійснений позивачем розрахунок пені, визнав його арифметично невірним, оскільки останнім не враховані правила, встановлені ч. 6 ст. 232 ГК України.

Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню частково в сумі 3.399,03 грн, за таким розрахунком суду:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір подвійної облікової ставки НБУСума пені за період прострочення (грн) 34.849,60 10.03.2014 - 14.04.2014 36 13 % 446,84 15.04.2014 - 16.07.2014 93 19 % 1.687,10 17.07.2014 - 07.09.2014 53 25 % 1.265,09

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на те, що відповідачем допущено порушення у зобов'язанні за Договором, господарський суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача трьох відсотків річних в сумі в сумі 635,89 грн та інфляційних нарахувань в сумі 4.420,32 грн є правомірними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, за розрахунками позивача, які, у свою чергу, перевірені і визнані судом вірними.

Враховуючи, що спір виник в результаті неправильних дій відповідача, тому суд, керуючись ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладає витрати по сплаті судового збору на товариство з обмеженою відповідальністю "АРМ УКРАЇНА".

Керуючись статтями 33, 34, 43, 44, 49 та статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "АРМ УКРАЇНА" (01004, м. Київ, вул. Крутий узвіз, буд. 6/2; ідентифікаційний код 37506507) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ОЙЛКОМЕРС" (04116, м. Київ, вул. Маршала Рибалка, буд. 10/8; ідентифікаційний код 36800612) основну заборгованість в сумі 34.849,60 (тридцять чотири тисячі вісімсот сорок дев'ять) грн 60 коп.; пеню в сумі 3.399,03 (три тисячі триста дев'яносто дев'ять) грн 03 коп.; три відсотки річних в сумі 635,89 (шістсот тридцять п'ять) грн 89 коп.; інфляційні нарахування в сумі 4.420,32 (чотири тисячі чотириста двадцять) грн 32 коп.; витрати по сплаті судового збору в сумі 1.827,00 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. В іншій частині позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 29 вересня 2014 року.

Суддя С.В. Балац