Ухвала

від 24.09.2014 по справі 6-16046св14

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

У х в а л а

іменем україни

24 вересня 2014 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.

суддів: Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., Черненко В.А.

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом прокурора м. Ірпеня Київської області в інтересах держави до Коцюбинської селищної ради Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство», про визнання недійсними рішення, державного акту на право власності на землю, визнання права власності на земельну ділянку за касаційною скаргою заступника прокурора Київської області на рішення апеляційного суду Київської області від 19 березня 2014 року та касаційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11 жовтня 2013 року та рішення апеляційного суду Київської області від 19 березня 2014 року

в с т а н о в и л а:

У березні 2013 прокурор м. Ірпеня Київської області звернувся до суду в інтересах держави з указаним позовом, в якому просив визнати недійсним рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 24 грудня 2008 року № 1797/25-5; визнати недійсним державний акт серії ЯЗ № 449650 на право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 3210946200:01:042:0053; визнати право власності держави на земельну ділянку площею 0,15 га., кадастровий номер 3210946200:01:042:0053.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року № 1797/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1" ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га для вказаних цілей, на підставі якого остання отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 449650 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Зазначав, що 30 квітня 2009 року вказану земельну ділянку придбав ОСОБА_2, про що на державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 449650 було зроблено відмітку про перехід права власності. Вказував, що рішення було прийнято Коцюбинською селищною радою з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться за межами смт. Коцюбинське, земельну ділянку передано за рахунок земель, що перебувають у постійному користуванні Святошинського лісопаркового господарства, а тому, як наслідок, виданий на підставі вказаного рішення державний акт також слід визнати недійсним.

Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 11 жовтня 2013 року позов прокурора м. Ірпеня Київської області задоволено частково.

Визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 24 грудня 2008 року № 1797/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1».

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 449650 виданий на ім'я ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,15 га кадастровий номер 3210946200:01:042:0053 по АДРЕСА_1, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2 та скасовано державну реєстрацію даного державного акту.

В інший частині позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 19 березня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині визнання недійсним державного акту на право власності на землю серії ЯЗ № 449650 виданий на ім'я ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,15 га кадастровий номер 3210946200:01:042:0053 по АДРЕСА_1 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2 та скасування його державної реєстрації, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовлено.

В іншій частині рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі заступник прокурора Київської області, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга заступника прокурора Київської області підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_2 частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, виходив із того, що на момент прийняття Коцюбинською селищною радою рішення від 24 грудня 2008 року щодо передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,15 га межі сел. Коцюбинське у встановленому законом порядку визначені не були, генеральний план населеного пункту відсутній. Отже, селищною радою не було з'ясовано чи знаходиться виділена земельна ділянка в межах селища, а відтак розпоряджатися цією ділянкою рада не мала права, що у свою чергу відповідно до ст. 152 ЗК України є підставою для визнання недійсними оспорюваних рішення і державного акту. У зв'язку із визнанням недійсним рішення ради про передачу у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, є правові підстави для визнання недійсним державного акту виданого на її ім'я, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2 та скасування його державної реєстрації.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним державного акту на право власності на спірну земельну ділянку на ім'я ОСОБА_1 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2 та скасування його державної реєстрації та відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, виходив із того, що правовою підставою зазначення відмітки про перехід права власності до ОСОБА_2 на державному акті виданому на ім'я ОСОБА_1 є договір купівлі-продажу від 30 квітня 2009 року. Відповідно, без вирішення питання щодо правомірності набуття ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку за цивільно-правовою угодою, що передбачено п. «в» ч. 3 ст. 152 ЗК України, підстави для визнання недійсним державного акту, виданого на підставі цієї угоди, відсутні.

Проте повністю погодитись з таким висновком суду апеляційної інстанції не можна з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності та його державної реєстрації, а відповідно до ст. 126 ЗК України (в редакції на час отримання земельної ділянки позивачем) таким документом був державний акт, форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно із ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (ст. 155 ЗК України).

За положеннями глави 16 ЦК України правочин може бути визнано недійсним з підстав визначених законом. У випадку визнання недійсним правочину може бути визнано недійсними і правовстановлюючий документ, який посвідчує право власності на майно.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в абзаці другому п. 2 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", виходячи з положень ст. ст. 8, 124 Конституції України, ст. ст. 26, 30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143-146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України, ст. 15 ЦПК України, ст. 12 Господарського процесуального кодексу України судам підвідомчі (підсудні) справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками; про визнання недійсними угод купівлі-продажу, дарування, застави, обміну, ренти земельних ділянок, договорів довічного утримання, за якими набувачеві передаються у власність земельні ділянки, укладених із порушенням встановленого законом порядку.

Отже, державні акти на право власності на земельні ділянки (на час виникнення спірних відносин) визнавалися документами, що посвідчують право власності й видавалися на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень або цивільно-правових угод. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватись як зазначені рішення, угоди на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними тільки державних актів на право власності може мати місце уразі їх видання з порушенням вимог закону, усупереч рішень чи угод. У цьому разі таке визнання є належним та самостійним способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Таку саму правову позицію було висловлено Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України в постанові від 4 червня 2014 року (справа № 6-46цс14), яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Як убачається з матеріалів справи, предметом позову є визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 449650 виданий на ім'я ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,15 га кадастровий номер 3210946200:01:042:0053 по АДРЕСА_1, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2 та скасовано державну реєстрацію даного державного акту з підстав недійсності рішення на підставі якого його було видано.

Апеляційний суд, ухвалюючи рішення, погодившись з висновком суду першої інстанції про те, що селищною радою оспорюване рішення прийнято з порушенням вимог п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, оскільки рада розпорядилася земельною ділянкою, яка розташована за межами смт Коцюбинське, дійшов передчасного висновку про необхідність застосування до правовідносин, що склались між сторонами, ст. 204 ЦК України, оскільки без встановлення судом недійсності (невідповідності вимогам закону) правочину, як правової підстави придбання ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, визнання недійсним державного акту є необґрунтованим.

Зазначений висновок відповідає постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України № 6-67цс14 від 25 червня 2014 року, яка згідно ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Також, апеляційний суд, у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 316 ЦПК України, не перевірив доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 про застосування ч. 3 ст. 61 ЦПК України, оскільки постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 9 жовтня 2012 року, встановлено те, що Коцюбинська селищна рада при прийнятті рішень 24 та 25 грудня 2008 року діяла в межах своїх повноважень, відповідно до встановленого порядку та з дотриманням процедури їх прийняття.

За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Крім того, з матеріалів справи убачається, що ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 6 грудня 2013 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення суду залишено без задоволення.

Таким чином, посилання заступника прокурора Київської області на порушення апеляційним судом процесуального права є безпідставними.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 343-345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу заступника прокурора Київської області задовольнити, касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Київської області від 19 березня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: Д.Д. Луспеник

Судді: А.О. Лесько

С.Ф. Хопта

М.Є. Червинська

В.А. Черненко