Постанова

від 26.09.2014 по справі 920/1155/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2014 р. Справа №920/1155/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В., суддя Горбачова Л.П.

при секретарі Полубояриній Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Комунального підприємства "Шляхрембуд", м. Суми (вх.№2357 С/3-10)

на рішення господарського суду Сумської області від 24.07.14 року по справі №920/1155/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сигнал", с. Розшосенці Полтавського району Полтавської області

до Комунального підприємства "Шляхрембуд" Сумської міської ради, м.Суми

про стягнення 50 154 грн. 09 коп.

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2014 року ТОВ "Сигнал" звернулось до господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з КП "Шляхрембуд" Сумської міської ради 50154,09 грн. заборгованості, з яких 46 833,50 грн. - сума боргу за поставлений товар, 3 320,59 грн. - штрафні санкції за прострочення грошового зобов'язання, посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов договору №0108, укладеного сторонами 30.05.2013 року. Також просив стягнути з відповідача судові витрати, а саме, 3000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката та 1827,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Рішенням господарського суду Сумської області від 24.07.2014 року по справі №920/1155/14 (суддя Сопяненко О.Ю.) позов задоволено частково. Стягнуто з комунального підприємства "Шляхрембуд" Сумської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сигнал" 36 833 грн. 50 коп. - основного боргу, 1699 грн. 11 коп. - витрат по сплаті судового збору та 2790 грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката. Провадження у справі в частині стягнення 10 000 грн. 00 коп. припинено на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України. В частині стягнення 3 320 грн. 59 коп. штрафних санкцій - відмовлено.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій вважає, що судом при прийнятті оскаржуваного рішення не в повному обсязі з'ясовані обставини, які мають значення для справи, невірно застосовані норми матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення в частині стягнення 36 833 грн. 50 коп. - основного боргу, 1699 грн. 11 коп. - витрат по сплаті судового збору та 2790 грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката скасувати та прийняти нове рішення яким у задоволенні позову в цій частині відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зауважує на тому, що фізична особа, яка здійснює незалежну адвокатську діяльність не може бути підприємцем у межах такої адвокатської діяльності, до того ж наполягає на тому, що платіжне доручення від 01.07.2014 №243, надане позивачем на підтвердження оплати послуг адвоката, не може свідчити про сплату адвокату правових послуг.

Супроводжувальним листом від 08.09.2014 року (вх. №7475) відповідач надав суду апеляційної інстанції платіжні доручення на підтвердження сплати суми заборгованості за договором №0108 від 30.05.2013 в розмірі 36833,50 грн., які були залучені до матеріалів справи.

16.09.2014 позивач надав до суду заперечення на апеляційну скаргу в якому із наведеними скаржником доводами не погоджується, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

Позивач та відповідач в призначене судове засідання 23.09.2014 не з'явились, про причини нез'явлення суд не повідомили, про час та місце розгляду справи сторони були повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення уповноваженим особам позивача та відповідача.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, а також з огляду на те, що явку представників сторін у дане судове засідання не визнано обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представників позивача та відповідача за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, , колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, 30.05.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сигнал" (постачальник) та Комунальним підприємством "Шляхрембуд" Сумської міської ради (замовник) було укладено договір №0108, відповідно до умов якого, постачальник зобов'язався передати у власність замовника (відповідача) дорожні знаки на загальну суму 48833,50 грн.

За змістом розділу 3 договору, сторони обумовили, що замовник проводить оплату за одержану продукцію згідно видаткової накладної №101 від 03.06.2013 шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника (позивача) протягом 30 календарних днів з дня отримання товару.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач належним чином виконав взяті на себе зобов'язання за договором та поставив відповідачу товар - дорожні знаки в кількості 146 штук загальною вартістю 48833,50 грн., про що свідчить належним чином складена та підписана представниками сторін видаткова накладна №101 від 03.06.2013, а також довіреність №246 від 30.05.2013, видана КП "Шляхрембуд" на ім'я Рекуненко С.Ф. для отримання від ТОВ «Сигнал» цінностей (дорожні знаки в кількості 146 штук). Перелік вказаного товару зазначено у специфікації №1 від 03.06.2013, що є невід'ємною частиною договору №0108 від 30.05.2013 року.

Крім того, поставка товару позивачем підтверджується товарно - транспортною накладною ТТН № 03/06/2013 від 03.06.2013 р.

Відповідно до умов укладеного сторонами договору (розділ 3), покупець проводить оплату за одержану продукцію згідно видаткової накладної №101 від 03.06.2013 шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника (позивача) протягом 30 календарних днів з дня отримання товару.

У розділі 5 договору сторони встановили відповідальність сторін у разі порушення виконання зобов'язань, зокрема, за порушення умов даного договору винна сторона відшкодовує іншій стороні збитки, у тому числі втрачену вигоду, в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Відповідно до ст. 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду. У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб'єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач, в порядку досудового врегулювання спору, звернувся до відповідача з претензією №1 від 11.03.2014 в якій вимагав погасити заборгованість на суму 48833,50 грн.

Аналіз встановлених по справі обставин свідчить, що 06.05.2014 року відповідач здійснив часткове погашення суми боргу, сплативши на користь позивача 2000,00 грн., що підтверджується банківською випискою з особистого рахунку позивача. Проте, в порушення умов договору, відповідач не здійснив повної остаточної оплати вартості за отриманий товар, внаслідок чого за відповідачем утворився борг в сумі 46833,50 грн.

Невиконання відповідачем своїх зобов'язань в частині повної оплати за отриманий товар й стало підставою для звернення позивача до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, колегія суддів зазначає, що фактично між сторонами було укладено договір поставки.

Згідно ч. 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, господарські операції господарюючих суб'єктів фіксуються та підтверджуються первинними документами, складеними та оформленими відповідно до вимог зазначеного Положення. Такими документами зокрема є видаткова накладна, що входить до кола доказів про передачу товару однією стороною іншій.

Крім того, надана позивачем до суду довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей також оформлена належним чином відповідно до Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996 р., а саме, вказана довіреність містить номер і дату, перелік цінностей, які належать отримати, в тому числі найменування товару та його кількість, засвідчена підписом керівника підприємства та головного бухгалтера, а також містять зразок підпису особи, яка уповноважена на отримання цінностей.

Як зазначено Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17.07.2012 р. за № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права», підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Таким чином, належним чином складена та підписана представниками сторін видаткова накладна №101 від 03.06.2013, а також довіреність №246 від 30.05.2013, видана КП "Шляхрембуд" та товарно - транспортна накладна ТТН № 03/06/2013 від 03.06.2013 р. приймається колегією суддів в якості доказів, що свідчать про отримання відповідачем товару на умовах укладеного сторонами договору №0108.

Крім того, фактом на підтвердження отримання товару відповідачем також є часткове погашення відповідачем суми боргу за отриманий згідно договору №0108 товар в розмірі 2000,00 грн., що підтверджується банківською випискою з особистого рахунку позивача, що міститься в матеріалах справи.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що судом першої інстанції також досліджено той факт, що 08.07.2014, тобто після порушення провадження у даній справі, відповідачем було здійснено часткову сплату боргу у розмірі 10000,00 грн., у зв'язку з чим, провадження у справі в частині стягнення з відповідача 10 000,00 грн. було правомірно припинено судом першої інстанції на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, з'ясувавши всі обставини справи, дослідивши наявні у справі матеріали, а також додатково надані сторонами докази, колегія суддів дійшла висновку, що факт поставки відповідачу товару за договором є доведеним, відповідачем належним чином не спростований, отже позовні вимоги ТОВ «Сигнал» про стягнення з КП "Шляхрембуд" залишку боргу в розмірі 36833,50 грн. є правомірними, належним чином обґрунтованими у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

За таких обставин, у відповідності з вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт поставки позивачем товару та його часткової оплати з боку відповідача, останній не надав доказів належного виконання взятих на себе зобов'язань щодо повної оплати поставленого товару розмірі 36833,50 грн. або обґрунтованих заперечень проти позовних вимог, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позову ТОВ «Сигнал» про стягнення з КП "Шляхрембуд" залишку боргу в розмірі 36833,50 грн.

Частиною 1 ст. 216 та частиною 2 ст. 217 ГК України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У розділі 5 договору сторони встановили відповідальність сторін у разі порушення виконання зобов'язань, зокрема, за порушення умов даного договору винна сторона відшкодовує іншій стороні збитки, у тому числі втрачену вигоду, в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач, посилаючись на приписи п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, за яким встановлено, що за прострочення грошового зобов'язання винна сторона виплачує штрафну санкцію в розмірі облікової ставки НБУ за кожен день затримки оплати, просив стягнути з відповідача 3320,59 грн. штрафної санкції. Розрахунок нарахованого до стягнення розміру штрафної сканкції було здійснено позивачем у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, починаючи з 06.07.2013, тобто з дня, коли відповідач повинен був здійснити оплату за отриманий товар.

За приписами п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що укладеним між сторонами договором від 30.05.2013 р. № 0108 не визначено порядок нарахування та розміру пені, отже, остання не може бути стягнута в судовому порядку.

До того ж, умовами укладеного в укладеному договору сторони не визначили та не передбачили обов'язок відповідача щодо сплати штрафу у разі прострочення виконання зобов'язань щодо оплати вартості товару, у зв'язку з чим, колегія суддів вважає висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій в сумі 3 320,59 грн. обґрунтованим та таким, що ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Також позивачем було заявлено до стягнення 3000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд першої інстанції посилаючись на приписи ч. 7 ст. 28 , ст. 44, ч. 3 ст. 48 ГПК, дослідивши наданий позивачем договір про представництво інтересів в суді від 25.06.2014 року, укладений між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 та ТОВ "Сигнал", платіжне доручення № 243 від 01.07.2014 року про сплату позивачем за послуги правової допомоги згідно рахунку № 19 від 25.06.2014 р. 3 000,00 грн., дійшов висновку, про те, що здійснення витрат на оплату послуг адвоката підтверджено позивачем належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком виходячи з наступного. Як свідчать матеріали справи, на підтвердження витрат на оплату послуг адвоката позивачем надано договір про представництво інтересів в суді від 25.06.2014 року, укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сигнал", платіжне доручення № 243 від 01.07.2014 року про сплату позивачем за послуги правової допомоги згідно рахунку № 19 від 25.06.2014 р. З 000,00 грн.

Згідно ч. З ст. 48 ГПКУ витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

За приписами п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (далі - Постанова № 7) вказано про те, що за змістом ч.3 ст. 48 та ч. 5 ст. 49 ГПК України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 6-рп/2013 у справі № 1 -4/2013.

Пунктами 1, 2 та 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", від 05.07.2012 № 5076 визначено наступне.

Адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнт.

Відповідно до пп. 14.1.226 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою-підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Отже, фізична особа, яка здійснює незалежну адвокатську діяльність, не може бути підприємцем у межах такої адвокатської діяльності.

Всі докази, які було надано позивачем, свідчать про те, що правові послуги ОСОБА_2 надавалися саме як фізичною особою-підприємцем, а не як самозайнятою особою - адвокатом в розумінні приписів чинного законодавства, а саме: договір про представництво інтересів в суді від 25.06.2014 № б/н укладено між Товариством та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2; свідоцтво платника єдиного податку від 29.05.2012 № 600482; виписка з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про те, що ОСОБА_2 зареєстрована фізичною особою-підприємцем; платіжне доручення від 01.07.2014 № 243, згідно якого позивачем було перераховано фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 кошти в сумі 3000,00 грн. за послуги правової допомоги.

В платіжному дорученні від 01.07.2014 № 243 в реквізиті "призначення платежу" вказано наступне - "за послуги правової допомоги згідно рах. № 19 від 25.06.2014 р., у т.ч. ПДВ -500,00 грн..

Оскільки позивач наполягає на тому, що послуги адвоката надавались згідно договору про представництво інтересів в суді від 25.06.2014 № б/н, з реквізиту "призначення платежу" платіжного доручення від 01.07.2014 № 243 жодним чином не випливає, що сплачувались кошти саме за договором. При цьому рахунок від 25.06.2014 № 19, про який згадується в платіжному дорученні, в матеріалах справи відсутній.

Таким чином, надане позивачем платіжне доручення від 01.07.2014 № 243 не може свідчити про сплату адвокату правових послуг.

До того ж, відповідно до ч. 7 ст. 28 ГПКУ, повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватися ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором. До ордеру обов'язково додається витяг з договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору.

В матеріалах справи міститься ордер на надання правової допомоги від 25.06.2014 № 040465.(а.с.25) При цьому у зазначеному витягу з угоди на представництво інтересів у господарській справі вказаний вже інший номер ордеру, а саме - 040464.(а.с.26)

Крім того сам витяг з угоди на представництво інтересів у господарській справі зроблений із угоди від 25.06.2014 № 03/06, хоча між товариством та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладався договір про представництво інтересів в суді від 25.06.2014 № б/н.

Відповідно до п. 6.3 Постанови № 7, витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49ГПК України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

З огляду на встановлені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення судових витрат, сплачених позивачем фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 в сумі 3000,00 грн. за надання адвокатських послуг є необґрунтованими, безпідставними та не підтвердженими належними документальними доказами, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають.

В зв'язку з чим рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про стягнення витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 2790,00 грн. підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 43, 99, 101, п. 2 ст. 103, п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

постановила:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Шляхрембуд", м. Суми задовольнити частково.

Рішення господарського суду Сумської області від 24.07.14 року по справі №920/1155/14 в частині стягнення 2790,00 грн. адвокатських витрат скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення з Комунального підприємства "Шляхрембуд" Сумської міської ради, м. Суми, 3000,00 грн. судових витрат на оплату послуг адвоката - відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів..

Повний текст постанови складено та підписано 26.09.2014 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Горбачова Л.П.