Рішення

від 29.09.2014 по справі 914/2763/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.09.2014 р. Справа № 914/2763/14

За позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю « 50х50», м. Миколаїв, Львівська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Донвугілляспецбуд-ЛФ», м.Львів

про стягнення заборгованості в сумі 166 246,95 грн.

Суддя Коссак С.М.

при секретарі Чеботар Є.О.

Представники:

Від позивача: Зарічний І.Я.- представник за довіреністю від 06.08.2014р.;

Від відповідача: Забродський А.М. - представник за довіреністю від 25.09.2014р.;

На розгляд господарського суду Львівської області Товариством з обмеженою відповідальністю « 50х50» подало позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Донвугілляспецбуд-ЛФ» про стягнення заборгованості в сумі 166 246,95 грн.

Ухвалою суду від 01.08.2014р. порушено провадження у справі та призначено судовий розгляд справи на 12.08.2014р. З підстав зазначених в ухвалі суду 12.08.2014р. розгляд справи відкладено на 16.09.2014р., а 16.09.2014р. на 29.09.2014р.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує з підстав зазначених в позовній заяві, просить суд їх задоволити.

Відповідач у судове засідання 29.09.2014р. явку повноважного представника забезпечив, письмових заперечень не надав.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Суд розглядає справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.

У судовому засіданні 29.09.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Проаналізувавши матеріали справи, судом встановлено наступне.

17.02.2014р. між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № П-30 (далі за текстом - Договір).

Згідно п.1.1. Договору продавець (позивач у справі) зобов'язується поставити, а покупець (відповідач у справі) приймати та оплатити цемент та інші будівельні матеріали (надалі-товар) та послуги у кількості, асортименті і за ціною відповідно до умов даного Договору та додаткових погоджень, що є невід'ємною частиною Договору.

Ціна на товар, який відвантажується, встановлюється за згодою сторін шляхом оформлення специфікації або додаткової угоди, які є невід'ємною частиною Договору (п. 4.1. Договору).

Відповідно до Специфікації № 1 від 17.02.2014р. до Договору сторони погодили асортимент, кількість та ціни на товар, що буде відвантажуватися покупцю продавцем на строк дії Договору.

На виконання умов договору позивачем було поставлено, а відповідачем отримано товар, що підтверджується видатковою накладною № 104 від 20.02.2014р. на суму 69 331,96 грн. та видатковою накладною № 105 від 20.02.2014р. на суму 70 884,00 грн., що підписані сторонами та скріплені печатками без жодних застережень.

Загальна сума поставки 140 215,96 грн.

Відповідно до п. 4.2. Договору, оплата покупцем за товар здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця з відтермінуванням оплати 15 календарних днів з моменту відвантаження.

Позивачем було скеровано відповідачу претензію вих. № 79 від 06.05.2014р., які просить сплати заборгованість в сумі 140 215,96 грн. згідно Договору.

Відповідачем скеровану позивачу відповідь на претензію № 23 від 03.06.2014р., з якої вбачається, що ним визнано заборгованість в сумі 140 215,96 грн. за Договором та зобов'язався здійснити оплати за поставлений товар на протязі тридцяти календарних днів з моменту складання листа.

Відповідач покладенні на нього зобов'язання з оплати отриманого товару згідно Договору не виконав, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з нього заборгованість за поставлений товар в сумі 140 215,96 грн.

Доказів оплати за поставлений товар відповідачем не надано.

За неналежне виконання умов Договору позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 9 454,01 грн., 3% річних в сумі 1 601,92 грн. та інфляційні втрати в сумі 14 975,06 грн.

Доказів повного погашення заборгованості станом на день розгляду справи сторонами до суду не надано.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного .

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу положень статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Між сторонами у справі виникли зобов'язання на підставі договору купівлі-продажу (поставки) в силу пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона-постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари)в сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено - якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачені наслідки порушення зобов'язання.

Стаття 599 Цивільного кодексу України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач проти вимог позивача не заперечив, будь-яких пояснень по суті предмету спору суду не надав, доказів проведення оплати вартості отриманого товару не представив. Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості в сумі 140 215,96 грн., оскільки такі обґрунтовані та підтверджені матеріалами справи.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Заявлені позивачем до стягнення 3% річних в сумі 1 601,92 грн. та інфляційні втрати в сумі 14 975,06, нараховані правомірно та підлягають стягненню.

Відповідно п. 5.2. Договору, у випадку порушення покупцем термінів оплати, згідно умов Договору, він сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожен день протермінування.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Заявлена позивачем до стягнення пеня в сумі 9 454,01 грн. нарахована правомірно та підлягає стягненню.

Згідно з статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи зі змісту наведеного вище, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 179, 193, 230, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 15, 526, 530, 549, 599, 610-612, 625, 626, 629, ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, та ст.ст. 22, 33, 34, 38, 49, 69, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Донвугілляспецбуд-ЛФ» (79040, місто Львів, вулиця Авіаційна, будинок 7; ідентифікаційний код юридичної особи 38141899) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю « 50х50» (81600, Львівська область, Миколаївський район, місто Миколаїв, вулиця Болоня, будинок 22; ідентифікаційний код юридичної особи 32991624) 140 215,96 грн. - основного боргу, 1 601,92 грн. - 3% річних, 14 975,06 грн. - інфляційних втрат, 9 454,01 грн. - пені та 3 324,95 грн. - витрати по сплаті судового збору.

3. Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 01.10.2014 року.

Суддя Коссак С.М.