Рішення

від 22.09.2014 по справі 916/3070/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" вересня 2014 р.Справа № 916/3070/14

За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1;

до відповідача: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ІРЕН-АГРОНАТУРПРОДУКТ";

про стягнення 71 340 грн.

Суддя Щавинська Ю.М.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2 - довіреність №771 від 28.05.2012р.;

ОСОБА_3 - довіреність №771 від 28.05.2012р.;

від відповідача: Чередніченко Д.Л. - довіреність №40 від 14.08.2014р.

СУТЬ СПОРУ: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ІРЕН-АГРОНАТУРПРОДУКТ", в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість по договору про надання послуг №64 від 15.06.2011 року у розмірі 69 600,00 грн., 3 % річних у сумі 1740,00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору про надання послуг № 64 від 15.06.2011 року, що в подальшому призвело до виникнення в останнього боргу у сумі, що заявлена до стягнення, та нарахування позивачем 3% річних.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.08.2014р. було порушено провадження у справі №916/3070/14 із призначенням її до розгляду в судовому засіданні 20.08.2014 року.

У судовому засіданні 20.08.2014 року представники позивача позов підтримали.

Представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву (а.с.20-21), згідно якого просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що договір про надання послуг №64 від 15.06.2011 року та акт виконаних робіт підписано не ОСОБА_1, оскільки його підпис відрізняється від підпису, яким скріплено позовну заяву. Крім того, представник відповідача зазначає, що на адресу відповідача надійшла інша позовна заява, ніж надана до суду.

З урахуванням викладеного, представником відповідача у судовому засіданні 20.08.2014р. було подано клопотання про призначення по справі судової почеркознавчої експертизи (а.с.27), розгляд якого було відкладено до наступного судового засідання.

Ухвалою суду від 20.08.2014 року (а.с.31), у зв'язку із неподанням витребуваних ухвалою суду доказів, а також необхідністю витребування нових доказів, а саме: доказів надсилання відповідачу позовної заяви та листа (вимоги) від 12.01.2012р., який був наданий суду у судовому засіданні (а.с.24), або іншої вимоги про сплату заборгованості. Розгляд справи було відкладено на 22.09.2014 року.

02.09.2014 року за вх. №22743/14 до канцелярії суду від представника позивача надійшло клопотання щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат по сплаті судового збору, а також витрат на проїзд представників позивача у судове засідання 20.08.2014 року та харчування (а.с.32). В підтвердження таких витрат до клопотання було додано фіскальні чеки (а.с.33-37).

Одночасно, 02.09.2014 року за вх.№22744/14 до суду від представника позивача надійшли заперечення на відзив на позовну заяву (а.с.38), згідно яких останній вважає, що правова позиція відповідача є нічим іншим, як затягуванням судового розгляду справи, а також ухиленням від своїх обов'язків, взятих по договору про надання послуг. Крім того, вказаними запереченнями позивач просить суд відмовити у задоволенні клопотання про призначення по справі судової почеркознавчої експертизи. Крім того, позивачем до заперечень на відзив, на виконання вимог ухвали суду, в якості додатків було додано вимогу від 22.08.2014 року (а.с.40), фіскальні чеки від 29.08.2014 року та описи вкладення в цінний лист щодо направлення відповідачу вищевказаного документу та позовної заяви з додатками (а.с.41-44).

У судовому засіданні 22.09.2014 року представники позивача підтримали заявлені позовні вимоги в повному обсязі, наполягали на їх задоволенні, а також на задоволенні клопотання щодо стягнення з відповідача понесеного позивачем судового збору за подання позовної заяви до суду та витрат на проїзд і харчування його представників у судове засідання, що відбулося 20.08.2014 року. Крім того, представник позивача пояснив, що позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період з наступного дня після підписання акту виконаних робіт, тобто з 19.07.2011 року, по день подачі позову до суду - 04.08.2014 року.

Представник відповідача у судовому засіданні 22.09.2014 року надав суду клопотання про визнання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не уповноваженими особами на представництво інтересів ФОП ОСОБА_1 у справі №916/3070/14 (а.с.46-47), мотивоване видачею довіреності ОСОБА_1 як фізичною особою, а не в якості фізичної особи-підприємця.

Вказане клопотання судом було відхилено, оскільки, по-перше, заявлення, розгляд та задоволення такого роду клопотань не передбачено ГПК України, а, по-друге, зазначена довіреність від 28.05.2012р. прийнята судом як належна при перевірці повноважень представників, оскільки жодним нормативним актом, що регулює нотаріальну діяльність, не передбачено видача фізичною особою будь-яких спеціальних довіреностей на представлення її інтересів в якості фізичної особи-підприємця.

Крім того, представник відповідача надав суду доповнення до відзиву на позов (а.с.50-53), в якому просить у позові відмовити. В обґрунтування наданих заперечень відповідач посилається на непред'явлення позивачем вимоги на момент звернення з позовом до суду. Щодо вимоги від 22.08.2014р. про сплату боргу, відповідач зазначає, що вказаний документ був підписаний ОСОБА_3, яка, як вважає відповідач, не була наділена відповідними повноваженнями, оскільки довіреність на її ім'я була видана від імені фізичної особи, а не громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності. Представник відповідача також зазначив, що у вимозі та позовних заявах містяться різні суми, про стягнення яких просить позивач.

Крім того, відповідач у вказаному документі вказує, що договір, акт виконаних робіт та копія позовної заяви від 13.07.2014 року, яка була надіслана позивачем вдруге за вимогою суду, а також позовна заява від 27.07.2014 року, яка міститься в матеріалах справи, підписані різними зразками підписів з зазначенням прізвища, ім'я та по-батькові - ОСОБА_1, що викликає сумнів у відповідача щодо належності позивачу підпису, яким скріплено договір та акт виконаних робіт. У зв'язку із цим представник відповідача наполягав на задоволенні клопотання про призначення по справі судової почеркознавчої експертизи, яка була надана ним у судовому засіданні 20.08.2014 року (а.с.27).

Представники позивача заперечували проти задоволення вказаного клопотання, наполягали на відмові у його задоволенні.

Судом було відмовлено у задоволенні вказаного клопотання, з огляду на відсутність, згідно з вимогами ст.41 ГПК України, необхідності у призначенні вищевказаної експертизи для вирішення спору по суті з огляду.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку,а також заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За приписами статті 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, а саме: виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Так, укладений між ФОП ОСОБА_1 та СТОВ «ІРЕН-АГРОНАТУРПРОДУКТ» договір про надання послуг № 64 від 15.06.2011 року (а.с.6) є підставою для виникнення у сторін договору зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України).

При цьому, з огляду на зміст правовідносин, суд зазначає, що вказаний договір за своєю суттю відповідає зобов'язальним правовідносинам, що виникають з підряду, а не надання послуг, як це зазначається в самому договорі.

Так, згідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Проводячи аналіз змісту вказаних статей ЦК, можна зробити висновок, що легальне визначення договору підряду вміщує лише його основні ознаки: 1) виконання таких робіт здійснюється за завданням замовника; 2) на ризик підрядника; 3) результати робіт передаються замовнику; 4) замовник повинен прийняти та оплатити результати виконаної робити.

Розмежування договору підряду і надання послуг проводять за таким головним критерієм: навіть якщо в результаті надання послуги створюється певний матеріальний об'єкт, він не може бути самостійним об'єктом цивільних правовідносин на відміну від результатів підрядних робіт. Як правило, підрядником створюється або нова індивідуально визначена річ з притаманними тільки їй ознаками або досягається конкретний, матеріальний, корисний результат відносно індивідуально визначеної речі - покращення її якості, зміна властивостей, кольору, форми тощо.

Послуги полягають у тому, що по-перше, вони носять нематеріальний характер, а по-друге - вони нероздільно пов'язані з особистістю послугонадавача. У зобов'язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця не має уречевленого змісту. При послугах продається не сам результат, а дії, які до нього призвели; для послуги характерна непомітність (її не можна взяти в руки, зберігати, транспортувати, складувати).

При цьому, зазначені в ч. 2 ст. 837 ЦК види робіт, які можуть опосередковуватися за допомогою договору підряду, умовно поділяються на три групи: перша - створення, виготовлення певної речі; друга - зміна споживних якостей індивідуально визначеної речі (обробка, переробка, ремонт і інше), третя - інша робота, яка може бути і не пов'язана з річчю, але в результаті повинна відбутись зміна матеріального об'єкта. В будь-якому випадку виконання підрядної роботи є виникнення матеріалізованого результату. Корисний ефект від діяльності з надання послуги не виступає у вигляді певного осяжного матеріального результату, як це має місце при виконанні роботи, а полягає в самому процесі надання послуги.

З огляду на викладене, спірний договір відноситься до договору підряду, а комплекс сільськогосподарських робіт, проведення якого є предметом договору, виконується за завданням замовника та з використанням його матеріалів, зокрема з використанням дизельного палива замовника згідно п. 2.2.2 договору.

Відтак, суд вважає, що до спірного договору мають застосовуватися положення, встановлені до договору підряду в главі 61 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.06.2011 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "ІРЕН-АГРОНАТУРПРОДУКТ" було укладено договір про надання послуг № 64 від 15.06.2011 року по виконанню комплексу сільськогосподарських робіт з використанням техніки (а.с.6).

Пунктом 1.2 договору встановлено, що послуги згідно чинного договору провадяться позивачем, починаючи з 15.06.2011 року, та по мірі дозрівання зернових культур, крім випадку, передбаченому п.4.1 договору.

Відповідно до п. 2.1 договору, позивач зобов'язується провести сільськогосподарські роботи на площах, обумовлених в договорі, а саме: виконати збирання зернових культур комбайнами Case 2188 по фактично виконаним роботам за ціною 290 грн. за 1 га.

Згідно ч. 1, 2 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі. Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).

Пунктом 2.2.4 договору сторони погодили, що в одноденний строк після закінчення робіт позивачем підписується акт виконаних робіт.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі та виконав роботи по збиранню зернових культур з використанням техніки на загальній площі 240 га, що підтверджується відповідним актом виконаних робіт від 18.07.2011 року (а.с.7), який підписаний як позивачем та відповідачем, без жодних зауважень чи претензій з боку останнього.

При цьому, як встановлено судом з пояснень представників сторін (а.с.29-30) відповідно до вимог ст.35 ГПК України, сам факт виконання робіт по договору сторонами не оспорюється.

Вказаним актом сторонами також зафіксована вартість виконаних робіт на суму, що заявлена до стягнення (69000 грн.), доказів сплати якої відповідач, згідно приписів ст.ст.33,34 ГПК України, суду не надав.

Відповідно до ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Згідно положень ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Враховуючи, що відповідач не надав суду доказів виконання ним своїх зобов'язань за договором в частині своєчасної оплати послуг збирання зернових культур, суд вважає доведеним факт наявності у відповідача заборгованості перед позивачем у розмірі 69 600,00 грн.

Як встановлено судом, договором №64 не передбачено строку виконання замовником зобов'язань по оплаті.

Згідно до ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно із висновком Верховного суду України, сформульованим у постанові від 28.11.2011р. по справі №43/308-10, який, відповідно до ч.3 ст.82 та ст.111-28 Господарського процесуального кодексу України, є обов'язковим для застосування у подібних правовідносинах, оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги, позивач може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

При цьому, Верховним Судом України наголошено, що обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до Замовника з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного суду України в рішенні від 09.07.2002 року № 15-рп-2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Крім того, оцінюючи наявність порушеного права позивача, суд також враховує надіслання ним вимоги про виконання зобов'язань від 22.08.2014 року (а.с.40), яка була відправлена позивачем на адресу відповідача 29.08.2014 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи фіскальним чеком та описом вкладення у цінний лист (а.с.41,42) та отримана ним, як встановлено судом у судовому засіданні 22.09.2014р. (а.с.62-66), 3.09.2014р.

При цьому, доводи відповідача щодо неналежності цієї вимоги не приймаються судом до уваги, зокрема, з огляду на зміст довіреності від 28.05.2012 року (а.с.8), яка посвідчена приватним нотаріусом Калинівського районного нотаріального округу Вінницької області ОСОБА_7 та зареєстрована за №771 (а.с.8).

Суд також зазначає, що згідно п.1.7 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" питання про те, чи мало місце пред'явлення кредитором боржникові вимоги про оплату, вирішується господарським судом не під час прийняття судом позовної заяви, а виключно в процесі вирішення ним спору по суті. Отже, коли господарським судом буде з'ясовано, що таку вимогу пред'явлено після початку розгляду ним справи зі спору, пов'язаного зі стягненням заборгованості, то відповідний позов може бути задоволений, якщо строк виконання грошового зобов'язання настав до прийняття рішення по суті справи.

Враховуючи вищевикладене, а також, приймаючи до уваги положення ст. 538 ЦК України щодо зустрічних зобов'язань, суд вважає вимоги позивача про стягнення суми основного боргу підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, доводи відповідача щодо ненастання строку виконання зобов'язання, суд вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеними висновками. Також не заслуговують на увагу твердження відповідача щодо невиконання робіт ОСОБА_1 особисто, оскільки, по-перше, зазначене жодним чином не доведено, а, по-друге, виконання робіт по збиранню зернових культур комбайнами жодним чином не пов'язано із будь-якою конкретною особою.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 1 740 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В судовому засіданні 22.09.2014 року, в якому здійснювалася технічна фіксація, представник позивача на вимогу суду пояснив, що позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних з наступного дня після підписання акту виконаних робіт, тобто з 19.07.2011 року по день подачі позову до суду - 04.08.2014 року.

Разом з тим, з огляду на вищевикладені висновки суду щодо моменту порушення (прострочення) грошового зобов'язання, враховуючи те, що у той період, за який позивач просить стягнути 3% річних, факт порушення зобов'язання, який є обов'язковим згідно до ст. 625 ЦК України, був відсутній, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Щодо клопотання позивача про розподіл судових витрат, зокрема, судового збору, витрат на проїзд представників позивача 20.08.2014 року до суду на суму 1 367,35 грн. та витрат на харчування у сумі 164 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Приймаючи до уваги, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, та рішення частково відбулось на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, слід віднести за рахунок відповідача пропорційно задоволеним вимогам, виходячи із заявленої до стягнення суми

При цьому, суд вважає необґрунтованими доводи позивача про необхідність відшкодування витрат на проїзд його представників 20.08.2014 року до суду на суму 1 367,35 грн. та витрат на харчування у розмірі 164 грн., оскільки їх понесення саме позивачем (здійснення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 відшкодування представникам вказаних витрат, видача добових, тощо), позивачем в порядку ст.33 ГПК України не доведено.

Керуючись ст.ст. 44, 49,75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1 . Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ІРЕН-АГРОНАТУРПРОДУКТ" (67668, Одеська область, Біляївський район, с. Великий Дальник, вул. Б. Хмельницького, будинок 54, код ЄДРПОУ 30818907) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) суму основного боргу у розмірі 69 600 /шістдесят дев'ять тисяч шістсот/ грн. 00коп., та 1 782 /одна тисяча сімсот вісімдесят дві/грн. 44 коп. судового збору.

3. В решті позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 29.09.2014 р.

Суддя Ю.М. Щавинська