Постанова

від 23.09.2014 по справі 902/593/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2014 р. Справа № 902/593/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Тимошенко О.М.

судді Коломис В.В. ,

судді Бригинець Л.М.

при секретарі Саган І.О.

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився

від відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача ПП "Картес" на рішення господарського суду Вінницької області від 17.06.14 р. у справі № 902/593/14

за позовом Приватне акціонерне товариство "Київський завод безалкогольних напоїв "Росинка"

до Приватне підприємство "Картес"

про стягнення 194 669,43 грн. згідно договору поставки № 19-П/13 від 01.04.2013 року

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 17.06.2014 року у справі № 902/593/14 (суддя Тісецький С.С.) позов задоволено повністю. Стягнуто з приватного підприємства "Картес" на користь приватного акціонерного товариства "Київський завод безалкогольних напоїв "Росинка" 168 838,57 грн. - основного боргу, 16 488,14 грн. - пені, 5 571,66 грн. - інфляційних втрат, 3 771,06 грн. - 3 % річних, 3 894,00 грн. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору та 5000,00 грн. - витрат на оплату послуг адвоката.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги відповідають чинному законодавству і фактичним обставинам справи та підтверджені належними доказами

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить останнє скасувати у зв'язку з невідповідністю висновків викладених в рішенні обставинам справи та порушенням норм матеріального і процесуального права. Зокрема зазначає, що господарським судом не було повністю досліджено документи по справі, оскільки не було оглянуто оригінали документів відповідача та не повідомлено про час та місце розгляду справи. Також відповідач не погоджується в частині розрахунку пені, оскільки позивачем не зазначено партію товару та залишок боргу на який нараховується пеня. Заперечує щодо стягнення 5000 грн. на оплату послуг адвоката. Звертає увагу, що судом без документального підтвердження визнано як належні докази накладні №12244 від 09.04.2013р. та №23412 від 30.05.2013 р.

Представник апелянта в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти доводів апелянта заперечує. Зазначає, що твердження апелянта про невірність розрахунку пені не відповідає дійсності, оскільки в додатку до позовної заяви, а також в клопотанні №19/05 від 19.05.2014 позивачем належним чином було викладено розрахунки пені по простроченому боргу по кожній видатковій накладній окремо, та загальний розмір пені, що підлягає стягненню. Також зазначає, що видаткові накладні №12244 від 09.04.2013р. та №23412 від 30.05.2013 р., наявні в матеріалах справи в копіях, посвідчені належним чином, що є доказом наявності заборгованості Відповідача перед Позивачем. З урахуванням викладеного просить відмовити в задоволенні скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзив на неї, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду Вінницької області від 17.06.2014 року залишити без змін виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.04.2013 року між приватним акціонерним товариством "Київський завод безалкогольних напоїв "Росинка" (постачальник) та приватним підприємством "Картес" (покупець) укладено договір поставки № 19-П/13 на таких умовах.

Постачальник зобов'язується систематично відпускати і передавати у власність покупцю продукцію власного виробництва та іншу продукцію зазначену у видаткових накладних (далі по тексту договору - товар), а покупець зобов'язується приймати такий товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору (п. 1.1).

Покупець зобов'язаний : придбавати товар у кількості, асортименті та обсягах передбачених у додатку № 3 до даного договору рівними частками визначеними у додатку № 1 до даного договору; здійснювати своєчасну оплату товару постачальника в строки, зазначені в п. 6.2. даного договору (п. п. 2.2, 2.2.1, 2.2.4).

Постачальник зобов'язаний: систематично відпускати і передавати товар у власність покупцю на умовах визначених даним договором; надавати покупцю всі документи, необхідні для перевезення та реалізації товару (п. п. 2.4, 2.4.1, 2.4.3).

Кількість товару що поставляється, асортимент, ціна за одиницю та загальна вартість кожної партії поставленого товару, зазначаються в видаткових накладних (ВН), складених на підставі заявок покупця, які повинні бути подані останнім в письмовій формі через факс, поштою або через представника покупця та погоджені з постачальником. Допускається подання заявки по телефону з зазначенням особи, яка відправила заявку та її посади (п. 3.1).

Доставка товару в межах України, здійснюється транспортом постачальника або сторонньою транспортною організацією за кошт постачальника. У випадку поставки товару транспортом покупця, розрахунок за надані послуги здійснюється на підставі договору транспортних перевезень укладеного між сторонами даного договору (п. 3.2).

Поставка товару здійснюється постачальником за адресою вказаною в п. 13 даного договору, виходячи з наявного товару на його складі. Передача товару покупцю здійснюється на підставі ВН. У випадку здійснення централізовано-кільцевих поставок товару та його отримання покупцем без довіреності, покупець зобов'язаний до моменту першої передачі товару, письмово повідомити постачальника про зразок печатки або штампу, дозволеного чинним законодавством України, з зазначенням ідентифікаційного коду покупця, якими буде посвідчуватись підпис уповноважених покупцем осіб на ВН про одержання товару та перелік таких осіб. Таке повідомлення оформлюється у вигляді довіреності (додаток № 2 до даного твору) та є невід'ємною частиною даного договору (п. 3.4).

Право власності на товар, що поставляється, переходить від постачальника до покупця з моменту фактичної поставки товару. Датою поставки товару (тобто момент фактичної передачі товару) є дата підписання видаткової накладної (п. 3.5).

Товар вважається прийнятим відповідно до кількості та якості, зазначених в належним чином оформленій ВН (проштампована та підписана повноважною особою) та згідно з Інструкціями № П-6 та № П-7. Претензії по кількості поставленого товару приймаються постачальником у момент фактичної поставки товару покупцю (п. 3.6).

Кожна партія товару повинна супроводжуватись наступними документами : ВН, сертифікати якості, податкові накладні (п. 3.7).

Загальна сума договору складає загальну вартість поставленого, протягом дії даного договору, товару та зазначену в видаткових накладних (п. 6.1).

Покупець зобов'язаний здійснювати оплату за поставлений товар в гривнях на рахунок постачальника, зазначений в п. 14 даного договору, на умовах відстрочення платежу в кількості 45 (сорока п'яти) календарних днів з моменту відвантаження постачальником товару та дотримання покупцем розміру ліміту дебіторської заборгованості встановленого постачальником. У випадку припинення постачання товару, покупець зобов'язаний оплатити весь поставлений товар в термін зазначений в даному пункті договору. Розмір ліміту дебіторської заборгованості може переглядатися постачальником в односторонньому порядку протягом строку дії цього договору в залежності від сезонності продаж та/або змін обсягів придбання товару у постачальника. Зміна ліміту дебіторської заборгованості повідомляється покупцю в письмовому вигляді і вступає в силу через п'ятнадцять днів з дати повідомлення. Датою повідомлення є дата відправлення листа факсом або електронною поштою (п. 6.2).

Грошові кошти, які надходять від покупця в рамках даного договору, зараховуються постачальником в рахунок оплати поставленого ним товару в порядку черговості, починаючи від першої поставки товару, незалежно від зазначення покупцем в платіжних дорученнях номеру ВН (п. 6.2.1).

Датою оплати вважається день надходження суми платежу на розрахунковий рахунок постачальника (п. 6.4).

Договір набуває сили з 01 квітня 2013 року і діє до 31 грудня 2013 року включно (п. 7.1).

Кожна сторона може достроково припинити дію даного договору, письмово повідомивши за 30 днів до моменту розірвання даного договору другу сторону, з обов'язковим погашенням взаємної заборгованості (п. 7.2). Припинення дії даного договору не звільняє сторони від виконання взятих по договору зобов'язань, які виникли внаслідок дій до моменту припинення дії договору (п. 7.3).

Згідно додатку № 1 від 01.04.2013 року до договору поставки № 19-П/13 від 01.04.2013 року, позивач та відповідач узгодили розміри знижок на вартість товару, що поставляється постачальником покупцю за даним договором (а.с. 14-16).

Додатком № 2 від 01.04.2013 року до договору поставки № 19-П/13 від 01.04.2013 року оформлено довіреність, в якій зазначається, що згідно Інструкції № 99 від 16 травня 1996 р. Міністерства фінансів України, ПП "Картес" повідомляє про зразок штампу, печатки та підпису матеріально відповідальних осіб, яким підприємство довіряє засвідчувати своїм підписом факт отримання товарно-матеріальних цінностей (продукції ПрАТ "КЗБН "Росинка", в тому числі і слабоалкогольної продукції ПрАТ "КЗБН "Росинка") згідно з товарно-транспортними накладними. Довіреність видана для отримання продукції ПрАТ "КЗБН "Росинка" за адресою: Одеська обл., м. Іллічівськ, с. Бурлача Балка, вул. Приморська, 31.

У випадку, якщо особа, що зазначена в цій довіреності втратить право отримувати продукцію виробництва ПрАТ "КЗБН "Росинка", то ПП "Картес" бере на себе обов'язок в одноденний термін із моменту втрати права повідомити ПрАТ "КЗБН Росинка" про це письмово.

За змістом додатку № 3 від 01.04.2013 року до договору поставки № 19-П/13 від 01.04.2013 року між приватним акціонерним товариством "Київський завод безалкогольних напоїв "Росинка" та приватним підприємством "Картес" узгоджено кількість, асортимент та обсяг товару, який покупець зобов'язується придбати у постачальника протягом 2013 року.

На виконання умов вказаного договору поставки позивачем поставлено відповідачу продукцію загальною вартістю 394 507,02 грн., що підтверджується видатковими накладними, а саме :

- № 12244 від 09.04.2013 року на суму 32810,40 грн.;

- № 14241 від 19.04.2013 року на суму 104156,50 грн.;

- № 15635 від 26.04.2013 року на суму 24 935,90 грн.;

- № 15637 від 26.04.2013 року на суму 13227,70 грн.;

- № 21493 від 23.05.2013 року на суму 96529,54 грн.;

- № 21526 від 23.05.2013 року на суму 542,88 грн.;

- № 23412 від 30.05.2013 року на суму 89 493,70 грн.;

- № 23525 від 31.05.2013 року на суму 32 810,40 грн..

В подальшому, відповідачем було здійснено часткове повернення товару на загальну суму 41 566,46 грн., що підтверджується накладними на повернення, а саме : № 2593 від 02.05.2013 року на суму 666,00 грн. (товар поставлявся за накладною № 14241 від 19.04.2013 року); № ВФП-000022 від 25.06.2013 року (№ 7949 від 26.06.2013 року) на суму 32 810,40 грн. (товар поставлявся за накладною № 12244 від 09.04.2013 року); № 11727 від 05.08.2013 року на суму 8 090,06 грн. (товар поставлявся за накладною 23412 від 30.05.2013 року).

У вказаних вище накладних наявне посилання на договір № 19-П/13 від 01.04.2013 року.

Крім того, відповідачем було частково оплачено поставлений товар на суму 198000,00 грн., що підтверджується банківською випискою, в якій вказуються наступні проплати : 26.09.2013 року - 70000,00 грн., 18.11.2013 року - 10000,00 грн., 22.11.2013 року - 8000,00 грн., 28.11.2013 року - 10000,00 грн., 30.12.2013 року - 100 000,00 грн. (а.с. 63 - 67).

Призначенням платежу в даній банківській виписці вказано: за безалкогольні напої згідно договору поставки № 20-П/12 від 23.02.2012 року.

З матеріалів справи вбачається, що представником позивача до суду першої інстанції було подано клопотання № 19/05 від 19.05.2014 року, в якому повідомляється, що платіж здійснений відповідачем 26.09.2013 року на суму 70 000,00 грн. (на погашення боргу по договору № 19-П/13 було зараховано суму 56 101,99 грн.

Також у клопотанні вказується, що між сторонами 23.02.2012 року був укладений договір поставки № 20-П/12. Він діяв до 31.03.2013 року включно. З 01.04.2013 року поставки товару відбувалися на підставі нового договору № 19-П/13. Оскільки на момент укладання нового договору № 19-П/13 та поставки товару по ньому, у відповідача була наявна заборгованість за товар, отриманий по попередньому договору № 20-П/12, платежі, які надходили від відповідача зараховувалися відповідно їх призначення на погашення більш ранньої заборгованості.

26.09.2013 року відповідачем було погашено залишок заборгованості (13 898,01 грн.) по договору № 20-П/12 та повністю закрито по ньому розрахунки. Всі наступні кошти, які надходили від відповідача, зараховувалися вже по договору № 19-П/13 на погашення поточної заборгованості.

Перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального права, колегія суддів враховує наступне.

В силу п.1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом першої інстанції вірно вказано, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини щодо поставки товару та його оплати.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Згідно ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Приписами ч. 1, ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке ж положення містить і ч. 1 ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1, ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 629 Цивільного кодексу України вказує, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як зазначалось раніше, 01.04.2014 року між приватним акціонерним товариством "Київський завод безалкогольних напоїв "Росинка" та приватним підприємством "Картес" укладено договір поставки № 19-П/13 із додатками, згідно якого позивачем поставлено відповідачу товар загальною вартістю 394 507,02 грн., що підтверджується вказаними вище видатковими накладними.

При цьому, відповідач здійснив часткове повернення товару, який поставлявся за видатковими накладними № 14241 від 19.04.2013 року, № 12244 від 09.04.2013 року, № 23412 від 30.05.2013 року на загальну суму 41 566,46 грн., що підтверджується зазначеними накладними на повернення продукції.

Також, відповідач частково оплатив поставлено продукцію в розмірі 198000,00 грн., що підтверджується банківською випискою, в якій призначенням платежу вказано про сплату коштів за договором № 20-П/12 від 23.02.2012 року.

Сума сплачених відповідачем коштів, які зараховані позивачем за договором поставки № 19-П/13 від 01.04.2013 року склала 184 101,99 грн. (198000,00 грн. - 13 898,01 грн.), з огляду на те, що із суми коштів в розмірі 70 000,00 грн., яка сплачена відповідачем 26.09.2013 року, в рахунок погашення боргу по договору № 19-П/13 було зараховано суму 56 101,99 грн., в зв'язку з чим утворилася різниця в сумі 13898,01 грн., яка була зарахована по договору № 20-П/12 від 23.02.2012 року. Даний договір діяв до 31.03.2013 року, а з 01.04.2013 року було укладено новий договір № 19-П/13 від 01.04.2013 року. Наступні кошти, які надходили від відповідача після 26.09.2013 року, зараховувалися в рахунок погашення заборгованості за договором № 19-П/13 від 01.04.2013 року.

Зважаючи на викладене, утворилася заборгованість в сумі 168 838,57 грн. (394 507,02 грн. - 41 566,46 грн. - 184 101,99 грн.), яку просить стягнути позивач з відповідача.

Як правильно відмічено місцевим господарським судом, з огляду на те, що ПП "Картес" висловило пропозицію укласти мирову угоду, можна зробити висновок, що сума заборгованості в розмірі 194 669,43 грн., в т.ч. 168 838,57 грн. - основного боргу, яка заявлена до стягнення позивачем в даній справі, не заперечується відповідачем (а.с. 87).

Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідачем доказів щодо повного проведення розрахунків з позивачем суду не надано.

Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в сумі 168 838,57 грн. в повному обсязі.

Пунктами 8.2, 8.3 договору № 19-П/13 від 01.04.2013 року, позивач та відповідач узгодили, що покупець відповідає за несвоєчасну оплату поставленої партії товару шляхом сплати постачальнику пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від не перерахованої суми за кожний день прострочення платежу та зобов'язаний сплатити суму боргу урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Сторони відповідно до ст. 259 ЦК України домовились про збільшення строку позовної давності за несвоєчасне виконання покупцем грошових зобов'язань за даним договором до трьох років, та відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну оплату поставленої партії товару, припиняється через три роки від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17 грудня 2013 року, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

За змістом ч. 1 ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

В силу п. 3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частина 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно ч.1, ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Обмеження максимального розміру пені за порушення грошових зобов'язань встановлено Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", відповідно до якого: платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1); розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст.3).

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В силу ст. ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 3.1, абз. 3, 4 п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17 грудня 2013 року, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Згідно п. п. 4.1, 4.2 вказаної вище постанови, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних.

Перевіривши правильність розрахунків штрафних санкцій, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення вимог позивача про стягнення з нього на користь позивача 16 488,14 грн. - пені, 5 571,66 грн. - інфляційних втрат та 3 771,06 грн. - 3 % річних, оскільки відповідач не здійснив оплату товару у повному обсязі у встановлений термін згідно п. 6.2 договору № 19-П/13 від 01.04.2013 року

При цьому твердження апелянта, стосовно невірності розрахунку пені у зв'язку з тим, що позивачем не зазначено партію товару та залишок боргу на який нараховується пеня - не береться судом до уваги з огляду на те, що в матеріалах справи, які були предметом дослідження в суді першої інстанції, наявні розрахунки пені по простроченому боргу по кожній видатковій накладній окремо, та загальний розмір пені, що підлягає стягненню, підтверджені належно засвідченими копіями видаткових накладних.

Також не беруться до уваги твердження апелянта про відсутність відбитку печатки та підпису уповноваженої особи у видаткових накладних №12244 від 09.04.2013р. та №23412 від 30.05.2013 р., оскільки це спростовується наявними в матеріалах справи доказами, а саме копіях даних накладних, посвідчені належним чином, що є доказом наявності заборгованості Відповідача перед Позивачем (а.с. 19-26).

Апелянт в скарзі не погоджується щодо стягнення 5000,00 грн. на оплату послуг адвоката, оскільки до матеріалів справи не було додано платіжних документів згідно яких було б підтверджено, що позивач здійснив оплату послу адвоката в розмірі 5000 грн.

З даного приводу колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 3 ст. 48 ГПК України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Відповідно до п. 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України " Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України " № 7 від 21 лютого 2013 року, витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.

Згідно п.1 ч.1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст. 6 даного Закону, адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

В підтвердження надання та оплати послуг адвоката, позивачем подано наступні документи :

- договір про надання юридичних послуг № 5 від 01.02.2013 року, який укладений між позивачем та приватним підприємством "Юридична фірма "Евіденс";

- додаткову угоду № 3 від 10.04.2014 року до договору № 5 від 01.02.2013 року щодо надання юридичних послуг по стягненню заборгованості з ПП "Картес" по договору № 19-П/13 від 01.04.2013 року;

- платіжне доручення № 1009 від 23.04.2014 року про сплату позивачем на користь ПП "Юридична фірма "Евіденс" за юридичні послуги згідно додаткової угоди № 3 від 10.04.2014 року;

- ордер серії КВ № 001862 про надання адвокатом ПП "Юридична фірма "Евіденс", ОСОБА_1, правової допомоги ПрАТ "Київський завод безалкогольних напоїв "Росинка" на підставі договору № 5 від 01.02.2013 року;

- наказ ПП "Юридична фірма "Евіденс" № 75 від 10.04.2014 року щодо організації та проведення юридичних дій, ОСОБА_1, по виконанню додаткової угоди № 3 від 10.04.2014 року до договору № 5 від 01.02.2013 року;

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1 НОМЕР_1 від 28.09.2010 року.

Беручи до уваги наведені приписи законодавства та подані докази, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про наявність підстав для відшкодування витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката в сумі 5 000,00 грн., а твердження апелянта вважає безпідставними.

Колегія суддів не бере до уваги твердженням апелента про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що полягало в неповідомленні про час та місце розгляду справи, оскільки це спростовується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштової кореспонденції (а.с.79, 81). Також позивачем було належним чином направлено Відповідачу копію позовної заяви та поданих до неї документів, що підтверджується поштовим чеком та оригіналом бланку опису вкладення в лист.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Вінницької області від 17.06.2014 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає. Зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ПП "Картес" від 26.06.14р. залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 17.06.2014 року у справі № 902/593/14 залишити без змін.

3. Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Головуючий суддя Тимошенко О.М.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Бригинець Л.М.