Рішення

від 25.09.2014 по справі 910/17568/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/17568/14 25.09.14 За позовом Державного підприємства "Антонов"

до приватного підприємства "Фірма Союзсервіс"

про стягнення 78 985,06 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники сторін:

Від позивача Данчук А.В. (дов.№35/10016 від 15.11.13)

Від відповідача не прибув

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за неналежне виконання договору поставки № 0107/050-2013 від 01.07.2013 в розмірі 78 985, 06 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 26.08.2014 порушено провадження у справі №910/17568/14 та призначено до розгляду на 10.09.2014.

Представник позивача з'явився в судове засідання 10.09.2014, надав пояснення по суті справи та подав додаткові докази по справі.

Представник відповідача в судове засідання 10.09.2014 не з'явився, причин не явки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений.

Розгляд справи відкладено на 25.09.2014.

Представник позивача з'явився в судове засідання 25.09.2014, надав пояснення по суті справи, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 25.09.2014 не з'явився, причин не явки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений.

Місцезнаходження відповідача за адресою: 04119, М.КИЇВ, ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОН, ВУЛИЦЯ ДЕГТЯРІВСЬКА, БУДИНОК 27-А, на яку було відправлено ухвали суду, адреса підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України станом на 18.09.2014.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судовому засіданні складено протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши думку представника позивача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

01.07.2013 між Державним підприємством «Антонов» в особі філії «Серійний завод «Антонов» (далі позивач) та приватним підприємством «Фірма Союзсервіс» (далі відповідач) було укладено договір № 0107/050-2013 (далі Договір) на поставку товару.

Відповідно до п. 1.1. Договору Відповідач зобов'язується передати у власність Позивача товар, а Позивач зобов'язується прийняти та оплатити товар визначений у додатку до Договору.

Специфікацією № 1 від 01.07.2013, яка є додатком № 1 до Договору передбачено, що Відповідач зобов'язується поставити Позивачу тканину АХКР-А ТУ 105-1578-83 в кількості 230 м 2 , а Позивач прийняти її та сплатити Відповідачу 48300,00 грн. на умовах Договору.

В п. 2.4. Договору зазначено, що Відповідач за свій рахунок здійснить поставку партії Товару Позивачу, протягом 60 днів з моменту здійснення 100 % попередньої оплати вартості Товару на умовах DDP (Інкотермс 2010) за місцезнаходженням Позивача.

За виставленим рахунком-фактурою №268 від 06.09.2013 Позивач платіжним дорученням №1201 від 11.10.2013 перерахував Відповідачу грошові кошти в сумі 48300,00 грн. як попередню оплату за поставку товару.

Після спливу строку Відповідач свої зобов'язання за Договором щодо поставки товару не виконав.

Позивач листом № 050-103 від 22.01.2014 звернувся до Відповідача з проханням вказати строк поставки.

Не отримавши відповіді на свій лист Позивач звернувся до Відповідача листом № 050-392 від 07.02.2014 з вимогою здійснити поставку товару до 11.02.2014, а у разі неможливості виконання поставки повернути сплачені кошти на поточний рахунок Позивача.

Оскільки Відповідач продовжував ухилятися від виконання своїх зобов'язань і на звернення ніяким чином не реагував, Позивач направив на адресу Відповідача претензію № 050-1215 від 15.05.2014, в якій пропонував задовольнити свої законні вимоги шляхом поставки товару до 26.05.2014, або перерахуванням суми боргу в розмірі 48300,00 грн. на поточний рахунок.

Проте, на момент подання позовної заяви Відповідач свої зобов'язання за Договором не виконав та суму попередньої оплати Позивачу не повернув.

Таким чином Позивач належним чином виконало свої зобов'язання по Договору.

Однак всупереч взятих на себе зобов'язань поставку товару відповідач не здійснив, що спричинило утворення заборгованості у сумі 48 300,00 грн.

Отже, станом на день розгляду справи відповідач грошових коштів не повернув, чим порушив права позивача.

Пленумом вищого господарського суду роз'яснено, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Необхідно звернути увагу на те, що підставою позову є безпідставне набуття майна відповідачем, збереження його у себе за рахунок позивача без достатньої правової підстави та користування цими коштами.

Предметом позову є повернення безпідставно набутого та збереженого майна відповідачем та сплата процентів за користування коштами.

Зазначені взаємовідносини регулюються главою 83 Цивільного кодексу України (ст. 1212 - 1215) і належать до недоговірних зобов'язань. Ст. 1212 ЦК України передбачено:

- Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

- Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

- Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

- витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

- повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

- відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відносини з приводу безпідставного набуття та збереження майна (не договірні) відрізняються за правовою природою від відносин з приводу виконання договору (договірних) і регулюються різними правовими нормами.

Суд зазначає, що між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави регулюється Главою 83 ЦК України.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

По-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, суд вважає доведеним факт користування відповідачем коштами позивача без достатніх на те підстав, а отже, суд вважає, що факт наявності основного боргу у відповідача перед позивачем в сумі 48 300,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем належним чином не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 48 300,00 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статей 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Договір, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 980,56 грн. та інфляційні втрати в сумі 5844,30 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно розрахунку позивача, 3% річних становлять 980,56 грн., інфляційні збитки складають 5844,30 грн. В цій частині суд задовольняє позовні вимоги.

Оскільки факт невиконання та прострочення грошового зобов'язання відповідачем є доведеним, у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення з відповідача передбаченої договором пені у розмірі 0,2% від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу в у відповідності з п. 5.1 договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

Оскільки відповідач не погасив заборгованість, яка у нього утворилась перед позивачем за поставлений товар, останній нарахував відповідачеві пеню на підставі пункту 5.1. договору, яка складає 23860,20 грн.

Отже, згідно з розрахунком позивача підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пеня в сумі 23 860,20 грн. З цією сумою суд погоджується, так як позивачем вона розрахована арифметично вірно.

Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Державного підприємства "Антонов" задовольнити повністю.

2. Стягнути з приватного підприємства "Фірма Союзсервіс" (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 27-А, код ЄДРПОУ 33887842) на користь Державного підприємства "Антонов" (03062, м. Київ, вул. Академіка Туполєва, буд. 1, код ЄДРПОУ 14307529) основний борг в сумі 48 300 (сорок вісім тисяч триста) грн. 00 коп., інфляційні втрати в розмірі 5844 (п'ять тисяч вісімсот сорок чотири) грн. 30 коп., 3% річних в сумі 980 (дев'ятсот вісімдесят) грн. 56 коп., пеню в сумі 23 860 (двадцять три тисячі вісімсот шістдесят) грн. 20 коп., судовий збір в розмірі 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення - 30.09.2014