ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 вересня 2014 р. Справа № 876/12864/13
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Макарика В.Я.,
за участю секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09.10.2013 р. по справі за позовом Приватного підприємства "Компанія Міос" до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
встановив:
20.06.2013 року позивач - Приватне підприємство «Компанія МІОС» (надалі - ПП «Компанія МІОС») звернулося до суду з позовом до відповідача - Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0000082210 від 15.03.2013 року.
Позивач свої вимоги мотивує тим, що всі операції позивача з ТзОВ «АТ- Сталь» є реальними, товарними, а висновки відповідача стосовно нікчемності правочину з контрагентом базуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами. Зокрема, позивач зазначає, що висновки органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки від 27.02.2013 року № 70/22-30/36378136 щодо заниження податку на додану вартість в сумі 19677 грн., яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки основою для такого висновку податкового органу був акт перевірки ТзОВ «АТ- Сталь» від 15.01.2013 року № 161/22-5/37151157 складеного Лівобережною МДПІ м. Дніпропетровськ.
На переконання позивача, податковий орган не надав належної правової оцінки його правовідносинам з названим підприємством, не дослідив первинних документів за наслідками господарської діяльності і дійшов до не обґрунтованих висновків про завищення податкового кредиту.
На підтвердження реальності господарських операцій з ТзОВ «АТ- Сталь» позивачем надано усі первинні документи, копії яких долучено до матеріалів справи. Відтак, оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.
Окрім викладеного, позивач також зазначає, що як у наказі від 13.02.2013 року № 87 на проведення перевірки, так і у акті перевірки від 27.02.2013 року, період перевірки зазначено з 01.02.2012 року по 30.06.2012 року, а висновки акта базуються на ІІІ і ІV кварталі 2012 року, проте в акті описано період І і ІІ кварталу 2012 року. Чому саме висновки по ІІІ і ІV квартали 2012 року були предметом дослідження відповідачем не обґрунтовано і жодними доказами не спростовано. На думку позивача, це також є однією з підстав для скасування податкового повідомлення-рішення.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 09.10.2013 р. адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 15.03.2013 року № 0000082210.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зокрема виходив з того, що доводи відповідача на обґрунтування висновків про заниження податку на додану вартість в контексті правовідносин позивача з ТзОВ «АТ-Сталь» зводяться до суб'єктивного твердження про економічну недоцільність укладення договору поставки. Будь-яких доказів, які б свідчили про необґрунтованість формування податкового кредиту за охоплений перевіркою період по відносинах з ТзОВ «АТ-Сталь» відповідач не надав і не назвав.
Висновки податкового органу прямо суперечать не лише нормам Податкового кодексу України, а й практиці Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується національними судами як джерело права. Так, Європейський Суд у рішенні від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з помилковим застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що податковий орган діяв у повній відповідності до вимог чинного законодавства та правомірно встановив порушення позивачем вимог Податкового кодексу України з підстав відсутності реального настання правових наслідків у взаємовідносинах позивача з контрагентом ТзОВ «АТ- Сталь».
Під час перевірки ПП «Компанія МІОС» було використано акт перевірки ТзОВ «АТ-Сталь» від 15.01.2013 року № 161/22-5/37151157 складеного Лівобережною МДПІ м. Дніпропетровськ, у якому зазначено про те, що ТзОВ «АТ-Сталь» не має матеріально-технічної бази та трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності, власних складських приміщень транспортних засобів у необхідній кількості, тому всі укладені з ним правочини не мали на меті настання правових наслідків та спрямовані на надання податкової вигоди третім особам.
На основі таких висновків, відповідач вирішив, що оскільки господарських операцій насправді не було, то й правових наслідків такі взаємовідносини позивача з ТзОВ «АТ-Сталь» не спричинили. Тому первинні документи, про які зазначив позивач, не мають доказового значення і не можуть бути підставою для формування показників податкового обліку.
Отже, в порушення вимог п. 198.1, п.198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України ПП «Компанія МІОС» занизило податок на додану вартість в сумі 19677 грн., сформований на підставі податкових накладних від ТзОВ «АТ-Сталь». Зважаючи на наведені обставини відповідач вважає, що підстав для задоволення позовних вимог немає.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи наступні обставини.
Так, ПП «Компанія МІОС» зареєстровано 27.03.2009 року виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради Львівської області за № 1 414 102 0000 001533. Взятий на облік платника податку 30.03.2009 року за № 17066.
Згідно свідоцтва № 100220354 про реєстрацію платника податку на додану вартість 03.04.2009 року зареєстрований платником податку на додану вартість ДПІ у Дрогобицькому районі Львівської області (а.с. 134 том І).
Основними видами діяльності ПП «Компанія МІОС», відповідно до копії Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців № 541415 це надання в оренду й експлуатацію власного нерухомого чи орендованого нерухомого майна, виробництво інструментів, неспеціалізована оптова торгівля (а.с.132,195 том І).
Дрогобицькою ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку ПП «МІОС» з питань дотримання вимог податкового законодавства по операціях щодо придбання у ТзОВ «АТ - Сталь» код ЄДРПОУ 37151157 за період з 01.02.2012 року по 30.06.2012 року товарів (робіт, послуг) та використання придбаних товарів у власній господарській діяльності вказаного платника податків.
За наслідками перевірки посадовими особами податкової служби 27.02.2013 року складено акт перевірки № 70/22-30/36378136 (а.с.21-38).
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п. 198.1, п. 198.2, п.198.3, п.198.6, ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України, в зв'язку з чим занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на загальну суму 19677 грн., в тому числі по звітних періодах: 3 квартал 2012 року в сумі 18468 грн., 4 квартал 2012 року в сумі 1209 грн.
Податковим органом 15.03.2013 року прийнято податкове повідомлення - рішення форми «Р» № 0000082210 у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 24 596 грн., в т.ч. основний платіж - 19677 грн., штрафні санкції - 4919 грн. (а.с.40).
Дане рішення оскаржувалось позивачем в адміністративному порядку. За наслідками розгляду скарги Державна податкова служба у Львівській області, Міністерство доходів і зборів України оскаржуване податкове повідомлення рішення залишило без змін, а скаргу без задоволення.
Позивач не погоджуючись з висновками посадових осіб державної податкової служби та з прийнятим податковим повідомлення-рішення, оскаржив його в судовому порядку.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (набув чинності з 1.01.2011 року) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 ПК України).
Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (п. 198.4. ст. 198 ПК України).
Якщо у подальшому такі товари/послуги фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до цього розділу (за винятком випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу), чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів або встановлено факти недостачі (крадіжки), то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає таке використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження), у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами. (п. 198.5 ст. 198 ПК України). Датою використання товарів/послуг вважається дата визнання витрат відповідно до розділу ІІІ цього Кодексу.
Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Податкова накладна, згідно з п. 201.6. ст. 206 ПК України, є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до п. 201.7. та п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Як наслідок, необхідною умовою для віднесення платником ПДВ до податкового кредиту звітного періоду сум ПДВ, включених в ціну придбаних товарів (послуг), є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника. Закон не ставить у залежність необхідність попередньої сплати ПДВ до бюджету кінцевим споживачем чи первісним постачальником як умову для формування податкового кредиту платника податку. Аналіз господарської діяльності платника податку повинен здійснюватися на підставі даних його податкового, бухгалтерського обліку та відповідності їх дійсному економічному змісту операцій.
Колегія суддів бере до уваги роз'яснення Вищого адміністративного суду України в листі №1112/11/13-10 від 20.07.2010 року «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. З огляду на це, і відповідно до статті 61 Конституції України, виконання одним платником податків своїх зобов'язань перед бюджетом не ставиться у залежність від виконання зазначених зобов'язань будь-яким іншим платником податків.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач та його контрагент ТзОВ «АТ-Сталь» мали господарські відносини у 2012 році. 03 жовтня 2011 року між ТзОВ «АТ-Сталь» (постачальник) та позивачем ПП «Компанія Міос» (покупець) укладено Договір поставки № 03102А (а.с.50,51,том 1), відповідно до пункту 1.1 цього Договору постачальник зобов'язується поставити узгодженими партіями покупцеві металопрокат, (далі - товар), зазначений у додатках: Додаткових угодах, видаткових накладних або рахунках-фактурах на кожну партію товару, які є його невід'ємною частиною, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити кожну партію товару.
Пунктом 3.2 Договору передбачено, що постачання товару покупцеві здійснюється на мовах СРТ, склад покупця, м. Дрогобич, відповідно до правил «ІНКОТЕРМС».
На виконання умов договору позивачем надано податкові накладні, які виписані директором ТзОВ «АТ-Сталь» Руденко Т.О. та долучені до матеріалів справи (а.с.69-84, том І).
В свою чергу, ТзОВ «АТ-Сталь», у встановленому законом порядку видало позивачу ряд видаткових накладних (а.с 52-56, том І).
Із вищенаведеного договору укладеного між контрагентами слідує, що його істотною умовою було те, що для отримання товару покупець пред'являє довіреність встановленого зразка на право отримання товару. До матеріалів справи представником позивача долучено витяг з книги реєстрації довіреностей ПП «Компанія МІОС» (а.с.188-194, том І).
Відповідно до ч.1 ст.69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
В контексті наведеного колегія суддів також бере до уваги, що допитані у судовому засіданні 09.10.2013 року свідки : ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 надали пояснення та зазначили, що є працівниками ПП «Компанія МІОС» та були присутні при отримані товару - металу від постачальника ТзОВ «АТ-Сталь». Свідки пояснили, що поставки товару здійснювались за попереднім замовленням та попередньою передплатою ТзОВ «АТ-Сталь» своїми силами, вантажними автомобілями доставляло метал на територію ПП «Компані МІОС» у м. Дрогобичі. Товар розвантажувався за допомогою п'ятитонного погрущика та п'ятьох працівників підприємства позивача, які перевіряли кількість товару та здійснювали його заміри. Після такої перевірки директор отримував накладні та підписувався під видатковими накладними.
Так, оплата отриманих послуг проведена в повному обсязі через розрахунковий рахунок відповідно до платіжних доручень та банківських виписок (а.с.57-68, том І; 5-16 том ІІ).
Судом встановлено та актом перевірки від 27.02.2013 року підтверджено, що дані податкові накладні не мали недоліків. Перелічені вище первинні документи були надані відповідачеві при проведені перевірки, даний факт відображений в акті перевірки.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Із положень ч. 1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Колегією суддів встановлено, що основними доводами відповідача про вказані порушення, відповідно до акта перевірки є те, що у позивача відсутні товарно-транспортні накладні, які б свідчили про транспортування отриманих товарно-матеріальних цінностей (надалі - ТМЦ) від контрагента з посиланням на наказ Мінтрансу/Мінстатистики № 488/346 від 29.12.1995 року «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля», наказ Мінтрансу № 363 від 14.10.1997 року «Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», якими передбачається обов'язкове використання товарно-транспортної накладної під час приймання - передачі ТМЦ.
Як наслідок суд першої інстанції вірно виходив з того, що згідно з вказаними вище нормативно-правовими актами використання товарно-транспортної накладної є обов'язкове тільки у випадку, якщо мало місце надання транспортних послуг, тобто за умови участі у господарських відносинах між постачальником та покупцем третьої особи - перевізника.
Так, відповідно до ч. 1 преамбули вищезгаданих правил - Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників.
Відповідно до розділу 1 Правил, перевізник - особа, яка надає послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування.
Згідно п.11 Правил, що передбачає порядок оформлення документів на перевезення також встановлено, що у процесі оформлення товарно - транспортної накладної беруть участь представники трьох осіб - вантажовідправника, вантажоодержувача та перевізника.
З огляду на це, суд дійшов до вірного висновку, що у випадку використання у поставках товару власного транспорту постачальника оформлення товарно - транспортної накладної не може бути здійснене, оскільки відсутній один з учасників відносин - перевізник.
Згідно ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В силу ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем не доведено відсутності можливості проведення позивачем з його контрагентом господарських операцій з поставки товарів із залученням власного транспорту постачальника. Крім того, право оформлення товарно-транспортної накладної відповідно до вказаних правил надане вантажовідправнику, яким позивач у господарських відносинах не був.
Колегія суддів поділяє висновок суду першої інстанції, що оскільки постачальником в належний спосіб виконані зобов'язання щодо поставки товару, однак при цьому не оформлена товарно-транспортна накладна, але оформлені належним чином податкові накладні, видаткові накладні, що і стверджується відповідачем у акті перевірки, то факт здійснення операції підтверджується належним чином.
Про реальний характер отримання товару від контрагента також свідчить факт його подальшого використання у господарській діяльності: а саме оренда цеху машинної обробки площею 840 м.кв. та склад площею 210 м.кв., за адресою: м. Дрогобич, вул. Трускавецька,71, продаж деталей іншим контрагентам, що підтверджується долученими до матеріалів справи договором оренди від 30.09.2010 року, довіреностями на отримання товару від ПП «Компанія МІОС», видатковими накладними та податковими накладними (а.с.167-186, том І).
Стосовно твердження відповідача про те, що діяльність контрагента позивача - ТзОВ «АТ-Сталь» спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди і відповідно це призводить до висновку про те, що взаємовідносини позивача та контрагента не спричинили реального настання правових наслідків, колегія суддів виходить з наступного.
У п. 6 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984 передбачено, що у висновку акта документальної перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень.
Відповідно до п. 6 розділу І цього Порядку, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
В силу ст.83 Податкового кодексу України, для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація;. експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.
Колегією суддів встановлено, що посилання відповідача в акті перевірки від 27.02.2013 року на безтоварність операцій ПП «Компанія МІОС» з контрагентом ТзОВ «АТ-Сталь» взято з акта перевірки ТзОВ «АТ-Сталь» від 15.01.2013 року № 161/22-5/37151157 складеного Лівобережною МДПІ м. Дніпропетровськ без врахування обставин його складання.
Колегія суддів виходить з того, що доводи відповідача на обґрунтування висновків про заниження податку на додану вартість в контексті правовідносин позивача з ТзОВ «АТ-Сталь» зводяться до суб'єктивного твердження про економічну недоцільність укладення договору поставки. Будь-яких доказів, які б свідчили про необґрунтованість формування податкового кредиту за охоплений перевіркою період по відносинах з ТзОВ «АТ-Сталь» відповідач не надав і не назвав.
Суд першої інстанції вірно зазначив про те, що висновки податкового органу прямо суперечать не лише нормам Податкового кодексу України, а й практиці Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується національними судами як джерело права. Так, Європейський Суд у рішенні від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню.
Крім того, як вбачається із матеріалів перевірки та досліджених доказів результатом такої перевірки мало би бути лише зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість за І і ІІ квартали 2012 року, розрахованого відповідно до розділу V Податкового кодексу України, при належному проведенні документальної перевірки, яка охоплює всі здійсненні позивачем господарські операції за відповідний податковий період з контрагентами як щодо податкових зобов'язань, так і щодо податкового кредиту.
Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В силу ч.ч.1-3 ст.86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Так, суд апеляційної інстанції оцінив наявні у матеріалах справи належні та допустимі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні та прийшов до висновку, що відповідач приймаючи податкове повідомлення - рішення № 0000082210 від 15.03.2013 року не діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені нормами чинного законодавства України.
Відповідно до частини першої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Керуючись ч.3 ст.160 КАС України, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -
ухвалив:
Апеляційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09.10.2013 р. по справі № 813/4826/13-а - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя І.В. Глушко
Судді Н.В. Ільчишин
В.Я. Макарик
Ухвала складена в повному обсязі 29.09.2014 року.
Суд | Львівський апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 25.09.2014 |
Оприлюднено | 07.10.2014 |
Номер документу | 40735713 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Львівський апеляційний адміністративний суд
Глушко І.В.
Адміністративне
Львівський окружний адміністративний суд
Сподарик Наталія Іванівна
Адміністративне
Львівський окружний адміністративний суд
Сподарик Наталія Іванівна
Адміністративне
Львівський окружний адміністративний суд
Сподарик Наталія Іванівна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні