Ухвала

від 23.09.2014 по справі 809/3615/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 вересня 2014 р.                                                                                                                     Справа № 872/14/876 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді – Качмара В.Я., суддів  – Гінди О.М., Ніколіна В.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Галицькому районі Івано-Франківської області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2013 року в справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Галицькому районі Івано-Франківської області про стягнення коштів,                                                     В С Т А Н О В И В : В листопаді 2013 року Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області (далі - Управління) звернулося до суду з вищевказаним позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Галицькому районі Івано-Франківської області (далі - Відділення) про стягнення витрат на виплату пенсій особам, які отримали каліцтво за межами України та витрати на їх доставку за період з 01.04.2013 по 31.10.2013, покликаючись на те, що відповідачем згідно чинного законодавства підлягають відшкодуванню суми, що виплачуються відповідно до Законів України «Про пенсійне забезпечення» (далі – Закон №1788-ХІІ), «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі – Закон №1105-ХІV) та інших нормативно-правових актів, зокрема і зазначені суми витрат, однак такі Управлінню не відшкодовані. Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2013 року в справі №809/3615/13-а заявлений позов задоволено. Не погодившись із прийнятим рішенням, його оскаржило Відділення, яке покликаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. У апеляційній скарзі вказує, що оскільки особи яким позивачем виплачено відповідні виплати отримали ушкодження здоров'я за межами України, є незастрахованими в Україні та за них не сплачувались страхові внески, то підстав для відшкодування таких Відділенням немає. Особи, що беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступало, а тому апеляційний суд, у відповідності до ч.1 ст.197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів. Перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що Відділення згідно чинного законодавства зобов'язане відшкодувати Управлінню витрати на виплату і доставку пенсій особам, які отримали каліцтво за межами України, а тому вимоги позивача є підставними. Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та є вірними з таких міркувань. Встановлено, що на виконання «Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання» затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України та правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 04 березня 2003 року №5-4/4 позивач склав та надав відповідачу для підписання Акти щомісячної звірки витрат по особовим справам потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві. Відповідач відмовився підписувати вказані акти, мотивуючи свою відмову тим, що витрати зазначені позивачем у наданих актах не підлягають відшкодуванню Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Основ) встановлено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом. Відповідно до ст.4 Основ в Україні залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття. За пенсійним страхуванням згідно зі ст.25 Основ надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення: пенсії за віком, по інвалідності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсії у зв'язку з втратою годувальника, крім передбачених п.4 цієї статті; медичні профілактично-реабілітаційні заходи;    допомога на поховання пенсіонерів. За страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання відповідно до п.4 цієї статті надається, зокрема, такий вид соціальних послуг та матеріального забезпечення, як    пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання. У ч.4 ст.26 Основ встановлено, що якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика щодо відшкодування понесених ним витрат. Враховуючи те, що пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсія у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, призначається внаслідок страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, належним страховиком, тобто тим, хто має надавати застрахованій особі матеріальну допомогу чи соціальні послуги, відповідно до ст.25 Основ, є Фонд соціального страхування від нещасних випадків. Вказане також передбачено ст.21 Закону №1105-XIV, згідно якої, у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні: допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності; одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого; щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого; пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, тощо. Усі види соціальних послуг та виплат, передбачені цією статтею, надаються застрахованому та особам, які перебувають на його утриманні, незалежно від того, перебуває на обліку підприємство, на якому стався страховий випадок, як платник страхових внесків чи ні. Згідно розрахунку сум які заявлені Управлінням до відшкодування витребуваного судом першої інстанції, встановлено, що Відділенням не відшкодовано витрат позивача із виплати і доставки пенсій в сумі 2116,41грн (а.с.32). Апеляційний суд зазначає, що правове регулювання питань відшкодування шкоди потерпілим, які отримали каліцтво за межами України і переїхали в Україну на постійне місце проживання, і не є застрахованими в Україні, здійснюється у відповідності до Міжнародної Угоди, підписаної 09 вересня 1994 року державами колишнього Союзу РСР, країнами СНД. Відповідно до ст.2 цієї Угоди відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок трудового каліцтва, іншого ушкодження здоров'я, смерті, проводиться роботодавцем сторони, законодавство якої поширювалось на працівника під час отримання каліцтва, іншого ушкодження    здоров'я, смерті. Питання надання пенсій, в тому числі і пенсій по інвалідності, регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі - Угода). Відповідно до Угоди держави-учасниці Співдружності мають зобов'язання щодо непрацездатних осіб, які отримали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження до складу СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди. Згідно зі ст.5 Угоди, ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди. Статтею 3 Угоди передбачено, що усі витрати, пов'язані із здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. За змістом наведеної норми взаємні розрахунки між державами можуть проводитися лише на підставі двосторонніх договорів. Відповідно до ч.2 ст.2 Закону №1105-ХІV  особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього закону. При цьому право на таке забезпечення, яке встановлено в Україні, не залежить від того, у якій з колишніх республік СРСР стався нещасний випадок на виробництві із застрахованою особою або виникло професійне захворювання, пов'язане з виконанням нею трудових обов'язків. Підпунктом «а» ст.27 Закону №1788-XII встановлено, що громадянам України переселенцям з інших держав, які не працювали в Україні, пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання призначаються незалежно від стажу роботи. Відповідно до абзацу 2 п.3 Прикінцевих положень Закону №1105-XIV відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація провадяться Фондом також зазначеним у статті 8 цього Закону особам, які потерпіли до набрання ним чинності та мали право на зазначені страхові виплати і соціальні послуги. Абзацом третім цього пункту (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) установлено, що вся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання чинності цим Законом підприємства, установи та організації не відшкодували матеріальної і моральної (немайнової) шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, виплачується цими підприємствами, установами і організаціями, а в разі їх ліквідації без правонаступника Фондом. Отже, за змістом наведеної норми обов'язок Фонду відшкодувати потерпілим на виробництві та членам їх сімей матеріальну і моральну (немайнову) шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я, не залежить від того, чи сплачували цьому Фонду страхові платежі підприємства, що ліквідувалися та на яких було ушкоджено здоров'я потерпілого. Як убачається з абзацу 7 п.3 Прикінцевих положень Закону №1105-XIV, Фонд є правонаступником державного, галузевих та регіональних фондів охорони праці, передбачених ст.21 Закону України «Про охорону праці», які ліквідуються. Отже, пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, якщо страховий випадок стався на території держав-учасниць Угоди, призначаються за законодавством України і виплачуються з коштів Пенсійного фонду України. Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України зобов'язаний відшкодовувати органам Пенсійного фонду України витрати на виплату пенсій, якщо нещасний випадок стався на території держав-учасниць Угоди. Таким чином позивачем було правомірно включено в таблиці розбіжностей до актів звірки видатки в розмірі 2116,41грн, що пов'язані з виплатою пенсій громадянам держав-учасників СНД та членам їх сімей, які отримали каліцтво в державах СНД і переїхали на постійне місце проживання в Україну, а тому позовні вимоги про стягнення витрат в цій частині підлягають задоволенню. Вказана позиція апеляційного суду узгоджується з рішенням Верховного Суду України, зокрема, з постановою від 20 травня 2014 року у справі №21-136а14 та від 21 листопада 2011 року №21-361а11. Посилання ж апелянта на нормативно-правові акти іноземних держав у спірних правовідносинах, на переконання апеляційного суду є необґрунтованим та безпідставним, оскільки такі не можуть бути застосовані при вирішенні даного спору. Також критично оцінюється судом апеляційної інстанції покликання Відділення на лист філіалу №45 Московського обласного регіонального відділення Фонду соціального страхування Російської Федерації №04-12/45/391 (а.с.70), адже такий виданий 14.02.2012, проте у розглядуваній справі стягуються витрати позивача за період з 01.04.2013 по 31.10.2013. Відповідно до ст.200 КАС України суд  апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Керуючись ст.ст.195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,                                                         У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Галицькому районі Івано-Франківської області залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2013 року - без змін. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили. Головуючий  суддя                                                                      В.Я. Качмар Суддя                                                                                                 О.М. Гінда Суддя                                                                                              В.В.  Ніколін