Ухвала

від 25.09.2014 по справі 367/4063/13

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 367/4063/13 Головуючий у І інстанції Мікулін А.В. Провадження № 22-ц/780/5371/14 Доповідач у 2 інстанції Савченко Категорія 46 25.09.2014

У Х В А Л А

іменем України

25 вересня 2014 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Даценко Л.М., Білоконь О.В.,

при секретарі Токар Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 липня 2014 року у справі за позовом прокурора м.Ірпеня Київської області в інтересах держави до Коцюбинської селищної ради Київської області, ОСОБА_2, ОСОБА_1, третя особа: Комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство» про визнання недійсним рішення селищної ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та визнання права власності на земельну ділянку, -

в с т а н о в и л а:

У лютому 2013 року прокурор м.Ірпеня Київської області звернувся до суду в інтересах держави із вказаним вище позовом, який мотивував тим, що в ході перевірки дотримання вимог земельного законодавства прокуратурою виявлено факт порушення Коцюбинською селищною радою Київської області вимог закону при виділенні громадянам земельних ділянок. Посилався, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року було затверджено проект землеустрою та передано у власність відповідачу ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1500 га для будівництва і обслуговування будинку по АДРЕСА_1. На підставі даного рішення ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії Я3 № 449665 (кадастровий номер 3210946200:01:042:0022).

Вказував, що передача у власність ОСОБА_2 земельної ділянки відбулася з порушенням низки вимог чинного законодавста. Зокрема надана відповідачу земельна ділянка перебуває за межами сел.Коцюбинське, яке не має генерального плану, а отже селищна рада не мала права нею розпоряджатися. Крім того, спірна ділянка відповідно до рішення РМ УРСР № 673 від 20 червня 1956 року перебуває у постійному користуванні КП «Святошинське лісопаркове господарство» і відноситься до земель лісогосподарського призначення, що стверджується проектом організації лісового господарства і таксаційними описами ділянки. Отже, дана ділянка лісового фонду передана у власність ОСОБА_2 без її вилучення у встановленому порядку у КП «Святошинське лісопаркове господарство» та без зміни її цільового призначення. Крім того, при передачі ділянки у власність відповідача проект землеустрою не проходив державну експертизу, що є порушенням ст.9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації».

Зазначав, що в послідуючому ОСОБА_2 провів відчуження спірної ділянки на підставі договору купівлі-продажу від 24 квітня 2009 року відповідачу ОСОБА_1, у зв'язку із чим на державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 449665, зроблено відмітку про перехід права власності на ділянку до ОСОБА_1 Вважає, що укладений між відповідачами договір купівлі-продажу на підставі ст.228 ЦК України є нікчемним правочином, бо порушує публічний порядок, а відтак не потребує визнання його недійсним, а тому державний акт із відміткою про перехід права власності слід визнати недійсним, як отриманий з порушенням вимог чинного законодавства.

У зв'язку з наведеним, просив визнати недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року щодо передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1500 га для будівництва і обслуговування будинку по АДРЕСА_1, визнати недійсним виданий ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 449665 із відміткою про перехід права власності на ділянку до ОСОБА_1 та скасувати його державну реєстрацію, а також просив визнати за державою право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 17 липня 2014 року позов прокурора задоволено частково. Визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року щодо передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1500 га, визнано недійсним виданий ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 449665 із відміткою про перехід права власності на ділянку до ОСОБА_1 та скасовано його державну реєстрацію. В решті позову відмовлено.

ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального права. Зокрема зазначає, що земельна ділянка передана у власність ОСОБА_2 із земель в межах селища, а тому рішення селищної ради від 25 грудня 2008 року винесено відповідно до вимог закону і підстави для визнання його недійсним відсутні.

Учасники справи належним чином повідомлені про час розгляду справи, що стверджується рекомендованими повідомленнями про вручення судових повісток, відповідачі до суду не з'явилися, їх неявка відповідно до ст.305 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції згідно ст.308 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Задовольняючи позов частково і визнаючи недійсними рішення селищної ради та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 449665, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що на момент прийняття Коцюбинською селищною радою рішення від 25 грудня 2008 року щодо передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1500 га межі сел.Коцюбинське у встановленому законом порядку визначені не були, генеральний план населеного пункту відсутній. Отже, селищною радою не було з'ясовано чи знаходиться виділена земельна ділянка в межах селища, а відтак розпоряджатися цією ділянкою рада не мала права, що у свою чергу відповідно до ст.152 ЗК України є підставою для визнання недійсними оспорюваних рішення і державного акту.

Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Згідно частин 1 і 3 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані із позбавленням права володіння земельною ділянко. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.3 ст.116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі одержання земельних ділянок із земель комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.122 сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ст.173 ЗК України межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.

Відповідно до ч.2 ст.174 ЗК України рішення про встановлення, зміну меж сіл, селищ, які входять до складу відповідного району, приймаються районною радою за поданням відповідних сільських, селищних рад. Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ, які не входять до складу відповідного району, або у разі, якщо районна рада не утворена, приймаються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням відповідних сільських, селищних рад.

Згідно ст.176 ЗК України межі адміністративно-територіальних одиниць посвідчуються державним актом України.

Відповідно до ч. 12 розділу X «Перехідні положення» ЗК України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області від 25 грудня 2008 року затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку для будівництва і обслуговування будинку площею 0,1500 га по АДРЕСА_1. На підставі даного рішення ОСОБА_2 26 лютого 2009 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 449665 (кадастровий номер 3210946200:01:042:0022).

Також судом встановлено, що на час передачі Коцюбинської селищною радою у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки межі селища Коцюбинське Київської області у встановленому законом порядку не установлювалися, проект встановлення меж не розроблявся і не затверджувався, державний акт, який би визначав межі селища, та генеральний план населеного пункту відсутні.

За таких обставин суд обгрунтовано задоволив вимоги прокурора в частині визнання недійсним рішення про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки та виданого йому державного акта, із відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1

Доводи апеляційної скарги про те, що, передаючи у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, селищна рада діяла у межах повноважень, бо на той час рішенням ради від 25 вересня 2008 року було затверджено техніко-економічне обгрунтування розвитку селища Коцюбинське, згідно якого спірна ділянка віднесена до земель селища, колегія суддів вважає необгрунтованими.

Техніко-екнономічне обгрунтування не є документом, який визначений законом як такий, що встановлює межі адміністративно територіальної одиниці.

Згідно ст.176 ЗК України межі адміністративно-територіальних одиниць посвідчуються державним актом України.

Згідно ст.12 Закону України «Про планування і забудову територій» сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи в межах повноважень, визначених законом, відповідно до генеральних планів населених пунктів, в тому числі, вирішують питання вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи в користування земельних ділянок.

Судом незаперечно встановлено, що на момент винесення оспорюваного рішення ні державного акту, ні генерального плану селище не мало.

Задовольняючи позов, суд обгрунтовано взяв до уваги, що постановою Ірпінського міського суду Київської області від 23 листопада 2009 pоку, що залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2011 pоку у справі за позовом прокурора м.Ірпеня в інтересах держави в особі Київської обласної ради, Київської обласної державної адміністрації до Коцюбинської селищної ради про визнання незаконними та скасування п.3 рішення Коцюбинської селищної ради від 25 вересня 2008 року та рішення від 28 жовтня 2008 pоку, було встановлено, що рішенням Коцюбинської селищної ради «Про перспективний план розвитку селища Коцюбинське» та рішенням «Про передачу деревної рослинності віднесену до категорії зелених насаджень в межах сел. Коцюбинське» не встановлювались межі селища Коцюбинське, а фактично Коцюбинська селищна рада виконувала вимоги ст. 173 ЗК України щодо реалізації процедури встановлення меж селища. Тобто відсутні підстави вважати, що Коцюбинська селищна рада при винесенні вищевказаних рішень вирішувала питання належності до її території будь-яких земель у певно визначених межах. При цьому, наявність у пропозиціях перспективного розвитку, наданих на погодження селищної ради, схем розвитку селища, не звільняло органи, які виготовляють та погоджують генеральний план селища діяти у межах закону.

Крім того такі доводи апеляційної скарги спростовуються листом Відділу Держкомзему у м. Ірпінь від 18 січня 2013 року, згідно якого державна статистична звітність (форми 6-зем) по смт.Коцюбинське в період із 1 січня 2008 року по 31 грудня 2008 року не велася, землі запасу по селищу за вказаний період не обліковувалися. Відомості щодо встановлення та зміни меж Коцюбинської селищної ради у відділі Держкомзему відсутні (т.1 а.с.222). Зазначені обставини, також підтверджуються актом службового розслідування стосовно діяльності колишнього начальника відділу Держкомзему в м.Ірпінь ОСОБА_3 Державного комітету України із земельних ресурсів від 27 квітня 2011 року (т.1 а.с.43-51). Відповідно до висновку від 15.12.2008р. Державного управління охорони навколишнього середовища в Київській області про погодження матеріалів проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідачки ОСОБА_4 було надано позитивний висновок за умови здійснення переведення земельної ділянки в категорію - землі житлової та громадської забудови та внесення відповідного коригування до Генерального плану смт.Коцюбинське та розробки містобудівного обґрунтування. Однак, як вбачається з проекту землеустрою, наявного в матеріалах справи, вказані умови висновку виконані не були.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про незаконність судового рішення в частині визнання недійсним виданого ОСОБА_2 державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 449665 із відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1, бо даний акт уже є правовстановлюючим документом останнього, як такі, що не грунутються на вимогах закону.

Відповідно до ст.125, ч.2 ст. 126 ЗК України (у редакції від 5 березня 2009 року, яка була чинною на час укладення договору купівлі-продажу) право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цих прав та у випадках набуття права власності на земельну ділянку за цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки й посвідчується не державним актом, а відповідною цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом.

Крім того, відповідно до ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції від 5 березня 2009 року, яка була чинною на час укладення договору купівлі-продажу) підставою для державної реєстрації права власності на земельну ділянку є саме нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна, а не державний акт.

Вчинення в такому разі на державному акті відмітки про відчуження земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу (ч.6 ст.126 ЗК України) не змінює суті такого державного акта, як недійсного.

Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 25 червня 2014 року при розгляді справи № 6-67 цс 14, предметом якої був спір про визнання рішення і державного акту на право приватної власності на землю (з відміткою про перехід права власності) недійсними за позовом прокурора . При розгляді цієї справи Верховний Суд України спростовуючи доводи заявника вказав, що підставою для державної реєстрації права власності на земельну ділянку у спірних правовідносинах є саме нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна, а не державний акт, а відтак учинення нотаріусом на державному акті відмітки про відчуження земельної ділянки іншому власнику не змінює суті такого державного акта, як недійсного.

Посилання апелянта на те, що спір в частині державної реєстрації речових прав на нерухоме майно належить до компетенції адміністративних судів необгрунтовані та суперечать вимогам закону. Згідно роз'яснень, викладених у п.7 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 3 від 1 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визнання підсудності цивільних справ» свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане відповідно до закону, належить до документів, на підставі яких згідно зі ст.19 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» провадиться реєстрація права власності, яке вони посвідчують. У зв'язку із цим суд відповідно до частини першої статті 21, статті 393 ЦК визнає незаконним і скасовує такий акт, виданий владним органом, повністю або частково, якщо він суперечить актам цивільного законодавства та порушує цивільні права або інтереси. Такі спори за участю фізичних осіб розглядаються в порядку цивільного судочинства.

Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову, обгрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим.

Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення згідно доводів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія судів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді :