Постанова

від 18.09.2014 по справі 804/12958/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2014 р. Справа № 804/12958/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіГолобутовського Р.З. при секретаріВербному Д.С. за участю: представника позивача представника відповідача Токовенко І.В. Карпова Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лігал Плюс" до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

22.08.2014 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Лігал Плюс» звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області №0000612303 від 28.07.2014р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій на суму 3184591,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами перевірки податковою зроблено висновок про нереальність здійснення господарських відносин ТОВ «Лігал Плюс», а саме: встановлено порушення п.185.1 ст.185, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.4, п.201.6, п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України - ТОВ «Лігал Плюс» неправомірно віднесено до податкового кредиту 2547673,00 грн. за лютий 2014 року з придбання товарів, використання у господарській власній діяльності яких не доведено, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 2547673,00 грн. Позивач вважає, що висновки даного акта перевірки не відповідають дійсності та нормам чинного законодавства, є неправомірними та необґрунтованими, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення №0000612303 від 28.07.2014р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій на суму 3184591,00 грн., прийняте на підставі нього, є незаконним, протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідач подав письмові заперечення на позов, в яких зазначив, що висновки перевірки відповідають фактичним обставинам справи, акт перевірки складений правомірно, згідно із діючим законодавством, висновки акта перевірки щодо нереальності здійснення господарських відносин позивача є цілком обґрунтованими та доведеними, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Заслухавши представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Матеріали справи свідчать, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Лігал Плюс» зареєстроване як юридична особа 18.07.2012р. Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради та з 19.07.2012р. перебуває на обліку у Державній податковій інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області.

Судом встановлено, що у період з 02.07.2014р. по 08.07.2014р. на підставі направлення від 02.07.2014 за №890 та наказу про організацію здійснення документальної позапланової виїзної перевірки від 02.07.2014р. за №1003, виданого ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська, згідно з підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78, на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, Сокрут Мариною Іванівною - головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок з окремих питань управління податкового аудиту, проведено документальну позапланову виїзну перевірку фінансово - господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість ТОВ «Лігал Плюс», з усіх питань оскарження, викладених в запереченні на довідку від 28.04.2014р. за №552/04-62-22-3/38299488 за лютий 2014 року, за результатами якої складено Акт №1825/04-62-22-3/38299488 від 10.07.2014р.

Перевіркою встановлено порушення п.185.1 ст.185, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.4, п.201.6, п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 2547673,00 грн., у т.ч. за лютий 2014 року - 2547673,00 грн.

На підставі Акта перевірки №1825/04-62-22-3/38299488 від 10.07.2014р. Державною податковою інспекцією у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області прийнято податкове повідомлення-рішення №0000612303 від 28.07.2014р., яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Лігал Плюс» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість всього на суму 3184591,00 грн., з яких за основним платежем - 2547673,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 636918,25 грн.

Як свідчить розділ 3 Акта перевірки №1825/04-62-22-3/38299488 від 10.07.2014р., для проведення перевірки по господарських відносинах ТОВ «Лігал Плюс» з контрагентами за лютий 2014р. суб'єктом господарювання надано завірені належним чином копії документів: реєстр податкових та видаткових накладних; договори; податкові та видаткові накладні. Також при перевірці використано бази даних ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська АІС «Податковий Блок».

Згідно реєстру отриманих податкових накладних за лютий 2014 року, наданого до перевірки суб'єктом господарювання, постачальником товару (послуг) є ТОВ «Плавт Сервіс».

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними всього у розмірі 97980,00 грн. включено до податкового кредиту відповідного періоду, відображені у реєстрі виданих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларації з ПДВ за лютий 2014 року.

В актах виконаних робіт, крім інформації щодо назви отриманої послуги (сторони претензії одна до одної не мають), не міститься необхідних даних про зміст і обсяг господарської операції (деталізації об'єкта надання послуг) та іншої інформації, згідно з якою можливо зробити висновок щодо фактів реального виконання цих послуг.

До актів надання послуг підприємством не надано звіти про виконані роботи та надані послуги, в яких повинні бути дані про зміст і обсяг господарської операції (деталізації об'єкта надання послуг) та інша інформація, згідно з якою можливо зробити висновок щодо реального виконання цих послуг.

В актах відсутня інформація щодо формування вартості наданих послуг:

-одиниця виміру господарської операції (наданої послуги) для розрахунку вартості всього обсягу наданих послуг;

-вартість одиниці виміру господарської операції (наданої послуги) для розрахунку вартості всього обсягу наданих послуг;

-обсяг наданих послуг для розрахунку вартості всіх послуг;

-посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

-прізвища відповідальних осіб або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з Акту перевірки №1825/04-62-22-3/38299488 від 10.07.2014р., між ТОВ «Інфреш» (код ЄДРПОУ 38596463) (Продавець) та ТОВ «Лігал Плюс» (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу № И03/02-14 від 03.02.2014 року, відповідно до умов якого ТОВ «Лігал Плюс» виписано (оформлено) податкові та видаткові накладні (акти виконаних робіт тощо) на поставку товару (робіт, послуг).

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними всього у розмірі 2449693,00 грн. включено до податкового кредиту відповідного періоду, відображених у реєстрі виданих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларації з ПДВ за лютий 2014 року.

Судом встановлено, що для проведення перевірки по господарських відносинах ТОВ «Лігал Плюс» з контрагентами не було надано будь-яких первинних документів, які б підтверджували факти транспортування, якості придбаних товарів.

Згідно з ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Стаття 68 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України, законів України.

Згідно п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 Податкового Кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим кодексом України.

Згідно п.85.2 ст.85 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

В силу п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України у цьому розділі об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п.п.135.4.1 п.135.4 ст.135 Податкового кодексу України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу.

Згідно з п. 138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податків витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.138.6 ст.138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Згідно п.п.168.1.1, 168.1.2 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Відповідно до абз. «а» п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

Згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою встановленою пунктом 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченим пунктом 201.11 ст.201 цього кодексу.

Статтею 3 Господарського кодексу України закріплено, що під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Пунктом 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», факти здійснення господарських операцій фіксують первинні документи, які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Відповідно до п.2 ст.9 даного закону первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: «назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції».

Додаткові вимоги до первинних документів встановлені п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. № 168/704), відповідно до якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа, дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції, посада і прізвища осіб відповідальних за здійснення господарської операції і правильність оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно абз.1 п.п.2.1 глави 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до п.п.2.2, п.п.2.7 п.2 вказаного Положення, первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).

Первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Відносини в галузі діяльності з надання послуг з перевезення вантажів регулюються Цивільним кодексом України (глава 64), Господарським кодексом України (глава 32), Митним кодексом України, Законами України «Про транспорт», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про транзит вантажів», «Про автомобільний транспорт», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, тощо.

Відповідно до підпунктів 11.1, 11.3-11.9 пункту 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів, Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

Перевізник здає вантажі у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною (типова форма товарно-транспортної накладної, подорожнього листа вантажного автомобіля затверджена наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України № 488/346 від 29.121995 року).

Таким чином, товарно-транспортна накладна належить до первинної бухгалтерської документації, наявність якої для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковою.

Матеріалами справи встановлено, що позивачем ні під час проведення перевірки ні в ході судового розгляду справи судом не було надано товарно-транспортні накладні, що підтверджують факт передачі товарів від продавця до покупця.

Зазначене підтверджує відсутність доказів фактичного транспортування та відвантаження товарів контрагентів-постачальників на адресу ТОВ «Лігал Плюс».

Отже, з огляду на вищезазначені обставини вбачається, що ТОВ «Лігал Плюс» не підтверджено фактичного відвантаження товарів та реальне транспортування.

Також матеріали справи свідчать, що відносно ТОВ «Плавт Сервіс» ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві складено Акт № 268/26-57-22-01-10 від 28.03.2014р. про неможливість проведення зустрічної звірки по ТОВ «Плавт Сервіс», за результатами якої, не підтверджено реальність проведених господарських операцій ТОВ «Плавт Сервіс» за лютий 2014 року.

За таких обставин, встановлені факти підтверджують відсутність можливості контрагента позивача ТОВ «Плавт Сервіс» та ТОВ «Лігал Плюс» зі свого боку виконувати умови укладеного договору.

Враховуючи викладене, суд вважає, що господарські операції між ТОВ «Плавт Сервіс», ТОВ «Інфреш» та ТОВ «Лігал Плюс» не відбувалися.

На момент розгляду справи додаткових пояснень, документів, що спростовують вказані факти позивачем не надано.

Суд акцентує увагу на тому, що платник податку повинен бути обачливим та керуватись розумною обережністю при укладенні договорів зі спірними постачальниками. Адже за звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб'єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов'язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.

Доказами прояву розумної обережності слугують не лише установчі документи та витяги з Єдиного державного реєстру, але й обґрунтування мотивів вибору контрагента, обставин укладення та виконання договорів, перевірка ділової репутації контрагента, повноважень осіб, що діють від імені підприємства.

Суд зазначає, що у разі недобросовісності контрагентів покупець несе певний ризик не лише невиконання цивільно-правового договору, але й в рамках податкових правовідносин, позаяк в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися правом на податковий кредит в силу відсутності документів, що мають силу первинних документів.

Відповідно принципу індивідуальної відповідальності платника у сфері податкових правовідносин платник не є відповідальним за протиправні дії третіх осіб, що перебувають поза межами його впливу та контролю, проте суд зазначає, що, з урахуванням несприятливих наслідків недостатньої обережності у підприємницькій діяльності, що покладаються на особу, якою були укладені відповідні правочини, останні не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов'язань та здійснення необґрунтованих виплат з бюджету.

Дана правова позиція узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеній в ухвалі суду від 13.11.2013 р. по справі № К/800/11613/13.

Таким чином, на підставі викладеного, висновок Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області про порушення ТОВ «Лігал Плюс» п.185.1 ст.185, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.4, п.201.6, п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 2547673,00 грн., у т.ч. за лютий 2014 року - 2547673,00 грн., знайшов своє підтвердження в ході судового розгляду, у зв'язку з чим правомірно нараховано ТОВ «Лігал Плюс» зобов'язання з податку на додану вартість.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги за заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» розмір ставки судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру становить 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Згідно ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

З огляду на те, що позовні вимоги в даному випадку є майновими, отже позивач повинен сплатити за подання до адміністративного суду адміністративного позову судовий збір у розмірі 4872,00 грн., що становить 4 розміри мінімальної заробітної плати, а сплатив лише 487,20 грн., тому суд стягує з позивача 4384,80 грн. (4872,00 грн. - 487,20 грн.).

Керуючись ст. ст. 11, 14, 69, 70, 71, 72, 86, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Лігал Плюс» до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лігал Плюс» (ЄДРПОУ 38299488) решту суми судового збору у розмірі 4384,80 грн. (отримувач: УДКСУ у Красногвардійськомрайоні м. Дніпропетровська Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ (отримувача) 37989253, рахунок: 31210206784008, банк: ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області, МФО: 805012, код бюджетної класифікації доходів 22030001, призначення платежу - судовий збір за позовом).

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 23 вересня 2014 року

Суддя Р.З. Голобутовський