Ухвала
від 22.09.2014 по справі 813/7065/13-а
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2014 року м. Київ К/800/23593/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Кошіля В.В.,

Степашка О.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29.10.2013

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2014

у справі № 813/7065/13-а

за позовом Приватного підприємства "Юніт-Т"

до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29.10.2013, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2014, позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області від 03.09.2013 № 0001712210 та № 0001722210.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами заявника не погодився, просив скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення - без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної податковим органом документальної виїзної позапланової перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2012, складено акт від 16.08.2013 за №100/22/-10/32327296, в якому встановлено порушення позивачем: пп. пп. 4.1.3, 4.1.6 п.4.1 ст.4, пп. пп. 7.4.1, 7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 433646,00 грн.; п.185.1, п.188.1 ст.188, п.192.1 ст.192, п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 149506,00 грн.

На підставі акта перевірки, відповідачем 03.09.2013 були прийняті податкові повідомлення-рішення: №0001712210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 491 045,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 433 646,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 57 399,00 грн. та №0001722210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 186 882,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 149 506,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 37 376,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пп. 4.1.3 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року за №334/94-ВР (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), валовий доход включає доходи від операцій, передбачених ст. 7 цього Закону.

Згідно із пп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону, доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

У відповідності із пп. 1.20.1 п. 1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Підпунктом 1.20.2 цього ж пункту передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Аналогічне закріплено і Податковим кодексом України.

Як вбачається з матеріалів справи, перевіряючими встановлено, що різниця між вартістю реалізованого товару покупцям - юридичним особам, які є платниками податку на прибуток на загальних підставах, та вартість реалізованого товару особам, які не є платниками податку на прибуток, склала 620 842, 00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постачальниками реалізованої продукції є офіційне представництво в Україні німецького виробника ТОВ "Роберт Бош" ЛТД та ТОВ "Клінгспор". Згідно з політикою даних компаній, продаж товарів споживачам відбувається виключно через дилерську мережу, а ПП "Юніт-Т" є ключовим партнером, одним з найбільших і найпотужніших дилерів в Україні даних компаній як в сфері продажу кінцевим споживачам, так і в дистрибуції товарів (гуртовій торгівлі). Цінова політика товарів та ціноутворення регламентується даними компаніями з великою відмінністю щодо продажу кінцевим споживачам та гуртовим покупцям, адже європейський підхід до дистрибуції полягає у тому, щоб на етапі доведення товару до кінцевого споживача, посередники могли вести бізнес з достатнім прибутком.

В підтвердження вищенаведених обставин, що впливають на визначення ціни товару в матеріалах справи наявні відповідні договори, додаткові угоди, сервісні угоди, погодження умов робіт, акти до договору, розрахунки премій (бонусу), з аналізу яких простежується принцип формування ціни на товар, що реалізовувався фізичним особам.

Отже, як вірно зазначено судами, роблячи висновок про продаж позивачем товарів за цінами, нижчими ніж звичайні ціни, орган державної податкової служби взяв до уваги лише ціни на ідентичні товари, не врахувавши при цьому інших умов, які відповідно до наведених норм (пп.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"), можуть впливати на визначення ціни товару.

Крім того, згідно з п. 39.1 ст. 39 Податкового кодексу України, звичайна ціна застосовується у разі здійснення платником податків, зокрема, операцій з платниками податків, що застосовують спеціальні режими оподаткування або інші ставки, ніж основна ставка податку на прибуток, або не є платником цього податку, крім фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Отже, застосування звичайних цін до господарських операцій позивача щодо реалізації фізичним особам товарів за період з ІІ кварталу 2011 року є неправомірним та таким, що суперечить вимогам податкового законодавства.

Крім того, відповідно до пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи визначаються виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання.

Аналогічні положення закріплені в Податковому кодексу України, зокрема, пп. 153.2.2 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України.

З акта перевірки вбачається, що ревізори-інспектори в обґрунтування порушень вищенаведених норми зазначають, що позивачем орендувались приміщення по ціні, нижчій за звичайні ціни.

В той же час, відповідачем в акті перевірки зроблено висновок про отримання позивачем безповоротної фінансової допомоги.

Відповідно до пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України "Про списання вартості несплачених обсягів природного газу".

Матеріали справи містять договори оренди, укладені між позивачем та фізичними особами, пов'язаними з платником податку, які є оплатними, у зв'язку із чим застосування до цих договорів правил оподаткування безоплатних господарських операцій є протиправним.

Судами вірно зазначено про те, що контролюючий орган, застосовуючи правила оподаткування операцій за звичайними цінами, керуючись при цьому нормами, які регулюють порядок формування валових витрат, без достатніх на те правових підстав застосував такі правила до норм, які регулюють порядок формування валових доходів.

Враховуючи те, що під час судового розгляду не знайшли свого підтвердження висновки відповідача про порушення платником податків порядку оподаткування податком на прибуток по господарських операціях з реалізації товарів фізичним особам та з оренди приміщень, необґрунтованими є також твердження податкового органу про порушення норм, що регулюють порядок нарахування та сплати податку на додану вартість.

Щодо невключення позивачем до складу інших доходів суми безповоротної фінансової допомоги, а саме, безнадійної кредиторської заборгованості, слід зазначити таке.

Відповідно до пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України, інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Безнадійна заборгованість, у відповідності до підп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, заборгованість, що відповідає одній з таких ознак, зокрема, заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, підприємство, враховуючи порядок заповнення податкової декларації з податку на прибуток, який діяв у відповідному періоді, віднесло суму простроченої кредиторської заборгованості у розмірі 152 010, 00 грн. до складу валових витрат з від'ємним значенням, тобто, зменшило валові витрати, що, в свою чергу, потягнуло збільшення розміру оподатковуваного прибутку на відповідну суму.

Крім того, згідно з п. 192.1 ст. 192 Податкового кодексу України, якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Враховуючи, що у контрагентів позивача виник обов'язок формувати податкові зобов'язання на підставі першої події, а у позивача - формувати податковий кредит, а також, беручи до уваги відсутність передбаченого законодавством обов'язку корегувати податковий кредит в разі списання безнадійної кредиторської заборгованості, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність порушень зі сторони позивача.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, викладеного не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів не встановлено.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області відхилити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29.10.2013 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2014.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. Моторний Судді (підпис) В.В. Кошіль (підпис) О.І. Степашко

Дата ухвалення рішення22.09.2014
Оприлюднено07.10.2014

Судовий реєстр по справі —813/7065/13-а

Ухвала від 22.09.2014

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Моторний О.А.

Ухвала від 05.01.2015

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Моторний О.А.

Ухвала від 22.09.2014

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Моторний О.А.

Ухвала від 09.04.2014

Адміністративне

Львівський апеляційний адміністративний суд

Дякович В.П.

Постанова від 29.10.2013

Адміністративне

Львівський окружний адміністративний суд

Мартинюк Віталій Ярославович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні