Рішення

від 17.09.2014 по справі 179/2416/13-ц

МАГДАЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 179/2416/13-ц

провадження № 2/179/88/14

МАГДАЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2014 р. Магдалинівський районний суд

Дніпропетровської області

у складі: головуючого - судді Новік Д.І.

при секретарі - Нестер М.А.

за участю: прокурора - Щербина О.В.

представника третьої особи - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Магдалинівка Дніпропетровської області цивільну справу за позовною заявою Прокурора Магдалинівського району Дніпропетровської області в інтересах ОСОБА_2 до Бузівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, треті особи: відділ Держземагенства у Магдалинівському районі Дніпропетровської області, Магдалинівська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3, Магдалинівська районна державна адміністрація Дніпропетровської області про визнання права власності на спадщину по праву спадкування за законом, -

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Магдалинівського району Дніпропетровської області в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд визнати за ОСОБА_2 право власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом, посилаючись на те, що відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів громадянина чи держави в сулі у випадках, визначених законом та згідно із ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право звертатися до суду в передбачених законом випадках. Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» підставою представництва в суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний стан, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження. При цьому прокурор Магдалинівського району Дніпропетровської області звертається в інтересах громадянки ОСОБА_2 (далі - Позивач) до суду з наступних підстав. На даний час ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонеркою та відповідно до ст.10 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» вона є громадянкою похилого віку. Отже, єдиним доходом ОСОБА_2 є лише тільки пенсія і тому вона відноситься до соціально незахищеної категорії громадян та у зв'язку із скрутним матеріальним становищем, через юридичну необізнаність не може самостійно захищати свої права та законні інтереси в суді. Так, ІНФОРМАЦІЯ_2 помер чоловік ОСОБА_2 - ОСОБА_4, про що в Книзі реєстрації смертей 22.05.2012 року зроблено відповідний запис за № 15, місце реєстрації виконком Бузівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області. 31 травня 2012 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Магдалинівського РУІО у Дніпропетровської області видано свідоцтво про смерть ОСОБА_4, після смерті якого відкрилася спадщина на належне йому майно, а саме: домоволодіння АДРЕСА_1 загальною площею 84,50 кв.м., житловою площею 53,51 кв.м., площею земельної ділянки 203,32 кв. м. під забудовами; надану у постійне користування земельну ділянку площею 58,7 га, розташовану на території радгосп «Пролетарій» Магдалинівського району Дніпропетровської області для ведення селянського господарства на підставі Державного акту на право постійного користування землею, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за МД № 50, який видано 21.05.1992 року Головою Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області; Селянське (фермерське) господарство «Орільське», код ЄДРПОУ: 3133 7738, місцезнаходження: 51122, Дніпропетровська обл., Магдалинівський р-н, с. Ковпаківка, єдиним засновником якого є померлий ОСОБА_4 і на момент створення був головою останнього. ОСОБА_2, є жінкою померлого ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_1 виданого 02.03.1991 року та про що у паспорті ОСОБА_2 зроблено запис про сімейний стан, тому вона є спадкоємцем першої черги за законом. Крім неї спадкоємцем першої черги є рідний син померлого - ОСОБА_3, але він відмовився від прийняття спадщини на її користь. В силу ч. 3 ст. 1268 Цивільного кодексу України, після смерті спадкодавця ОСОБА_4 вона прийняла спадщину як спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Крім того, згідно до ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. У встановлений законом термін та порядок, ОСОБА_2 звернулася до Магдалинівської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину їй було відмовлено державним нотаріусом та повідомлено стосовно неможливості отримання свідоцтва про право на спадщину, у зв'язку з прийняттям спадщини спадкодавцем ОСОБА_3. Той факт, що домоволодіння, селянське (фермерське) господарство «Орільське» та земельна ділянка надана у постійне користування, належали спадкодавцеві ОСОБА_4 підтверджується документально. Відповідно до відомостей отриманих від КП «Магдалинівське БТІ» померлий ОСОБА_4 має у власності будинок, господарські будівлі споруди за адресою АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 13.05.2008 року. Відповідно до рішення районного народного суду Ради народних депутатів Магдалинівського району Дніпропетровської області від 24.03.1992 року справа № 2-84 від 1992 року померлому ОСОБА_4 надано з земель запасу для ведення (селянського) фермерського господарства у довічне спадкове володіння земельну ділянку площею 58,7 га, у зв'язку з чим видано Державний акт на право постійного користування землею, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за МД № 50. В тому числі померлий ОСОБА_4 є власником та єдиним засновником Селянського (фермерського) господарства «Орільське», код ЄДРПОУ: 31337738, місцезнаходження: 51122, Дніпропетровська обл., Магдалинівський р-н, с. Ковпаківка, і на момент створення був головою останнього, що підтверджується Витягом з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. В зв'язку з викладеним, прокурор в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом та просить суд визнати за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 право на постійне користування земельною ділянкою загальною площею 58,7 га на території Пролетарської сільської ради для ведення селянського господарства, що належала на підставі державного акту праві постійного користування землею ОСОБА_4 виданого Головою Магдалинівської районної державної адміністрації 21.05.1992 року, про що у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею зроблено запис за МД № 50; право власності на Селянське (фермерське) господарство «Орільське», код СДРГІОУ: 31337738. місцезнаходження: 51122, Дніпропетровська обл., Магдалинівський район, с. Ковпаківка; право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 загальною площею 84,50 кв.м., житловою площею 53,51 кв.м., площею земельної ділянки 203,32 кв.м. під забудовами. Прокурор вважає, що права та інтереси ОСОБА_2 як спадкоємця першої черги за законом порушені з наступних підстав. Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 року фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. В ст. 19 зазначеного Закону наголошується на тому, що до складу майна фермерського господарства входить право користування землею. Статтею 22 даного Закону передбачено, що фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов'язання. Статтею 191 ЦК України визначено, що до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки. Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону «Про фермерське господарство» успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону. Таким законом на сьогодні є Цивільний кодекс України, відповідного до якого (ст. 1216) успадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Крім того, конкретно про земельну ділянку, зазначено у ч. 2 ст. 23 Закону, зокрема, що якщо фермерське господарство успадковується двома або більше спадкоємцями, то земельна ділянка поділу не підлягає, якщо в результаті її поділу утвориться хоча б одна земельна ділянка менше мінімального розміру, встановленого для даного регіону. Тим самим, підтверджується той факт, що земельна ділянка входить до складу спадкової маси як невід'ємна частина фермерського господарства. У ОСОБА_4 знаходилася у постійному користуванні земельна ділянка площею 58,7 га, розташована на території радгосп «Пролетарій» Магдалинівського району Дніпропетровської області для ведення селянського господарства на підставі державного акту на право постійного користування землею, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за МД № 50, який видано 21.05.1992 року Головою Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області. Всупереч вищенаведеним нормам законодавства, Магдалинівською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області не визнається право ОСОБА_2 на спадкування за законом права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства, оскільки розпорядженням голови Магдалинівської районної державної адміністрації № 756-р-12 від 28.12.2012 року: вилучено земельну ділянку загальною площею 58,7 га, яка була надана ОСОБА_4 для ведення селянського господарства на території Пролетарської сільської ради в землі запасу Магдалинівського району; скасовано державний акт на право постійного користування землею серія ДП, який зареєстровано на ім'я ОСОБА_4 в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за МД №50 від 21.05.1992 року. Однак, постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.09.2013 року у справі № 804/9982/13-а за позовом прокурора Магдалинівського району Дніпропетровської області скасовано вищевказане розпорядження № 756-р-12 від 28.12.2012 року. Питання, стосовно постійного користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства чітко врегульоване чинним законодавством, зокрема, Законом України «Про фермерське господарство», відповідно до ст. 35 якого діяльність фермерського господарства припиняється у разі: 1) реорганізації фермерського господарства; 2) ліквідації фермерського господарства; 3) визнання фермерського господарства неплатоспроможним (банкрутом); 4) якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства. Станом на момент звернення до суду за фермерським господарством «Орільське» не розпочато процедури реорганізації, ліквідації та процедури банкрутства, останнє продовжує здійснювати свою статутну діяльність, тому, якщо вилучити у фермерського господарства спірну земельну ділянку на основі якої воно було створено, функціонує і здійснює свою діяльність, то останнє фактично припине існувати як таке, в силу відсутності матеріальної основи для подальшого здійснення діяльності за КВЕД - вирощування зернових та технічних культур. При цьому, слід зауважити, що ст. 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної сили. Ст. 27 ЗК України УРСР в редакції від 13.03.1992 року, що діяла на момент надання померлому земельної ділянки у постійне користування, визначає вичерпний перелік підстав для припинення права користування нею, при цьому смерть землекористувача земельної ділянки не припиняє права користування земельною ділянкою. Тому, прокурор вважає, що спірна земельна ділянка є матеріальною основою фермерського господарства, у зв'язку з чим до неї, в порядку спадкування після смерті, переходить право постійного користування нею. Навіть, не зважаючи на те, що має місце із законодавчо неврегульованим питанням, оскільки чинний ЦК України не передбачає успадкування саме права постійного користування земельною ділянкою, а чинним ЗК України (ст. 92) не визнається право фізичної особи бути постійним землекористувачем, але з приводу питання про осіб які вже мають земельні ділянки у постійному користуванні, тобто отримали у законному порядку, згідно вимог ЗК в редакції від 18.12.1990 року або ЗК в редакції від 13.03.1992 року, є Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 pоку за №5-рп/2005, відповідно до якого положення ЗК про обов'язок переоформлення права постійного користування землею, закріпленого за громадянами (фізичними особами) на право оренди або право власності є неконституційним, в силу того, що відсутнє відповідне законодавче, організаційне та фінансове забезпечення. При цьому, ні за Земельним кодексом України, діючим на час правомірного набуття права користування, ні нормами діючого законодавства (ст. 140-149 Земельного кодексу України, ст. 412 ЦК України) смерть особи користувача земельної ділянки не є підставою припинення її права користування земельною ділянкою. Тому, прогалина у законодавстві щодо неврегульованості питання спадкування права постійного користування земельною ділянкою осіб, які правомірно набули такого права на підставі діючого на час набуття законодавства, не може бути перешкодою до захисту права спадкоємців таких осіб та їх права успадковувати всі належні і не припинені права спадкодавця. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його невизнання, порушення чи оспорювання. Пунктом 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав є визнання права. Конституційний Суд України у п.5.2 свого Рішення №5-рп/2005 від 22.09.2005 року пояснює наступне, що згідно з частиною третьою статті 41 Конституції України громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ця конституційна гарантія не може тлумачитися як така, що заперечує державний захист інших визнаних майнових прав громадян (крім права власності) або обмежує можливості такого захисту прав землекористувачів, набутих свого часу відповідно до чинного на той час законодавства. Таким чином, стосовно права постійного користування земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований статтями 13, 14, 41, 55 Конституції України. Зокрема, в ст. 41 Конституції України йдеться про право приватної власності, а саме, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Таким чином, держава захищає право постійного користування земельною ділянкою по аналогії права власності на неї. Підстави припинення права власності на земельну ділянку регламентуються ст. 140 Земельного Кодексу України. Зокрема пунктом (б) цієї статті передбачено припинення права власності на земельну ділянку у разі смерті власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця. Припинення права власності (права постійного користування земельною ділянкою) не можливо, так як є спадкоємець за законом, а саме позивач ОСОБА_2. У відповідності до ст. 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Отже, припинення права власності (права постійного користування) на земельну ділянку у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом здійснюється виключно за рішенням суду, а не розпорядженням голови районної державної адміністрації. Стаття 13 Конституції України вказує на те, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією; кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону; власність зобов'язує та не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству, а Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки і усі суб'єкти права власності рівні перед законом. У статті 14 Конституції України вказано, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується і це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Таким чином, земельна ділянка, що була отримана померлим ОСОБА_4 у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства, входить до складу підприємства - фермерського господарства «Орільське», як до єдиного майнового комплексу, засновником і головою якого є ОСОБА_4 Тому, ОСОБА_2 як спадкоємець, має право на спадкування, як на цілісний майновий комплекс, на селянське фермерське господарство «Орільське», а тому має право на успадкування і права на постійне користування земельною ділянкою, наданої для ведення селянського господарства, оскільки дана земельна ділянка була надана померлому ОСОБА_4 у постійне користування для ведення селянського господарства і останній одержав Державний акт на право постійного користування землею. На сьогоднішній час СФГ «Орільське» не припинено, про що свідчить Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Враховуючи викладене прокурор і звернувся в інтересах ОСОБА_2 за даним позовом до суду для захисту її невизнаних та оспорюваних прав.

В судове засіданні з'явився прокурор прокуратури Магдалинівського району Дніпропетровської області Щербина О.В., вимоги заяви підтримала у повному обсязі, просила суд заяву задовольнити.

ОСОБА_2, в інтересах якої звернувся прокурор із позовною заявою, будучи належним чином повідомленою про час та місце слухання справи, не з'явилась, до суду надано заяви (а.с. 94, 97), згідно якої вимоги прокурора підтримує в повному обсязі, просить їх задовольнити, а справу розглянути в їх відсутність за станом здоров'я.

Представник відповідача - Бузівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, до суду надано заяву (а.с. 54), згідно якої просить справу розглянути в їх відсутність.

Представник третьої особи відділу Держземагенства в Магдалинівському районі Дніпропетровської області - виконуючий обов'язки начальника відділу, заступник начальника відділу ОСОБА_1, в судове засідання 17 вересня 2014 року з'явився, позовні вимоги визнав частково, та просив в задоволені їх відмовити в частині визнання за позивачкою в порядку спадкування права постійного користування земельною ділянкою наданою її померлому чоловіку для ведення селянського (фермерського) господарства. Крім того, в раніше проведених судових засідання представник третьої особи - ОСОБА_7, яка діє на підставі довіреності від 28.01.2014 року (а.с. 69) та яка в судове засідання 17 вересня 2014 року не з'явилась, позовні вимоги визначала частково в частині визнання за ОСОБА_2 права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування, оскільки чинним ЦК України не передбачено спадкування права постійного користування земельною ділянкою; не надано доказів, що земельна ділянка входить до єдиного комплексу СФГ «Орільське» та в зв'язку з тим, що ОСОБА_2 вчасно не звернулась з заявою про прийняття спадщини, надавши письмові заперечення (а.с. 88).

Представник третьої особи Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області - Прохода С.А., яка діє на підставі доручення від від 28 травня 2014 року (а.с. 104), в судове засідання не з'явилась, повідомлена належним чином про час та місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомила. Однак, в раніше проведених судових засіданнях позовні вимоги не визнала в частині визнання за ОСОБА_2 права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування, оскільки чинним ЦК України не передбачено спадкування права постійного користування земельною ділянкою та в зв'язку з тим, що ОСОБА_2 вчасно не звернулась з заявою про прийняття спадщини, надавши письмові заперечення (а.с. 89-93).

Третя особа - ОСОБА_3, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, до суду надано заяву (а.с. 98), згідно якої просить справу розглянути в його відсутність, позовні вимоги визнає в повному обсязі та не заперечує щодо їх задоволення.

Представник третьої особи - Магдалинівської державної нотаріальної контори, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилась, до суду надано копію спадкової справи, відкритої після смерті ОСОБА_4 (а.с. 36-53) та заяви (а.с. 34, 100), згідно яких просить справу розглянути в її відсутність, у вирішенні питання покладається на розсуд суду.

Суд, вислухавши прокурора, представників третіх осіб, вивчивши матеріали справи та надані докази, вважає позовні вимоги прокурора такими, що підлягають задоволення з наступних підстав.

Відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів громадянина чи держави в суді у випадках, визначених законом та згідно із ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право звертатися до суду в передбачених законом випадках.

Згідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» підставою представництва в суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний стан, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження.

Прокурор Магдалинівського району Дніпропетровської області звернувся до Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області в інтересах громадянки ОСОБА_2, в зв'язку з тим, що на даний час ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 12), є пенсіонеркою (а.с. 14) та відповідно до ст. 10 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» вона є громадянкою похилого віку, тому єдиним доходом ОСОБА_2 є лише тільки пенсія і тому вона відноситься до соціально незахищеної категорії громадян та у зв'язку із скрутним матеріальним становищем, через юридичну необізнаність не може самостійно захищати свої права та законні інтереси в суді.

При цьому ОСОБА_2 31 жовтня 2013 року звернулась до Прокуратури Магдалинівського району Дніпропетровської області із заявою від 30 жовтня 2013 року (а.с. 13), згідно якої просить в зв'язку з викладеними вище обставинами представляти її інтереси в суді та звернутись в її інтересах до суду про визнання за нею відповідного права власності на спадкове майно по праву спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 її чоловіка ОСОБА_4, оскільки державний нотаріус відмовляє у видачі свідоцтва про право на спадщину та Магдалинівською районною державною адміністрацією земельна ділянка яка була надана померлому в постійне користування для ведення фермерського господарства була вилучена.

ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Ковпаківка Магдалинівського районі Дніпропетровської області помер чоловік ОСОБА_2 - ОСОБА_4, про що в Книзі реєстрації смертей 22 травня 2012 року зроблено відповідний запис за № 15, місце реєстрації виконком Бузівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 від 31 травня 2012 року, видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Магдалинівського районного управління юстиції у Дніпропетровської області.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належне йому майно, а саме: домоволодіння АДРЕСА_1 загальною площею 84,50 кв.м., житловою площею 53,51 кв.м., площею земельної ділянки 203,32 кв. м. під забудовами; наданої у постійне користування земельної ділянки площею 58,7 га, розташованої на території радгосп «Пролетарій» Магдалинівського району Дніпропетровської області для ведення селянського господарства на підставі Державного акту на право постійного користування землею, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за МД № 50, який видано 21.05.1992 року Головою Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області; Селянського (фермерського) господарства «Орільське», код ЄДРПОУ: 3133 7738, місцезнаходження: 51122, Дніпропетровська обл., Магдалинівський район, с. Ковпаківка, єдиним засновником якого є померлий ОСОБА_4 і на момент створення був головою останнього.

За життя померлий ОСОБА_4 заповіт не залишав (а.с. 35-53).

ОСОБА_2, є жінкою померлого ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_1 виданого 02.03.1991 року (а.с. 15) та про що у паспорті ОСОБА_2 зроблено запис про сімейний стан, тому відповідно до ст. 1261 ЦК України вона є спадкоємцем першої черги за законом та крім неї спадкоємцем першої черги за законом є рідний син померлого - ОСОБА_3, (а.с. 40, 43), який на час розгляду справи (а.с.87) відмовився від прийняття спадщини на користь матері ОСОБА_2.

В силу ч. 3 ст. 1268 Цивільного кодексу України, після смерті спадкодавця ОСОБА_4 його дружина ОСОБА_2 прийняла спадщину як спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини (а.с. 45).

Крім того, згідно до ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У встановлений законом термін та порядок, ОСОБА_2 звернулася до Магдалинівської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини від 08 листопада 2012 року (а.с. 38), однак у видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріусом постановою від 02 грудня 2013 року (а.с. 30) їй було відмовлено державним нотаріусом та повідомлено стосовно неможливості отримання свідоцтва про право на спадщину, у зв'язку з прийняттям спадщини спадкодавцем ОСОБА_3, який також подав 08 листопада 2012 року заяву про прийняття спадщини (а.с. 38) та роз'яснено право на звернення до суду.

Той факт, що домоволодіння, селянське (фермерське) господарство «Орільське» та земельна ділянка надана у постійне користування, належали спадкодавцеві ОСОБА_4 підтверджується документально (а.с. 20-22, 232, 25-26, 27, 70-73, 75-76, 77), оскільки відповідно до відомостей отриманих від КП «Магдалинівське БТІ» померлий ОСОБА_4 має у власності будинок, господарські будівлі споруди за адресою АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 13.05.2008 року. Відповідно до рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 24 березня 1992 року (справа № 2-84 від 1992 року) (а.с. 106-109) померлому ОСОБА_4 надано з земель запасу для ведення (селянського) фермерського господарства у довічне спадкове володіння земельну ділянку площею 58,7 га, у зв'язку з чим видано Державний акт на право постійного користування землею, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за МД № 50. В тому числі померлий ОСОБА_4 є власником та єдиним засновником Селянського (фермерського) господарства «Орільське», код ЄДРПОУ: 31337738, місцезнаходження: 51122, Дніпропетровська обл., Магдалинівський р-н, с. Ковпаківка, і на момент створення був головою останнього, що підтверджується Витягом з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

В зв'язку з викладеним, прокурор в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом та просить суд визнати за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 право на постійне користування земельною ділянкою загальною площею 58,7 га на території Пролетарської сільської ради для ведення селянського господарства, що належала на підставі державного акту праві постійного користування землею ОСОБА_4 виданого Головою Магдалинівської районної державної адміністрації 21.05.1992 року, про що у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею зроблено запис за МД № 50; право власності на Селянське (фермерське) господарство «Орільське», код СДРГІОУ: 31337738. місцезнаходження: 51122, Дніпропетровська обл., Магдалинівський район, с. Ковпаківка; право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 загальною площею 84,50 кв.м., житловою площею 53,51 кв.м., площею земельної ділянки 203,32 кв.м. під забудовами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 року фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

В ст. 19 зазначеного Закону наголошується на тому, що до складу майна фермерського господарства входить право користування землею.

Статтею 22 даного Закону передбачено, що фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов'язання.

Статтею 191 ЦК України визначено, що до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону «Про фермерське господарство» успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Згідно до ч. 2 ст. 23 Закону, якщо фермерське господарство успадковується двома або більше спадкоємцями, то земельна ділянка поділу не підлягає, якщо в результаті її поділу утвориться хоча б одна земельна ділянка менше мінімального розміру, встановленого для даного регіону.

Тим самим, підтверджується той факт, що земельна ділянка входить до складу спадкової маси як невід'ємна частина фермерського господарства.

У ОСОБА_4 знаходилася у постійному користуванні земельна ділянка площею 58,7 га, розташована на території радгосп «Пролетарій» Магдалинівського району Дніпропетровської області для ведення селянського господарства на підставі державного акту на право постійного користування землею, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за МД № 50, який видано 21.05.1992 року Головою Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області.

Магдалинівською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області не визнається право ОСОБА_2 на спадкування за законом права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства, оскільки розпорядженням голови Магдалинівської районної державної адміністрації № 756-р-12 від 28.12.2012 року: вилучено земельну ділянку загальною площею 58,7 га, яка була надана ОСОБА_4 для ведення селянського господарства на території Пролетарської сільської ради в землі запасу Магдалинівського району; скасовано державний акт на право постійного користування землею серія ДП, який зареєстровано на ім'я ОСОБА_4 в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за МД №50 від 21.05.1992 року.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.09.2013 року у справі № 804/9982/13-а за позовом прокурора Магдалинівського району Дніпропетровської області, яке набрало законної сили 04 жовтня 2013 року, скасовано вищевказане розпорядження № 756-р-12 від 28.12.2012 року (а.с. 123-124).

Питання, стосовно постійного користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства чітко врегульоване чинним законодавством, зокрема, Законом України «Про фермерське господарство», відповідно до ст. 35 якого діяльність фермерського господарства припиняється у разі: 1) реорганізації фермерського господарства; 2) ліквідації фермерського господарства; 3) визнання фермерського господарства неплатоспроможним (банкрутом); 4) якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства.

Станом на момент звернення до суду за фермерським господарством «Орільське» не розпочато процедури реорганізації, ліквідації та процедури банкрутства, останнє продовжує здійснювати свою статутну діяльність, і вилучення у фермерського господарства спірної земельної ділянки на основі якої воно було створено, функціонує і здійснює свою діяльність, останнє фактично припине існувати як таке, в силу відсутності матеріальної основи для подальшого здійснення діяльності за КВЕД - вирощування зернових та технічних культур.

При цьому, слід зауважити, що ст. 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної сили.

Ст. 27 ЗК України УРСР в редакції від 13.03.1992 року, що діяла на момент надання померлому земельної ділянки у постійне користування, визначає вичерпний перелік підстав для припинення права користування нею, при цьому смерть землекористувача земельної ділянки не припиняє права користування земельною ділянкою.

Тому, спірна земельна ділянка є матеріальною основою фермерського господарства, у зв'язку з чим до неї, в порядку спадкування після смерті, переходить право постійного користування нею.

Навіть, не зважаючи на те, що має місце із законодавчо неврегульованим питанням, оскільки чинний ЦК України не передбачає успадкування саме права постійного користування земельною ділянкою, а чинним ЗК України (ст. 92) не визнається право фізичної особи бути постійним землекористувачем, але з приводу питання про осіб які вже мають земельні ділянки у постійному користуванні, тобто отримали у законному порядку, згідно вимог ЗК в редакції від 18.12.1990 року або ЗК в редакції від 13.03.1992 року, є Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 pоку за №5-рп/2005, відповідно до якого положення ЗК про обов'язок переоформлення права постійного користування землею, закріпленого за громадянами (фізичними особами) на право оренди або право власності є неконституційним, в силу того, що відсутнє відповідне законодавче, організаційне та фінансове забезпечення. При цьому, ні за Земельним кодексом України, діючим на час правомірного набуття права користування, ні нормами діючого законодавства (ст. 140-149 Земельного кодексу України, ст. 412 ЦК України) смерть особи користувача земельної ділянки не є підставою припинення її права користування земельною ділянкою. Тому, прогалина у законодавстві щодо неврегульованості питання спадкування права постійного користування земельною ділянкою осіб, які правомірно набули такого права на підставі діючого на час набуття законодавства, не може бути перешкодою до захисту права спадкоємців таких осіб та їх права успадковувати всі належні і не припинені права спадкодавця.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його невизнання, порушення чи оспорювання.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав є визнання права.

Конституційний Суд України у п.5.2 свого Рішення №5-рп/2005 від 22.09.2005 року пояснює наступне, що згідно з частиною третьою статті 41 Конституції України громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ця конституційна гарантія не може тлумачитися як така, що заперечує державний захист інших визнаних майнових прав громадян (крім права власності) або обмежує можливості такого захисту прав землекористувачів, набутих свого часу відповідно до чинного на той час законодавства.

Таким чином, стосовно права постійного користування земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований статтями 13, 14, 41, 55 Конституції України.

Підстави припинення права власності на земельну ділянку регламентуються ст. 140 Земельного Кодексу України. Зокрема пунктом (б) цієї статті передбачено припинення права власності на земельну ділянку у разі смерті власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця.

Припинення права постійного користування земельною ділянкою не можливо, так як є спадкоємець за законом, а саме позивач ОСОБА_2.

Отже, припинення права власності або права постійного користування на земельну ділянку у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом здійснюється виключно за рішенням суду, а не розпорядженням голови районної державної адміністрації.

Таким чином, земельна ділянка, що була отримана померлим ОСОБА_4 у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства, входить до складу підприємства - фермерського господарства «Орільське», як до єдиного майнового комплексу, засновником і головою якого є ОСОБА_4 Тому, ОСОБА_2 як спадкоємець, має право на спадкування, як на цілісний майновий комплекс, на селянське фермерське господарство «Орільське», а тому має право на успадкування і права на постійне користування земельною ділянкою, наданої для ведення селянського господарства, оскільки дана земельна ділянка була надана померлому ОСОБА_4 у постійне користування для ведення селянського господарства і останній одержав Державний акт на право постійного користування землею.

На час розгляду справи СФГ «Орільське» не припинено, про що свідчить Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Згідно ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ч. 2 ст.1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст. 1261-1265 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Згідно ст.ст. 1258, 1261 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово, при цьому у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У відповідності до ст.ст. 1268, 1273, 1274 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її, при цьому спадкоємець за законом чи за заповітом може відмовитись від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги протягом строку для прийняття спадщини подавши заяву про відмову від прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.

Згідно до ст. 19 Закону України «Про фермерське господарство» до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) може входити також право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про фермерське господарство» громадяни, які придбали майно фермерського господарства, подають у встановленому порядку Статут фермерського господарства на державну реєстрацію.

Статтею 23 Закону України «Про фермерське господарство» успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Відповідно ст. 7 ЗК України (у редакції 1990 року), який діяв на час отримання позивачем державного акта на право постійного користування на землю, у постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Статтею 22 ЗК України (у редакції 1990 року), передбачено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Відповідно до положень ст. 23 ЗК України (у редакції 1990 року) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Згідно зі ст. 92 ЗК України, який набрав чинності з 01.01.2002 року, право постійного користування земельними ділянками можуть набувати лише державні та комунальні юридичні особи.

Пункт 6 Перехідних положень ЗК України (у редакції 2002 року) визначає, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 визнано ці положення неконституційними і тому норма п. 6 Перехідних положень ЗК України втратила юридичну силу, а право постійного користування земельною ділянкою залишилося у фізичних осіб, незважаючи на вичерпний перелік, закріплений у ст. 92 Кодексу.

Цим же рішенням Конституційного Суду України визначено, що використання терміну «набувають», що означає, «ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь» після набрання чинності статтею 92 ЗК України свідчить, що ця норма не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування ділянками, набуте громадянами, в установлених законодавством випадках, станом на 01 січня 2002 року.

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.

Отже, оскільки спадкодавець за життя набув право постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства площею 58,7 га, то відповідно до вимог ст. 1218 ЦК України таке право не втрачається і може бути передане у спадок.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав. (ч.3 ст. 12 ЗК України).

Із матеріалів справи, зокрема, постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії вбачається, що ОСОБА_2 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом в тому числі і на право користування земельною ділянкою площею 58,7 га.

Питання видачі свідоцтв на право на спадщину та винесення постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії регулюються Законом України «Про нотаріат» та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595.

Підстави відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій визначаються ст. 49 Закону України «Про нотаріат». Нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо, зокрема, вчинення такої дії суперечить законодавству України.

Нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії.

Таким чином, законом визначено чіткий перелік підстав для відмови у вчиненні нотаріальної дії.

Не оскаржуючи дії нотаріуса, прокурор в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідача та третіх осіб, деякі з яких не визнали позовні вимоги в частині визнання права постійного користування земельною ділянкою.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 15 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

На думку суду, відсутність у переліку суб'єктів права постійного користування земельною ділянкою, згідно ст. 92 ЗК України, фізичних осіб не може бути підставою для відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки чинним законодавством передбачено можливість успадкування права користування земельною ділянкою, яка надавалася для сільськогосподарських потреб - ведення фермерського господарства і право на користування якою у встановленому порядку посвідчене за особою, спадкоємцем якої є ОСОБА_2, при цьому інший спадкоємець першої черги за законом ОСОБА_3 відмовився від прийняття спадщини на користь ОСОБА_2 (а.с. 87).

Таким чином, суд вирішуючи спір на вказані положення закону звертає увагу та приходить до висновку, що право користування земельною ділянкою успадковується, враховуючи встановлені в судовому засіданні фактичні обставини справи, характер спірних правовідносин, правові норми, що їх регулюють і порядок їх застосування.

Право позивачки на спадщину підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами та приведеними вище, а також наданою нотаріальною конторою копією спадкової справи, відкритою після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 (а.с. 35-53).

Таким чином, суд вважає, що є всі законні підстави задовольнити позов і визнати за ОСОБА_2 позивачкою в порядку спадкування за законом право власності на домоволодіння, селянське (фермерське) господарство «Орільське» та право на постійне користування земельною ділянкою наданою для ведення селянського (фермерського) господарства та внесеної до статуту господарства, так як земельна ділянка спадкодавцю передана згідно Державного акту в постійне користування.

Оскільки, законність підстав для ухвалення рішення про задоволення позову відповідає вимогам чинного законодавства і обґрунтована на обставинах справи та доказах про належність спадкодавцю спадкового майна, суд постановляє рішення про задоволення позовних вимог.

Дане рішення суд ухвалює в рамках заявлених вимог і на підставі наданих доказів (ст.ст. 57-66 ЦПК України).

На підставі вищенаведеного, керуючись Конституцією України, Земельним Кодексом України (в редакції 1990 року), Земельним кодексом України, ст.ст. 15, 16, 1216-1218, 1223, 1265, 1268, 1273, 1274 ЦК України, Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005, ст.ст. 3, 5-8, 10, 11, 15, 57-66, 208-210, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 19, 22, 23, 35 Закону України «Про фермерське господарство», Законом України «Про нотаріат», суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Прокурора Магдалинівського району Дніпропетровської області в інтересах ОСОБА_2 - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, по праву спадкування за законом, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4, право власності на:

- селянське (фермерське) господарство «Орільське», яке знаходиться в с. Ковпаківка Магдалинівського району Дніпропетровської області, зареєстроване 29 грудня 2000 року, номер запису про включення відомостей про юридичну особу до ЄДР 10002347994, ідентифікаційний код юридичної особи 31337738, код ЄДРПОУ 31337738, що належало ОСОБА_4;

- домоволодіння, розташоване по АДРЕСА_1, загальною площею 84,50 кв.м., житловою площею 53,51 кв.м., площею земельної ділянки 203,32 кв.м. під забудовами, що складається з: будинок, А,84,50 кв.м.; сарай, Б, 45,75 кв.м.; погріб, ПГ, 6,6 кв.м.; сарай, В, 9,10 кв.м.; літня кухня, Г, 15,0 кв.м.; гараж, Д, 23,66 кв.м.; уборна, Е, 1,0 кв.м.; забор, №1, 31,08 кв.м.; ворота, хвіртка, № 2, 3, 5,59 кв.м.

Визнати за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, по праву спадкування за законом, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4, право постійного користування земельною ділянкою площею 58,7 га, призначену для ведення селянського господарства, розташовану на території колишнього радгоспу «Пролєтарій» Пролетарської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ДП без номеру, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за Мд № 50 від 21 травня 1992 року, виданого на ім'я ОСОБА_4 .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 - денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а у разі проголошення рішення у відсутності особи, яка брала участь у справі, але не була присутня у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Головуючий суддя Новік Д.І.