Ухвала

від 02.10.2014 по справі 810/2820/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/2820/14 Головуючий у 1-й інстанції: Лиска І.Г. Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

02 жовтня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Твердохліб В.А., Бужак Н.П.;

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду апеляційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 26 травня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МБР Сервіс" до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2014 року, позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Свої позовні вимоги мотивував тим, що податкові повідомлення - рішення є необґрунтованими і такими, що мають бути скасовані, оскільки не відповідають вимогам чинного законодавства, а висновки ревізора, викладені в Акті перевірки, що є підставою прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є невмотивованими, недоведеними та не ґрунтуються на чинному законодавстві України.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 26 травня 2014 року позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області №0001652204 та №0001662204 від 11 грудня 2013 року.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.

За змістом ч. 1 вищезазначеної статті суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.

З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, колегія суддів вважає, що розгляд справи має бути проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, у період з 14.11.2013 року по 20.11.2013 року, на підставі наказу №328 від 13.11.2013 року, виданого Ірпінською об'єднаною державною податковою інспекцією, та згідно пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, пп.78.1.1 пп.78.1 ст.78, п.79.1 ст.79 Податкового Кодексу України, відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «МБР Сервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на прибуток за період з 01.07.2012 року по 31.12.2012 року, податку на додану вартість за період з 01.09.2012 року по 31.12.2012 року, з 01.03.2013 року по 31.05.2013року по взаємовідносинах з ТОВ «Компанія ІКС» (код ЄДРПОУ 33782879), ТОВ «Мурелі Груп» (код ЄДРПОУ 38348568), ТОВ «Фроус Стат» (код ЄДРПОУ 38364841 ).

За результатами перевірки було складено Акт від 26.11.2013 року №1357/22-4/36826892 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «МБР Сервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на прибуток за період з 01.07.2012 року по 31.12.2012 року, податку на додану вартість за період з 01.09.2012 року по 31.12.2012 року, з 01.03.2013 року по 31.05.2013року по взаємовідносинах з ТОВ «Компанія ІКС» (код ЄДРПОУ 33782879), ТОВ «Мурелі Груп» (код ЄДРПОУ 38348568), ТОВ «Фроус Стат» (код ЄДРПОУ 38364841 )».

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про порушення позивачем: - п.138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток па загальну суму 36716 грн., в т.нч. по періодам: за 3 квартал 2012 року на суму 14543 грн., за 4 квартал 2012 року на суму 22173 грн.; -п.198.2 (з урахуванням, п.187.9 ст. 187), 198.3, 198.6 ст. 198, п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 70839 грн., в т.ч. по періодам: за вересень 2012 року на суму 13851 грн., за жовтень 2012 року на суму 1260 грн., за листопад 2012 року на суму 10517 грн., за грудень 2012 року на суму 9340 грн., за березень 2013 року на суму 6230 грн., за квітень 2013 року на суму і 6844 грн., за травень 2013 року на суму 12797 грн..

Такий висновок податкового органу ґрунтується на аналізі: - Копії протоколу допиту свідка від 20.08.2013 року, отриманого (проведено допит) старшим слідчим з ОВС 3-го відділу слідчого управління фінансових розслідувань Міндоходів України капітаном податкової міліції Дуляницьким Ю.В. у директора та засновника ТОВ «Компанія ІКС» ОСОБА_3; -Копії протокол допиту свідка від 18.07.2013 року, отриманого (проведено допит) старшим слідчим з ОВС 3-го відділу слідчого управління фінансових розслідувань Міндоходів України капітаном податкової міліції Дуляницьким Ю.В. у директора та засновника ТОВ «Мурелі Груп» ОСОБА_4; -Копії протокол допиту свідка від 02.08.2013 року, отриманого (проведено допит) старшим слідчим з ОВС 3-го відділу слідчого управління фінансових розслідувань Міндоходів України капітаном податкової міліції Дуляницьким Ю.В. у директора та засновника ТОВ «Фроус Стат» ОСОБА_5; - Акту ДГП у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м.Києві 544/22.7/З3782879 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Компанія «ІКС» щодо підтвердження господарських відносин із ТОВ «Ромакс Група» за період грудень 2012»; - Акту ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м.Києві від 05.09.2013 №154/26-57-22-03-07/3836484 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Фроус Стат» (код за ЄДРПОУ 38364841) з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на долану вартість за період з 01.01.2012 року по 30.06.2013 року та податку на прибуток підприємств за період з 01.01.2012 по 31.12.2012»

З аналізу вказаних актів та протоколів допиту відповідачем встановлено, що, операції по ланцюгу виконання робіт (надання послуг) від ТОВ «Компанія ІКС», ТОВ «Мурелі Груп» (код ЄДРПОУ 38348568), ТОВ «Фроус Стат» для ТОВ «МБР Сервіс» порушують ст.228 ЦК України щодо вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинені з метою, що суперечить інтересам та моральним засадам суспільства, є нікчемними та не спричинили реального настання господарських операцій.

З огляду на вказане, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість та валових витрат з податку на прибуток.

На підставі Акту перевірки, Ірпінською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області були винесені податкові повідомлення-рішення від 11.12.2013 року: №0001652204 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 45895 грн., з яких 36716 грн.- основний платіж та 9179 грн.- штрафні (фінансові) санкції та №0001662204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 88548,75 грн. з яких 70839грн.- основний платіж та 17709,75 грн.- штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю «МБР Сервіс» скористалося правом адміністративного оскарження зазначених податкових повідомлень - рішень та подало скаргу до Головного управління Міндоходів у Київській області від 24 грудня 2013 року №2412/01, за результатами розгляду якої ГУ Міндоходів у Київській області залишила скаргу без задоволення Рішенням про результат розгляду скарги від 28.02.2014 року №480/10/10-36-10-01-206/1117 .

Рішенням Міністерства доходів і зборів України про результат розгляду скарги позивача від 28.04.2014року №7593/6/99-99-10-0/15 , у задоволенні скарги позивача від 11 квітня 2014 року №1104/01 було відмовлено, а оскаржувані податкові повідомлення - рішення- залишено без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до наданих суду копій документів, ТОВ «МБР Сервіс» мало взаємовідносини з ТОВ «Компанія ІКС», ТОВ «Мурелі Груп», ТОВ «Фроус Стат».

Представники позивача у суді першої інстанції пояснювали, на початку 2012 року між ТОВ «МБР Сервіс» та ТОВ «Дієса» оператором мережі магазинів «Ельдорадо» було укладено угоду про розробку аналітичної системи, її супровід та приєднання до інших систем підприємства. Через підвищення навантаження з підготовки нових даних, розширення функціоналу та сполучення з новою версією ПЗ замовника в кінці липня - на початку серпня 2012 року позивачу знадобилась допомога сторонніх фахівців. Прийнятну ціну та достатню кваліфікацію запропонували фахівці ТОВ «Компанія ІКС». Через короткостроковість виконання робіт сторони погодили співпрацю без договору на підставі закриття Актом обумовленого етапу робіт.

Отже, встановлено, що позивачем було отримано від ТОВ «Компанія ІКС» (Виконавець) наступні послуги, про що виписано акти надання послуг та податкові накладні: послуга з поточного обслуговування ПЗ замовника (07-08/2012); послуга з оновлення показників та уведення до аналітичного блоку CRM, послуга з поточного обслуговування ПЗ замовника (09/2012); послуга з додавання показників до аналітичних форм; послуги інформаційно-консультаційні з побудови систем підготовки та формування звітності за стандартами МСФО; послуги інформаційно-консультаційні по розгортанню віртуальних машин МS Server та налаштування MS SQL 2012, послуга з поточного оновлення ПЗ замовника (10/2012), послуга з поточної підтримки ПЗ замовника (10/2012), послуги з підтримки та модернізації системи підготовки та формування звітності.

Розрахунки між позивачем та ТОВ «Компанія ІКС» проводились в безготівковій формі, ТОВ «МБР Сервіс» перераховано ТОВ «Компанія ІКС» грошові кошти згідно на загальну суму 209805,60 грн.

На підтвердження реальності здійснення зазначеного договору позивачем надано суду: Акт надання послуг №01 від 17 вересня 2012 року, акт надання послуг №02 від 17 вересня 2012 року, Акт надання послуг №03 від 27 вересня 2012 ркоу, Акт надання послуг №04 від 8 жовтня 2012 року, Акт надання послуг №04 від 2 листопада 2012 року, Акт надання послуг №05 від 16 листопада 2012 року, Акт надання послуг №06 від 29 листопада 2012 року, Акт надання послуг №087 від 17 грудня 2012 року, Акт надання послуг №08 від 26 грудня 2012 року, податкову накладну №1703 від 17.09.2012 року, податкову накладну №1704 від 17.09.2012 року, податкову накладну №2704 від 27.09.2012 року, податкову накладну №802 від 08.10.2012 року, податкову накладну №202 від 02.11.2012 року, податкову накладну №1601 від 16.11.2012 року, податкову накладну №2903 від 29.11.2012 року, податкову накладну №1701 від 17.12.2012 року, податкову накладну №2601 від 26.12.2012 року, Оборотно-сальдові відомості.

Також доповнили представники позивача у суді першої інстанції, на виконання договору Ф-1203 від 04.01.2012 року з ПАТ «Українська автомобільна корпорація» навесні 2013 року позивачем було розпочато впровадження звітності за стандартами МСФО (міжнародні стандарти фінансової звітності) та зв'язання її з системою бізнес-аналітики. Замовник наголосив на стислих термінах реалізації завдання. Пошук фахівців закінчився укладанням договору МБ-43-П з компанією ТОВ «МУРЕЛІ ГРУП», яка надала достатні докази наявності необхідних фахівців у галузі налаштування, адаптації та створення програмних продуктів на підставі зустрічей та співбесід. Зважаючи на перспективність цього напрямку робіт позивачем було вирішено використати додатково фахівців цієї компанії та поточні задачі для навчання. Тому виконання робіт було суміщено з тренінгами на додаткових завданнях цього напрямку. Такий підхід дозволив позивачу надалі вести впровадження без допомоги третіх осіб. Виконані підрядником роботи з урахуванням додаткових тренінгів були передані позивачу відповідно до актів №№ 1-3 протягом березня -травня 2013 року, а співпраця з ПАТ «Українська автомобільна корпорація» на підставі вищезгаданого договору продовжується і сьогодні.

Отже, ТОВ «МБР Сервіс» (Замовник) укладено з ТОВ «Мурелі Груп» (Виконавець) Договір №МБ-43-П від 01.03.2013р. про надання послуг в сфері інформатизації. Розрахунки проводились в безготівковій формі, ТОВ «МБР Сервіс» перераховано ТОВ «Мурелі Груп» грошові кошти на загальну суму 112140,00 грн.

На підтвердження реальності здійснення зазначеного договору позивачем надано суду: договір №МБ-43-П про надання послуг у сфері інформатизації від 1 березня 2013 року, Акт №1 прийому-передачі робіт від 5 березня 2013 року, Акт №2 прийому-передачі робіт від 18 квітня 2013 року, Акт №3 прийому-передачі робіт від 7 травня 2013 року, податкову накладну №501 від 05.03.2013 року, податкову накладну №1803 від 18.04.2013 року, податкову накладну №701 від 07.05.2013 року, оборотно-сальдові відомості.

Крім того, навесні 2013 року позивачем виконувались підрядні роботи по декількох угодах по створенню СКС (структурованної кабельної системи) на об'єктах за договорами МБ-46-0206, МБ-45-0206 та МБ-47-0206 з ТОВ «Комплекс інженерінг» у Дніпропетровській області на АЗК (автозаправочні комплекси) компанії ТНК- ВР. Через брак часу та стислі терміни виконання робіт на віддалених об'єктах позивач домовився про допомогу у монтажних роботах з ТОВ «ФРОУС СТАТ» через те, що вони мали (за їх словами, що було підтверджено вчасним виконанням робіт) необхідних фахівців в тому регіоні. Згідно актів №1 та № 2 було виконано та передано позивачу необхідні об'єми на АЗК за адресами м. Дніпропетровськ, с. Ювілейне, вул Бабенка-1 та вул Дружби-6. Позивачем генпідряднику ці об'єкти передано згідно актів до вищевказаних договорів 22/04/2013 року без зауважень. Виконані підрядником роботи не потребували ніяких спеціальних ліцензій та допусків. Згідно актів №3 та N94 були виконані та передані аналогічні роботи на АЗК за адресою Дніпропетровська обл, м. Дніпродзержинськ, вул Петровського 34. Результати робіт по цьому об'єкту були передані генпідряднику 29/11/2013 року через довгу часткову будівельну неготовність об'єкту.

Отже, встановлено, що ТОВ «МБР Сервіс» (Замовник) було укладено з ТОВ «Фроус Стат» (Виконавець) Договір №МБ-46-ГІ від 12.04.2013р. виконання робіт (монтаж га збирання обладнання). Розрахунки між позивачем та контрагентом проводились в безготівковій формі, ТОВ «МБР Сервіс» перераховано ТОВ «Фроус Стат» грошові кошти на загальну суму 103086,00 грн.

На підтвердження реальності здійснення зазначеного договору позивачем надано суду: Договір №МБ -46-П виконання робіт від 12 квітня 2013 року, Акт №1 від 17 квітня 2013 року до Договору №МБ-46-П від 12 квітня 2013 року, Акт №2 від 18 квітня 2013 року до Договору №МБ-46-П від 12 квітня 2013 року, Акт №3 від 7 травня 2013 року до Договору №МБ-46-П від 12 квітня 2013 року, Акт №4 від 14 травня 2013 року до Договору №МБ-46-П від 12 квітня 2013 року, податкову накладну №1701 від 17 квітня 2013 року, податкову накладну №1801 від 18 квітня 2013 року, податкову накладну №702 від 07 травня 2013 року, податкову накладну №1403 від 14 травня 2013 року, оборотно-сальдову відомість, Акт №1 приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2013 року , Акт №1 прийняття виконаних будівельних робіт за листопад 2013 року, Довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за листопад 2013 року від 29 листопада 2013 року, Акт №1 приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2013 року, Довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за квітень 2013 року від 22 квітня 2013 року.

Крім того, вищезазначені документи надавалис відповідачу під час проведення перевірки, про що зазначено в акті перевірки.

Таким чином під час перевірки у відповідача були в наявності договори, податкові та, акти виконаних робіт з приводу взаємовідносин з ТОВ «Компанія ІКС», ТОВ «Мурелі Груп», ТОВ «Фроус Стат», проте, всупереч норм чинного законодавства України, дані документи не приймалися до уваги при проведенні перевірки й коригування показників податкової звітності Товариства з обмеженою відповідальністю "МБР Сервіс" здійснювалася лише на підставі висновків інших податкових органів та протоколів допиту .

Позивачем згідно зазначених вище первинних бухгалтерських документів та зазначених податкових накладних включено відповідні суми до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за відповідні періоди, що відображено у податкових деклараціях а також, сформовано валові витрати за відповідні періоди.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам необхідно зазначити наступне.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 19 серпня 1999 року № 996-XIV, бухгалтерським обліком є процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

У відповідності до частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України", фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплена презумпція правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, виходячи із презумпції сумлінності платників податків та інших учасників правовідносин в економічній сфері, відповідно до змісту якої презумується, що дії платника податків, які мають своїм результатом одержання певної податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться в його первинних бухгалтерських документах та податковій звітності є достовірними, якщо інше не доказано у встановленому законодавством порядку належними та допустимими доказами.

Враховуючи вищезазначені обставини суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що укладені позивачем та ТОВ «Компанія ІКС», ТОВ «Мурелі Груп», ТОВ «Фроус Стат» правочини відповідають вимогам чинного законодавства України, мають своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданими, а факт господарських зобов'язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

Відповідно до частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Частиною 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі (частина 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України).

Необхідно зазначити, що в даній адміністративній справі, відповідачем, який стверджує про фактичне невиконання договорів з надання послуг, повинно бути надано належні докази на підтвердження неможливості виконання сторонами умов договорів, недостовірності інформації, відображеної у первинних документах бухгалтерського обліку.

Разом з тим, позиція відповідача ґрунтуються лише на Актах інших податкових органів та копіях протоколів допиту свідків, причому зазначені припущення відповідача не підтверджені чинними рішеннями суду.

В обґрунтування зазначеного відповідач посилається на Акти інших податкових органів, які не мають жодного відношення до предмету перевірки позивача, до того ж, Акти перевірки не стосувались операцій вказаних підприємств з позивачем.

Відсутні жодні посилання на вироки суду, якими було б встановлено, що контрагенти позивача був зареєстровані в державних органах влади з метою прикриття незаконної діяльності, а не з метою здійснення господарської діяльності, передбаченої чинним законодавством України; що товари (роботи, послуги) від вказаних контрагентів іншим особам фактично не передавались, а документи фінансово-господарської діяльності складались не уповноваженими на те особами.

Крім того, зі змісту статті 84 Кримінально-процесуального кодексу України вбачається, що при провадженні слідчих дій під час досудового слідства і дізнання, в судових засіданнях суду першої інстанції та апеляційного суду ведуться протоколи.

Отже, протокол слідчої дії, в тому числі і протокол допиту свідків - директора ТОВ «Мурелі Груп» ОСОБА_4 та директора ТОВ «Фроус Стат» ОСОБА_5 , директора та засновника ТОВ «Компанія ІКС» ОСОБА_3 є документами, які фіксують виключно проведення слідчої дії. В свою чергу, інформація, викладена у вказаних протоколах допиту директора не носить преюдиційного значення та не може бути підставою для визначення правомірності віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту в контексті статті 83 ПК України.

Крім того, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Тобто якщо контрагент чи його контрагенти за ланцюжком, не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податків до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб, а тому сама по собі несплата податку контрагентом (чи його контрагенти за ланцюжком) чи неподання ними звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції. Факт здійснення операцій підтверджений документально та визнаний відповідачем в Акті перевірки.

В Акті перевірки не надано допустимих та достатніх доказів, а також, відсутнє обґрунтування порушення позивачем податкового законодавства.

Згідно інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 2 червня 2011 року №742/11/13-11, при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватись відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Щодо висновку податкового органу про недійсність (нікчемність) правочинів, укладених позивачем з ТОВ «Компанія ІКС», ТОВ «Мурелі Груп», ТОВ «Фроус Стат», необхідно зазначити таке.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст.204 ЦК України).

В свою чергу, згідно частини першої статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Згідно частини другої статті 234 Цивільного кодексу України визначено, що фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно з частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Зі змісту зазначеної правової норми вбачається, що основною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, що встановлена саме законом, а не актом перевірки податкового органу, адже лише нормою закону має бути встановлено, що правочин є нікчемним.

Зокрема частиною першою статті 220 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Частиною першою статті 224 Цивільного кодексу України, що правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (стаття 71 цього Кодексу), є нікчемним.

Відповідно до частини другої статті 228 Цивільного кодексу України, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частиною першою зазначеної правової норми визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Також, Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 Цивільного кодексу України, є: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Жодних вироків чи рішень судів відповідач суду не надав.

Тобто, підстави нікчемності правочину встановлюються саме законом, а недійсність правочину виключно рішенням суду, а не актами податкових перевірок та/або слідчими податкових органів на власний розсуд.

Судом першої інстанції також встановлено, що Договори, укладені позивачем з ТОВ «Компанія ІКС», ТОВ «Мурелі Груп», ТОВ «Фроус Стат» є правочинами, спрямованими на реальне настання правових наслідків та досягнення реальних цілей, обумовлених ними, укладений з дотриманням всіх інших вимог, необхідних для чинності правочину згідно ст. 203 Цивільного кодексу України.

На день розгляду справи жодних рішень щодо визнання судом договорів недійсними, фіктивними - не існує. Позивач уклав договіри для отримання реального результату, такий результат був досягнутий, усі первинні документи є в наявності, отже оспорювані правочини не можуть бути визнані фіктивними.

Таким чином, у зв'язку з викладеним вище висновок про недійсність (нікчемність) Договорів укладеного позивачем з ТОВ «Компанія ІКС», ТОВ «Мурелі Груп», ТОВ «Фроус Стат» є безпідставним.

Щодо правового врегулювання відносин визначення платником податкового кредиту з податку на додану вартість та з податку на прибуток , має місце зазначити наступне.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

База оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів/послуг згідно із законом.

У разі якщо постачання товарів/послуг здійснюється за регульованими цінами (тарифами), база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за такими цінами (тарифами).

У разі постачання виробничих або невиробничих засобів, інших товарів/послуг без оплати, з частковою оплатою, у межах обміну, у межах дарування, у рахунок оплати праці фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах із платником податку, пов'язаній з постачальником особі, суб'єкту господарювання, який не зареєстрований платником податку, іншим особам, які не зареєстровані платниками податку, база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін.

До бази оподаткування враховується вартість товарів/послуг, які постачаються за будь-які кошти (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податку безпосередньо отримувачем товарів/послуг або будь-якою третьою особою як компенсація вартості товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Як встановлено судом першої інстанції, реальність операцій позивача з контрагентами ТОВ «Компанія ІКС», ТОВ «Мурелі Груп», ТОВ «Фроус Стат» підтверджено первинною договірною та бухгалтерською документацією.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пункту 201.11статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Виходячи із системного аналізу пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, статті 198 Податкового кодексу України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що право на податковий кредит може виникати як і з дати фактичного списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), так із дати отримання платником податку товарів/послуг або дати отримання податкової накладної. Проте, скористатися цим правом можливо лише при наявності податкової накладної, оформленої у відповідності до Закону. Відсутність податкових накладних зумовлює неможливість включення позивачем до податкового кредиту сум, що підтверджуються вказаними податковими накладними у періоді фізичного здійснення господарської операції.

Як зазначається в самому Акті перевірки та встановлено у судом першої інстанції, податкові накладні були видані та відображені в обліку позивача та його контрагентів у встановленому законом порядку.

Як було встановлено та не заперечується відповідачем, в перевіряємі періоди контрагенти позивача ТОВ «Компанія ІКС», ТОВ «Мурелі Груп», ТОВ «Фроус Стат», як і сам позивач, були належним чином зареєстровані та перебували на обліку в податкових органах в якості платників ПДВ.

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 р. № 969 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696, стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі.

Згідно п.п.14.1.27. п.14.1 ст. 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);

Відповідно п.п. 14.1.36 п.14.1. ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами;

У відповідності до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодекс України, об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств, зокрема, є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 ст.138 Податкового кодекс України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.4 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Оскільки виконання робіт/постачання товару підтверджуються усіма необхідними документами, передбаченими чинним законодавством України, використані позивачем у власній господарській діяльності та відображені належним чином у обліку підприємства та фінансово-господарській звітності позивач мав права відносить суми виконаних робіт до валових витрат.

Таким чином, можливо дійти висновку, що право позивача на формування податкового кредиту та право на формування показників валових витрат підтверджене належними доказами, отже висновки відповідача про порушення позивачем вимог 138.2 ст.138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст.139, п. 198.2 (з урахуванням пункту 187.9 статті 187), 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового Кодексу України при формуванні показників податкового кредиту та показників валових витрат є безпідставним.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, відповідачем, з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин по справі та вимог законодавства, не доведено правомірність своїх дій.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 26 травня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення цієї ухвали у повному обсязі, тобто з 07 жовтня 2014 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Бужак Н.П.

Твердохліб В.А.