Рішення

від 01.10.2014 по справі 910/18774/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/18774/14 01.10.14

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Завод «Маяк», м.Київ, ЄДРПОУ 14307423

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Житломіськбуд», м.Київ, ЄДРПОУ 38648956

про стягнення 2 452,70 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники:

від позивача: Гопкало О.В. - по дов.

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Завод «Маяк», м.Київ звернулось до господарського суду м.Києва з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Житломіськбуд» про стягнення 2 400 грн. основного боргу, 52,70 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань в частині здійснення поставки оплаченого товару, що стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

У ході проведення судового засідання 01.10.2014р. позивач підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, а також надав пояснення про те, що за своєю правовою природою 52,70 грн. є трьома відсотками річних, нарахованими у відповідності до приписів ст.625 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач в судове засідання 01.10.2014р. не з'явився, представника не направив, своїм правом на участь у розгляді справи не скористався, відзиву на позовну заяву не надав.

Проте, за висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Житломіськбуд» було належним чином повідомлено про час та місце розгляду спору, виходячи з наступного:

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 02218, м.Київ, Дніпровський район, вул.Райдужна, буд.59, оф.2.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано ухвалу від 08.09.2014р. про порушення провадження з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Наразі, доказом повідомлення відповідача про дату та час проведення судового засідання 01.10.2014р. є наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення №0103031123902.

Приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «Житломіськбуд», яка наявна в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, враховуючи позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.

Наразі, з огляду на неявку відповідача в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

За висновками суду, з моменту отримання ухвали про порушення провадження по справі у Товариства з обмеженою відповідальністю «Житломіськбуд» було достатньо часу для підготування своєї правової позиції по суті спору та представлення витребуваних судом документів.

Одночасно, судом враховано, що ухвалою від 08.09.2014р. господарського суду міста Києва явка в засідання суду представників сторін, зокрема, відповідача, обов'язковою не визнавалась.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи так і не скористався правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Наразі, судом також прийнято до уваги відсутність у матеріалах справи клопотань відповідача про відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі представлені позивачем докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст.626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 639 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За змістом ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

При цьому, за приписами ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 ст.181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 09.10.2013р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Житломіськбуд» факсимільним зв'язком було направлено Публічному акціонерному товариству «Завод «Маяк» рахунок-фактуру №СФ-0000058 від 09.10.2013р. за цеглу червону в кількості 1 500 штук загальною вартістю 2 400 грн., на підставі чого позивач перерахував відповідачу грошові кошти у визначеному розмірі, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №579 від 11.11.2013р., оригінал якого оглянуто в судовому засідання 01.10.2014р.

Відтак, господарським судом встановлено, що позивачем було перераховано відповідачу попередню оплату в розмірі 2 400 грн. за червону цеглу згідно виставленого відповідачем рахунку-фактури №СФ-0000058 від 09.10.2013р.

За висновками суду, виставлення рахунку-фактури та перерахування грошових коштів в якості оплати товару на загальну суму 2 400 грн. свідчить про виникнення між сторонами правовідносин щодо поставки товару та волю сторін до настання відповідних правових наслідків, що не суперечить вимогам ст.205 Цивільного кодексу України.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються (ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За приписами ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як слідує з матеріалів справи, 15.04.2014р. на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Житломіськбуд» позивачем було надіслано листа №419/909 з вимогою передати Публічному акціонерному товариству «Завод «Маяк» оплачений товар, а саме цеглу червону у кількості 1 500 штук на суму 2 400 грн.

Таким чином, приймаючи до уваги приписи ст.ст.663, 530 Цивільного кодексу України, а також зміст претензії №419/909 від 15.04.2014р., судом встановлено, що обов'язок Товариства з обмеженою відповідальністю «Житломіськбуд» поставити Публічному акціонерному товариству «Завод «Маяк» товар на суму 2 400 грн. настав.

За поясненнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими доказами не спростовані, Товариством з обмеженою відповідальністю «Житломіськбуд» товар на загальну суму 2 400 грн. поставлено не було.

Частиною 2 ст.693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову. Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням ч.2 ст.124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні №15-рп/2002 від 09.07.2002р. у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Таку саму позицію наведено в постанові від 28.11.2013р. Верховного Суду України по справі №3-127гс11.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що позивачем було здійснено попередню оплату товару на суму 2 400 грн. за рахунком-фактурою №СФ-0000058 від 09.10.2013р., а обов'язок поставити товар, що виник у Товариства з обмеженою відповідальністю «Житломіськбуд», останнім виконано не було, суд дійшов висновку, що вимоги Публічного акціонерного товариства «Завод «Маяк» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Житломіськбуд» грошових коштів в розмірі 2 400 грн. підлягають задоволенню.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог позивача про стягнення 3% відсотків річних в розмірі 52,70 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

Згідно зі ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання , на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції на весь час прострочення, а також 3 відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

У п.1.3 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» передбачено, що з огляду на те, що згадану ст.625 Цивільного кодексу України вміщено в р.1 кн.5 вказаного Кодексу України - «Загальні положення про зобов'язання», дана стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань , якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Проте, в даному випадку стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, а є поверненням сплаченої попередньої оплати за непоставлений товар. За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих в якості передоплати, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні ст.625 Цивільного кодексу України. Така сама позиція викладена у постанові від 09.06.2011р. Вищого господарського суду України по справі № 43/308-10.

Приймаючи до уваги, що у відповідача перед позивачем відсутнє грошове зобов'язання, оскільки останній мав поставити позивачу цеглу червону, суд приходить до висновку про відмову в стягненні з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 52,70 грн.

Разом з тим, суд зазначає, що у відповідності до положень п.5.4 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», за приписом ч.5 ст.11 Цивільного кодексу України, грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак, якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з ч.2 ст.625 названого Кодексу.

Відтак, враховуючи встановлені в ході розгляду справи обставини, підстави та предмет розглядуваних позовних вимог, суд зазначає, що позивач не позбавлений права і можливості після набрання рішенням у даній справі у відповідності до ч.5 ст.85 Господарського процесуального кодекс України законної сили звернутися до господарського суду з новим позовом у загальному порядку.

Згідно з ч.4 ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Завод «Маяк», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житломіськбуд», м.Київ про стягнення суми основного боргу у розмірі 2 400 грн., 3% відсотків річних в розмірі 52,70 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Житломіськбуд» (02218, м.Київ, Дніпровський район, вул.Райдужна, буд.59, оф.2, ЄДРПОУ 38648956) на користь Публічного акціонерного товариства «Завод «Маяк» (04073, м.київ, Оболонський район, Московський проспект, буд.8, ЄДРПОУ 14307423) основний борг в сумі 2 400 грн., а також судовий збір в розмірі 1787,74 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

У судовому засіданні 01.10.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 02.10.2014р.

Суддя М.О.Любченко