Рішення

від 29.09.2014 по справі 910/13316/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/13316/14 29.09.14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Унікредит лізинг», м.Київ, ЄДРПОУ 33942232

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Танакс», м.Київ, ЄДРПОУ 37039735

відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесла Україна», м.Київ, ЄДРПОУ 36049779

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1: ОСОБА_2, м.Київ, іпн НОМЕР_1

про стягнення 176 057,35 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Просалова О.Є. - по дов.

від відповідача 1: Циганкова А.О. - по дов.

від відповідача 2: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

Згідно із ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 03.09.2014р. оголошувались перерви.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Унікредит лізинг», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача 1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Танакс», м.Київ, відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесла Україна», м.Київ про стягнення солідарно основного боргу в розмірі 112 445,46 грн., пені в сумі 3598,45 грн., 3% річних в розмірі 613,76 грн., збитків в сумі 3000 грн. та неустойки в розмірі 56 396,68 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Танакс» умов договору №4609L13/00-LD від 21.06.2013р. в частині своєчасної сплати лізингових платежів та повернення на вимогу лізингодавця предмету лізингу у строки, передбачені договором та чинним законодавством, що стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом. Вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесла Україна» були обгрунтовані укладеним між сторонами договором поруки №4609L13/01/SUR від 21.06.2013р., за яким Товариство з обмеженою відповідальністю «Тесла Україна» поручилось за виконання лізингоодержувачем умов основного правочину.

Відповідач 1 у відзиві б/н від 01.09.2014р. та у судових засіданнях проти задоволення позовних вимог надав заперечення з огляду на те, що позивачем невірно визначено суму заборгованості за лізинговими платежами через врахування не в повному обсязі оплати, яку було проведено поручителем Товариства з обмеженою відповідальністю «Танакс» ОСОБА_2. Одночасно, відповідачем 1 наголошено на тому, що позивач всупереч строків, передбачених укладеним між сторонами правочином, щодо добровільного повернення предмету лізингу лізингодавцю, здійснив примусове вилучення транспортного засобу, що, на думку відповідача 1, свідчить про безпідставність вимог про стягнення неустойки за порушення строків повернення предмету лізингу та про стягнення збитків в розмірі 3000 грн. Крім того, вказаним учасником судового процесу також надано заперечення з приводу представленого заявником розрахунку пені та 3% річних.

Відповідач 2 у судові засідання 03.09.2014р. та 29.09.2014р., які у попередні, не з'явився, представника не направив, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався, відзиву не надав.

Проте, за висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Тесла Україна» було належним чином повідомлене про час та місце розгляду справи. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача 2 на теперішній час є: 04116, м.Київ, Шевченківський район, вул.Василевської Ванди, буд.18.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано, зокрема ухвали від 13.08.2014р. та від 03.09.2014р. з метою повідомлення відповідача 2 про час та місце розгляду справи.

Про отримання вказаним учасником судового процесу судової кореспонденції свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення, в тому числі, №0103031121500 та №0103031123481.

Ухвалою від 03.09.2014р. до участі у розгляді справи в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 залучено ОСОБА_2.

У судове засідання 29.09.2014р. вказаний учасник судового процесу не з'явився, представника не направив, свою позицію по суті спору не висловив, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався.

Проте, за висновками суду, третя особа була належним чином повідомлена про час та місце вирішення спору, з огляду на таке.

Відповідно ст.29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Як вказувалось вище, згідно з п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Наразі, ухвалу від 03.09.2014р. з метою повідомлення третьої особи про час та місце вирішення спору було направлено на адресу (АДРЕСА_1), яка була наявна в матеріалах справи, а саме в договорі №4609L13/00/SUR від 21.06.2013р. поруки.

Державна реєстрація третьої особи саме за вказаною адресою також підтверджується представленою на вимогу ухвали від 03.09.2014р. довідкою б/н від 18.09.2014р. відділу адресно-довідкової роботи Головного управління Державної міграційної служби України у м.Київі.

У п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачено, що за змістом ст.64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Станом на день вирішення спору конверт з судовою кореспонденцією до суду повернуто не було, отже належним доказом повідомлення ОСОБА_2 про час та місце вирішення справи є засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду за 08.09.2014р., що повністю відповідає визначеним вище положенням Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Наразі, з огляду на неявку відповідача 2 та третьої особи в судові засідання, господарський суд зазначає, що за змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаних статей зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Аналогічні положення визначені також приписами ст.27 Господарського процесуального кодексу України для третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Крім того, судом враховано, що ухвалою від 03.09.2014р. явка у судове засідання учасників судового процесу обов'язковою не визнавалась.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, незважаючи на те, що відповідач 2 та третя особа в процесі розгляду справи так і не скористались всіма правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

При цьому, суд також зазначає, що неможливість відкладення розгляду справи була також обумовлена відсутністю встановлених ст.69 Господарського процесуального кодексу України строків розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та відповідача 1, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (ч.2 ст.1 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

Як вбачається з матеріалів справи, 21.06.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Унікредит лізинг» (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Танакс» (лізингоодержувач) було укладено договір №4609L13/00-LD фінансового лізингу, відповідно до п.1.1 якого лізингодавець прийняв на себе зобов'язання придбати у власність від продавця, що обраний лізингоодержувачем, предмет лізингу згідно встановлених лізингоодержувачем умов придбання та технічних характеристик й передати його у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, визначених договором, а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу у користування та сплачувати лізингодавцю лізингові платежі, комісії, які зазначені в додатку «Тарифи», інші комісії, що передбачені угодою, та виконувати інші обов'язки, які передбачені правочином та чинним законодавством.

Визначення предмету лізингу, його технічних характеристик, вартість, графік лізингових платежів, дата та місце поставки, а також інші умови, що мають безпосереднє відношення до укладеного між сторонами правочину, визначаються в додатках (п.1.1.1 договору №4609L13/00-LD від 21.06.2013р.).

У додатку №4609L13/00-LD до договору №4609L13/00-LD від 21.06.2013р. сторони погодили, що предметом лізингу є легковий автомобіль BMW 730d 2013р. випуску, об'єм двигуна 3000 см 3 , VIN: НОМЕР_3, колір кузову: Black Sapphire metallic, салон: шкірa Saddle brown light.

З п.15.1 договору №4609L13/00-LD від 21.06.2013р. вбачається, що останній вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по ньому.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №4609L13/00-LD від 21.06.2013р. фінансового лізингу як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача 1 взаємних цивільних прав та обов'язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором фінансового лізингу, який підпадає під правове регулювання норм статті 292 Господарського кодексу України та Закону України «Про фінансовий лізинг». Одночасно, відповідно до ст.2 вказаного нормативно-правового акту відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг (ст.806-809), найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.2 ст.10 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець зобов'язаний, зокрема, у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору.

У ст.11 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний прийняти предмет лізингу та користуватись ним відповідно до його призначення та умов договору.

Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів (ч.1 ст.807 Цивільного кодексу України та ст.3 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

Згідно з п.2.1 договору №4609L13/00-LD від 21.06.2013р. дата та місце поставки предмета лізингу визначаються у відповідному додатку. При цьому, у випадку здійснення поставки предмету раніше визначеної дати, лізингоодержувач зобов'язаний достроково його прийняти.

Передача лізингоодержувачу предмета лізингу та документів до нього оформлюється підписанням сторонами акту-приймання передачі впродовж 3 робочих днів, починаючи з дати відповідного повідомлення лізінгоодержувача продавцем та/або лізингодавцем (п.2.3 договору №4609L13/00-LD від 21.06.2013р.).

З п.3.1 договору №4609L13/00-LD від 21.06.2013р. вбачається, що з дати підписання акту приймання-передачі лізінгоодержувач має право користуватись предметом лізингу відповідно до його призначення та умов використання, визначених виробником та продавцем.

В акті приймання-передачі до спірного правочину сторони погодили дату повернення/викупу транспортного засобу 25.06.2018р.

Як вказувалось вище, у додатку №4609L13/00-LD до договору №4609L13/00-LD від 21.06.2013р. сторони погодили, що предметом лізингу є легковий автомобіль BMW 730d 2013р. випуску, об'єм двигуна 3000 см 3 , VIN: НОМЕР_3, колір кузову: Black Sapphire metallic, салон: шкірa Saddle brown light.

Наразі, матеріали справи свідчать, що 27.06.2013р. лізингодавець передав, а лізингоодержувач отримав легковий автомобіль - седан-В, BMW, 730d, чорного кольору, державний номер НОМЕР_2, кузов, шасі НОМЕР_3, вартістю 1 020 350,81 грн. Разом з транспортним засобом лізингоодержувачу передано аксесуари згідно специфікації, один набор ключів, документи, включаючи свідоцтво про реєстрацію та книгу сервісного обслуговування. Вказані обставини підтверджуються актом приймання-передачі до договору №4609L13/00-LD від 21.06.2013р., що підписаний представниками обох сторін без зауважень та заперечень та скріплений печатками господарських товариств.

Відповідачем 1 у відзиві б/н від 01.09.2014р. підтверджено факт отримання від позивача відповідно до умов договору №4609L13/00-LD від 21.06.2013р. вказаного транспортного засобу.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги всі фактичні обставини справи, господарський суд дійшов висновку, що позивач свої зобов'язання з передачі предмету лізингу за договором №4609L13/00-LD від 21.06.2013р. у користування відповідача 1 виконав належним чином.

Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Танакс» своїх зобов'язань за договором №4609L13/00-LD від 21.06.2013р. було укладено, зокрема, наступні договори поруки: №4609L13/01/SUR від 21.06.2013р. між позивачем та відповідачами; №4609L13/00/SUR від 21.06.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Унікредит лізинг», Товариством з обмеженою відповідальністю «Танакс» та ОСОБА_2.

З п.1.1 договору №4609L13/00/SUR від 21.06.2013р. вбачається, що ОСОБА_2 зобов'язався як солідарний боржник безвідклично та безумовно сплатити лізингодавцю за договором №4609L13/00-LD від 21.06.2013р. фінансового лізингу на першу вимогу всі необхідні платежі загальною сумою в гривневому еквіваленті до 226 073,21 доларів США, що на день укладання договору становило 1 844 757,39 грн.

Одночасно у договорі №4609L13/01/SUR від 21.06.2013р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Тесла Україна» зобов'язалось відповідно до договору фінансового лізингу №4609L13/00-LD від 21.06.2013р. як солідарний боржник безвідклично та безумовно сплатити лізингодавцю за його першою вимогою всі необхідні платежі до 226 073,21 доларів США, що на день укладання договору становило 1 844 757,39 грн.

Отже, з огляду на наведене вище, приймаючи до уваги приписи чинного законодавства та відсутність доказів визнання договорів поруки недійсними у встановленому законом порядку та з передбачених законодавством підстав, суд приймає до уваги договори №4609L13/01/SUR від 21.06.2013р. та №4609L13/00/SUR від 21.06.2013р. як належну підставу виникнення між сторонами спору та третьою особою взаємних прав та обов'язків з поруки.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України) .

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Згідно з ч.2 ст.11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

З п.5.2 договору №4609L13/00-LD від 21.06.2013р. вбачається, що лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати лізингові платежі. Розмір лізингових платежів, їх складові частини та дати оплати визначаються у графіку, що міститься у відповідному додатку до спірного правочину.

Розмір лізингових платежів та їх складових частин виражається в іноземній валюті та підлягає сплаті у національній валюті України - гривні за курсом, що визначений договором (п.5.2 договору №4609L13/00-LD від 21.06.2013р.).

У п.5.3.2 укладеного між позивачем та відповідачем 1 договору зазначено, що періодичні лізингові платежі сплачуються після передачі предмету лізингу у користування лізингоодержувачу за курсом продажу та включають в себе: відшкодування вартості предмету лізингу, що розраховується за курсом, встановленим у відповідному додатку, та комісію лізингодавця, яка є такою, що змінюється та розраховується як різниця між розміром періодичного лізингового платежу, який зазначений у стовбці «лізинговий платіж» та перерахований в гривню, та розміром відшкодування вартості предмету лізингу у гривні.

Перед підписанням договору лізингоодержувач попереджений лізингодавцем про наявність валютного ризику, тобто, ймовірність виникнення можливих збитків у лізингоодержувача внаслідок несприятливих змін курсів іноземних валют до національної валюти України. Підписанням договору лізингоодержувач підтверджує, що він усвідомлює можливе настання несприятливих для нього економічних умов, спричинених коливанням курсів валют, і гарантує виконання взятих зобов'язань своєчасно та в повному обсязі (п.5.9 договору №4609L13/00-LD від 21.06.2013р.).

Розділом 6 договору №4609L13/00-LD від 21.06.2013р. передбачено, що лізингоодержувач відшкодовує лізингодавцю: всі документально підтверджені витрати, пов'язані з оформленням та виконанням цього договору, договору купівлі-продажу та страхування транспортного засобу; судові та інші витрати, пов'язані із зверненням стягнення на предмет лізингу; податки, що стягуються з предмету лізингу; будь-який штраф, пов'язаний з предметом лізингу, який накладено з вини лізингоодержувача; витрати лізингодавця щодо відновлення втачених або вкрадених документів на предмет лізингу (технічний талон та/або свідоцтво про реєстрацію, сервісна книжка, інша технічна документація) під час користування лізингоодержувачем предметом лізингу; інші витрати, понесені лізингодавцем з вини контрагента.

У додатку №4609L13/00 від 21.06.2013р. до спірного договору лізингу позивачем та відповідачем 1 було визначено графік сплати лізингових платежів та їх розмір за кожний окремий місяць.

Одночасно, у додатку «Тарифи» до договору №4609L13/00-LD від 21.06.2013р. позивач та відповідач 1 погодили, вартість оформлення документів, які складаються на підставі спірного правочину, в тому числі, визначено платежі за повідомлення лізингоодержувача щодо несплати лізингових та інших платежів у встановлений договором строк: при простроченні внесення лізингових та інших платежів більш ніж 5 календарних днів вартість повідомлення складає 100 грн., більш ніж на 20 календарних днів - 200 грн. та понад 30 днів - 300 грн.

Відповідно до п.7.1 договору №4609L13/00-LD від 21.06.2013р. оплата лізингоодержувачем вважається здійсненою в момент зарахування коштів на рахунок лізингодавця.

Пунктом 7.5 вказаного договору передбачено, що всі суми, одержані лізингодавцем від лізингоодержувача чи третіх осіб (поручителів) будуть зараховуватись наступним чином: 1) на погашення неустойки, нарахованої за порушення строків внесення лізингових платежів; 2) на погашення простроченої заборгованості за тарифами; 3) на погашення простроченої заборгованості по лізинговим платежам, починаючи з тієї, що виникла раніше, при цьому, в першу чергу зараховуються погашення оплати комісії лізингодавця, в другу чергу здійснюється погашення простроченої заборгованості за відшкодування вартості предмета лізингу; 4) на погашення поточної заборгованості по лізинговим платежам, при цьому, в першу чергу зараховуються погашення оплати комісії лізингодавця, в другу чергу здійснюється погашення простроченої заборгованості за відшкодування вартості предмета лізингу; 5) на погашення заборгованості по іншим платежам, які передбачені договором.

Враховуючи умови укладеного між сторонами правочину та визначений контрагентами графік внесення лізингових платежів, суд дійшов висновку, що строк внесення періодичних лізингових платежів за період з лютого 2014р. по травень 2014р. (включно) настав.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідачів належним чином не спростовані, лізингоодержувачем свої зобов'язання з внесення лізингових платежів належним чином та в повному обсязі не виконано, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Танакс» утворилась заборгованість за період з 28.03.2014р. по 12.05.2014р. (лізингові платежі за лютий, березень, квітень та травень 2014р. з урахування часткових оплат) у розмірі 112 445,46 грн., з яких заборгованість за лютий 2014р. становить 23 399,76 грн., за березень 2014р. - 31 650,20 грн., за квітень 2014р. - 33 621,10 грн. та за травень 2014р. - 23 774,40 грн.

При цьому, судом прийнято до уваги пояснення б/н від 22.08.2014р. та б/н від 03.09.2014р., в яких позивачем зазначено, що останній лізинговий платіж за травень 2014р. також включає в себе витрати на страхування предмету лізингу. На підтвердження факту правомірності включення до лізингового платежу наведених витрат Товариством з обмеженою відповідальністю «Унікредит лізинг» було представлено до матеріалів справи генеральний договір №28-0101-01 від 01.02.2012р. добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та додаток №28-0101-01\3677 від 27.06.2013р. до вказаного договору страхування, рахунок фактуру №56/3 від 27.06.2013р. на загальну суму 949 788,82 грн., в якому зазначено що сума страхового платежу за додатком №28-0101-01\3677 від 27.06.2013р. складає 66 322,80 грн. та платіжне доручення №2291 від 01.07.2013р. на суму 949 788,82 грн., що свідчить про фактичну оплату страхування предмету лізингу. При цьому, фінансову операцію за вказаним платіжним дорученням було проведено банком, що підтверджується печаткою банківської установи. Тобто, наведені вище документи фактично свідчать про понесення заявником витрат на страхування предмету лізингу, які підлягають відшкодуванню з боку лізингоодуржувача відповідно до умов спірного договору лізингу.

Наразі, господарський суд зазначає, що заперечення відповідача 1, наведені у відзиві б/н від 01.09.2014р., та підтримані у судових засіданнях 03.09.2014р. й 29.09.2014р., щодо безпідставного неврахування лізингодавцем в повному обсязі платежів в сумі 63 878,14 грн., які були сплачені третьою особою 28.02.2014р., та 4000 грн., що були перераховані відповідачем 1 28.03.2014р. в рахунок погашення заборгованості з лізингових платежів, є необґрунтованими з огляду на таке.

Як вказувалось вище, спірним правочином передбачено, що лізингоодержувач відшкодовує лізингодавцю: всі документально підтверджені витрати, пов'язані з оформленням та виконанням цього договору, договору купівлі-продажу та страхування транспортного засобу; судові та інші витрати, пов'язані із зверненням стягнення на предмет лізингу; податки, що стягуються щодо предмету лізингу; будь-який штраф, пов'язаний з предметом лізингу, який накладено з вини лізингоодержувача; витрати лізингодавця щодо відновлення втачених або вкрадених документів на предмет лізингу (технічний талон та/або свідоцтво про реєстрацію, сервісна книжка, інша технічна документація) під час користування лізингоодержувачем предметом лізингу; інші витрати, понесені лізингодавцем з вини контрагента.

Одночасно, у додатку «Тарифи» до договору №4609L13/00-LD від 21.06.2013р. позивач та відповідач 1 погодили, вартість оформлення документів, які складаються на підставі спірного правочину, в тому числі, визначено платежі за повідомлення лізингоодержувача щодо несплати лізингових та інших платежів у встановлений договором строк: при простроченні внесення лізингових та інших платежів більш ніж 5 календарних днів вартість повідомлення складає 100 грн., більш ніж на 20 календарних днів - 200 грн. та понад 30 днів - 300 грн.

У п.7.5 вказаного договору, як вже зазначалось, сторони визначили, що всі суми, одержані лізингодавцем від лізингоодержувача чи третіх осіб (поручителів) будуть зараховуватись наступним чином: 1) на погашення неустойки, нарахованої за порушення строків внесення лізингових платежів; 2) на погашення простроченої заборгованості за тарифами; 3) на погашення простроченої заборгованості по лізинговим платежам, починаючи з тієї, що виникла раніше, при цьому, в першу чергу зараховуються погашення оплати комісії лізингодавця, в другу чергу здійснюється погашення простроченої заборгованості за відшкодування вартості предмета лізингу; 4) на погашення поточної заборгованості по лізинговим платежам, при цьому, в першу чергу зараховуються погашення оплати комісії лізингодавця, в другу чергу здійснюється погашення простроченої заборгованості за відшкодування вартості предмета лізингу; 5) на погашення заборгованості по іншим платежам, які передбачені договором.

Умовами спірного правочину, зокрема, п.13.5, передбачено, що всі повідомлення та інша інформація за договором повинні бути вчинені письмово та надіслані поштою чи телеграмою на адресу іншої сторони. Будь-яке повідомлення, направлене за допомогою факсимільного зв'язку, повинне супроводжуватись передачею оригіналу засобами поштового зв'язку.

За поясненнями позивача, грошові кошти в сумі 63 878,14 грн. було зараховано у порядку, щодо якого поручителя було повідомлено у листі №3322 від 18.02.2014р., а саме 396,50 грн. на сплату неустойки за порушення строків внесення лізингових платежів, 800 грн. - за прострочену заборгованість по оплаті повідомлень та 62 681,64 грн. - на погашення заборгованості по сплаті лізингових платежів.

Одночасно, платіж в розмірі 4000 грн. було розподілено наступним чином: 300 грн. на додаткові витрати та повідомлення, а 3700 грн. зараховано в рахунок оплати лізингових платежів, про що повідомлено відповідача 1 листом №3689 від 31.03.2014р.

При цьому, на підтвердження витрат на повідомлення, що передбачені додатком «Тарифи» до договору №4609L13/00-LD від 21.06.2013р. заявником представлено до матеріалів справи наступні документи, що направлялись відповідачу 1: лист №3616 від 24.03.2014р., рахунок-фактуру №4609L13/00-D11 від 24.03.2014р. на оплату повідомлення в сумі 200 грн., поштову квитанцію №6060 від 27.03.2014р. та поштове повідомлення №0407014742517; лист №3482 від 11.03.2014р., рахунок-фактуру №4609L13/00-D10 від 11.03.2014р. на оплату повідомлення в розмірі 100 грн., поштове повідомлення №0407019249959; лист №2356 від 18.10.2013р., рахунок-фактуру №4609L13/00-D13 від 18.10.2013р. на оплату наведеного звернення на суму 200 грн. та докази направлення засобами поштового зв'язку - фіскальний чек №3473 від 21.10.2013р.; повідомлення №2428 від 01.11.2013р., рахунок-фактуру №4609L13/00-D4 від 01.11.2013р. на суму 100 грн. за повідомлення та поштову квитанцію №9852 від 05.11.2013р. разом з відомостями відправлень поштової кореспонденції, що скріплена печаткою відділення поштового зв'язку; лист №2647 від 26.11.2013р., рахунок-фактуру №4609L13/00-D5 від 26.11.2013р. на оплату вартості повідомлення в сумі 200 грн., відомість відправлень рекомендованої кореспонденції та поштову квитанцію №2720 від 28.11.2013р.; лист №3046 від 17.01.2014р., рахунок фактуру №4609L13/00-D7 від 17.01.2014р. на оплату наведеного повідомлення в розмірі 100 грн. та поштове повідомлення №0407019175130; лист №3271 від 12.02.2014р., рахунок фактуру №4609L13/00-D8 від 12.01.2014р. на оплату листа в сумі 200 грн. та докази направлення - відомість відправлень рекомендованої поштової кореспонденції, яку скріплено печаткою відділення поштового зв'язку, фіскальний чек №0340 від 13.02.2014р. та поштове повідомлення №0407019176811. При цьому, судом також прийнято до уваги, що кожний з наведених листів містить відомості щодо їх вартості, що повністю відповідає додатку до спірного договору «Тарифи».

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку, що зарахування лізингодавцем у наведеному вище порядку грошових коштів, які було отримано від відповідача 1 та третьої особи, узгоджується з умовами договору №4609L13/00-LD від 21.06.2013р. та додатків до нього.

Одночасно, суд вважає безпідставними заперечення відповідача 1 щодо необґрунтованої вартості повідомлень, яка вказана заявником, оскільки, як вже неодноразово зазначалось, такий розмір платежів за повідомлення лізингоодержувача визначено додатком «Тарифи» до договору №4609L13/00-LD від 21.06.2013р. Вказаний додаток підписано обома сторонами без жодних зауважень та заперечень, а отже укладання останнього було направлено на виникнення між контрагентами певних прав та обов'язків.

При цьому, право на зміну умов договору передбачено ст.651 Цивільного кодексу України, проте, лише у двосторонньому порядку. Статтею 188 Господарського кодексу України визначено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Суд також зазначає, що умовами договору №4609L13/00-LD від 21.06.2013р., а саме п.7.2, передбачено порядок зміни тарифів та лізингових платежів.

Отже, враховуючи визначені вище приписи чинного законодавства, суд зазначає, що у разі наявності у відповідача 1 будь-яких заперечень з приводу окремих умов договору, зокрема, в частині тарифів на повідомлення чи порядку зарахування сплачених лізингоодержувачем чи третіми особами (поручителями) грошових коштів за договором №4609L13/00-LD від 21.06.2013р., Товариство з обмеженою відповідальністю «Танакс» не було позбавлено права та можливості звернутись до Товариства з обмеженою відповідальністю «Унікредит Лізинг» з пропозицією про внесення змін до правочину.

Однак, наразі в матеріалах справи відсутні докази звернення лізингоодержувача до свого контрагента з вимогами про внесення змін до договору №4609L13/00-LD від 21.06.2013р., а отже і доказів непогодження відповідача 1 з умовами спірного договору лізингу.

При цьому, суд також зазначає, що зі ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України вбачається, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, отже фактично, укладаючи спірний правочин, сторони погодились з всіма його умовами.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи ухвалами від 04.07.2014р., від 30.07.2014р., від 16.07.2014р., від 13.08.2014р. та від 03.09.2014р. судом було зобов'язано, зокрема, відповідача 1 надати докази виконання своїх зобов'язань з внесення лізингових платежів за спірний період. Аналогічні вимоги судом було звернуто і до відповідача 2 та третьої особи.

Проте, витребуваних судом документів ні відповідачами, ні третьою особою надано не було, належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами факт наявності заборгованості перед позивачем в сумі 112 445,46 грн. не спростовано.

При цьому, суд зазначає, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Крім того, судом також прийнято до уваги, що ані у відзиві, ані у судових засіданнях Товариством з обмеженою відповідальністю «Танакс» не зазначалось про наявність та бажання надати суду нові докази погашення заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Унікредит лізинг».

За таких обставин, приймаючи до уваги приписи чинного законодавства та умови укладеного між позивачем та відповідачем 1 договору лізингу, з огляду на всі фактичні обставини справи та відсутність в матеріалах справи доказів виконання лізингоодержувачем своїх грошових зобов'язань за договором №4609L13/00-LD від 21.06.2013р. в повному обсязі, враховуючи забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором порукою, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Унікредит лізинг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Танакс» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесла Україна» про стягнення солідарно основного боргу в розмірі 112 445,46 грн., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.10 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець має право, в тому числі, відмовитись від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом.

Згідно зі ст.7 вказаного нормативно-правового акту лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалась або могла довідатися про таку відмову.

У п.11.2 договору №4609L13/00-LD від 21.06.2013р. встановлено, що у разі невиконання лізингоодержувачем умов укладеного між сторонами правочину лізингодавець має право, зокрема, відмовитись від договору лізингу в односторонньому порядку та вилучити предмет лізингу, в тому числі, у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Пунктом 11.1 спірного договору передбачено, що випадком невиконання, серед інших, є не сплата лізінгоодержувачем своєчасно будь-якої з сум, яку він зобов'язаний сплатити.

Зі змісту п.9.1 договору №4609L13/00-LD від 21.06.2013р. вбачається, що у випадку дострокового припинення дії договору або у випадку повернення предмету лізингу лізингодавцю з будь-якої іншої причини, лізингоодержувач зобов'язаний передати предмет та всі необхідні документи у місці, визначеному лізингодавцем в межах України, протягом 5 робочіх днів, починаючи з дати повідомлення, якщо інше не буде встановлено у відповідному повідомленні лізингодавця.

Отже, враховуючи порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Танакс» терміну внесення лізингових платежів більш ніж на 30 днів, Товариство з обмеженою відповідальністю «Унікредит лізинг» звернулось до відповідача 1 з повідомленням №3878 від 22.04.2014р. про відмову від договору №4609L13/00-LD від 21.06.2013р. фінансового лізингу з 12.05.2014р. та повернення предмету лізингу.

У наведеному повідомленні також зазначено, що враховуючи припинення договору, у лізингоодержувача припиняється право користування предметом лізингу, що є підставою для залишення транспортного засобу за адресою: м.Київ, вул.Зрошувальна, 5. Одночасно, заявником зазначено, що уразі невиконання негайно вимог повідомлення, лізингоодержувач буде вимушений звернутись до нотаріуса за виконавчим написом з метою повернення автомобіля.

Як вбачається з матеріалів справи, повідомлення №3878 від 22.04.2014р. позивача було отримано відповідачем 1 25.04.2014р., що підтверджується поштовою накладною №15-6109-6273. Відповідачем 1 факт отримання наведеного листа не заперечувався.

Проте, всупереч вимогам лізингодавця лізингодержателем предмет договору лізингу (легковий автомобіль - седан-В, BMW, 730d, чорного кольору, державний номер НОМЕР_2, кузов, шасі НОМЕР_3) повернуто у добровільному порядку не було.

З метою повернення предмету лізингу 20.05.2014р. позивач звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за виконавчим написом про повернення лізингоодержувачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «Танакс» на користь лізингодавця, Товариства з обмеженою відповідальністю «Унікредит лізинг» транспортного засобу, який передано в користування відповідачу 1 на підставі договору №4609L13/00-LD від 21.06.2013р.

20.05.2014р. Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 видано відповідний виконавчий напис, що був зареєстрований за №2210 та в якому визначено вартість нотаріальних послуг в сумі 3000 грн.

На підставі угоди-рахунку №221 від 20.05.2014р. на оплату нотаріальних послуг, в тому числі, за вчинення виконавчого напису за спірним договором лізингу, згідно з платіжним дорученням №1234 від 22.05.2014р. заявником було оплачено вартість виконавчого напису за укладеним між позивачем та відповідачем 1 договором лізингу.

Відповідно до акту б/н від 20.06.2014р. державного виконавця відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві Штайка Л.Р. наведений вище транспортний засіб було повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю «Унікредит лізинг».

Отже, в результаті дій лізингоодержувача стосовно неповернення своєчасно у добровільному порядку предмету лізингу, лізингодавець поніс додаткові витрати в сумі 3000 грн., що і стало підставою для звернення до суду з вимогами про стягнення з відповідачів солідарно збитків в розмірі 3000 грн.

Суд також зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази визнання наведеного вище виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

За висновками суду, наведені вимоги позивача є правомірними та підлягають задоволенню у заявленому до стягнення розмірі. При цьому, господарським судом враховано наступне.

Відповідно до ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Таким чином, з урахуванням вимог вказаної статті, відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під якими розуміються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування котрих для нього настають несприятливі економічні наслідки. Одночасно, для учасника господарських відносин, який потерпів від правопорушення, відшкодування збитків є способом захисту його прав та законних інтересів.

За приписами ст.22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права.

Збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Одночасно, відповідно до ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків є наслідком порушення зобов'язання. За таких обставин, можливість використовувати відшкодування збитків як засіб захисту порушених прав виникає у юридичних осіб із самого факту невиконання обов'язку, порушення цивільних прав.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань. Вказану позицію наведено в Оглядовому листі №01-06/20/2014 від 14.01.2014р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків». При цьому, необхідно виходити з презумпції вини правопорушника, тобто позивач не повинен доводити наявність вини відповідача, навпаки, відповідач повинен довести, що збитки завдано не з його вини.

Оцінивши наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку про наявність складу цивільного правопорушення в діях відповідача 1 щодо порушення права позивача на предмет лізингу.

При цьому, протиправність поведінки Товариства з обмеженою відповідальністю «Танакс» полягає у протиправному неповерненні всупереч отриманій вимозі заявника предмету договору №4609L13/00-LD від 21.06.2013р.

Про наявність заподіяних збитків (додаткових витрат) свідчить сплата Товариством з обмеженою відповідальністю «Унікредит лізинг» грошових коштів за вчинення виконавчого напису в сумі 3000 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача полягає в тому, що позивач поніс додаткові витрати на вчинення виконавчого напису нотаріуса саме через неповернення своєчасно предмету лізингу після припинення договору №4609L13/00-LD від 21.06.2013р.

Як вказувалось вище, вина відповідно до приписів чинного законодавства презюмується. При цьому, суд зазначає, що твердження відповідача 1 про завчасне звернення позивача до нотаріуса за виконавчим написом, оскільки у лізингодержателя ще був час для добровільного повернення транспортного засобу, є безпідставними тому що, як вже вказувалось, вимогу про припинення дії спірного правочину з 12.05.2014р. відповідач отримав 22.04.2014р., тобто фактично строк добровільного повернення предмету лізингу станом на момент звернення за виконавчим написом закінчився. Наразі, в матеріалах справи відсутні докази, які б спростовували вину Товариства з обмеженою відповідальністю «Танакс» у завданні збитків в розмірі 3000 грн. Товариству з обмеженою відповідальністю «Унікредит лізинг».

Отже, враховуючи наведене вище, з огляду на всі фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Унікредит лізинг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Танакс» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесла Україна» про стягнення солідарно збитків в сумі 3000 грн., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Аналогічну позицію щодо правомірності стягнення у спорах, що виникають з договорів лізингу, витрат на повернення предмету лізингу на підставі виконавчого напису нотаріуса в якості збитків наведено у постанові від 02.10.2013р. Вищого господарського суду України по справі №5011-16/10599-2012.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо задоволення в повному обсязі вимог позивача про стягнення пені в сумі 3598,45 грн., 3% річних в розмірі 613,76 грн. та штрафу в розмірі 56 396,68 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Умовами п.12.3 договору №4609L13/00-LD від 21.06.2013р. передбачено, що у випадку несплати лізингоодержувачем в належний термін будь-якої суми, яка може бути сплачена за договором, останній сплачує лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла протягом періоду прострочення, за кожен день прострочки.

Одночасно, сторонами у п.12.4 спірного правочину також передбачено відповідальність за порушення термінів повернення предмету лізингу, а саме визначено, що у випадку, коли лізингоодержувач не виконує обов'язку щодо повернення предмета лізингу, лізингоодержувач сплачує неустойку за весь час прострочення у подвійному розмірі періодичного лізингового платежу за весь час прострочення. При цьому, для розрахунку приймається останній (тобто, такий, який передує факту порушення зобов'язання лізингоодержувача щодо повернення предмету лізингу), повний періодичний лізинговий платіж, згідно з графіком лізингових платежів.

При цьому, суд зазначає, що право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань, у тому числі, встановлювати неустойку за порушення негрошового зобов'язання, визначено частиною 2 ст.546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, яка передбачена ст.627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань. Аналогічну позицію висловлено Вищим господарським судом України в інформаційному листі №01-06/249 від 15.03.2011р.

Наразі, позивачем було нараховано пеню на суму 3598,45 грн., зокрема, за період з 26.02.2014р. по 13.06.2014р. на заборгованість по сплаті лізингових платежів за лютий 2014р. (з відрахуванням суми часткового погашення) на суму 1130,88 грн., за період з 26.03.2014р. по 13.06.2014р. на заборгованість за березень 2014р. (з відрахуванням суми часткового погашення) в розмірі 1213,98 грн., за період з 26.04.2014р. по 13.06.2014р. на заборгованість за квітень 2014р. в сумі 857,57 грн. та з 13.05.2014р. по 13.06.2014р. на борг за травень 2014р. в розмірі 398,02 грн.

Одночасно, враховуючи порушення лізингоодержувачем терміну повернення предмету лізингу заявником також було нараховано неустойку в сумі 56 396,68 грн.

Після проведення перевірки розрахунків, судом встановлено, що розрахунки, представлені Товариством з обмеженою відповідальністю «Унікредит лізинг», є арифметично вірними, а вимоги в частині стягнення неустойки за порушення строків повернення предмету лізингу та сплати лізингових платежів обґрунтованими.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наразі, позивачем було нараховано 3% річних на загальну суму 613,76 грн., а саме за порушення зобов'язань із внесення лізингових платежів за лютий 2014р. (з відрахуванням суми часткового погашення) з 26.02.2014р. по 13.06.2014р. на суму 207,71 грн., за період з 26.03.2014р. по 13.06.2014р. на заборгованість за березень 2014р. (з відрахуванням суми часткового погашення) в розмірі 208,11 грн., за період з 26.04.2014р. по 13.06.2014р. на заборгованість за квітень 2014р. в сумі 135,41 грн. та з 13.05.2014р. по 13.06.2014р. на борг за травень 2014р. в розмірі 62,53 грн.

Після проведення перевірки правильності представленого заявником розрахунку, господарський суд дійшов висновку, що останній є вірним, а позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Унікредит лізинг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Танакс» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесла Україна» про стягнення солідарно пені в сумі 3598,45 грн., 3% річних в розмірі 613,76 грн. та неустойки в сумі 56 396,68 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Господарський суд також зазначає, що під час розгляду спору останнім було прийнято до уваги приписи ст.543 Цивільного кодексу України, відповідно до якої у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

При цьому, ст.554 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Наведені норми свідчать про наявність у позивача права самостійно обирати боржника та поручителя, до якого слід звернути вимогу.

Судовий збір згідно з ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідачів 1 та 2.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Унікредит лізинг», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Танакс», м.Київ, Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесла Україна», м.Київ про стягнення солідарно основного боргу в розмірі 112 445,46 грн., пені в сумі 3598,45 грн., 3% річних в розмірі 613,76 грн., збитків в сумі 3000 грн. та неустойки в розмірі 56 396,68 грн.

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Танакс» (04073, м.Київ, Оболонський район, вул.Фрунзе, буд.154, ЄДРПОУ 37039735) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесла Україна» (04116, м.Київ, Шевченківський район, вул.Василевської Ванди, буд.18, ЄДРПОУ 36049779) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Унікредит лізинг» (04070, м.Київ, Подільський район, вул.Петра Сагайдачного, буд.22/1, ЄДРПОУ 33942232 ) основний борг в розмірі 112 445,46 грн., пеню в сумі 3598,45 грн., 3% річних в розмірі 613,76 грн., збитки в сумі 3000 грн., неустойку в розмірі 56 396,68 грн. та судовий збір в розмірі 3521,10 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 29.09.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 02.10.2014р.

Суддя М.О.Любченко