Постанова

від 11.09.2014 по справі 804/12584/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2014 р. Справа № 804/12584/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Юркова Е.О.

при секретарі - Шпота Я.С.

за участю: представник позивача - Воронков І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СД Енергопласт» до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СД Енергопласт» до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від

11.08.2014 року Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області за № 0002801501 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт,послуг), 14010100, на суму 81 187,50 грн. (64 950,00 грн. - за основним платежем, та 16 237,50 грн. - за штрафними санкціями);

- стягнути з Державного бюджету України на користь позивача витрати зі сплати судового збору в сумі 182,70 грн.

В обґрунтування позову позивач посилається на безпідставність та необґрунтованість висновків акту перевірки від 25.07.2014 року за № 354/221/33769732 «Про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «СД Енергопласт» (код за ЄДРПОУ 33769732) з питань взаємовідносин з контрагентом ТОВ «Білдінг контракт» (код за ЄДРПОУ 38676407) за грудень 2013 року» на підставі якого прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, яке винесено без урахування фактичних обставин справи та в порушення приписів податкового законодавства.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повномуобсязі та просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином, що підтверджується факсомільним повідомленням про дату, час та місце слухання справи, яке отримано уповноваженим представником 08.09.2014р. Клопотань від відповідача до початку судового розгляду справи не надходило.

Відповідно до ч.4 ст. 128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявності підстав для його задоволення.

Відповідно до акту документальної позапланової невиїзної перевірки від 25.07.2014 року за № 354/221/33769732 - Новомосковською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - Новомосковська ОДПІ, або відповідач), на підставі наказу №432 від 21.07.2014 року, згідно п.п.78.1.1 п.78.1. ст.78, ст. 79 Податкового кодексу України була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «СД Енергопласт» (код за ЄДРПОУ 33769732) (далі за текстом - ТОВ «СД Енергопласт», або позивач) з питань взаємовідносин з контрагентом ТОВ «Білдінг контракт» (код за ЄДРПОУ 38676407) за грудень 2013 року.

Вказаною перевіркою встановлені порушення: п. 198.2. п. 198.3. п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України по операціях по ланцюгу постачання від ТОВ «Білдінг контракт» (код ЄДРПОУ 38676407) за грудень 2013р. на загальну суму ПДВ 64 950,00 грн.

За результатами перевірки податковим органом був складений акту перевірки від 25.07.2014 року за № 354/221/33769732 «Про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «СД Енергопласт» (код за ЄДРПОУ 33769732) з питань взаємовідносин з контрагентом ТОВ «Білдінг контракт» (код за ЄДРПОУ 38676407) за грудень 2013 року» та прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 11.08.2014 року за № 0002801501 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт,послуг), 14010100, на суму 81 187,50 грн. (64 950,00 грн. - за основним платежем, та 16 237,50 грн. - за штрафними санкціями).

Суд вважає, що висновки зазначені в акті перевірки від 25.07.2014 року за № 354/221/33769732, а отже і податкове повідомлення-рішення від 11.08.2014 року за № 0002801501 є безпідставними та не відповідають дійсним обставинам справи, з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливо без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Розділом ІІІ Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на прибуток підприємств.

Відповідно до п. 138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

Згідно п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України (в редакції на момент перевіряє мого періоду та виникнення спірних правовідносин) - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 ст.200 Податкового кодексу України визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Частинами 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження включення сум коштів до складу витрат та сум ПДВ до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема: документи, що підтверджують факт отримання послуг від іншої особи та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Судом встановлено, що реальність здійснення господарських відносин ТОВ «СД Енергопласт» (код за ЄДРПОУ 33769732) з питань взаємовідносин з контрагентом ТОВ «Білдінг контракт» (код за ЄДРПОУ 38676407) за період грудень 2013 року підтверджується наданими до матеріалів справи первинними документами, а саме:

- Договір поставки полікарбонату № 5/11/13 від 05.11.2013р. з Додатковою Угодою

№ 1 від 28.02.2014р., які укладені ТОВ «СД Енергопласт» (Покупець) з ТОВ «Білдінг контракт» (Продавець);

- рахунок по сплаті товару № 13007 від 27.12.2013р.;

- видаткова накладна № 13007 від 27.12.2013р.;

- специфікація від 27.12.2013р.;

- податкова накладна № 13007 від 27.12.2013р.;

- простий вексель серії АА 1882668 від 28.02.2014р.;

- акт прийому-передачі векселів від 28.02.2014р.;

- акт пред'явлення векселя к платежу № 6 від 12.03.2014р.;

- акт прийому-передачі векселів від 28.03.2014р.;

- попередні калькуляції вартості виробництва продукції №№ КА-0000001, КА-0000003, КА-0000004, КА-0000005, КА-0000006, КА-0000007, КА-0000008, КА-0000400 від 31.122013р.;

- оборотно-сальдові відомості по рахунках 20, 26 за грудень 2013р.;

- Журнали-ордери і Відомості по рахунку 26 за грудень 2013р.

Крім того слід зазначити, що у разі підтвердження дійсного виконання відповідних господарських операцій певні недоліки первинних документів, зокрема, їх підписання невстановленою особою, є свідченням недобросовісності постачальника та не можуть слугувати підставою для притягнення платника податку-покупця до відповідальності.

Частиною 1 ст.4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» визначено, що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем (частина 3 цієї статті).

Згідно з частиною 1 ст. 77 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі (Уніфікований закон) до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо: індосаменту (статті 11-20); строку платежу (статті 33-37); платежу (статті 38-42); права регресу у разі неплатежу (статті 43-50, 52-54); платежу у порядку посередництва (статті 55, 59-63); копій (статті 67 і 68); змін (стаття 69); позовної давності (статті 70 і 71); неробочих днів, обчислення строків і заборони пільгових строків (статті 72, 73 і 74).

За змістом вказаних правових норм держатель як простого так і переказного векселя має право передачі його за індосаментом до іншої особи, яка має право пред'явити його до платежу векселедавцю у визначену дату платежу.

Також в судовому засіланні представник позивача зазначив, що товару придбаного у ТОВ «Білдінг контракт» за Договором поставки № 5/11/13 від 05.11.2013р. було виготовлено продукцію, яку на підставі господарських договорів поставлено власним Покупцям, а саме:

- за Договором поставки № 4600007202 від 31.07.2013р. з ПАТ «Київобленерго»

поставлено останньому Товар за видатковою накладною № РН-0000011 від 20.01.2014р. загальною вартістю 757,80 грн. з ПДВ (податкова накладна № 10 від 20.01.2014р.), за видатковою накладною № РН-0000012 від 20.01.2014р. загальною вартістю 11 730,00 грн. з ПДВ (податкова накладна № 11 від 20.01.2014р.);

- за Договором № 104/03.13 про закупівлю товарів від 01.03.2013р. з ПАТ

«Енергопостачальна Компанія «Житомиробленерго» поставлено останньому товар за видатковою накладною № РН-0000009 від 20.01.2014р. загальною вартістю 1 392,00 грн. з ПДВ (податкова накладна № 8 від 17.01.2014р.);

- за Договором № 195/08.13-К про закупівлю товарів від 29.08.2013р. з ПАТ

«Енергопостачальна Компанія «Житомиробленерго» поставлено останньому товар за видатковою накладною № РН-01111 від 30.12.2013р. загальною вартістю 25 408,80 грн. з ПДВ (податкова накладна № 52 від 26.12.2013р. Товар отримано представником Покупця на підставі довіреності № 1963 від 30.12.2013р.), за видатковою накладною № РН-0000006 від 15.01.2014р. загальною вартістю 100 398,79 грн. з ПДВ (податкова накладна № 5 від 15.01.2014р.), за видатковою накладною № РН-0000007 від 15.01.2014р. загальною вартістю 13 176,00 грн. з ПДВ (податкова накладна № 6 від 15.01.2014р.), за видатковою накладною № РН-0000008 від 15.01.2014р. загальною вартістю 2 313,60 грн. з ПДВ (податкова накладна № 7 від 15.01.2014р.), товар поставлено за товарно-транспортною накладною № ТТН-000005 від 15.01.2014р. і отримано представником Покупця на підставі довіреності № 35 від 15.01.2014р.

Відповідно до ст. ст. 46-49 Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповід альність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України визначено, що не включаються до складу витрат, витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, норми Податкового кодексу України в якості підстави для не включення до складу валових витрат передбачають тільки випадки повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, передбачених законодавством.

Будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що укладений ТОВ «СД Енергопласт» правочин мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, суд приходить до висновку, що правовідносини за спірним правочином в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини. спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

В своєму акті перевірки від 25.07.2014 року за № 354/221/33769732 відповідач посилається на акт ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська від 24.04.2014р. № 1158/04-66-15-00/38676407 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Білдінг контракт» (код за ЄДРПОУ 38676407) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за грудень 2013 року», яким встановлено нереальність вчинення господарських операцій по взаємовідносинам з контрагентами за грудень 2013 року.

Щодо використання податковим органом вищевказаного акту перевірки суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до роз'яснення Вищою арбітражного суду «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» від 26.01.2000р. N 02-5/35 акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Нормативний акт -це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.

Зазначене вище підтверджено також п. 3 листа Вищого господарського суду від 24.07.2001 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних та інших органів», в якому також зазначено, що «акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин».

У зв'язку з цим, зазначений вище акт перевірки, на підставі якого відповідачем було зроблено висновок про порушення позивачем норм діючого законодавства не можна застосовувати до ТОВ «СД Енергопласт», оскільки акт перевірки ТОВ «Білдінг контракт» не має обов'язкового характеру для данного суб'єкта господарювання.

При цьому, чинним законодавством України не встановлено обов'язок позивача контролювати дії контрагента і перевіряти виконання ним своїх податковихз обов'язань, тому позивач не може відповідати за дії його контрагента, що не звітує перед податковими органами або не перебуває за своєю юридичною адресою.

Крім того, згідно листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11від 02.06.2011р. - «не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюги по яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом».

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент здійснення господарських правовідносин контрагент позивача був зареєстрованим як юридична особа у встановленому законом порядку.

Враховуючи наявність у позивача належним чином оформлених первинних документів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, в діях позивача відсутні порушення: п. 198.2. п. 198.3. п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України по операціях по ланцюгу постачання від ТОВ «Білдінг контракт» (код ЄДРПОУ 38676407) за грудень 2013р. на загальну суму ПДВ 64 950,00 грн.

В судовому засіданні був повністю доведений представниками позивача факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку контрагентам, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по вищезазначеним податковим накладним.

Також, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

З урахуванням вищезазначеного суд доходить висновку, що податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 11.08.2014 року за № 0002801501 про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю «СД Енергопласт» суми грошового зобов'язання за платежем ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт,послуг), 14010100, на суму 81 187,50 грн. (64 950,00 грн. - за основним платежем, та 16 237,50 грн. - за штрафними санкціями) - прийняте Новомосковською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; не добросовісно та не розсудливо, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій та рішень, а тому позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Позивачем під час подання адміністративного позову сплачено судовий збір в розмірі 182 грн. 70 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 13.08.2014р.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Тому згідно із ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір в розмірі 182 грн. 70 коп. присуджується на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 11, 70-71, 86, 94, 160-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СД Енергопласт» до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 11.08.2014 року за № 0002801501 про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю «СД Енергопласт» суми грошового зобов'язання за платежем ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт,послуг), 14010100, на суму 81 187,50 грн. (64 950,00 грн. - за основним платежем, та 16 237,50 грн. - за штрафними санкціями).

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СД Енергопласт» (код за ЄДРПОУ 33769732) суму судового збору в розмірі 182 грн. 70 коп. сплачену Товариством з обмеженою відповідальністю «СД Енергопласт» згідно платіжного доручення № 1 від 13.08.2014р.

Копію постанови направити сторонам по справі.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та в строки, встановленні статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови викладений протягом п'яти днів.

Суддя Е.О. Юрков