Рішення

від 01.10.2014 по справі 367/3574/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 367/3574/13-ц Головуючий у І інстанції Мікулін А.В. Провадження № 22-ц/780/4569/14 Доповідач у 2 інстанції Данілов О.М. Категорія 1 01.10.2014

РІШЕННЯ

Іменем України

01 жовтня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Данілова О.М.,

суддів: Мережко М.В., Суханової Є.М.,

при секретарі: Микитенко Д.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Прокурора Київської області на заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 12 травня 2014 року у справі за позовом Прокурора м. Ірпеня Київської області до Коцюбинської селищної ради Київської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство» про визнання недійсними рішення, державного акту на право власності на землю, визнання права власності на земельну ділянку, -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2013 року Прокурор м. Ірпеня Київської області звернувся до Ірпінського міського суду Київської області із позовом до Коцюбинської селищної ради Київської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: КП «Святошинське лісопаркове господарство» про визнання недійсним рішення, державного акту на право власності на землю, визнання права власності на земельну ділянку, мотивуючи свої вимоги тим, що на підставі рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року ОСОБА_2 було видано державний акт серії ЯЖ № 922121 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. На підставі договору купівлі-продажу зазначена земельна ділянка була відчужена ОСОБА_3 На державному акті на право власності на земельну ділянку зроблено відмітку про перехід права власності до покупця. Прийняття рішення ради та видання державного акту суперечать чинному законодавству, а саме зазначена земельна ділянка знаходиться за межами смт. Коцюбинське, що підтверджується висновком судово-землевпорядної експертизи, та перебуває у постійному користуванні КП «Святошинське лісопаркове господарство». Крім того, було змінено цільове призначення спірної земельної ділянки, державна експертиза проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки не проводилася. Зважаючи на зазначене, договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є нікчемним, а тому державний акт, виданий на ім'я ОСОБА_2 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_3 підлягає визнанню недійсним зі скасуванням його державної реєстрації.

Позивач просив, визнати недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вулиці Садовій, 69 у смт. Коцюбинське», визнати недійсними державний акт серії ЯЖ № 922121 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:042:0084, виданий на ім'я ОСОБА_2 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_3, та скасувати його державну реєстрацію, а також визнати право власності держави на земельну ділянку площею 0,15 га.

Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 12 травня 2014 року позовні вимоги Прокурора м. Ірпеня Київської області задоволено частково. Визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2121/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вулиці Садовій, 69 у смт. Коцюбинське». В решті позову було відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Заступник прокурора Київської області, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 12 травня 2014 року, в частині відмови у задоволенні вимог про визнання права власності держави на земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 3210946200:01:042:0084 та про визнання недійсним державного акту на земельну ділянку серії ЯЖ № 922121 виданий на ім'я ОСОБА_2 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_3 та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову прокурора. Змінити мотивувальну частину рішення Ірпінського міського суду Київської області від 12 травня 2014 року, виключивши положення про те, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 25 червня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, не є нікчемним, замінивши положеннями про нікчемність вказаного договору. В іншій частині заочне рішення залишити без змін.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокуратура Київської області зазначає, що рішення сільської ради не відповідає вимогам закону. ОСОБА_2 незаконно набула право власності на земельну ділянку, а договір купівлі-продажу не відповідає ст. 203 ЦК України. ОСОБА_3 не може вважатися добросовісним набувачем.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами , які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області від 25 грудня 2008 року № 2121/25-5 було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 та передачу їй безкоштовно у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 9, Т. 1).

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 922121 (а.с. 8, Т.1).

Згідно Указу Президії Верховної Ради УРСР від 11 лютого 1941 року смт. Берковець перейменоване в селище ім. Коцюбинського та до його складу включено залізничну станцію Біличі. Будь-які графічні додатки до зазначеного Указу, що підтверджують межі смт. Коцюбинське, не збереглися (а.с. 96, Т. 1).

З постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2011 року, яка залишена в силі ухвалою Вищого адміністративного суду м. Києва від 09 жовтня 2012 року вбачається, що рішення відносно адміністративно-територіального устрою смт. Коцюбинське не видавались, землевпорядна документація щодо встановлення меж не збереглась, проекти рішень про встановлення меж м. Києва та меж смт. Коцюбинське не затверджувалися (а.с. 141-177, Т. 1).

При прийнятті рішення щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 Коцюбинська селищна рада керувалася матеріалами техніко-економічного обґрунтування та перспективним планом розвитку смт. Коцюбинське, затверджених рішенням «Про перспективний план розвитку смт. Коцюбинське» від 25 вересня 2008 року (а.с. 112, Т. 1).

Рішенням Коцюбинської селищної ради від 15 вересня 2010 року № 153 затверджено Генеральний план смт. Коцюбинське Київської області, відповідно до якого загальна площа становить 4065 га.

З листа землевпорядної організації ПП "Геополісся" від 08 квітня 2013 року вбачається, що 501 земельна ділянка, надана у власність громадян, зокрема, ОСОБА_4, знаходяться в межах смт. Коцюбинське.(а.с. 213, Т. 1).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу не порушує публічний порядок, оскільки укладений між фізичними особами і його предметом є майно, що перебуває у приватній власності. ОСОБА_3 набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 25 червня 2009 року, який не визнаний судом недійсним і не є нікчемним.

Однак, колегія суддів не може погодитися повністю з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 173 ЗК України визначено, що межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.

Відповідно до пункту «б» ч. 1 ст. 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст. 21 ЗУ «Про основи містобудування», визначення територій і вибір земель для містобудівних потреб здійснюється відповідно до затвердженої містобудівної документації місцевих правил забудови з урахуванням планів земельно-господарського устрою.

Згідно ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про планування і забудову територій», сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи в межах повноважень, визначених законом, відповідно до генеральних планів населених пунктів, у тому числі, вирішують питання вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи в користування земельних ділянок.

Відповідно до пункту 12 розділу X «Перехідні положення» ЗК України, до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Частиною 1 ст. 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Установивши факт відсутності на час прийняття селищною радою рішення про надання ОСОБА_2 земельної ділянки будь-якої містобудівної чи іншої, передбаченої законом документації, яка б встановлювала межі смт. Коцюбинське Київської області, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про перевищення селищною радою повноважень щодо розпорядження землями, які знаходяться за межами населеного пункту, та недійсність такого рішення селищної ради.

Однак, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову в частині визнання недійсним державного акту з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 126 ЗК України (у редакції від 16 вересня 2008 року, яка була чинною на момент прийняття селищною радою рішення) право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку виникло з моменту отримання нею державного акта та його державної реєстрації.

Ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції не врахував того, що зазначені норми встановлювали нерозривний зв'язок між виникненням права власності на земельну ділянку з обов'язковим одержанням її власником державного акта, який посвідчував його право власності, а тому безпідставно відмовив у визнанні недійсним державного акта, виданого ОСОБА_2 на підставі недійсного рішення селищної ради.

Висновок про те, що держаний акт на право власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення органу, на підставі якого такий акт видано, міститься й у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року (справа № 6-12цс13) та від 23 жовтня 2013 року (справа № 6-93цс13).

Відповідно до ст. 19 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції від 5 березня 2009 року, яка була чинною на час укладення договору купівлі-продажу), підставою для державної реєстрації права власності на земельну ділянку є саме нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна, а не державний акт.

Вчинення в такому разі на державному акті (визнаного судом недійсним) відмітки про відчуження земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу не змінює суті такого державного акта, як недійсного.

Зазначений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 25 червня 2014 року (цивільна справа № 6-67цс14).

Відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Таким чином, позовна вимога прокурора про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування його державної реєстрації є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

На зазначені обставини суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав до задоволення позову в цій частині.

Висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до вимог п. 3 ст. 309 ЦПК України є підставою до скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті позовних вимог.

Разом з тим, зі змісту позовної заяви видно, що способом захисту порушеного права власності держави на земельну ділянку прокурором обрано позов про визнання права власності на це майно (ст. 392 ЦК України), а не витребування майна від нинішнього його володільця шляхом віндикації (ст.ст. 387, 388 ЦК України).

Як випливає з роз'яснення, яке міститься в п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», позов про визнання права власності на майно (стаття 392 ЦК України) є належним способом захисту, якщо позивач вимагає залишення у нього майна, відчуженого третьою особою за договором, учасником якого він не був, і це майно ще не вибуло з його володіння. Установивши, що земельна ділянка вже вибула з володіння власника у зазначений спосіб, суд обґрунтовано відмовив у позові, заявленому з підстав, передбачених ст. 392 ЦК України, оскільки обраний позивачем спосіб захисту не є належним способом захисту.

У той самий час, якщо позивач вимагає повернення майна відчуженого третіми особами за договором, учасником якого позивач не був, належним способом захисту є витребування майна від нинішнього його володільця шляхом віндикації (ст.ст. 387, 388 ЦК України).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги прокурора про визнання права власності держави на земельну ділянку.

Вимоги апеляційної скарги, щодо виключення з мотивувальної частині рішення положення про те, що оскаржуваний договір купівлі-продажу земельної ділянки не є нікчемним, задоволені бути не можуть з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 215 ЦК України - недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Звертаючись до суду з зазначеним позовом прокурор не зазначив закону, яким встановлена недійсність договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, а відтак суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що зазначений правочин не є нікчемним.

Доводи апеляційної скарги в частині виключення з мотивувальної частини рішення посилання на відсутність підстав до визнання договору нікчемним, а також щодо необґрунтованої відмови суду у визнанні права власності на спірну земельну ділянку за державою, висновків суду не спростовують, а відтак вимоги апеляційної скарги в цій частині задоволені бути не можуть.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Прокурора Київської області задовольнити частково.

Заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 12 травня 2014 року в частині відмови у задоволенні позову Прокурора м. Ірпеня Київської області про визнання недійсним державного акту від 30 січня 2009 року виданого на ім'я ОСОБА_2 і скасування його державної реєстрації скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Визнати недійсним державний акт серії ЯЖ № 922121 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:042:0084, виданий на ім'я ОСОБА_2 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_3 та скасувати його державну реєстрацію.

В решті рішення Ірпінського міського суду Київської області від 12 травня 2014 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: