Рішення

від 16.09.2014 по справі 910/14437/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/14437/14 16.09.14 Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"

до приватного підприємства "Айті Груп"

про стягнення 25 599,06 грн.

Представники сторін:

від позивача: Боженко Д.Є.- представник за довіреністю № 155/1/19-1955 від 21.05.2014 року;

від відповідача: Юреско Ю.М. - директор (паспорт серії МЕ 2399912,виданий Деснянським РУ У МВС України в місті Києві 27.05.2003 року).

встановив :

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" до приватного підприємства "Айті Груп" про стягнення 25 599,06 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 29.12.2012 року між ним та приватним підприємством "Айті Груп" укладено договір про встановлення сервітуту №01-С/378 для розміщення телекомунікаційних мереж.

В порушення умов договору № 01-С/378, відповідач систематично затримував плату за договором, а за перше півріччя 2014 року взагалі не здійснив сплату.

У зв'язку з вищезазначеним позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 23 594,40 грн., пеню в розмірі 882,68 грн., три проценти річних в розмірі 146,74 грн. та індекс інфляції в розмірі 975,24 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 17.07.2014 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 08.09.2014 року.

01.09.2014 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва відповідач подав заяву про залишення позову без розгляду.

08.09.2014 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва позивач подав документи по справі.

В судовому засіданні 08.09.2014 року представник відповідача підтримав подану заяву про залишення позову без розгляду, просив суд задовольнити.

Представник позивача заперечував проти даної заяви, просив суд відмовити в задоволенні.

Суд відмовив у задоволенні заяви відповідача про залишення позову без розгляду.

Судом оголошено перерву до 16.09.2014 року.

В судовому засіданні 16.09.2014 року представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача заперечував проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

29.12.2012 року між комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" (підприємство) та приватним підприємством "Айті Груп" (сервітуарій) укладено договір №01-С/378 про встановлення сервітуту.

Відповідно до ч.1 статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Пунктом 1 статті 402 ЦК України передбачено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Згідно з п.1.1 договору, предметом цього договору є обмежене право користування сервітуарієм житловими та нежитловими будівлями комунальної власності (надалі - об'єкти розміщення) для розміщення сервітурієм своїх телекомунікаційних мереж, що знаходяться за адресами зазначеними в додатку №1 до цього договору.

Об'єкти розміщення використовуються виключно для розміщення комплексу технічних засобів телекомунікацій, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах, крім радіотехнічних, між кінцевим обладнанням у визначеному сторонами місці.

Відповідно до ч. 3 статті 403 ЦК України особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Сервітуарій зобов'язується вносити підприємству, відповідно до умов договору, плату за використання об'єктів розміщення (далі за текстом - плата) та інші платежі, визначені договором (п.2.1 договору).

Згідно з п.2.3 договору, загальна плата за даним договором становить 3 932 грн. 40 коп., в тому числі 20% ПДВ, що становить 655,40 грн. за один календарний місяць, яка сплачується до 15 числа місяця за поточний місяць на повний обсяг обумовлених договором платежів.

Відповідно до п.2 статті 403 ЦК України сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку.

Даний договір вважається укладеним і набирає чинності з 01.01.2013 року і діє до 31.03.2013 року (п.8.1 договору).

Згідно з п.8.2 договору, договір вважається пролонгованим з строком дії до 31.12.2014 року, у випадку підтвердження сервітуарієм виконання ним п. 3.1.5 цього договору до моменту закінчення строку дії договору 31.03.2013 року.

Так, п.3.1.5 договору передбачено, що сервітуарій зобов'язується забезпечити відповідність технічних характеристик обладнання, що встановлюється на об'єкті розміщення телекомунікаційних мереж, діючим в Україні нормативам, а також наявність повного комплекту відповідної документації (технічна документація погоджена з балансоутримавачем будинку, договір про приєднання телекомунікаційного обладнання до електричних мереж, тощо).

Як зазначено позивачем, ним при здійсненні контролю не виявлено порушень умов розміщення і експлуатації телекомунікаційних мереж з боку відповідача і тому, відповідно до п.8.2 договору №01-С/378 від 29.12.2012 року договір був пролонгований до 31.12.2014 року.

На підтвердження вищезазначеного факту позивачем надано акти про встановлення факту розміщення телекомунікаційних мереж в будинках комунальної власності

Також, в матеріалах справи відсутні докази того, що телекомунікаційні мережі демонтовані.

Згідно з статтею 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 23 594,44 грн. за період з лютого по липень (включно) 2014 року є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

У зв'язку з неналежним виконання грошових зобов'язань за договором, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 882,68 грн., три відсотків річних в розмірі 146,74 грн. та індекс інфляції в розмірі 975,24 грн.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що за несплату, несвоєчасну або неповну сплату платежів, передбачених розділом 2 даного договору, сервітуарій сплачує підприємству пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу кожен день прострочення платежу.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вищевикладене та наявність заборгованості у відповідача перед позивачем за договором оренди, суд погоджується з розрахунком пені в розмірі 882,68 грн., трьох відсотків річних в розмірі 146,74 грн. та індексу інфляції в розмірі 975,24 наданим позивачем і вважає його обґрунтованим, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 ст. 32, ч.1 ст. 33, ст.ст. 34, 44, ч. 5 ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з приватного підприємства "Айті Груп" (03124, м. Київ, вулиця Героїв Севастополя, будинок 11 Б, квартира 59, ідентифікаційний код: 36274065) на користь комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (01034, м. Київ, вул. Володимирська, 51А, ідентифікаційний код 03366500) основну заборгованість в розмірі 23 594 (двадцять три тисячі п'ятсот дев'яносто чотири) грн. 40 коп., пеню в розмірі 882 (вісімсот вісімдесят дві) грн. 68 коп., 3 % річних в сумі 146 (сто сорок шість) грн. 74 коп., індекс інфляції в розмірі 975 (дев'ятсот сімдесят п'ять) грн. 24 коп., а також 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 07.10.2014 року.

Суддя С.М. Мудрий