Рішення

від 29.09.2014 по справі 922/3172/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2014 р.Справа № 922/3172/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

при секретарі судового засідання Гонтарем А.Д.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-АП" (м. Харків) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Валтіком" (м. Харків) , Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Автоштамп" (м. Олександрія) про стягнення 223298,88 грн. за участю представників сторін:

позивача - Косяченко Є.С. (довіреність від 05.08.2014 р.);

відповідача ТОВ "Валтіком" - не з'явився;

відповідача ТОВ "Завод Автоштамп" - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ "Старт-АП", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з ТОВ "Завод Автоштамп" на свою користь суму заборгованості у розмірі 204510,45 грн., яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем ТОВ "Завод Автоштамп" взятих на себе зобов'язань за договором поставки товару №05/02-13 від 26.02.2013 р., а також просить суд стягнути з ТОВ "Валтіком" суму штрафу у розмірі 18788,43 грн. за договором поруки від 26.02.2013 р. Судові витрати просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 11.09.2014 р. прийнято уточнення до позовної заяви про стягнення заборгованості представника позивача (вх. №30566 від 05.09.2014 р.) до розгляду як заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій він просить стягнути з відповідача 2 ТОВ "Завод Автоштамп" на користь ТОВ ТОВ "Старт-АП" суму основного боргу у розмірі 167884,23 грн. та суму штрафних санкцій у розмірі 16626,22 грн., стягнути з відповідача 1 ТОВ "Валтіком" на користь ТОВ "Старт-АП" суму штрафу у розмірі 18788,43 грн., а також стягнути з відповідачів 1 та 2 витрати зі сплати судового збору у розмірі 4465,98 грн.

25.09.2014 р. за вх.№33460 від представника позивача надійшла заява про часткову відмову від позовних вимог, в якому просить суд прийняти часткову відмову позивача від позовних вимог, стягнути з відповідача ТОВ "Завод Автоштамп" на користь ТОВ "Старт-АП", суму основного боргу за договором поставки №05/02-13 від 26.02.2013 р. у розмірі 167051,84 грн. та штрафні санкції у розмірі 16626,22 грн., стягнути з відповідача ТОВ "Валтіком" на користь ТОВ "Старт-АП" суму штрафу у розмірі за договором поруки від 26.02.2013 р. у розмірі 18788,23 грн., а також стягнути з відповідачів витрати по сплаті судового збору у розмірі 4465,98 грн.

Представник позивача в судовому засіданні 29.09.2014 р. підтримав позовні вимоги в повному обсязі з урахуванням заяви про часткову відмову від позовних вимог.

Представник відповідача ТОВ "Завод Автоштамп" в судове засідання 29.09.2014 р. не з'явився, витребуваних судом документів не надав, про причину неявки суд не повідомив. Про час і місце слухання справи був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення, яке долучене судом до матеріалів справи.

Представник відповідача ТОВ "Валтіком" у призначене судове засідання 29.09.2014 р. не з'явився, ухвала про порушення провадження у справі від 31.07.2014 р. та ухвала суду від 12.08.2014 р., що були направлені відповідачеві рекомендованим листом за його поштовою адресою, вказаною в позовній заяві, яка також співпадає з адресою в наданому позивачем витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №19190599 від 22.08.2014 р., повернулись до господарського суду з довідкою Укрпошти про закінчення терміну зберігання.

Відповідно до п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Згідно Інформаційного листа Вищого господарського суду України N 01-8/1228, 02.06.2006 року "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за позовної заявою позивача за наявними у справі і додатково наданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод Автоштамп" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Старт-АП" (постачальник) були укладені договори поставки №05/02-13 від 26.02.2013р. та № 18/10 від 18.10.2012р.

Згідно вказаних договорів постачальник зобов'язався передати у власність покупцю товар, а покупець зобов'язався прийняти у власність і оплатити товар на передбачених цими договорами умовах. Асортимент, кількість, ціна і вартість товару узгоджуються сторонами відповідно до видаткових накладних та специфікації, які після їх підписання є невід'ємними частинами цього договору.

Відповідно до п. 3. вищезазначених договорів покупець розраховується за товар наступним чином: згідно п. 3.1. покупець здійснює попередню оплату у розмірі 50% від вартості замовленого товару; та згідно п. 3.2. остаточний розрахунок у розмірі 50% вартості товару покупець здійснює протягом 14 банківських днів після отримання товару.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до специфікацій та видаткових накладних, підписаних між позивачем та відповідачем ТОВ "Завод Автоштамп", позивач відповідно до п. 2.6. договору виконав свої зобов'язання щодо поставки товару, що підтверджується наступними видатковими накладними РН-92 від 04.12.2012 р., РН- 34 від 11.02.2013 р., РН-37 від 13.02.2013 р., РН-97 від 10.04.2013 р., РН-96 від 11.04.2013 р., РН-122, РН-123, РН-124, РН-125 від 08.05.2013 р., РН-242 від 09.09.2013 р., РН-287 від 10.10.2013 р., РН № 14 (повернення) від 19.08.2013р. Усього згідно видаткових накладних було поставлено товар на загальну суму 450 573,48 грн.

Судом встановлено, що позивач виконав свої обов'язки у повному обсязі, поставив відповідачеві на суму 450573,48 грн., проте відповідач ТОВ "Завод Автоштамп" в порушення норм чинного цивільного та господарського законодавства України та умов договорів поставки нафтопродуктів №05/02-13 від 26.02.2013р. та № 18/10 від 18.10.2012р., на день подачі позову до суду зобов'язання виконав частково, за отриманий товар було сплачено суму у розмірі 262 689,25 грн.

В порядку досудового врегулювання спору, відповідно до частини 2 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, позивачем на адресу відповідача ТОВ "Завод Автоштамп" рекомендованим листом було надіслано претензію від 20.01.2014р. з вимогою сплатити заборгованість у добровільному порядку у розмірі 187 884,23грн., яка до подачі позову до суду залишилась без відповіді.

26.02.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Старт-АП" (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Валтіком" (поручитель) було укладено договір поруки.

Відповідно до п. 1.1 договору поруки, поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором - ТОВ "Старт-АП" за виконання зобов'язань боржником по договору поставки №05/02-13 від 26.02.2013 р. (основний договір), який укладено між кредитором та боржником - ТОВ "Завод Автоштамп", у випадку невиконання або неналежного виконання боржником своїх зобов'язань.

Відповідно до п.2.1 договору поруки, передбачений цим договором обов'язок поручителя перед кредитором обмежений сплатою штрафу в розмірі десяти процентів від суми заборгованості за поставлений товар.

Згідно п. 4.2 договору поруки, у разі невиконання зобов'язання поручитель і боржник відповідають перед кредитором як солідарні боржники, при цьому кредитор має право вимагати виконання зобов'язання як від усіх боржників спільно, так і від кожного з них окремо, причому як повністю, так і в частині боргу. Якщо один з боржників задовольнив вимогу кредитора повністю, то другий несе перед кредитором відповідальність у розмірі невиконаного зобов'язання.

Пунктом 4.3 договору поруки сторони передбачили, що поручитель зобов'язаний протягом 3 днів з дня виконання письмово повідомити боржника про виконання обов'язку поручителем кредитору з вказанням дати, суми та форми виконання з додатком завірених гарантом копій документів, підтверджуючих це виконання.

За своєю правовою природою договір поруки від 26.02.2014 р. є договором поруки, правовідносини за яким регулюються параграфом 3 глави 49 Цивільного кодексу України.

Позивач направив відповідачу претензію-вимогу, відповідно до якої позивач вимагав від ТОВ "Валтіком" в зв'язку з неналежним виконанням умов договору поруки сплатити ТОВ "Старт-АП" суму 18788,43 грн.

Представником ТОВ "Валтіком" отримано претензію-вимогу позивача 14.02.2014 р.

В матеріалах справи наявний акт звірки взаємних розрахунків станом на 03.03.2014 р., який підписаний та скріплений печатками ТОВ "Старт-АП" та ТОВ "Валтіком", що підтверджує визнання штрафу за договором поруки в сумі 18788,43 грн.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Матеріалами справи підтверджено, що після відкриття провадження у справі відповідачем ТОВ "Завод Автоштамп" було сплачено на користь позивача грошові кошти у розмірі 20000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №280 від 22.08.2014 р. та №609 від 29.08.2014 р. Але оплата за весь отриманий товар відповідачем здійснено не було.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 господарський суд припиняє провадження у справі, якщо: позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Розглянувши подану представником позивача заяву про часткову відмову від позову, судом перевірено повноваження представника позивача на здійснення відповідних дій, тому суд вважає її такою, що не суперечить інтересам сторін і чинному законодавству.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд, вважає за можливе прийняти її і припинити провадження у справі відповідно до п. 4 ст. 80 ГПК України в частині стягнення з відповідача ТОВ "Завод Автоштамп" основного боргу у розмірі 832,39 грн. та стягнення з відповідача ТОВ "Валтіком" штрафу у розмірі 0,2 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згідно приписів ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Враховуючи вказані обставини та приймаючи до уваги вимоги ст. 526 Цивільного Кодексу України, а саме те, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, враховуючи те, що відповідачі не надали суду жодного документу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мали можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення з ТОВ "Завод Автоштамп" заборгованості за договором поставки товару №05/02-13 від 26.02.2013 р. в сумі 167051,84 грн. та стягнення з ТОВ "Валтіком" суми штрафу за договором поручительства від 26.02.2013 р. у розмірі 18788,23 грн. правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачами, тому підлягає задоволенню.

Позивачем заявлена до стягнення сума процентів за безпідставне користування чужими грошовими коштами згідно ст. 1048 ЦК України в розмірі 9296,93 грн.

Суд вважає, що вимога щодо стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами задоволенню не підлягає з наступних підстав:

Підставою позовних вимог в частині стягнення з відповідача процентів позивачем зазначено положення Цивільного кодексу України, згідно якої у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплату товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, шляхом нарахування позивачем (покупцем) процентів у розмірі (на рівні облікової ставки Національного банку України), передбаченому пунктом 1 частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, на суму основного боргу.

Згідно з частиною 3 статті 198 Господарського кодексу України відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Однак, ані умовами договорів поставки товару №05/02-13 від 26.02.2013 р. та №18/10 від 18.10.2012 р., ані законом, який регулює спірні правовідносини, не визначено розмір процентів за користування покупцем чужими коштами.

В свою чергу, частина 1 статті 8 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно в разі подібності спірних неврегульованих правовідносин та тих цивільних правовідносин, правове регулювання яких чітко визначено.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Слід зазначити, що чинним законодавством не визначено, що до договору купівлю-продажу застосовуються положення про позику, як і не передбачено цього договорами поставки товару №05/02-13 від 26.02.2013 р. та №18/10 від 18.10.2012 р. та статтями 1046-1049 Цивільного кодексу України, якими врегульовано відносини позики. Не випливає цього і із характеру спірних (консенсуальних) відносин сторін.

В свою чергу, відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На відміну від договору позики, за яким у власність позичальника передаються грошові кошти з обов'язком повернути таку ж суму коштів з процентами, нарахованими на суму позики (статті 1048,1049 Цивільного кодексу України), за договором купівлі-продажу кошти перераховувалися в рахунок оплати вартості придбаного товару.

Таким чином, договори купівлі-продажу і позики є не подібними, а різними за своєю правовою природою та регулюють різні види цивільних правовідносин, в зв'язку з чим застосування судом положень частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України по аналогії закону не відповідає суті спірних правовідносин сторін та фактичним обставинам справи.

Суд також звертає увагу, що передача грошових коштів у позику є фінансовою послугою, яка може надаватися лише фінансовими установами (пункт 6 статті 4 та статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг"). Позивач, не маючи статусу фінансової установи, не має права надавати позику зі сплатою процентів та вимагати їх сплати. Відтак, в даному випадку існує невідповідність правовідносин позики та поставки товару за договором купівлі-продажу також в частині суб'єктного складу таких правовідносин.

За своєю правовою природою договори поставки товару №05/02-13 від 26.02.2013 р. та №18/10 від 18.10.2012 р. є договорами поставки, правовідносини за якими регулюються Розділом III "Окремі види зобов'язань" Підрозділом 1 "Договірні зобов'язання" главою 54 "Купівля-продаж" Цивільного кодексу України, а тому суд вважає, що посилання позивача на норми Глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" Цивільного кодексу України є неправомірними.

Аналогічна практика відображена в постанові Верховного Суду України ВСУ від 27 грудня 2010 р. по справі № 9/67-38, в який зазначено, що умовами договору, укладеного між сторонами, розмір процентів за користування продавцем чужими грошовими коштами не встановлено, чинним законодавством не передбачено можливість застосування до договору поставки положень про позику, договори поставки і позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин, тому застосування до спірних правовідносин положення ст. 1048 ЦК України є безпідставним.

Згідно зі ст.ст.193, 198 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши зроблений позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача ТОВ "Завод Автоштамп" 3% річних в сумі 3759,49 грн. підлягає задоволенню як правомірна.

Перевіривши зроблений позивачем розрахунок суми збитків, завданих інфляцією, суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача ТОВ "Завод Автоштамп" інфляційних в сумі 3569,80 грн. підлягає задоволенню як правомірна.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне покласти на відповідачів витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог, оскільки з їх вини спір було доведено до суду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, п. 4 ст. 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Автоштамп" (28000, Україна, Кіровоградська обл., м. Олександрія, провулок Бориса Йогансона, буд. 1; код ЄДРПОУ 33423425; р/р 260040000534691 ПАТ "Укрсоцбанк", м. Київ, МФО 300023) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-АП" (61060, м. Харків, пр. П'ятдесятиріччя СРСР, б. 155 Б, оф. 206; код ЄДРПОУ 36817469; р/р №26006052333737 в Харківській філії ПАТ КБ "Приватбанк", МФО 351533) основний борг у розмірі 167051,84 грн., 3% річних у розмірі 3759,49 грн., інфляційні у розмірі 3569,80 грн. та судовий збір 3487,62 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Валтіком" (61170, м. Харків, пр. П'ятдесятиріччя ВЛКСМ, 6. 56; код ЄДРПОУ 36814955; р/р 26006405400010 у від. № 2 ПАТ АКБ "Базіс", МФО 351760) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-АП" (61060, м. Харків, пр. П'ятдесятиріччя СРСР, б. 155 Б, оф. 206; код ЄДРПОУ 36817469) суму штрафу у розмірі 18788,23 грн., а також судовий збір у розмірі 375,76 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Автоштамп" процентів за користування чужими коштами в розмірі 9296,93 грн. грн. відмовити.

Припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Автоштамп" основного боргу у розмірі 832,39 грн. та стягнення з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Автоштамп" штрафу у розмірі 0,2 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 06.10.2014 р.

Суддя Г.І. Сальнікова