Рішення

від 03.10.2014 по справі 911/3985/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-23-25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" жовтня 2014 р. Справа № 911/3985/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УТФ ЕКСПОРТ»

до Приватного акціонерного товариства «Агрофірма Березанська птахофабрика»

про стягнення 87 123,84грн.

Суддя Горбасенко П.В.

За участю представників:

від позивача Маринчук В.І. (дов. від 01.10.2014р.);

від відповідача Данилівський Д.С. (дов. № 425 від 02.10.2014р.).

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «УТФ ЕКСПОРТ» (далі - позивач) звернулося з позовом до Приватного акціонерного товариства «Агрофірма Березанська птахофабрика» (далі - відповідач) про стягнення 87 123,84грн. заборгованості, з яких: 56 234грн. боргу за поставлений, на підставі накладних № 1 від 31.07.2014р. та № 1 від 04.08.2014р. згідно договору поставки № 06112013 від 26.02.2014р., товар, 2 780,29грн. пені, 1 039,77грн. інфляційних втрат, 333,64грн. 3 % річних, 1 497,73грн. неотриманого прибутку та 25 238,40грн. моральної шкоди. Також позивачем в порядку ст.ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України заявлено про забезпечення позову та накладення арешту на грошові суми відповідача на існуючу суму заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати отриманого згідно договору поставки № 06112013 від 26.02.2014р. товару.

Ухвалою господарського суду Київської області від 17.09.2014р. порушено провадження у справі № 911/3985/14, розгляд справи призначено на 03.10.2014р.

03.10.2014р. до канцелярії господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н б/д (вх. № 21034/14 від 03.10.2014р.), згідно якого останній визнав позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, який прийнято судом.

Згідно ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 ГПК України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" № 16 від 26.12.2011р. передбачено, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК). Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

У судовому засіданні 03.10.2014р. суд, розглянувши клопотання позивача про забезпечення позову, вирішив відмовити у його задоволенні, оскільки заявником не доведено суду наявності підстав для застосування таких заходів до забезпечення позову.

У судовому засіданні 03.10.2014р. представник позивача повністю підтримав позовні вимоги, представник відповідача заперечив проти задоволення позову.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

26.02.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «УТФ ЕКСПОРТ» (Постачальник) та Приватним акціонерним товариством «Агрофірма Березанська птахофабрика» (Покупець) укладено договір поставки № 06112013, згідно якого постачальник зобов'язався поставити (передати) товар у власність покупця, для використання його на розсуд останнього, а покупець - прийняти вказаний товар та сплатити за нього на умовах договору.

Перехід права власності відбувається в момент поставки відповідної партії товару, що оформляється відповідними накладними. Датою поставки рахується дата належним чином оформлених відповідних накладних. Перехід права власності відбувається в момент підписання відповідних накладних (п.п. 3.5., 3.6. договору).

Відповідно до п.п. 4.1., 4.3., 4.4. договору покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною, зазначеною у Специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору, відповідних видаткових накладних та рахунках - фактурах постачальника на кожну партію товару. Загальна сума договору складається з вартості всього товару, поставленого постачальником за період дії договору, що підтверджено належним чином оформленими накладними. Покупець здійснює оплату або передплату за товар у наступному порядку: 100 % вартості поставленої партії товару до складу покупця, в строк, який вказується у відповідних Специфікаціях до договору, згідно рахунку-фактури на завантажений товар у автотранспорт, в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Сторони погодили, що кошти, які надходять від покупця в оплату за товар, в першу чергу йдуть на погашення заборгованості за поставку.

Згідно п. 7.1. договору договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31 грудня 2014р.

28.07.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «УТФ ЕКСПОРТ» (Постачальник) та Приватним акціонерним товариством «Агрофірма Березанська птахофабрика» (Покупець) укладено специфікацію, згідно якої сторони погодили, що оплата за товар, проводиться покупцем на протязі п'яти календарних днів, згідно рахунку-фактури на прийняту партію товару у складі покупця.

30.07.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «УТФ ЕКСПОРТ» (Постачальник) та Приватним акціонерним товариством «Агрофірма Березанська птахофабрика» (Покупець) укладено специфікацію, згідно якої сторони погодили, що оплата за товар, проводиться покупцем на протязі п'яти календарних днів, згідно рахунку-фактури на прийняту партію товару у складі покупця.

На виконання п. 1.1. договору поставки № 06112013 від 26.02.2014р. позивач поставив відповідачу, а відповідач прийняв товар на загальну суму 252 384грн., що підтверджується накладними № 1 від 31.07.2014р. на суму 123 974,40грн. та № 1 від 04.08.2014р. на суму 128 409,60грн. (а.с. 16, 19), товарно-транспортними накладними (а.с. 17-21), підписаними та скріпленими печатками обох сторін договору, а також довіреністю (а.с. 21).

Також позивачем для оплати відповідачем виставлено рахунки на оплату на загальну суму 252 384грн. (а.с. 16, 19), які залишилися частково оплаченими відповідачем.

Відповідач свій обов'язок, передбачений специфікаціями до договору та ст. 692 Цивільного кодексу України, з оплати отриманого згідно договору товару, виконав частково, сплативши позивачу з порушенням строку оплати 196 150грн., що підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 24-34), виписками по рахунку (а.с. 35, 78), решту боргу у сумі 56 234грн., не сплатив, внаслідок чого борг відповідача перед позивачем за поставлений, на підставі накладних № 1 від 31.07.2014р. та № 1 від 04.08.2014р. згідно договору поставки № 06112013 від 26.02.2014р., товар склав 56 234грн. (252 384грн. - 196 150грн.), що підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 24-34), виписками по рахунку (а.с. 35, 78), актом звірки взаємних розрахунків від 22.08.2014р. (а.с. 50), підписаним та скріпленим печатками обох сторін договору.

Предметом позову є вимоги про стягнення 56 234грн. боргу за поставлений, на підставі накладних № 1 від 31.07.2014р. та № 1 від 04.08.2014р. згідно договору поставки № 06112013 від 26.02.2014р., товар, 2 780,29грн. пені, 1 039,77грн. інфляційних втрат, 333,64грн. 3 % річних, 1 497,73грн. неотриманого прибутку та 25 238,40грн. моральної шкоди.

Суд встановив, що між сторонами виникли правовідносини поставки.

Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України (абзац перший п. 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013р.).

Суд встановив, що на виконання п. 1.1. договору поставки № 06112013 від 26.02.2014р. позивач поставив відповідачу, а відповідач прийняв товар на загальну суму 252 384грн., що підтверджується накладними № 1 від 31.07.2014р. на суму 123 974,40грн. та № 1 від 04.08.2014р. на суму 128 409,60грн. (а.с. 16, 19), товарно-транспортними накладними (а.с. 17-21), підписаними та скріпленими печатками обох сторін договору, а також довіреністю (а.с. 21); відповідач свій обов'язок, передбачений специфікаціями до договору та ст. 692 Цивільного кодексу України, з оплати отриманого згідно договору товару, виконав частково, сплативши позивачу з порушенням строку оплати 196 150грн., що підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 24-34), виписками по рахунку (а.с. 35, 78), решту боргу у сумі 56 234грн., не сплатив, внаслідок чого борг відповідача перед позивачем за поставлений, на підставі накладних № 1 від 31.07.2014р. та № 1 від 04.08.2014р. згідно договору поставки № 06112013 від 26.02.2014р., товар склав 56 234грн. (252 384грн. - 196 150грн.), що підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 24-34), виписками по рахунку (а.с. 35, 78), актом звірки взаємних розрахунків від 22.08.2014р. (а.с. 50), підписаним та скріпленим печатками обох сторін договору.

Враховуючи те, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття судового рішення складає 56 234грн., розмір вказаного боргу відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення 56 234грн. боргу за поставлений, на підставі накладних № 1 від 31.07.2014р. та № 1 від 04.08.2014р. згідно договору поставки № 06112013 від 26.02.2014р., товар є обґрунтованою, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами і відповідно підлягає задоволенню.

Суд відхиляє твердження представника відповідача на те, що довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей № Б-0000504 від 29.07.2014р. (а.с. 21) підписана не уповноваженими особами ПАТ «Агрофірма Березанська птахофабрика», що не може оцінюватися судом в якості доказу отримання спірного товару, оскільки на довіреності № Б-0000504 від 29.07.2014р. (а.с. 21) наявна печатка відповідача, а докази звернення до правоохоронних органів із заявою про викрадення печатки суду не надано. Крім того, суд звертає увагу відповідача на часткову оплату ним отриманого від позивача спірного товару, відсутність претензій щодо належного виконання позивачем договірних зобов'язань, на акт звірки взаємних розрахунків від 22.08.2014р. (а.с. 50), підписаний та скріплений печаткою відповідача.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання за договором поставки № 06112013 від 26.02.2014р. позивачем за період з 31.07.2014р. по 17.09.2014р. нараховано 2 780,29грн. пені.

Частинами першою і третьою ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

У сфері господарювання згідно ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За порушення строків розрахунків за поставлений товар покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості поставленого товару за кожний день затримки розрахунку (п. 6.3. договору).

Судом встановлено, що обов'язок відповідача з оплати поставленого на підставі накладної № 1 від 31.07.2014р. на суму 123 974грн. та накладної № 1 від 04.08.2014р. в силу специфікацій до договору виник 06.08.2014р. та 10.08.2014р. відповідно.

Враховуючи вищезазначене, період нарахування пені, що вказаний позивачем в поданому ним розрахунку пені (а.с. 36) та часткові проплати відповідача за отриманий товар, суд обмежив період нарахування пені з 06.08.2014р. по 17.09.2014р. Відтак, арифметично вірний розмір пені, нарахованої за період з 06.08.2014р. по 17.09.2014р. становить загалом 1 828,70грн. Відтак, вимога про стягнення 2 780,29грн. пені підлягає частковому задоволенню в розмірі 1 828,70грн.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання за договором поставки № 06112013 від 26.02.2014р., позивачем за період з 31.07.2014р. по 17.09.2014р. нараховано 1 039,77грн. інфляційних втрат та 336,64грн. 3 % річних.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, а також періоди нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, що вказані позивачем в поданому розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних (а.с. 37-38), та часткові проплати відповідача за отриманий товар, суд обмежив період нарахування інфляційних втрат та 3 % річних з 06.08.2014р. по 17.09.2014р. Відтак, арифметично вірний розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих за період з 06.08.2014р. по 17.09.2014р. складає 2 034,86грн. інфляційних втрат та 219,45грн. 3 % річних. Відтак, вимога про стягнення 1 039,77грн. інфляційних втрат підлягає задоволенню повністю, оскільки суд, при прийнятті рішення, не може вийти за межі позовних вимог, а вимога про стягнення 333,64грн. 3 % річних підлягає частковому задоволенню у розмірі 219,45грн. 3 % річних.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення 1 497,73грн. неотриманого прибутку.

Позовні вимоги в цій частині обґрунтовані тим, що внаслідок несвоєчасних розрахунків відповідача за отриманий від позивача товар, останній був позбавлений можливості отримати відсотки по залишках коштів на поточному рахунку в національній валюті (річних) на фактичний залишок коштів на день на підставі договору банківського рахунку № 67-в-28/73509-840 від 16.08.2013р., укладеного з ПАТ КБ «Фінансова ініціатива».

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Нормами ст. 623 ЦК України та ст. 224 ГК України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарські зобов'язання або встановлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (ч. 4 ст. 623 ЦК України).

Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. При цьому, для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи, шкідливий результат такої поведінки (збитки), причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, вина правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

На позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Суд зазначає, що збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення.

При цьому, збитки не є санкцією заздалегідь визначеного розміру. Тягар доведення наявності і обґрунтування розміру упущеної вигоди покладається на позивача, який повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Тобто упущена вигода розглядається як гарантований, безумовний і реальний доход.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Вищого господарського суду України від 09.07.2014р. у справі № 912/518/13 та від 16.06.2014р. у справі № 905/6318/13.

У відповідності до статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем, належними та допустимими доказами у розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не доведено суду складу цивільного правопорушення у діях відповідача: не доведено суду наявності завданої позивачу шкоди внаслідок несвоєчасного розрахунку відповідача за отриманий товар, причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та збитками.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної позовної вимоги про стягнення 1 497,73грн. неотриманого прибутку, у зв'язку з недоведеністю позивачем складу цивільного правопорушення.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 25 238,40грн. моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків встановлених частиною другою цієї статті.

Отже, фактами, з якими закон пов'язує настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння моральної шкоди, є: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, а також вини останнього в її заподіянні.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 25 238,40грн. моральної шкоди, оскільки позивачем не надано суду доказів приниження його ділової репутації відповідачем - завдання позивачу моральної шкоди, а також не доведено, що йому було завдано моральної шкоди саме у розмірі 25 238,40грн.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Вищого господарського суду України від 22.09.2014р. у справі № 914/4593/13.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про стягнення 56 234грн. боргу за поставлений, на підставі накладних № 1 від 31.07.2014р. та № 1 від 04.08.2014р. згідно договору поставки № 06112013 від 26.02.2014р., товар, 1 828,70грн. пені, 1 039,77грн. інфляційних втрат, 219,45грн. 3 % річних є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами і відповідно підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, покладаються судом на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Агрофірма Березанська птахофабрика» (07534, Київська обл., Баришівський район, с. Садове; ідентифікаційний код 30698067) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УТФ ЕКСПОРТ» (04210, м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, буд. 6-А, офіс 113; ідентифікаційний код 38833482) 56 234 (п'ятдесят шість тисяч двісті тридцять чотири гривні) 00 коп. боргу за поставлений, на підставі накладних № 1 від 31.07.2014р. та № 1 від 04.08.2014р. згідно договору поставки № 06112013 від 26.02.2014р., товар, 1 828 (одну тисячу вісімсот двадцять вісім гривень) 70 коп. пені, 1 039 (одну тисячу тридцять дев'ять гривень) 77 коп. інфляційних втрат, 219 (двісті дев'ятнадцять гривень) 45 коп. 3 % річних та 1 243 (одну тисячу двісті сорок три гривні) 99 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позову - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено: 07.10.2014р.

Суддя П.В. Горбасенко