Рішення

від 07.10.2014 по справі 922/3849/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2014 р.Справа № 922/3849/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

при секретарі судового засідання Савукова М.Ю.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнітон" м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іноксфарм", м. Харків про стягнення 36000,00 грн. за участю представників сторін:

позивача - Самигін В.О., за довіреністю № 05/014 від 23.12.2013 року;

відповідача - Коваленко В.О., за довіреністю від 29.09.2014 року;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Юнітон" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іноксфарм" про стягнення 36000,00 грн. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача. Позовні вимоги обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем умов договору переведення боргу № 05/14-03 від 26.05.2014 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10 вересня 2014 року було прийнято вказану позовну заяву, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 29 вересня 2014 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 25.09.2014 року від представника відповідача надійшов відзив (вх. № 33450), в якому відповідач визнає позовні вимоги в частині стягнення 29000,00 грн. та зазначає про часткову сплату боргу в сумі 7000,00 грн. Разом із відзивом відповідач надав документи для долучення до матеріалів справи.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 29.09.2014 року від представника позивача надійшло клопотання (вх. № 33696) про долучення до матеріалів справи документів. Також, позивач надав розрахунок заборгованості, в якому сума боргу відповідача складає 29000,00 грн. та виписку з особового банківського рахунку позивача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 29.09.2014 року розгляд справи було відкладено на 07.10.2014 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 02.10.2014 року від представника відповідача надійшов графік погашення заборгованості (вх. № 34440).

Через канцелярію господарського суду Харківської області 07.10.2014 року від представника відповідача надійшов новий графік погашення заборгованості (вх. № 34942).

Представник позивача в судовому засіданні 07.10.2014 року позовні вимоги підтримав в частині стягнення 29000,00 грн., просив суд позов задовольнити, проти клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення суду не заперечував.

Представник відповідача в судовому засіданні 07.10.2014 року позовні вимоги визнав в частині стягнення 29000,00 грн., заявив клопотання про розстрочку виконання рішення суду, згідно графіку погашення заборгованості, поданого до суду 07.10.2014 року.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

14.03.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнітон» (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Біффорт» (первинний боржник) було укладено договір поставки № 10, у відповідності до умов якого, позивач зобов`язується поставити первинному боржнику товар, а первинний боржник зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах даного договору.

Відповідно до п. 3.1 договору первинний боржник оплачує поставлений товар за цінами вказаними у специфікаціях на кожну партію товару.

Відповідно до п. 3.3 договору після узгодження та підписання специфікації, первинний боржник виставляє рахунок на загальну вартість товару вказаного в специфікаціях. Протягом 5 банківських днів з моменту виставлення рахунку первинний боржник здійснює авансовий платіж у розмірі 15% вартості, вказаної в специфікації або рахунку звичайним банківський переводом на поточний рахунок позивача. Останні 85% вартості первинний боржник оплачує протягом 30 календарних днів з моменту відвантаження.

25.12.2013 року між позивачем та первинним боржником було укладено додаткову угоду № 1, у відповідності до умов якого договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками обох сторін та діє до 31.12.2014 року. В частині взаєморозрахунків між сторонами договір діє до повного виконання зобов`язань між сторонами.

На виконання умов вказаного договору позивачем було поставлено первинному боржнику товар, який був прийнятий ТОВ «Біффорт».

За вимогами ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За вимогами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Первинний боржник в порушення п.3.3. договору свої зобов'язання належним чином не виконав, а здійснив лише часткове погашення, у зв`язку із чим у первинного боржника утворився борг перед позивачем в сумі 47471,61 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.05.2014 року між позивачем, первинним боржником та Товариством з обмеженою відповідальністю «Іноксфарм» (відповідач) було укладено договір переведення боргу № 05/14-03, у відповідності до умов якого відповідач стає зобов`язаним здійснити на користь позивача обов`язки, що виникли на підставі договору № 10 від 14.03.2013 року між первинним боржником та позивачем, а саме, виконати зобов`язання первинного боржника перед позивачем на суму 47471,61 грн. Сума заборгованості підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом на 31.05.2014 року, за період: січень 2014 року - травень 2014 року за договором № 10 від 14.03.2013 року підписаним позивачем, первинним боржником та відповідачем.

У відповідності до ст. 520 та ст. 521 Цивільного кодексу України, боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу, відповідно до приписів якої, правочин щодо відповідної заміни у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому боржнику.

Відповідно до п. 3 договору позивач не заперечує проти заміни первинного боржника відповідачем і, підписуючи зі свого боку цей договір, діє згоду на те, що до відповідача переходять обов`язки первинного боржника в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих обов`язків.

Відповідно до п. 6 договору з моменту набуття чинності цим договором у позивача виникає право вимоги до відповідача в сумі, зазначеній в п. 2 цього договору.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення договору про переведення боргу свої зобов'язання належним чином не виконав, а саме не провів повної сплати боргу, а здійснив лише часткове погашення в сумі 11471,61, що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача (наявні в матеріалах справи).

Як зазначає позивач, при зверненні до суду з відповідним позовом, відповідач свої зобов`язання за договором про переведення боргу № 05/14-03 від 26.05.2014 року належним чином не виконав, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 36000,00 грн. (основна заборгованість), що й стало підставою для звернення позивача до суду.

Також з матеріалів справи вбачається, що після порушення провадження у справі відповідач частково сплатив позивачу заборгованість у розмірі 7000,00 грн., що підтверджується випискою з банку від 09.09.2014 року на суму 3000,00 грн. та випискою з банку від 16.09.2014 року на суму 4000,00 грн. (наявні в матеріалах справи).

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку на підставі п.1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України припинити провадження у справі № 922/3849/14 в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 7000,00 грн., у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Щодо стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 29000,00 грн., суд зазначає наступне.

Надаючи правову кваліфікацію вищевикладеним обставинам, господарський суд виходить з наступного.

Згідно зі ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи, що у відповідності до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов`язання повинні виконуватись сторонами у встановлених договором або законом порядку і строках, приймаючи до уваги викладені обставини; доведеність з боку позивача факту порушення відповідачем умов договору та діючого законодавства та визнання відповідачем наявності заборгованості, - суд визнає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором переведення боргу № 05/14-03 від 26.05.2014 року у розмірі 29000,00 грн. обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Розглянувши клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст . 83 Господарського процесуального кодексу України, суд приймаючи рішення має право відстрочити або розстрочити його виконання.

Відповідно до п. 7.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 року підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач в обґрунтування свого клопотання про розстрочку виконання рішення суду посилається на скрутне фінансове становище підприємства та часткову оплату відповідачем суми боргу.

Враховуючи вищевикладене та те, що позивач не заперечує проти розстрочки виконання рішення, суд вважає за можливе задовольнити клопотання відповідача та розстрочити виконання рішення суду на 3 місяці рівними частинами, згідно наданого графіку, а саме:

до 15.10.2014р. - 10000,00 грн.

до 15.11.2014р. - 10000,00 грн.

до 15.12.2014р. - 9000,00 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 статті 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Згідно з п. 4.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.03.2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. Зокрема, якщо зменшення позивачем розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині покладається на відповідача.

Отже, якщо наслідком припинення провадження у справі стали дії відповідача (сплата боргу після звернення позивача з позовом до суду), здійснені судові витрати покладаються на нього.

Як вбачається з наданих сторонами документів, часткове припинення провадження у справі стосується часткової сплати відповідачем суми основного боргу, проте і виник він внаслідок неправильних дій останнього. У зв'язку з чим, суд вважає за доцільне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 1827,00 грн., оскільки часткову сплату заборгованості було здійснено після подання позивачем позовної заяви до суду.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 11, 509, 520, 521, 526, 712 Цивільного кодексу України; ч. 1 ст. 174, ст. 193 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44, 47-49, 65, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Іноксфарм» (61070, м. Харків, вул. Академіка Проскури, буд. 1, корп. 12, оф. 324, р/р 26003500094964 в ПАТ «Креді Агріколь Банк», МФО 300614, код ЄДРПОУ 38879129) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнітон» (69118, м. Запоріжжя, вул. Чубанова, 1, р/р 26006001301135 АТ «ОТП Банк» у м. Києві, МФО 300528, код ЄДРПОУ 23853490) 29000,00 грн. суми заборгованості.

Розстрочити виконання рішення господарського суду по справі №922/3849/14 від 07 жовтня 2014 року строком на 3 місяці, стягуючи заборгованість з Товариства з обмеженою відповідальністю «Іноксфарм» щомісячно, рівними частками згідно графіку погашення заборгованості наступним чином:

до 15.10.2014р. - 10000,00 грн.

до 15.11.2014р. - 10000,00 грн.

до 15.12.2014р. - 9000,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення 7000,00 грн. суми основної заборгованості провадження у справі припинити на підставі п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України .

Повне рішення складено 09.10.2014 р.

Суддя Н.С. Добреля

922/3849/14