Рішення

від 01.10.2014 по справі 910/15982/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 910/15982/14 01.10.14

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Савсервіс-Мова»

до: Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕСТОРАН ДЕЛЬ МАР»

про: стягнення 21025,60грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Циганенко О.С.- представ. за дов.;

від відповідача: не з'явились;

У судовому засіданні 01.10.2014, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Савсервіс-Мова» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕСТОРАН ДЕЛЬ МАР» про стягнення суми основного боргу у розмірі 13972,64 грн., пені у розмірі 1194,72 грн., 3% річних у розмірі 213,68 грн., інфляційних витрат у розмірі 1452,77грн., штрафу у розмірі 4191,79 грн., разом позовні вимоги складають суму у розмірі 21025,60 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.08.2014 (суддя М.Є.Літвінова) порушено провадження у справі №910/15982/14 та призначено розгляд справи на 03.09.2014.

02.09.2014р. відповідач через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву від 01.09.2014р., за змістом якого відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог.

Ухвалою від 03.09.2014р. розгляд справи відкладено на 01.10.2014.

Сторонами спору клопотань щодо фіксації судового процесу не заявлялося у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 01.10.2014р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, господарський суд міста Києва,-

В С Т А Н О В И В:

22.08.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «САВСЕРВІС-МОВА» (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ресторан Дель Мар» (далі - покупець) було укладено договір поставки № КВ00043, згідно якого продавець передає у власність, а покупець приймає та оплачує товар на умовах, визначених у даному договорі.

Договір № КВ00043 від 22.08.2013 р. є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків, визначених ним та за своїм змістом та правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить Договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).

У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні -покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з п. 5.1. договору поставки № КВ00043 від 22.08.2013 року покупець здійснює розрахунки за товар на умовах, визначених сторонами у додатку №1, який є невід'ємною частиною даного договору. Покупець має право, за погодженням з покупцем, змінити умови розрахунків за товар, шляхом підписання сторонами додатку №1 у новій редакції.

Пунктом 2 додатку №1 до договору № КВ00043 від 22.08.2013 року, сторони погодили, що покупець здійснює розрахунки за товар, отриманий відповідно до договору, протягом 31 календарного дня.

Як стверджує позивач, на виконання умов договору поставки № КВ00043 від 22.08.2013 року постачальником було здійснено поставку товару на загальну суму 17 351,42 грн. за період з 02.01.2014р. по 17.01.2014 року, в свою чергу відповідачем поставлений товар було оплачено частково, зв'язку з чим сума боргу по зазначеному договору складає 13 972,64 грн. Зокрема, позивач стверджує, що у відповідача рахується заборгованість по наступним видатковим накладним: № 55740673 від 02.01.2014р. на суму 7456,74 грн. (повернення товару на суму 3378,78 грн.), № 55998073 від 17.01.2014р. на суму 1571,32 грн., № 56003194 від 17.01.2014р. на суму 4944,58 грн.

Таким чином, позивач стверджує, що сума боргу покупця перед постачальником за період 02.01.2014р. по 17.01.2014р. згідно договору поставки № КВ00043 від 22.08.2013 року та на підставі накладних за період 02.01.2014р. по 17.01.2014р. становить 13972,64 грн.

Враховуючи вищенаведене, позивач просить господарський суд стягнути з відповідача 13972,64 грн. основного боргу, 3% річних 213,68 грн. та пені 1194,72 грн. пені, інфляційні витрати - 1452,77грн., штраф - 4191,79 грн. у зв'язку з неналежним виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № КВ00043 від 22.08.2013 р.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Згідно з п. 5.1. договору поставки № КВ00043 від 22.08.2013 року покупець здійснює розрахунки за товар на умовах, визначених сторонами у додатку №1, який є невід'ємною частиною даного договору. Покупець має право, за погодженням з покупцем, змінити умови розрахунків за товар, шляхом підписання сторонами додатку №1 у новій редакції.

Пунктом 2 додатку №1 до договору № КВ00043 від 22.08.2013 року, сторони погодили, що покупець здійснює розрахунки за товар, отриманий відповідно до договору, протягом 31 календарного дня.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не сплатив поставлений товар за видатковими накладними №55740673 від 02.01.2014р. на суму 7456,74 грн., №55998073 від 17.01.2014р. на суму 1571,32 грн., №56003194 від 17.01.2014р. на суму 4944,58 грн., що разом складає суму боргу у розмірі 13972,64 грн.

Згідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується (див. постанову Вищого господарського суду України від 28.02.2012 № 5002-8/481-2011).

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (див. постанову Вищого господарського суду України від 21.04.2011 № 9/252-10).

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 13 972,64 грн. за поставку згідно накладних за період з 02.01.2014р. по 17.01.2014р. та в частині стягнення заборгованості за договором поставки № КВ00043 від 22.08.2013р. підлягають задоволенню в сумі 13 972,64 грн.

Позивач за прострочення строків сплати за поставлений товар згідно договору поставки №КВ00043 від 22.08.2013р., керуючись пунктом 7.1 договору, нарахував та просить стягнути з відповідача 1194,72 грн. пені.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.1 договору поставки №КВ00043 від 22.08.2014 р. встановлено, що у разі несвоєчасної оплати вартості товару покупець зобов'язаний сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Здійснивши перерахунок пені з урахуванням умов договору, прострочення по сплаті грошового зобов'язання, господарський суд встановив що сума пені нарахованої позивачем не перевищує розмір, який може бути нарахований за обраний період, у зв'язку з чим задоволенню підлягає пеня у розмірі 1194,72 грн.

Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач просить суд також стягнути з відповідача 3% річних у сумі 213,68 грн.

Обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, передбачений ст. 625 ЦК України.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, зробивши арифметичний розрахунок 3% річних в межах заявленого позивачем періоду, вважає що сума 3% річних які нараховані позивачем не перевищує розмір, який може бути нарахований за обраний період, у зв'язку з чим задоволенню підлягає 3% річних у розмірі 213,68 грн.

Крім того позивач просив стягнути з відповідача інфляційні витрати у розмірі 1452,77 грн.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Враховуючи вище викладене, перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню у сумі розміром 1452,77грн.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу в сумі 4191,79 грн., який нарахований через прострочення оплати спірного товару.

Відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Зокрема, у ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України зазначено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Також у п. 4 ст. 231 вказаного Кодексу встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Так, згідно п. 7.4. договору, у випадку прострочення покупцем оплати вартості товару більше ніж на 60 календарних днів вважається, що покупець необґрунтовано відмовився від оплати товару та зобов'язаний сплатити на користь продавця, крім установленої договором пені /п.7.1/штраф за ухилення від оплати у розмірі 30% від вартості отриманого та не оплаченого в строк товару.

Отже, укладаючи договір, сторони узгодили міри відповідальності, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст.610 Цивільного кодексу України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оскільки відповідно до матеріалів справи є очевидним, що відповідач прострочив виконання обов'язку з оплати продукції більш ніж на 60 календарних днів, це обумовлює правомірність застосування до останнього господарських санкцій, передбачених п.7.4 договору.

Перевіривши правильність нарахування позивачем суми штрафу суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених в цій частині вимог.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не було надано суду доказів в спростування викладеного в позові.

Таким чином, виходячи з наведених вище обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню в частині суми основного боргу - 13 972,64грн., пені - 1 194,72 грн., штрафу - 4191,79 грн., 3 % річних - 213,68 грн., інфляційних втрат - 1452,77 грн.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з повним задоволенням позовних вимог, судовий збір, сплачений позивачем за подачу позовної заяви, покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресторан Дель Мар» (03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, буд. 81, код 34412757) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Савсервіс-мова» (03115, м. Київ, вул. Краснова, буд.27, код 3077678) суму основного боргу у розмірі 13 972,64 грн. (тринадцять тисяч дев'ятсот сімдесят дві гривні 64 коп.), пені у розмірі 1 194,72 грн. (одна тисяча сто дев'яносто чотири гривні 72 коп.), 3% річних у розмірі 213,68 грн. (двісті тринадцять гривень 68 коп.), штрафу у розмірі 4191,79 грн. (чотири тисячі сто дев'яносто одна гривні 79 коп.), інфляційних витрат у розмірі 1 452,77 грн. (одна тисяча чотириста п'ятдесят дві грн. 77 коп.) та 1827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень 00 коп.) судового збору.

3.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

4.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Дата підписання

повного тексту рішення: 06.10.2014.

Суддя М.Є. Літвінова