Рішення

від 03.10.2014 по справі 910/14143/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/14143/14 03.10.14 Суддя Отрош І.М., розглянувши справу

За позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 доТовариства з обмеженою відповідальністю "Масіс Сар" простягнення 37460 грн 46 коп. Представники: від позивача від відповідача ОСОБА_2 - представник за довіреністю б/н від 26.12.2013; не з'явились

ВСТАНОВИВ:

11.07.2014 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Масіс Сар" про стягнення 37460 грн 46 коп.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору поставки № 2506/13 від 25.06.2013, не в повному обсязі здійснив оплату за поставлений позивачем товар, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у розмірі 31351 грн. 77 коп. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки № 2506/13 від 25.06.2013, позивачем нараховано 2571 грн. 18 коп. пені, 553 грн. 03 коп. 3% річних та 2984 грн. 48 коп. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2014 порушено провадження у справі № 910/14143/14 та розгляд справи призначено на 30.07.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2014 розгляд справи відкладено на 11.08.2014, у зв'язку із неявкою представників сторін та невиконання ними вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2014 було продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів, відповідно до частини 3 статті 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 12.09.2014 у зв'язку із неявкою представника відповідача у судове засідання та невиконання сторонами вимог ухвали суду.

12.09.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надішли документи для долучення до матеріалів справи.

Розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 12.09.2014, справу № 910/14143/14 передано на розгляд судді Головіній К.І.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2014 справу № 910/14143/14 прийнято до розгляду суддею Головіною К.І., розгляд справи призначено на 03.10.2014.

Розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 03.10.2014, справу № 910/14143/14 передано на розгляд судді Отрош І.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2014 справу № 910/14143/14 прийнято до розгялду суддею Отрош І.М.

У судовому засіданні 03.10.2014 представник позивача надав усні пояснення по суті спору; позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 03.10.2014 не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином за адресою, яка вказана в Спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 19002200.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувається з урахуванням положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні 03.10.2014 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

25.06.2013 між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Масіс Сар" (покупець) укладено Договір поставки № 2506/13 (Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується постачати товар (передавати у власність покупця) для використання у підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах Договору.

Відповідно до п. п. 2.1, 2.2 Договору, товар поставляється покупцю партіями; поставка товару здійснюється окремими партіями на підставі прийнятих постачальником до виконання замовлень покупця.

Пунктом 2.6 Договору визначено, що право власності на товар, а разом з ним і ризики його випадкової загибелі, переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка засвідчує момент отримання товару.

Покупець зобов'язаний належним чином виконувати умови цього Договору; прийняти товар від постачальника і здійснити за нього оплату в строки і порядку, передбачені цим Договором, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару (п.п. 3.3.1, 3.3.2 Договору).

Згідно з п. 4.1 Договору, ціна Договору складається із усіх сум накладних на товар, який постачається за цим Договором окремими партіями.

Відповідно до п. 4.1 Договору, розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в національній валюті шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника, вказаний в Договорі, або іншим способом, незабороненим чинним законодавством України.

Покупець зобов'язаний здійснити оплату товару протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару (п. 4.3 Договору).

Відповідно до п. п. 9.1, 9.2 Договору, цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками, та закінчується 31 грудня 2013 року.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом, на виконання умов Договору поставки № 2506/13 від 25.06.2013, Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 був поставлений товар відповідачу на загальну суму 37849 грн. 99 коп., що підтверджується підписаними та скріпленими представниками сторін печатками видатковими накладними № БР-0000723 від 26.06.2013 на суму 2516 грн. 48 коп., № БР-0000731 від 26.06.2013 на суму 2432 грн. 68 коп., № БР-0000932 від 09.07.2013 на суму 1229 грн. 57 коп., № БР-0001799 від 06.09.2013 на суму 1825 грн. 71 коп., № БР-0001845 від 06.09.2013 на суму 2744 грн. 92 коп., № БР-0001791 від 10.09.2013 на суму 2430 грн. 78 коп., № БР-0002298 від 01.10.2013 на суму 646 грн. 47 коп., № БР-0002529 від 15.10.2013 на суму 1693 грн. 31 коп., № БР-0002610 від 18.10.2013 на суму 1209 грн. 89 коп., № БР-0002607 від 1721 грн. 88 коп., № БР-0002942 від 05.11.2013 на суму 2052 грн. 24 коп., № БР-0003178 від 19.11.2013 на суму 3609 грн. 51 коп., № БР-0003202 від 21.11.2013 на суму 2586 грн. 61 коп.

Судом встановлено, що видаткові накладні № БР-0000732 від 27.06.2013 на суму 2315 грн. 77 коп., № БР-0000963 від 10.07.2013 на суму 1988 грн. 91 коп. та № БР-00001430 від 12.08.2013 на суму 1739 грн. 18 коп. не підписані відповідачем, однак факт поставки за вказаними видатковими накладними було визнано відповідачем , про що свідчить підписаний та скріплений печатками сторін акт звірки станом на 30.09.2013, належним чином завірена копія якого знаходиться в матеріалах справи.

Судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував свої зобов'язання за Договором поставки № 2506/13 від 25.06.2013 щодо оплати за поставлений позивачем товар, здійснивши оплату лише в сумі 6498 грн. 22 коп., внаслідок чого у нього виникла заборгованість у розмірі 31351 грн. 77 коп., що також не було спростовано відповідачем, зокрема, відповідачем не надано суду доказів сплати грошової суми в розмірі 31351 грн. 77 коп.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування

З огляду на вищевикладене та встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку з оплати товару, поставленого позивачем за Договором поставки № 2506/13 від 25.06.2013, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар у розмірі 31351 грн. 77 коп. підлягають задоволенню в повному обсязі.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків з оплати за поставлений позивачем товар за Договором поставки № 2506/13 від 25.06.2013, позивач нарахував 2571 грн. 18 коп. пені за період розрахунку, вказаний у позовній заяві, а саме, щодо кожного простроченого платежу окремо за 6 місяців з наступного дня, після настання строку оплати.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з п. 6.7 Договору, за необгрунтовну відмову від розрахунку за товар покупець виплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення, до моменту повного виконання покупцем свого зобов'язання по оплаті.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом встановлено, що наданий позивачем розрахунок пені є правильним та таким, що відповідає передбаченими законодавством умовам та порядку нарахування, у зв'язку з чим позовні вимоги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Масіс Сар" пені в розмірі 2571 грн. 18 коп. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 553 грн. 03 коп. 3 % річних та інфляційні втрати в розмірі 2984 грн. 48 коп. за період прострочення, вказаний у розрахунку, а саме, щодо кожного простроченого платежу окремо з наступного дня після настання строку оплати до 23.06.2014.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Судом встановлено, що надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат є правильними та такими, що відповідають передбаченими законодавством умовам та порядку нарахування, у зв'язку з чим позовні вимоги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Масіс Сар" 3% річних в розмірі 553 грн. 03 коп. та інфляційних втрат в розмірі 2984 грн. 48 коп. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч. 1 ст. 49, ст. 75, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Масіс Сар" (03040, м. Київ, пр-т 40-річчя Жовтня, буд. 68; ідентифікаційний код: 37559513) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; реєстраційний номер НОМЕР_1) 31351 (тридцять одну тисячу триста п'ятдесят одну) грн. 77 коп. основного боргу, 2571 (дві тисячі п'ятсот сімдесят одну) грн. 18 коп. пені, 553 (п'ятсот п'ятдесят три) грн. 03 коп. 3% річних, 2984 (дві тисячі дев'ятсот вісімдесят чотири) грн. 48 коп. інфляційних втрат та 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 08.10.2014

Суддя І.М. Отрош