Рішення

від 17.01.2007 по справі 20-9/279

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

20-9/279

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

"17" січня 2007 р. справа № 20-9/279

за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю “Виджио”

до  Товариства з обмеженою відповідальністю “Сефаль”

про стягнення 65329,56 грн.

                                                                                                             суддя Рибіна С.А.

представники сторін:

позивача – Водяхін С. А., довіреність б/н від 10.01.2007;

відповідача – Светлічний О. С., паспорт серії АР № 062476 від 29.11.1996.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю “Виджио” (далі –ТОВ “Виджио”) звернулося з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю “Сефаль”  (далі –ТОВ “Сефаль”) про стягнення 65329,56 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує невиконанням відповідачем зобов'язань за  договором   № 909 від 09.09.2005.

Відповідач  позовні вимоги  не визнає, у відзиві на позов вказує, що умови договору ним виконані, додаткову угоду щодо розірвання договору від імені підприємства підписала не уповноважена  особа, та дана угода є сфальсифікованою. Обґрунтування та інші доводи викладені у запереченнях на позов.

Згідно  ст. ст. 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні представникам позивача та відповідача  роз'яснені процесуальні права та обов'язки.

За клопотанням позивача та відповідача, відповідно до статті 10 Конституції України, статті 10 Закону України “Про судоустрій України”, пояснення та клопотання по справі надавалися ними російською мовою.

У судовому засідання було оголошено перерву.

          Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази, суд встановив:

09.09.2005  між ТОВ “Виджио” (замовник) та ТОВ “Сефаль” (виконавець) був укладений договір поставки та монтажу автомобільних ваг 40 т № 909 (далі – Договір).

Згідно пункту 1.1 Договору   замовник поручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання з поставки та монтажу  автомобільних ваг 40т.

Строк виконання робіт згідно пункту 1.2 Договору –40 робочих днів.

Вартість  робіт за Договором складає 51756,00 грн. (пункт 2.1 Договору).

Пунктом 2.2 Договору сторони передбачили в якості умови початку виконання робіт –передплату 70 %  від вартості робіт за Договором, що складає 36229,20 грн. згідно виставленого рахунку виконавця.

На виконання умов договору замовник перерахував виконавцю 36229,56 грн. (а.с. 9).

19.07.2006 між тими ж сторонами було укладено угоду про розірвання договору               № 909 від 09.09.2005.

Відповідно до пункту 2 угоди виконавець за Договором здійснює повернення грошових коштів замовнику в розмірі 36229,00 грн., які сплачені у вигляді передплати за Договором, а замовник здійснює повернення виконавцю поставлених за договором матеріалів та комплектуючих.

Порядок повернення грошових коштів сторони передбачили в пункті 4 угоди:

- перший платіж в сумі 10000,00 грн. повертається одночасно з підписанням угоди,

- залишок грошових коштів повертається замовнику в строк до 30 грудня 2006 року.

Сума передплати відповідачем в добровільному порядку не повернена, у зв'язку з чим позивач був вимушений  звернутися до суду із позовом про стягнення суми боргу та нарахованих на неї санкцій.

Суд вважає вимоги позивача підлягаючими частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, прийнятого 16.01.03 та пункту 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України дані кодекси застосовуються до правовідносин, що виникли після набрання ними чинності, тобто після 01.01.04.  

Правовідносини між сторонами виникли після 01.01.04, тому при розгляді спору суд керується  Цивільним кодексом України  в редакції 2003 року та Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається,  якщо інше не встановлено договором чи законом.

Відповідач в добровільному порядку  суму передплати не повернув, у зв'язку з чим сума передплати в розмірі 36229,56 грн. підлягає стягненню з ТОВ “Сефаль” на користь  ТОВ “Виджио”.

Позивач просить стягнути з відповідача суму пені в розмірі 29100,00 грн.  Суд вважає вимоги позивача підлягаючими частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України  кожна сторона повинна прийняти всі міри, необхідні для належного виконання зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення  загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених  Господарським кодексом України, іншими законами або договором.

Згідно ст. 546,  ст. 549, п.3 ст.611  Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредитору у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є  неустойка, що обчислюється  у відсотках від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 4 угоди сторони передбачили, що у випадку порушення строків повернення грошових коштів виконавець сплачує замовнику пеню в розмірі 3 % від суми боргу за кожен день прострочки.

Згідно статті 230 Господарського кодексу України  штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової форми (неустойка, штраф, пеня), яку учасники господарських відносин зобов'язуються сплатити при порушення ним правил здійснення  господарської діяльності, невиконанні або неналежному виконання господарського зобов'язання.

Частиною 1 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що законом по окремим видам зобов'язань може бути встановлений розмір штрафних санкцій, змінення якого за згодою сторін не допускається.

Відповідно до ст. ст. 3-4 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, встановленому за погодженням сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.

         На підставі викладених норм суд задовольняє вимоги позивача щодо стягнення з позивача пені в розмірі 29100,00 грн.  частково в сумі     виходячи з наступного розрахунку:

        10000,00 грн. *  8,5 % * 2 : 365 : 100 * 97 = 451,78 грн.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 451,78 грн. пені.

Суд не приймає довід відповідача, що  угода від 19.07.2006 підписана сторонами значно пізніше, ніж указано в ній, що особа яка підписала угоду з боку відповідача не мала в той час належних повноважень (була звільнена) та взагалі дана угода є сфальсифікованою, з наступних підстав.

Згідно ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надані суду належні докази фальсифікації угоди. Дна угода від 19.07.2006 не тільки підписана директором ТОВ “Сефаль” Безчасним Д. В., а й засвідчена печаткою підприємства. У встановленому чинним законодавством  порядку дана угода не оскаржувалася, не визнана недійсною та інше.

На підставі вищевикладеного, суд визнає позовні вимоги ТОВ “Виджио” такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 36681,34 грн., з яких: 36229,56 грн. –сума боргу, 451,78 грн. –пеня.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України,  суд покладає на відповідача витрати по сплаті державного мита і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу пропорційно розміру задоволених вимог.  

Керуючись статтями 49, 82-85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Сефаль” (99038, місто Севастополь,  вул. Колобова, буд. 19, кв. 367, код ЄДРПОУ 20731214, р/р 260032930 в АППБ “Аваль”, МФО 324504) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Виджио” (99007, м. Севастополь, вул. М. Музики, буд. 42, кв. 86, код ЄДРПОУ 25148979,                          р/р 26005035670700 в АКІБ “УкрСіббанк” м. Харкова, МФО 351005) 37114,40 грн., з яких: сума основного боргу в розмірі 36229,56 грн., пеня в розмірі  451,78  грн., витрати по сплаті державного мита в сумі  366,81 грн. і витрати на  інформаційно-технічне забезпечення  судового процесу в  розмірі 66,25 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

Суддя                                                                                                                                     С.А. Рибіна

Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 Господарського                         

процесуального кодексу України і підписано 22.01.2007