Рішення

від 01.10.2014 по справі 911/3256/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2014 р. Справа № 911/3256/14

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М. розглянувши справу

за позовом Київської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі: 1. Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України; 2. Приватного акціонерного товариства «Український інститут з проектування і розвитку інформаційно-комунікативної інфраструктури «Діпрозв'язок» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тамплієр» про стягнення 8 176, 34 грн.

за участю представників сторін:

від позивача-1: від позивача-2:Серебряков М.М. (довіреність №18/04-3365 від 15.08.2014); Серебряков М.М. (довіреність №1224/03 від 02.09.2013); від відповідача: від прокуратури: не з'явився; Тишко В.В. (посвідчення №025581 від 15.04.2014). секретар судового засідання: Жиленко Е.В.

Обставини справи:

31.07.2014 Київська прокуратура з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (далі-позивач-1), Приватного акціонерного товариства «Український інститут з проектування і розвитку інформаційно-комунікативної інфраструктури «Діпрозв'язок» (далі-позивач-2) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тамплієр» (далі-відповідач) про стягнення 18 176,34 грн.

В обґрунтування позовних вимог Київська прокуратора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері посилається на неналежне виконання зобов'язань відповідача перед позивачем-2 за договором №858 на оренду нежитлового приміщення від 23.07.2012, а саме щодо повної та своєчасної оплати по орендним платежам.

Ухвалою господарського суду Київської області від 31.07.2014 порушено провадження у справі №911/3256/14 та призначено її до розгляду на 18.09.2014.

14.08.2014 представник позивача-2 подав підтвердження відсутності аналогічних справ №861/03 від 11.08.2014 (вх. №16522/14).

У судове засідання 18.09.2014 представник відповідача, який у відповідності до ч. 1 ст. 64 ГПК України належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не з'явилися, вимоги ухвали суду від 31.07.2014 не виконав, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою господарського суду Київської області від 18.09.2014 відкладено розгляд справи на 01.10.2014.

У судовому засідання представник позивачів підтримав вимоги викладені в позовній заяві та надав суду клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи №1008/03 від 18.09.2014, та клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи б/н, б/д.

У судове засідання 01.10.2014 представник відповідача який у відповідності до ч. 1 ст. 64 ГПК України належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не з'явилися, вимоги ухвали суду від 31.07.2014 не виконав, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно роз'яснень п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи зазначене, суд дійшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача, належно повідомленого про дату, час та місце судового засідання.

Крім того, у зв'язку з неподанням відповідачем на вимогу суду відзиву на позов, суд на підставі ст. 75 ГПК України вважає за можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

У судовому засіданні 01.10.2014 господарським судом на підставі ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представника позивача, дослідивши та оцінивши представлені докази в їх сукупності, суд встановив:

23.07.2012 між Відкритим акціонерним товариством «Український інститут по проектуванню засобів та споруд зв'язку «Діпрозв'язок» (орендодавець за договором, позивач-2 у справі) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Тамплієр» (орендар за договором, відповідач у справі) укладено договір №858 на оренду нежитлового приміщення (далі-договір).

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України №465 від 23.08.2012 перейменовано Відкрите акціонерне товариство «Український інститут по проектуванню засобів та споруд зв'язку «Діпрозв'язок» у Приватне акціонерне товариство «Український інститут із проектуванню засобів та споруд із розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок».

Відповідно до п.1.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення площею 35,90 кв.м. (додаток №2 до цього договору), які знаходяться у власності ВАТ «Діпрозв'язок» за адресою м. Київ, вулиця Солом'янська, 3.

Вказане майно надається орендареві для здійснення господарської діяльності, передбаченої його статутними документами (п. 1.2. договору).

Згідно п.1.4. договору зазначено, що сторони домовились про те, що на їхні договірні відносини не поширюються норми Закону України «Про оренду дер державного та комунального майна» та постанови Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року №786 «Про методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна».

Пунктом 11.1. договору зазначено, що цей договір вступає в силу з 23.07.2012 року і діє до 30.06.2014 року включно, а в частині розрахунків - до повного виконання.

Право користування майном згідно договору №858 від 23.07.2012 року припиняється у орендаря 30 червня 2014 року включно.

Також сторонами укладено акт передачі-приймання майна до договору №858 від 23 липня 2012 року, відповідно до якого сторонами проведено прийом-передачу нежитлових приміщень, які знаходяться у будівлі, яка є власністю ВАТ «Діпрозвязок».

Так, відповідно до п.11.11 договору у разі невиконання (неналежного виконання) орендарем протягом 30 (тридцяти) банківських днів обов'язку, встановленого п.п. 3.2., .3.3 або 4.2. договору, орендодавець має право розірвати цей договорі в односторонньому порядку, направивши орендарю відповідне письмове повідомлення. В такому випадку договорі буде вважатися розірваний після спливу 30 (тридцяти) календарних днів з дати, вказаної на фіскальному чеку поштового відділення.

З матеріалів справи вбачається, що листом №559/03 від 02.06.2014 позивач-2 повідомив відповідача про його заборгованість та розірвання договору.

З копії опису вкладення в цінний лист та фіскального чеку вбачається, що вищезазначений лист направлено відповідачу 03.06.2014.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Договір оренди, що укладений між сторонами, за правовою природою є договором найму (оренди). Згідно з частиною 1 статті 759, частиною 1 статті 761, частиною 1 статті 762 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Право передання майна у найм має власник речі, або особа, якій належать майнові права. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 цього ж кодексу порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1) ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Частиною 1 ст. 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Частиною 3 ст. 291 цього ж кодексу передбачено, що договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Частиною першою пункту 2 статті 651 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 651 Цивільного кодексу України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однією із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завдання цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Таким чином суд приходить до висновку, що договір №858 на оренду нежитлового приміщення від 23.07.2012 розірваний в односторонньому порядку. В зв'язку з істотним порушення відповідач умов договору, щодо оплати за майно.

Як встановлено ч. ч. 1,5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п.3.1. договору та протоколу №1 угода про договірну ціну за 1 кв.м. для визначення місячної орендної плати сторонами досягнуто узгодження про розмір ціни за 1 кв.м. за майно, що розташоване на цокольному поверсі на рівні 50,00 грн. (без ПДВ) для визначення місячної орендної плати за базовий серпень місяць 2012 року і відповідно орендна плата становить без ПДВ 1 795,00 грн., ПДВ 20% - 359,00 грн., разом з ПДВ 2154,00 грн.

Пунктом 3.2. договору встановлено, що орендар сплачує орендну плату з урахуванням її індексації. Орендодавець до 25-числа кожного місяця виставляє орендарю рахунок-фактуру, згідно якого останній здійснює авансовий платіж за майно до 5-го числа наступного місяця.

Відповідно до п.3.2 договору розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць, крім випадків дефляції.

Згідно п.3.3. договору зазначено, що рахунок-фактура за комунальні послуги, експлуатаційні витрати та компенсація земельного податку виставляються орендодавцем, згідно якого орендар перераховує орендодавцю кошти до 15-го числа наступного розрахункового місяця, за умови своєчасного отримання орендарем рахунка-фактури від від орендодавця.

Крім того, п.3.6. договору сторони домовились, що відшкодування вартості комунальних послуг (водопостачання, водовідведення, теплопостачання) та плати за експлуатаційні витрати (охорона, виклик міліції, пожежної сигналізації, вивіз сміття, прибирання місць загального користування, профдезінфекція, обслуговування ліфтів) буде проводитися на підставі фактичних витрат в пропорційному відношенні загальної площі, що орендує орендар до загальної площі будівлі.

Як встановлено господарським судом на виконання п. 3.2. договору позивач-2 виставив відповідачу наступні рахунки-фактури за комунальні послуги №3408 від 30.11.2013 на суму 217,09 грн., №3703 від 31.12.2013 на суму 761,84 грн.; №266 від 31.01.2014 на суму 750,40 грн.; №585 від 28.02.2014 на суму 870,65 грн. та рахунки-фактури на оплату орендних платежів №2963 від 21.10.2013 на суму 2 166,92 грн.; №3256 від 18.11.2013 на суму 2 175,54 грн.; №3545 від 17.12.2013 на суму 2 179,85 грн.; №106 від 14.01.2014 на суму 2 191,04 грн.; №403 від 10.02.2014 на суму 2 195,35 грн.; №719 від 14.03.2014 на суму 2 208,28 грн.; №1009 від 31.03.2014 на суму 466,69 грн., №1152 від 30.04.2014 на суму 263,88 грн.

Дослідивши умови договору та подані сторонами документи, господарський суд встановив, що позивачем було належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за договором №858 на оренду нежитлового приміщення від 23.07.2012.

За таких обставин, господарський дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу за договором в розмірі 12 717,74 грн. та сума за комунальні послуги в розмірі 3 372,48 грн. є правомірною, обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором заявлено до стягнення 792,91 грн. пені нараховану на суму прострочення по сплаті орендної плати та 204,84 грн. пені нараховану на суму прострочення по сплаті комунальних платежів.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо оплати вартості товару доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

При цьому, господарський суд зазначає, що договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно з п. п. 1, 3 якого платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 8.2. договору за несвоєчасне перерахування грошових коштів, передбачених п.3.1., 3.4., цього договору, орендар сплачує орендодавцеві пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми прострочено платежу за кожен день прострочення.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», господарський суд встановив, що він є арифметично вірним та становить 792, 91 пені нараховану на суму прострочення по сплаті орендної плати та 204,84 грн. пені нараховану на суму прострочення по сплаті комунальних платежів.

Таким чином, позовна вимога про стягнення пені підлягає задоволенню в повному розмірі, а саме 997,75 грн.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором позивачем заявлено до стягнення 811,53 грн. 15% річних нарахованих на суму прострочення по сплаті орендної плати та 186,07 грн. 15% річних нарахованих на суму прострочення по сплаті комунальних платежів.

Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до п.8.3. договору орендар, який прострочив виконання грошових зобов'язань, передбачених п.п. 3.2., 3.3 цього договору, на вимогу орендодавця зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 15% річних від простроченої суми.

Оскільки, відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, то відповідно вимога позивача про стягнення з відповідача 15 % річних є правомірною.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок відсотків річних за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», господарський суд встановив, що він є арифметично вірним та складається з 811,53 грн. 15% річних нарахованих на суму прострочення по сплаті орендної плати та 186,07 грн. 15% річних нарахованих на суму прострочення по сплаті комунальних платежів.

Таким чином, позовна вимога про стягнення 15 % річних підлягає задоволенню у повному розмірі, а саме 997,60 грн.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором заявлено до стягнення 90,77 грн. штрафу.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до п.8.4. договору, за невиконання орендарем зобов'язання щодо страхування орендованого майна, відповідно до п. 4.7. цього договору, орендар сплачує на користь орендодавця штраф у розмірі 0,01% від залишкової вартості майна, вказаної в п.1.3. договору.

Застрахувати майно (згідно додатку №3 цього договору) на користь орендодавця в 30-ти денний строк після підписання акту приймання-передачі нежитлових приміщень (додаток №2 до цього договору) і надати орендодавцеві копію страхового полісу протягом одного тижня після старування майна (п.4.7. договору).

Приписами статті 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Проте відповідачем не доведено факт страхування майна та не подано до суду копію страхового полісу.

Крім того, відповідачем не надано доказів надання копії полісу позивачу-2.

Пунктом 1.3. договору залишкова вартість майна, яке передане в оренду по цьому договору становить на момент його укладення 907 791,09 грн.

За розрахунком позивача сума нарахованого штрафу у розмірі 0,01% від вартості залишкової вартості майна складає 90,77 грн.

Таким чином, позовна вимога про стягнення штрафу підлягає задоволенню у повному розмірі, а саме 90,77 грн.

Приписами статті 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на те, що відповідач не подав докази, що підтверджують виконанням ним своїх зобов'язань, оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, виходячи з вищевикладених обставин справи, господарський суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є правомірними, документально підтвердженими, відповідачем не спростованими, однак, у зв'язку з допущеними позивачем помилками при здійсненні розрахунку, позов підлягає задоволенню повністю, а саме у сумі 18 176,34 грн., з яких 16 090,22 грн. основний борг, 997,75 грн. пеня, 997,60 грн. 15% річних та 90,77 грн. штраф.

Відповідно до п. 11 ч. 1. ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються органи прокуратури - при здійсненні своїх повноважень.

Таким чином, судовий збір відповідно до ч. 3 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход державного бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до п.4.5. постанови Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» №7 від 21.02.2013 у випадках коли позивач звільнений від сплати судового збору: якщо позов залишено без задоволення, - судовий збір не стягується; у разі задоволення позову повністю або частково судовий збір стягується з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам) в доход державного бюджету України, якщо відповідач не звільнений від сплати цього збору.

Таким чином, судовий збір відповідно до ч. 3 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход державного бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 44, 49, ст. ст. 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тамплієр» (08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вулиця Жовтнева, будинок 43, квартира 92, ідентифікаційний код: 36578496) на користь Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок» (03680, м. Київ, вулиця Солом'янська, будинок 3, ідентифікаційний код: 01168185) 16 090 (шістнадцять тисяч дев'яносто) грн. 22 коп. основного боргу, 997 (дев'ятсот дев'яносто сім) грн. 75 коп. пені, 997 (дев'ятсот дев'яносто сім) грн. 60 коп. 15% річних та 90 (дев'яносто) грн. 77 коп. штрафу.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тамплієр» 08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вулиця Жовтнева, будинок 43, квартира 92, ідентифікаційний код: 36578496) в доход державного бюджету 1 827 (оду тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя В.М. Антонова

Повне рішення складено 10.10.2014 року