Рішення

від 09.10.2014 по справі 920/1573/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09.10.2014 Справа № 920/1573/14 Господарський суд Сумської області, у складі судді Левченка П.І. при секретарі судового засідання Чепульській Ю.В. розглянув матеріали справи № 920/1573/14

за позовом - Науково-виробнича приватна фірма «Альба сек'юріті», м. Суми,

до відповідача - Комунального підприємства «Міськводоканал» Сумської міської ради, м. Суми,

про стягнення 8612,94 грн.

За участю представників сторін:

позивача - Лебідь А.А., доручення б/н від 10.09.2014 року,

відповідача - Дудник Н.В., довіреність № 01/6155 від 24.12.2013 року.

В судовому засіданні, розпочатому о 10 год. 00 хв. 29.09.2014 року, оголошувалась перерва до 10 год. 30 хв. 09.10.2014 року.

Суть спору: позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором № 2794-ВН від 30.10.2013 року в розмірі 8612,94 грн., з них: основний борг в розмірі 8013,85 грн., пеню в розмірі 495,02 грн. на підставі пункту 5.3 договору та 3 % річних в розмірі 104,07 грн.; а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1827,00 грн.

Представник відповідач надав суду відзив № 22/8392 від 09.10.2014 року, в якому повідомляє, що несвоєчасне проведення розрахунків за договором № 2794-ВН від 30.10.2013 року, укладеним між сторонами, спричинено незалежними від відповідача обставинами, які полягають у невідповідності фактичної вартості комунальних послуг на водопостачання та водовідведення затвердженим тарифам, оскільки фактична собівартість наданих послуг населенню значно перевищує враховану в тарифах собівартість на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що підтверджується постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення КП «Міськводоканал» СМР № 100 від 10.02.2012 року та довідкою відповідача про фактичну та враховану собівартість послуг № 22/8285 від 06.10.2013 року.

Крім наведеного, відповідач відповідно до пунктів 3, 6 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, просить суд зменшити розмір пені на 90 відсотків та розстрочити оплату заборгованості, пені та річних терміном на 6 місяців рівними частинами починаючи з грудня 2014 року.

Як на підставу зменшення розміру стягуваної пені та розстрочення виконання рішення у даній справі відповідач зазначає, що сплата нарахованих позивачем пені та 3 % річних єдиним платежем може призвести до примусового виконання рішення суду, що в свою чергу негативно вплине на роботу підприємства відповідача та може призвести до арешту рахунків і майна. Внаслідок примусових, як зазначає відповідач, дій знизиться якість комунальних послуг, виникне заборгованість по обов'язковим першочерговим платежам до бюджету, заробітної плати, відключення електроенергії, що в свою чергу призведе до дестабілізації роботи підприємства.

Крім того, представник відповідача звертає увагу суду нате, що встановлення тарифів на комунальні послуги, нижчих за розмір економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво, без відповідного відшкодування не допускається. Повне відшкодування державою різниці в тарифах відповідачеві на даний час не проведено, і відповідно заборгованість держави перед відповідачем складає 71,7 млн. грн., у зв'язку з цим у нього не має фінансової можливості своєчасно проводити розрахунки по грошовим зобов'язанням. Станом на 01.07.2014 року збиток відповідача складає 34,0 млн. грн., що підтверджується балансом підприємства (звітом про фінансовий стан) на 30.06.2014 року.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

30.10.2013 року між сторонами укладено договір № 2794-ВН (далі - договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався відповідно до технічної документації виконати монтаж і пусконалагодження обладнання системи ІР-відеоспостереження на об'єкті відповідача (замовника), пришибський водозабір в м. Суми, а відповідач зобов'язується оплатити вартість виконаних робіт в порядку та на умовах визначених договором.

За умовами пункту 3 договору, загальна вартість робіт та обладнання по договору, згідно додатків, становить 16130,00 грн., у тому числі ПДВ 20 % в розмірі 2688,33 грн. Оплата проводиться замовником (відповідачем) шляхом безготівкових розрахунків в гривнях на рахунок виконавця (позивача) в наступному порядку: передоплата за обладнання та матеріали проводиться відповідачем протягом п'яти робочих днів з дня підписання договору, згідно рахунку-фактури, в сумі 8065,00 грн., в т.ч. ПДВ в сумі 1344,17 грн.; частину суми за монтажні роботи, що залишилися від загальної вартості в сумі 8065,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 1344,17 грн., замовник оплачує протягом п'яти робочих днів з дня підписання сторонами актів приймання виконаних робіт.

Згідно пункту 4.1 договору, приймання монтажних та пусконалагоджувальних робіт систем здійснюється на підставі актів приймання виконаних робіт (форми КБ-2в). передача обладнання системи здійснюється по акту прийому-передачі встановленого обладнання.

Пунктами 4.3 та 4.4 договору визначено, що відповідач зобов'язується у п'ятиденний строк з дня отримання відповідного акту, підписати цей акт, або у разі виявлення недоліків у обладнанні, монтажу та пусконалагодженні обладнання системи, відповідно в цей же строк направити виконавцю (позивачеві) письмову вмотивовану відмову від підписання відповідного акту із зазначенням виявлених недоліків. В разі відсутності письмової мотивованої відмови від підписання відповідних актів по закінченню п'ятиденного терміну, акти вважаються такими, що підписані обома сторонами без заперечень.

Відповідно до довідки позивача про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за грудень 2013 року (а.с. 10), вартість виконаних позивачем робіт становить 16078,85 грн.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги належним виконанням умов укладеного між сторонами договору, що підтверджується актом № 2794-1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2013 року, який підписано змовником (відповідачем) 03.12.2013 року без претензій та зауважень щодо якості виконаних робіт та актом № 2794-1-1 вартості змонтованого устаткування, що придбавається виконавцем робіт за грудень 2013 року. Виконані позивачем робити відповідач оплатив частково, і у зв'язку з чим має заборгованість перед позивачем в розмірі 8013,85 грн.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов'язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського Кодексу України, яка також передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами статті 525 Цивільного кодексу України та частини сьомої статті 193 Господарського Кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина перша статті 612 названого Кодексу визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог статті 629 цього ж Кодексу, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Виконання позивачем монтажних робіт та пусконалагодження обладнання системи ІР-відеоспостереження на об'єкті відповідача за договором № 2794-ВН від 30.10.2013 року, підтверджується актом № 2794-1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2013 року та актом № 2794-1-1 вартості змонтованого устаткування, що придбавається виконавцем робіт за грудень 2013 року.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивачем, в порядку положень статті 6 Господарського процесуального кодексу України, направлено відповідачеві претензію № 1 від 25.03.2014 року про сплату заборгованості за виконані роботи, але відповідач відповіді на претензію позивачеві не надіслав, розрахунок за вищезгаданим договором не провів.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи наведені обставини, зокрема те, що факт виконання позивачем робіт з монтажу та налагодження обладнання підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та не заперечується відповідачем, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 8013,85 грн. визнаються судом обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню на підставі статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 5.3 договору, за порушення строків оплати за договором відповідач сплачує позивачеві пеню в розмірі подвійної ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від суми, оплата якої прострочена, за кожний день прострочення.

Згідно статей 546, 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею), якщо це встановлено договором або законом, а стаття 547 цього ж Кодексу встановлює, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється в письмовій формі.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку сума пені за період з 09.12.2013 року по 15.05.2014 року становить 495,02 грн.

Представник відповідача у своєму відзиві на позов відповідно до пунктів 3, 6 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, просить суд зменшити розмір пені на 90 відсотків та розстрочити оплату заборгованості, пені та річних терміном на 6 місяців рівними частинами починаючи з грудня 2014 року.

Суд вважає, що зазначене клопотання представника відповідача підлягає задоволенню в частині зменшення розміру стягуваної пені на 90 відсотків з огляду на наступне.

Відповідач є підприємством комунальної форми власності, основним напрямком діяльності якого є забезпечення питною водою та водовідведенням всіх підприємств, організацій, установ та населення м. Суми.

Причиною неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором є те, що підприємство відповідача знаходиться у скрутному фінансовому становищі та несе збитки у зв'язку з тим, що на момент розгляду даної справи державою не проведено повного відшкодування різниці в тарифах, у зв'язку з чим заборгованість держави перед відповідачем складає 71,7 млн. грн., і як свідчить наданий представником відповідача звіт про фінансовий стан підприємства станом на 30.06.2014 року, збиток відповідача складає 34,0 млн. грн.

Згідно з частиною другою статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Приписи статті 83 Господарського процесуального кодексу України надають господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Під час розгляду питання щодо можливості зменшення розміру неустойки та прийняття рішення про відсутність правових підстав, які дають право суду її зменшити, судом мають враховуватися дійсні обставини справи, інтереси сторін, які заслуговують на увагу, ступінь виконання зобов'язань, причини неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань, тривалість прострочення відповідачем виконання договірних зобов'язань, а також наявність доказів важкого фінансового становища відповідача.

Позивач не надав суду доказів наявності у нього збитків, тому господарський суд, згідно частини другої статті 233 Господарського кодексу України, враховуючи що порушення зобов'язання не завдало збитків позивачеві, враховуючи інтереси відповідача, його скрутне фінансове становище, важливість забезпечення підприємств, організацій, установ та населення м. Суми питною водою та водовідведенням, вважає за можливе зменшити розмір належної до сплати пені на 90 %, тобто до 49,50 грн.

Стосовно розстрочення виконання рішення суд зазначає наступне.

Підставою для розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк. Відповідачем не наведено суду таких обставин, а тому, господарський суд вважає клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення у дані справі необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

За несвоєчасне виконання грошових зобов'язань позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних від суми заборгованості в розмірі 104,07 грн. за період з 09.12.2013 року по 15.05.2014 року. В обґрунтування зазначених вимог позивачем наведено обґрунтований розрахунок річних.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимоги кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, стосовно стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних в розмірі 104,07 грн. за період з 09.12.2013 року по 15.05.2014 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі положень статті 625 наведеного вище Кодексу.

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 3, 11-16, 20, 526, 530, 551, 610-612, 629 Цивільного кодексу України, статтями 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Міськводоканал» Сумської міської ради (40009, м. Суми, вул. Білопільський шлях, буд. 9, Ідентифікаційний код 03352455) на користь Науково-виробничої приватної фірми «Альба сек'юріті» (40000, м. Суми, вул. Покровська, буд 25, Ідентифікаційний код 30698638) заборгованість в сумі 8013,85 грн. пеню в сумі 49,50 грн., 3 % річних в сумі 104,07 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1827,00 грн.

3. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 10.10.2014 року

Суддя П.І. Левченко