Рішення

від 01.10.2014 по справі 911/3295/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2014 р. Справа № 911/3295/14

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянувши справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Присадки» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мостехагро» про стягнення 28 712,05 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Гавриш М.Д. (довіреність №233 від 24.12.2012);

від відповідача: Кардаш М. О. (довіреність б/н від 02.09.2014).

секретар судового засідання: Жиленко Е.В.

Обставини справи:

04.08.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Присадки» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою №182 від 24.07.2014 (вх. №3430/14) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мостехагро» (далі-відповідач) про стягнення 28 712,05 грн.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором №Ф-16/БЦ від 09.10.2013, щодо проведення повної та своєчасної оплати за товар.

Ухвалою господарського суду Київської області від 04.08.2014 порушено провадження у справі №911/3295/14 та призначено її до розгляду на 25.09.2014.

08.09.2014 через канцелярію господарського суду, представник відповідача подав відзив б/н від 02.09.2014 (вх. №18669/14), до якого долучив заяву про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

25.09.2014 до початку судового засідання, через канцелярію господарського суду, представник позивача надав пояснення №285 від 17.09.2014 (вх. №20325/14).

У судовому засідання 25.09.2014, на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України, представникам сторін оголошено перерву на 01.10.2014.

У судовому засідання 01.10.2014 представник позивача позовні вимоги підтримав, вважає їх правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та заперечив проти заяви про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Відповідач у судовому засіданні 01.10.2014 підтримав заяву припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог та заперечив проти нарахування пені та суми компенсації за використання чужих грошових коштів.

У судовому засіданні 01.10.2014 господарським судом Київської області в порядку вимог ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представників сторін, дослідивши та оцінивши представлені докази в їх сукупності, суд встановив:

01.10.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Присадки» (постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мостехагро» (покупець за договором) укладено договір №Ф-16/БЦ (далі-договір).

Відповідно до п.1.1. договору постачальник зобов'язується поставити згідно усних заявок покупця за цінами, що діють на момент відвантаження, а покупець прийняти і оплатити згідно розділу 4 автомастила і технічні рідини торгової марки «Славол» в асортименті, що іменується на далі «продукція».

Орієнтована сума договору складає 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп., в тому числі з ПДВ (п.1.2. договору).

Вважається, що постачальник виконав своє зобов'язання по поставці продукції з моменту передачі її в розпорядження покупця (п.3.5. договору).

Пунктом 8.8. договору зазначено, що даний договір набуває чинності з моменту підписання і діє до 31 грудня 2013 року включно, а в частині виконання грошових зобов'язань - до їх повного виконання.

Як встановлено господарським судом, в межах дії договору, Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Присадки» поставило Товариству з обмеженою відповідальністю «Мостехагро» товар на суму 8 893,16 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних №НВ-0002657 від 29.10.2013, №НВ-0002772 та №НВ-0003000, які підписані уповноваженими представниками позивача та відповідача, підписи яких скріплені печатками товариств, а також довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Господарським судом встановлено, що вищезазначені видаткові накладні оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку» затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 щодо зазначення обов'язкових в ній реквізитів, а саме: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа(форми); дату і місце складення документа; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції (у натуральному та\або вартісному виразі); посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Дослідивши умови договору та подані сторонами документи, господарський суд встановив, що позивачем було належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за договором щодо поставки товару.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки.

В силу вимог ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

До обов'язків покупця ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України відносить обов'язок оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно п.4.2. договору покупець зобов'язується здійснити оплату протягом 3 (трьох) календарних днів з дати поставки.

Згідно п.3.2. договору датою поставки вважається дата приймання продукції, зазначена в накладних постачальника.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Як підтверджується матеріалами справи, відповідач не виконав взятого на себе за договором зобов'язання в повному обсязі у встановлений строк. Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо оплати вартості товару доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Також, з відзиву та заяви про припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог вбачається, що відповідач визнає наявність заборгованості перед позивачем у розмірі 8 893,16 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку про наявність заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 8 893,16 грн., що підтверджується матеріалами справи.

При цьому, відповідач у відзиві зазначає, що заявою про припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, провадження в частині стягнення основного боргу в розмірі 8 893,16 грн. заявленому позивачем підлягає припинення.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.09.2014 відповідач звернувся до позивача із заявою припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, згідно якої повідомив останнього про зарахування зустрічних однорідних вимог, зокрема щодо зобов'язання позивача перед відповідачем зі сплати орендної плати у розмірі 7 588,40 грн. за договором оренди №21 від 25.06.2013 та 1 304, 77 грн. за договором оренди №22 від 25.06.2013.

Суд встановив, що 15.06.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мостехагро» (орендодавець за договором, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою «НВО «Присадки» (орендар за договором, позивач у справі) укладено договір №21 (далі-договір №21).

На підставі договору №21 сторони склали та підписали акт приймання-передачі об'єкта оренди за договором №21 від 25 червня 2014 року.

17.12.2013 сторонами укладено угоду про дострокове розірвання договору оренди №21 від 25.06.2013, на підставі якої складено акт приймання-передачі до договору оренди №21 від 25.06.2013.

Також 25.06.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мостехагро» (орендодавець за договором, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою «НВО «Присадки» (орендар за договором, позивач у справі) укладено договір №22 (далі-договір №22).

На підставі договору №22 сторони склали та підписали акт приймання-передачі об'єкта оренди б/н від 08.07.2013 за договором №22 від 25 червня 2014 року.

17.12.2013 сторонами укладено угоду про дострокове розірвання договору оренди №22 від 25.06.2013, на підставі якої складено акт приймання-передачі б/н від 17.12.2013 до договору оренди №22 від 25.06.2013.

До матеріалів справи відповідачем подано банківські виписки за 09.07.2013, за 19.08.2013, за 04.09.2013, за 14.11.2013, з яких вбачається, що позивачем оплачено орендна плата частково, у розмірі - 20 150,98 грн.

Також відповідач в якості обґрунтування своїх зустрічних однорідних вимог до позивача посилається на бухгалтерську довідку про нарахування орендної плати за договором №21 та №22 від 25.06.2014, з якої вбачається, що всього нараховано орендної плати - 29 044,15 грн., а оплачено 20 150,98 грн.

Листом №212 від 15.09.2014 позивач повідомив відповідача про відсутність підстав для зарахування зустрічних однорідних вимог, посилаючись на те, що зарахування вимог, які виникли з різних видів догорів не є однорідними та зустрічними.

Також позивач зазначив, що при розірванні договору оренди №21 від 25.06.2013 відповідач не дозволив зняти охоронну сигналізацію вартістю 6 895,58 грн. та надав копію акту №1 приймання виконаних підрядних робіт та витрат (монтаж та налагодження системи) за липень 2013, які свідчать про виконання робіт згідно договору №370/13 від 05.07.2013 за адресою м. Біла Церква, вул. Сквирське шосе.

Проте, з акту приймання-передачі б/н від 17.12.2013 до договору оренди №21 від 25.06.2013, який підписано та скріплено печатками сторін, вбачається, претензій при поверненні об'єкту оренди від сторін не надходило.

Таким чином, твердження позивача не підтверджуються матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін (ч. 1 ст. 601 Цивільного кодексу України).

За змістом наведеної норми згоди іншої сторони у зобов'язанні із зарахуванням вимог не вимагається.

Закон не виключає можливості здійснення відповідачем зарахування зустрічних однорідних вимог і в процесі судового розгляду. У такому випадку відповідна заява обов'язково повинна мати письмову форму й адресуватися позивачеві, а її копія і докази надсилання позивачеві (чи одержання ним) подаватися господарському суду.

Відповідач може також звернутися із зустрічним позовом до позивача в порядку статті 60 ГПК.

Припинення зобов'язання зарахуванням означає відсутність предмета спору за умови, якщо між сторонами не залишилися спірних (неврегульованих) питань; наприклад, якщо позивач заперечує існування своєї заборгованості перед відповідачем, у господарського суду немає підстав для висновку про відсутність предмета спору.

Згідно з частиною третьою статті 203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Отже, заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язань. Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 203 ГК України, статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.

Суд вважає відмову позивача в проведенні зарахування необґрунтованою, оскільки зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).

Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги.

Крім того, судом враховано, що станом на момент розгляду спору позивачем не надано доказів визнання недійсним правочину щодо зарахування зустрічних однорідних вимог.

Як передбачено п. 11 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, зокрема, в разі відсутності предмету спору.

Таким чином, враховуючи що в частині стягнення основного боргу у розмірі 8 893,16 грн. спір врегульовано шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви відповідача, поданої після порушення провадження у справі, провадження у справі підлягає припиненню у зв'язку з врегулюванням спору.

Крім того, позивачем за нараховано відповідачу пеню у розмірі 767,48 грн.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо оплати вартості товару доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

При цьому, господарський суд зазначає, що договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно з п. п. 1, 3 якого платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 6.5. договору за прострочення виконання грошового зобов'язання, що виникло з цього договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожен день прострочення.

За результатами аналізу договору, судом встановлено, що сторонами не погоджено інші умови нарахування пені, ніж ті, що передбачено законом, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України. Відтак, у позивача відстутні правові підстави для зміни періоду нарахування пені.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 04.12.2012 у справі № 17/034-11.

Крім того, відповідач у відзиві заперечив проти нарахування пені, та зазначив, що позивачем невірно розраховано періоду нарахування, посилаючись на ч. 6. ст. 232 Господарського кодексу України.

Таким чином, позивачем невірно нараховано строк виконання зобовязання в частині вимоги про стягнення пені, яка нарахована за період з 01.11.2013 по 09.10.2014., з 15.11.2013 по 09.10.2013.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», господарський суд встановив, що він є арифметично невірним.

Відповідно до вірного розрахунку, здійсненого судом на заборгованість відповідача, сума пені становить 679, 62 грн.

Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача суми пені підлягає задоволенню частково, в розмірі 679,62 грн.

Таким чином, господарський суд відмовляє позивачеві у стягненні 87,86 грн. пені.

Крім того, позивачем за нараховано відповідачу компенсацію за використання чужих грошових коштів у розмірі 18 018,52 грн.

Відповідно до п.6.6. договору незалежно від сплати пені, покупець в разі прострочення виконання грошових зобов'язань за цим договором, сплачує постачальнику за використання його коштів грошову компенсацію в розмірі одного відсотка від своєчасно неоплаченої суми за кожен день використання його коштів.

У судовому засідання представник позивача зазначив, що визначена договором компенсація за використання чужих грошових коштів є штрафом.

За розрахунком позивача сума нарахованого штрафу у розмірі 1 (одного) % від своєчасно неоплаченої суми за кожен день використання його коштів складає 18 018,52 грн.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, виходячи з системного аналізу змісту положень ч. 2, 3 ст.549 ЦК України та ч. 4, 6 ст. 231, ч. 2 ст. 343 ГК України, законодавцем розмежовуються штрафу та пені як різні види неустойки. Зокрема, кваліфікуючими ознаками штрафу є: 1) можливість встановлення за майже будь-яке порушення зобов'язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов'язання неналежним способом тощо); 2) обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. В свою чергу, пеня як різновид неустойки характеризується такими ознаками: 1) застосування виключно у грошових зобов'язаннях; 2) можливість встановлення тільки за такий вид порушення зобов'язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки); 3) обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання; 4) триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення.

Таким чином, визначений сторонами у договорі штраф, який нараховується за кожен день прострочення, прив'язується до суми прострочки та не визначений у фіксованому розмірі, за своєю правовою природою є пенею, яка не може стягуватися двічі.

Так умовами договору передбачене подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України відповідно до якої, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у Постанові по справі №919/250/13-г від 21 січня 2014 року.

Таким чином, господарський суд відмовляє позивачеві у стягненні 18 018,52 грн. штрафу.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача інфляційних в розмірі 1 032,89 грн.

Стаття 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки, відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, то відповідно вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних, нарахованих на суму боргу за поставлений товар згідно договору, є правомірною.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», господарський суд встановив, що він є арифметично вірним та складає 1 032,89 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, виходячи з вищевикладених обставин справи, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково в розмірі 1 712, 50 грн, з яких 679,62 грн. пеня та 1032,89 грн. інфляційні.

В іншій частині позову, а саме в стягненні 87,86 грн. пені та 18 018,52 грн. штрафу суд відмовляє.

В іншій частині позову, а саме а стягнення 8 893,16 грн. заборгованості провадження припинити.

Відповідно до ч. 2 ст.49 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Таким чином, судовий збір відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України покладається на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 44, 49, ст. ст. 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мостехагро» (09150, Київська обл., Білоцерківський район, село Фурси, вулиця Леніна, будинок 1-Б, ідентифікаційний код: 37547305) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Присадки» (39713, Полтавська обл., Кременчуцький район, село Омельник, вулиця Козацька, будинок 9, ідентифікаційний код: 37698655) 679 (шістсот сімдесят дев'ять) грн. 62 коп. пені, 1 032 (одну тисячу тридцять дві) грн. 89 коп. інфляційних та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.

3. В частині стягнення 8 893 (вісім тисяч вісімсот дев'яносто три) грн. 16 коп. основного боргу провадження припинити.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя В.М. Антонова

Повне рішення складено 09.10.2014 року