Постанова

від 24.09.2014 по справі 826/12879/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 вересня 2014 року 14:17 № 826/12879/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шулежка В.П.,

за участю секретарі судового засідання Пасічнюк С.В.,

за участю сторін:

представника позивача - Сопільняка Д.В.,

представника відповідача - Старченка Р.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Бестсервіс Україна» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Бестсервіс Україна» (далі - ТОВ «Бестсервіс Україна», позивач) до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, відповідач) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень від 04 листопада 2013 року №0009042205, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 208 387,50 грн. та №0009052205, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 218 806,50 грн.

Позовні вимоги ТОВ «Бестсервіс Україна» обґрунтовує тим, що висновки акту перевірки, на підставі яких винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства, і тому позивач вважає їх такими, що підлягають скасуванню.

Окрім того, позивач зазначає, що на підтвердження реальності здійснення господарських операцій із товариством з обмеженою відповідальністю «Елтіс» (далі - ТОВ «Елтіс») має всі первинні документи, складені у відповідності до вимог чинного законодавства, а отже позивачем правомірно включено до податкового кредиту суми податку на додану вартість та відповідно правомірно враховано при визначенні суми податку на прибуток витрати за цими операціями.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав повністю та зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки та запереченнях проти адміністративного позову.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін судом встановлено наступне.

ТОВ «Бестсервіс Україна» зареєстровано Головним управлінням юстиції у м. Києві 24.06.2008 року. Код суб'єкта господарювання за ЄДРПОУ: 35962973.

ТОВ «Бестсервіс Україна» взято на податковий облік в органах державної податкової служби 26.06.2008р. за №12032 та перебуває на обліку в ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві.

ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на підставі наказу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки №638 від 02.10.2013р. та у відповідності до ст.20, пп.78.1.1 п.78.1 ст.78, ст.82 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Податковий кодекс України) проведено документальну виїзну позапланову перевірку ТОВ «Бестсервіс Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства з додану вартість за період з 01.01.2012р. по 31.12.2012р. та податку на прибуток за період з 01.01.2012р. по 31.12.2012р. при взаємовідносинах з ТОВ «Елтіс».

За результатами перевірки складено акт документальної позапланової виїзної перевірки №582/22-05-07/35962973 від 15.10.2013р. (далі - Акт перевірки).

Згідно з висновками, викладеними в Акті перевірки, встановлено порушення ТОВ «Бестсервіс Україна» вимог пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.149.1 ст.149 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток всього на суму 145871,00 грн. та п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість всього на суму 138925,00 грн.

Висновки Акту перевірки відповідач обґрунтовує тим, що господарські операції, які відображені позивачем в документах не мають достатньої доказовості фактичного здійснення господарських операцій, і, як наслідок, така діяльність була спрямована лише на створення умов для отримання права на формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість.

На підставі висновків, викладених в Акті перевірки, ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві 04 листопада 2013 року прийнято наступні податкові повідомлення - рішення:

- №0009042205, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 208 387,50 грн., в тому числі за основним платежем 138 925,00 грн. та 69 462,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- №0009052205, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 218 806,50 грн., в тому числі за основним платежем 145 871,00 грн. та 72 935,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Вважаючи, що податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм податкового законодавства, позивач звернувся із відповідним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України визначено, що Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

До складу валових витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті:інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

- постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

- постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

- ввезення товарів на митну територію України;

- вивезення товарів за межі митної території України;

- постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

- придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

- придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

- отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

- ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною ( пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пп. 201.1 п. 201 ст.201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: у паперовому вигляді; в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

При цьому, підпунктом 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналіз положень податкового законодавства дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту та витрат виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: 1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); 2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; 3) наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; 4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т. ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; 5) наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

В інформаційному листі Вищого адміністративного суд України від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 зазначено, що якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатись первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Крім того, за відсутності факту придбання товарів (послуг) або у разі, якщо придбані товари (послуги) не призначені для використання у господарській діяльності платника податків, відповідні суми не можуть включатись до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічна позиція міститься в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2011 року № 1936/11/13-11.

Суд також зазначає, що наявні у матеріалах справи копії договору про технічне обслуговування та супровід обладнання від 03.01.2012р №27 та договору поставки від 03.01.2012р. б/н, укладених між позивачем та ТОВ "Елтіс", видаткових та податкових накладних, рахунків-фактур та актів здачі-прийняття робіт, складених між позивачем та його контрагентом, не є належними та достатніми доказами реальності фінансово-господарської діяльності позивача із ТОВ "Елтіс", а також фактичного здійснення ними господарських операцій.

Так, умовами пп.1.1 п.1 договору про технічне обслуговування та супровід обладнання від 03.01.2012р. №27 (далі - Договір обслуговування) передбачено, ТОВ «Бестсервіс Україна» (Замовник) замовляє та сплачує, а ТОВ "Елтіс" (Виконавець) виконує комплекс робіт з технічного обслуговування, супроводу та ремонту, маючого у Замовника обладнання на умовах діючого договору.

Відповідно до пп.1.2 та пп.1.7 п.1 Договору обслуговування на технічне обслуговування та супровід приймається функціонально - налагоджене обладнання Замовника згідно додатку №1 до даного договору, капітальний ремонт обладнання, а також монтаж нового обладнання здійснюється Виконавцем за окрему плату. Вартість, терміни виконаних робіт наданого обладнання та інші умови обговорюються додаткового у відповідній додатковій угоді.

Крім того, згідно пп.3.3 п.3 Договору обслуговування факт виконання робіт Виконавцем підтверджується підписанням представниками сторін наряду на виконання робіт та записом у журналі обліку технічного обслуговування та ремонту обладнання.

Водночас, позивачем не було надано суду жодних додатків до договору, додаткових угод, нарядів та інших документів на підтвердження погодження переліку обладнання, яке потребує технічного обслуговування, а також вартості, термінів виконання робіт обладнання, як передбачено істотними умовами Договору обслуговування.

Згідно договору поставки від 03.01.2012р. б/н, в якому не вказано місце його складення, ТОВ «Елтіс» (продавець) передає у власність, а ТОВ «Бестсервіс Україна» (покупець) приймає та оплачує товар на підставі погодженої ціни в рахунках - фактурах.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем не доведено факт оплати операцій по виконанню робіт та отримання товару, зокрема, в матеріалах справи відсутні платіжні доручення на підтвердження здійснення розрахунків між сторонами.

Відтак, суд на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановив, що фактично умови договору сторонами не виконувались, представлені позивачем суду первинні фінансово-господарські документи до уваги судом не приймаються, адже складені формально задля здійснення господарських операцій з вигодою для третіх осіб, вказані документи жодним чином не доказують факту надання послуг (виконання робіт).

Окрім того, відповідачем в ході проведення перевірки опрацьовано акти ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві №1005/22-10/30782038 від 15.03.2013р. про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Елтіс» щодо підтвердження господарських відносин з ПП «Транс Логістик», ПП «Росціус», ВКФ «Віта-Авто» у формі ТОВ, ПП «Мерком», ТОВ «Мірідан», ТОВ «ТВК Рамос», ТОВ «Укрпартнер Трейд», ПП «Інтер-Транс Груп» з 01.01.2012р. по 30.11.2012р., та №2130/22-10/30782038 від 18.06.2013р. про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Елтіс» щодо підтвердження господарських відносин за період з 01.12.2012р. по 28.02.2013р., відповідно до яких встановлено відсутність фактів реального здійснення господарських операцій ТОВ «Елтіс».

Так, відповідно до вищезазначених актів встановлено наступне: а) місцезнаходження платника податків не встановлено; б) в ході проведеного аналізу встановлено, що директором ТОВ «Елтіс» є гр. ОСОБА_4; в) згідно висновку спеціаліста №11 від 12.04.2013р., підписи від імені директора ТОВ «Елтіс» гр. ОСОБА_4 в реєстраційних, установчих документах виконані однією особою, а підписи від імені директора ТОВ «Елтіс» гр. ОСОБА_4, в договорі оренди нежилого приміщення для офісу та протоколі зборів учасників виконані іншою особою; г) на момент проведення звірки, стан платника податків ТОВ «Елтіс» - « 8» - до ЄДР а внесено запис про відсутність за місцезнаходженням; д) враховуючи вищевикладене, встановити факт реального здійснення господарських операцій не виявилось можливим.

Зважаючи на вищевикладене, суд погоджується з висновками податкового органу, що господарська діяльність контрагента позивача має ознаки нереальності здійснення господарських операцій, а укладені таким контрагентом договори не спрямовані на реальне настання правових наслідків, видані контрагентом первинні документи складені всупереч вимогам діючого законодавства, у зв'язку з чим не можуть підтвердити факт здійснення господарських операцій.

Пунктом 123.1 статті 123 Податкового Кодексу України передбачено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Відтак, встановлення грошового зобов'язання за основним платежем з податку на додану вартість у розмірі 138 925,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 69 462,50 та грошового зобов'язання за основним платежем з податку на прибуток підприємств у розмірі 145 871,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 72 935,50 грн. здійснено ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві правомірно, що свідчить про те, що податкові повідомлення-рішення від 04 листопада 2013 року №0009042205 та №0009052205 прийнято відповідачем з підстав, у межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Як передбачено ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

За таких обставин, системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, враховуючи ту обставину, що органом державної податкової служби доведено законність та обґрунтованість винесення оскаржуваного рішення, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Враховуючи положення ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України відшкодування судового збору позивачу не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України суд,

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Бестсервіс Україна» відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови складений та підписаний 26.09.2014 року.

Суддя В.П. Шулежко