Рішення

від 07.10.2014 по справі 902/1283/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2014 р. Справа № 902/1283/14

Господарський суд Вінницької області в складі

головуючого судді Тісецького С.С.,

при секретарі судового засідання Кучер Р.П. ,

розглянувши в приміщенні суду справу

за позовом : приватного підприємства "Вінниця Трейд" (код ЄДРЮОФОП 36474315, 21050, м. Вінниця, вул. Першотравнева, 43, 2-й поверх)

до : товариства з обмеженою відповідальністю "АВК Інжиніринг" (код ЄДРЮОФОП 37898067, 21000, м. Вінниця, вул. Квятека, 20)

про стягнення 56 995,96 грн. заборгованості

представники сторін :

від позивача : ОСОБА_1. - за договором

від відповідача : не з'явився

ВСТАНОВИВ :

Приватне підприємство "Вінниця Трейд" 01.09.2014 року звернулося в господарський суд Вінницької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "АВК Інжиніринг" про стягнення 56 995,96 грн. заборгованості.

Ухвалою суду від 02.09.2014 року порушено провадження за вказаним позовом у справі № 902/1283/14 з призначенням до розгляду в судовому засіданні на 16.09.2014 року, однак в зв'язку з неявкою представника відповідача та неподанням витребуваних доказів, ухвалою суду від 16.09.2014 року відкладено розгляд справи на 07.10.2014 року.

На визначену дату в судове засідання з'явився представник позивача.

Відповідач правом участі свого представника в судовому засіданні не скористався.

Направлення ухвали суду від 16.09.2014 року на юридичну адресу відповідача згідно витягу з ЄДРПОУ, а саме : 21000, м. Вінниця, вул. Квятека, 20, підтверджується реєстром поштових відправлень № 1060 від 17.09.2014 року та витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень.

Згідно абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26 грудня 2011 року, за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Відсутність представника відповідача в судовому засіданні не перешкоджає розгляду справи по суті відповідно до ст. 75 ГПК України.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

В ході розгляду справи по суті, представник позивача, підтримала позовні вимоги в повному обсязі з підстав та за обставин, вказаних в позові.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, надавши юридичну оцінку поданих до справи доказів, суд з'ясував наступне.

30.04.2013 року між приватним підприємством "Вінниця Трейд" (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "АВК Інжиніринг" (покупець) укладено договір № 30-04-13 на таких умовах.

Продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти і сплатити "Товар", на умовах, визначених цим договором (п. 1.1).

Найменування (асортимент) товару, його кількість, ціна та загальна вартість товару, строки поставки узгоджуються сторонами і вказуються в рахунках, які є невід'ємною частиною даного договору (п. 1.2).

Поставка товару - відвантаження і надання товару у розпорядження покупця (одержувача) відбувається на умовах EXW склад продавця у м. Вінниця (п. 2.1).

Ціна товару визначається на базі діючого прайс-листа продавця. Загальна вартість кожної партії товару вказується в рахунку, що виставляється продавцем (п. 3.1).

Оплата кожної партії товару здійснюється на умовах відстрочки платежу на термін 3 банківських дні шляхом внесення грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця (п. 3.2).

Датою оплати вважається дата надходження коштів в касу або на розрахунковий рахунок продавця (п. 3.3).

Даний договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2013 року. Договір підлягає автоматичній пролонгації на наступний календарний рік у випадку, якщо жодна із сторін не відмовиться письмово від пролонгації не менше ніж за 14 (чотирнадцять) днів до дати закінчення договору (п. 4.1).

На виконання вказаного вище договору, позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 106 389,20 грн., що підтверджується видатковими накладними, а саме :

- № 38 від 30.04.2013 року на суму 1 877,76 грн..

- № 104 від 30.08.2013 року на суму 1000,00 грн.;

- № 136 від 21.10.2013 року на суму 18 399,00 грн.;

- № 140 від 22.10.2013 року на суму 1000,00 грн.;

- № 143 від 08.11.2013 року на суму 6 001,00 грн.;

- № 152 від 18.11.2013 року на суму 34 695,41 грн.;

- № 160 від 18.11.2013 року на суму 1 043,75 грн.;

- № 8 від 28.02.2014 року на суму 34 047,88 грн.;

- № 19 від 31.03.2014 року на суму 6 700,00 грн.;

- № 25 від 30.05.2014 року на суму 1 624,40 грн. (а.с. 11-15).

Вказані видаткові накладні підписані представниками сторін та містять посилання на договір № 30-04-13 від 30.04.2013 року.

Також поставка товару за даним договором підтверджується податковими накладними : № 15 від 30.04.2013 року на суму 900,00 грн.; № 17 від 30.04.2013 року на суму 977,76 грн.; № 18 від 30.08.2013 року на суму 1000,00 грн.; № 14 від 21.10.2013 року на суму 15 332,50 грн.; № 18 від 22.10.2013 року на суму 1 000,00 грн.; № 4 від 08.11.2013 року на суму 6 001,00 грн.; № 5 від 18.11.2013 року на суму 34 695,41 грн.; № 7 від 18.11.2013 року на суму 1 043,75 грн.; № 6 від 28.02.2014 року на суму 34 047,88 грн.; № 6 від 31.03.2014 року на суму 6 700,00 грн.; № 2 від 30.05.2014 року на суму 1 624,40 грн. (а.с. 17-27).

За отриманий товар відповідач розрахувався частково на загальну суму 53 748,76 грн., що підтверджується банківськими виписками по рахунку 26009002017003 ПП "Вінниця Трейд" за період з 30.04.2013 року по 19.06.2014 року, зокрема, 30.04.2013 року надійшло 900,00 грн.; 20.05.2013 року - 977,76 грн.; 30.08.2013 року - 1 000,00 грн.; 23.10.2013 року - 9 400,00 грн.; 25.10.2013 року - 5 000,00 грн.; 01.11.2013 року - 1 000,00 грн.; 08.11.2013 року - 10 000,00 грн.; 21.11.2013 року - 1 000,00 грн.; 29.11.2013 року - 2 000,00 грн.; 05.12.2013 року - 6 600,00 грн.; 27.12.2013 року - 4 000,00 грн.; 25.02.2014 року - 2 000,00 грн.; 04.03.2014 року - 2 000,00 грн.; 05.03.2014 року - 2 000,00 грн.; 06.03.2014 року - 500,00 грн.; 19.03.2014 року - 1 000,00 грн.; 02.04.2014 року - 1 000,00 грн.; 07.04.2014 року - 1 000,00 грн.; 29.04.2014 року - 200,00 грн.; 16.05.2014 року - 400,00 грн.; 27.05.2014 року - 300,00 грн.; 19.06.2014 року - 1 471,00 грн. (а.с. 28-49).

Згідно обопільно підписаного між позивачем та відповідачем акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2012 року по 02.07.2014 року, сума заборгованості за договором 30-04-13 від 30.04.2013 року склала 52 640,44 грн. (а.с. 16).

04.07.2014 року позивач звернувся до відповідача із претензією № 15 щодо оплати основного боргу в розмірі 52 640,44 грн. та 4 355,52 грн. - штрафу за договором поставки № 30-04-13 від 30.04.2013 року.

Направлення вказаної претензії на адресу відповідача підтверджується описом вкладення із відбитком поштового штемпеля від 08.08.2014 року та фіскальним чеком № 5147 від 08.08.2014 року.

Відповіді на дану претензію, відповідачем не надано.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов таких висновків.

В силу п.1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем виникли правовідносини щодо поставки товару то його оплати.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Згідно ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Приписами ч. 1, ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке ж положення містить і ч. 1 ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1, ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 629 Цивільного кодексу України вказує, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ч. 2 ст. 4-3 ГПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно ч.1 ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За змістом статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 34, 43 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

В силу п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26 грудня 2011 року, будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно п. 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17 грудня 2013 року, грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію , виконану роботу чи надану послугу в грошах , а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Як встановлено судом, 30.04.2013 року між приватним підприємством "Вінниця Трейд" та товариством з обмеженою відповідальністю "АВК Інжиніринг" укладено договір № 30-04-13, згідно якого позивачем передано відповідачу товар загальною вартістю 106389,20 грн., що підтверджується вказаними вище видатковими та податковими накладними.

При цьому, відповідач за отриманий товар розрахувався частково в сумі 53 748,76 грн., що підтверджується банківськими виписками по рахунку 26009002017003 ПП "Вінниця Трейд" за період з 30.04.2013 року по 19.06.2014 року.

Таким чином, сума основного боргу станом на 01.09.2014 року (день звернення з позовом до суду) склала 52 640,44 грн . (106 389,20 грн. - 53 748,76 грн.), яку просить стягнути позивач з відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідачем доказів щодо повного проведення розрахунків з позивачем суду не надано та згідно акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2012 року по 02.07.2014 року погодився із сумою основного боргу.

З огляду на викладене, позовна вимога позивача про стягнення основного боргу з відповідача в розмірі 52 640,44 грн. підлягає задоволенню в повному обсязі. Обґрунтованість та правомірність заявлених позивачем вимог підтверджуються наданими та дослідженими судом письмовими доказами наявними у матеріалах справи.

Крім того, як вбачається із позовної заяви та наведеного в ній розрахунку (а.с. 4), позивачем нараховано до стягнення з відповідача за прострочення сплати вартості товару 4 355,52 грн. - штрафної неустойки, яка за змістом договору являється штрафом.

Так, пунктом 3.4 договору № 30-04-13 від 30.04.2013 року, позивач та відповідач узгодили, що у випадку невиконання або неповноцінного виконання покупцем зобов'язань по оплаті поставленого товару, продавець має право стягнути з покупця штрафну неустойку у розмірі 5 (п'яти) % від вартості не оплаченого вчасно товару.

Згідно ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

В силу п. 3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частина 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.1, ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Суд, перевіривши наведений у позові розрахунок штрафу встановив, помилку допущену позивачем при здійсненні розрахунку.

Зокрема, 5 % штрафу із суми боргу 8 999,00 грн. складає 449,95 грн. (позивачем вказано 499,95 грн.)

За вказаних обставин в задоволенні позовних вимог в частині 50,00 грн. - штрафу слід відмовити. Решта суми нарахованого штрафу відповідає обставинам справи.

Таким чином, сума штрафу складає 4 305,52 грн. (449,95 грн. + 1 684,77 грн. + 52,19 грн. + 1 702,39 грн. + 335,00 грн. + 81,22 грн.).

З огляду на викладене, оскільки відповідач не здійснив оплату товару у повному обсязі у встановлений термін згідно п. 3.2 договору № 30-04-13 від 30.04.2013 року, то він відповідно з вимогами цивільного та господарського кодексів є боржником, що прострочив, а тому наявні підстави для задоволення вимог про стягнення з нього на користь позивача 4305,52 грн. - штрафу.

Судові витрати зі сплати судового збору підлягають покладенню на відповідача пропорційно задоволених позовних вимог, відповідно до ст. 49 ГПК України.

Також суд звертає увагу на клопотання представника позивача щодо відшкодування витрат на оплату послуг адвоката в сумі 2000,00 грн..

Згідно ч. 3 ст. 48 ГПК України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Відповідно до п. 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України " Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України " № 7 від 21 лютого 2013 року, витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.

Згідно п.1 ч.1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст. 6 даного Закону, адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

В підтвердження надання та оплати послуг адвоката, представником позивача подано до матеріалів справи наступні документи :

- виписку з ЄДРЮОФОП на товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Правогруп" (ідентифікаційний код 33810990);

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, ОСОБА_1, НОМЕР_1 від 30.05.2005 року;

- ордер № 1-08/14, виданий юридичною компанією "Правогруп" на ім'я адвоката, ОСОБА_1, з приводу ведення справи в інтересах приватного підприємства "Вінниця Трейд" у господарському суді Вінницької області по справі про стягнення боргу;

- договір № 1-08/14 від 14.08.2014 року про юридичне супроводження судового процесу у господарській справі, який укладений між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Правогруп";

- акт виконаних робіт за договором № 1-08/14 від 14.08.2014 року, підписаний між приватним підприємством "Вінниця Трейд" та товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Правогруп";

- платіжне доручення № 332 від 26.08.2014 року про сплату позивачем на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Правогруп" коштів в сумі 2000,00 грн. за юридичні послуги згідно договору № 02-08/14 від 14.08.2014 року.

Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов в даній справі задовено частково, а також, беручи до уваги наведені приписи законодавства та подані докази, суд приходить до висновку про наявність підстав для відшкодування витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 4-2 - 4-4, 32 - 34, 43, 48, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "АВК Інжиніринг" (код ЄДРПОУ 37898067, 21000, м. Вінниця, вул. Квятека, 20, р/р 26007000119492 в ВАТ "Укрексімбанк" м. Вінниця, МФО 302429) на користь приватного підприємства "Вінниця Трейд" (код ЄДРПОУ 36474315, 21050, м. Вінниця, вул. Першотравнева, 43, 2-й поверх, р/р 26003018100139 в ПАТ "Піреус банк МКБ", МФО 300658) 52 640,44 грн. - основного боргу, 4 305,52 грн. - штрафу, 1 825,40 грн. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору та 1 998,25 грн. - витрат на оплату послуг адвоката.

3. Відмовити в позові в частині стягнення з відповідача 50,00 грн. - штрафу.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Повне рішення складено 13 жовтня 2014 р.

Суддя Тісецький С.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу (21000, м. Вінниця, вул. Квятека, 20)