Рішення

від 23.07.2014 по справі 910/10059/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/10059/14 23.07.14 Суддя Господарського суду міста Києва Князьков В.В.

За участю секретаря судового засідання Босенко Ю.В.

Розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовомДержавного підприємства "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Аеротехсервіс" простягнення 8 378,75 грн. за участю представників сторін:

від позивача:Медвінський Т.А. від відповідача:не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" (надалі - ДП "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП") звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеротехсервіс", (надалі - ТОВ "Аеротехсервіс") про: стягнення заборгованості за виконані роботи у розмірі 6 200,00 грн., 3% річних у розмірі 188,55 грн., інфляційних втрат у розмірі 421,60 грн., пені у розмірі 1 131,60 грн. та штраф у розмірі 434,00 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.05.2014р. порушено провадження у справі №910/10059/14 та розгляд справи призначено на 23.06.2014р.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 23.06.2014р. у зв'язку із перебуванням судді Ковтуна С.А. у відпустці справу №910/10059/14 передано для розгляду судді Князькову В.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.06.2014р. справу №910/10059/14 було прийнято до свого провадження суддею Князьковим В.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.06.2014р. розгляд справи №910/10059/14 було відкладено до 09.07.2014р.

У судове засідання 09.07.2014р. представник відповідача не з'явився, вимог ухвал суду від 30.05.2014 р. не виконав, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.07.2014р. розгляд справи відкладено на 23.07.2014р.

В судовому засіданні 23.07.2014р.представник позивача надав додаткові пояснення та документи для долучення до матеріалів справи, просив задовольнити позовну заяву.

Уповноважений представник відповідача втретє на виклик суду не з'явився, відзив на позовну заяву у порядку, передбаченому ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, з нормативно обґрунтованими поясненнями по суті заявлених вимог не надав.

При цьому, суд відзначає, що ухвали суду про прийняття справи до провадження від 30.05.2014р. та відкладення розгляду справи від 23.06.2014р., від 09.07.2014р., відправлені на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців адресу: 03057, м. Київ, вул. Металістів, 17, кв. 401 та отримані відповідачем про, що свідчать рекомендовані повідомлення, які долучено до матеріалів справи.

Клопотань про відкладення розгляду справи в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України від відповідача до Господарського суду міста Києва не надходило.

Вищий господарський суд України у п. 11 інформаційного листа від 15.03.2007 р. №01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення по справі № 910/10059/14.

Розглянувши матеріали справи Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Згідно заявки ТОВ "Аеротехсервіс" від 12.06.2012р. за №24 та рахунку-фактури №ДП-0001235 ДП "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" виконано аналіз масла на вміст металевих домішок з двигунів Д30-КП/КП-2 літака Іл-76ТД на загальну суму 6 200,00 грн., що підтверджується актом виконаних робіт б/н від 30.11.2012р.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач не виконав своє зобов'язання щодо оплати виконаних робіт, у зв'язку з чим у ТОВ "Аеротехсервіс" виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 6 200,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного:

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

При цьому в силу ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

В силу ч. 1 ст. 208 ЦК України для правочинів (за змістом ч. 2 ст. 202 ЦК України, договір між двома особами є двостороннім правочином) між юридичними особами встановлена письмова форма.

Однак згідно ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень,якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відтак, суд приходить до висновку, що шляхом підписання акту приймання виконаних робіт сторони уклали договір підряду у спрощений спосіб.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Зазначений договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Згідно ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно ст. 174 ГК України є господарський договір.

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Виконання зобов'язань з оплати виконаних робіт згідно актів, доданих до матеріалів справи, є предметом спору у даній справі.

Згідно п. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства..

Як вбачається із матеріалів справи, дії позивача та відповідача по справі свідчать про волевиявлення сторін до вчинення правочину (акт б/н виконаних робіт від 30.11.2012р. на суму 6 200,00 грн.). Позивач звертався до відповідача з претензією від 21.03.2013р. за №846/ю про сплату боргу у строк до 10 банківських днів (отримано відповідачем 24.04.2013р.).

Таким чином, строк платежу, з урахуванням ст.ст. 530 ЦК України, за надані послуги з аналізу масла на вміст металевих домішок з двигунів Д30-КП/КП-2 літака Іл-76ТД, настав 04.05.2013р.

Однак, незважаючи на відправлені позивачем вимоги, ТОВ "Аеротехсервіс" борг сплачено не було.

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи з вищенаведених норм закону, відповідачем належним чином протягом розгляду справи відповідачем не було надано належних доказів по справі на спростування позовних вимог.

З урахуванням вищевикладеного, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати виконаних робіт в частині 6 200,00 грн. та не спростував заявлених позовних вимог в цій частині, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено положення ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України та ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України., а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення 6 200,00 грн.

Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача 188,55 грн. 3 % річних та 421,60 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних, судом визнано його обґрунтованим, а тому за порушення відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума 421,60 грн. інфляційних та 3% річних в розмірі 188,55 грн.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача 1 134,60 грн. пені та 434,00 грн. штрафу.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

В абзацах 3, 4 п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування закондавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом . Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.

Судом установлено, що між сторонами даного спору не погоджено відповідальність у вигляді пені, відтак сторони не передбачили права нарахування пені за порушення строків виконання грошового зобов'язання. Також судом ураховано, що спеціальний законодавчий акт, яким було б визначено право на нарахування пені, виходячи з характеру спірних правовідносин, відсутній.

З урахуванням вищенаведеного пеня може бути передбачена умовами укладеного між сторонами правочину або нормами законодавства. Однак, договірних зобов'язань, якими було б передбачено нарахування пені, між сторонами не виникло, при цьому нормами чинного законодавства також не встановлено права позивача на нарахування пені, тому в цій частині вимоги не підлягають задоволенню.

Позовні вимоги про стягнення штрафу у розмірі 7 % від суми боргу за несвоєчасну оплату виконаних робіт суд також визнає такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Зі змісту частини 2 статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що даний штраф є видом відповідальності за порушення зобов'язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, а не за порушення грошового зобов'язання.

Аналогічна позиція викладена у п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування закондавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", зокрема: господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг , з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторін пропорційно задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Державного підприємства "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеротехсервіс" (03057, м. Київ, Металістів, 17, к. 401, ідентифікаційний код 25642627) на користь Державного підприємства "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" (54037, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Знаменська, 4, ідентифікаційний код 09794409) основний борг у розмірі 6 200 (шість тисяч двісті) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 188 (сто вісімдесят вісім) грн. 55 коп., інфляційні втрати у розмірі 421 (чотириста двадцять одна) грн. 60 коп., судовий збір у розмірі 1 484 (одна тисяча чотириста вісімдесят чотири) грн. 96 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено - 28.07.2014р.

Суддя В.В. Князьков