Рішення

від 06.10.2014 по справі 910/20741/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/20741/13 06.10.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Затишшя-Хлібопродукт"

до Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу

ОСОБА_2

про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню

Судді: Васильченко Т.В. (головуючий)

Марченко О.В.

Грєхова О.А.

в присутності представників сторін:

від позивача: не з'явилися;

від відповідача: Максименко В.О., довіреність №10200/399 від 30.10.2013;

від третьої особи: не з'явилися.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Затишшя-Хлібопродукт" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк" про визнання виконавчого напису №125 від 05.02.2013 таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оспорюваний виконавчий напис вчинений за відсутності документів, що підтверджують безспірність вимог відповідача; сам напис не містить строку, за який провадиться стягнення, а також пені, процентів, що належать до стягнення; а вимога, яка надсилалась позивачу, не давала змоги перевірити правильність розрахунків відповідача. Крім того, позивач вказує на те, що про вчинення виконавчого напису його не було повідомлено.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.10.2013 порушено провадження у справі №910/20741/13 , на підставі ст. 27 ГПК України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 та призначено справу до розгляду.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 09.12.2013 у зв'язку із перебуванням судді Васильченко Т.В. на лікарняному справу №910/20741/13 передано на розгляд судді Босому В.П.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.12.2013, на підставі ст.ст. 65, 86 ГПК України, справу №910/20741/13 прийнято до провадження суддею Босим В.П. та призначено до розгляду.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 16.12.2013 справу №910/20741/13 передано на розгляд судді Васильченко Т.В. у зв'язку із виходом судді з лікарняного.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.12.2013, на підставі ст.ст. 65, 86 ГПК України, справу №910/20741/13 прийнято до провадження суддею Васильченко Т.В. та призначено до розгляду.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 17.02.2014 справу №910/20741/13 передано на розгляд судді Босому В.П., у зв'язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. на лікарняному.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.02.2014, на підставі ст.ст. 65, 86 ГПК України, справу №910/20741/13 прийнято до провадження суддею Босим В.П. та призначено до розгляду.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 24.02.2014 справу №910/20741/13 передано на розгляд судді Васильченко Т.В. у зв'язку із виходом судді з лікарняного.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.02.2014, на підставі ст.ст. 65, 86 ГПК України, справу №910/20741/13 прийнято до провадження суддею Васильченко Т.В. та призначено до розгляду.

11.04.2014 третя особа через відділ діловодства суду подала матеріали нотаріальної справи, на підставі яких було вчинено спірний виконавчий напис.

В судовому засіданні 14.04.2014, в зв'язку зі складністю справи, суд дійшов висновку про призначення колегіального розгляду даної справи.

Розпорядженням В.о. Голови господарського суду міста Києва від 14.04.2014 призначено колегіальний розгляд справи №910/20741/13 у наступному складі суду: Головуючий суддя: Васильченко Т.В., судді: Марченко О.В., Ломака В.С.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.04.2014, на підставі ст.ст. 65, 86 ГПК України, справу №910/20741/13 прийнято до провадження колегією суддів у наступному складі: Головуючий суддя: Васильченко Т.В., судді: Марченко О.В., Ломака В.С. та призначено справу до розгляду.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 06.06.2014 справу №910/20741/13 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючий суддя: Васильченко Т.В., судді: Капцова Т.П., Марченко О.В. у зв'язку з перебуванням судді Ломаки В.С. у відпустці.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.06.2014, на підставі ст.ст. 65, 86 ГПК України, справу №910/20741/13 прийнято до провадження колегією суддів у наступному складі: Головуючий суддя: Васильченко Т.В., судді: Марченко О.В., Капцова Т.П. та призначено справу до розгляду.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 14.07.2014 справу №910/20741/13 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючий суддя: Васильченко Т.В., судді: Грєхова О.А., Марченко О.В. у зв'язку з перебуванням судді Капцової Т.П. на тривалому лікарняному.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.07.2014, на підставі ст.ст. 65, 86 ГПК України, справу №910/20741/13 прийнято до провадження колегією суддів у наступному складі: Головуючий суддя: Васильченко Т.В., судді: Марченко О.В., Грєхова О.А. та призначено справу до розгляду.

Розпорядженням В.о. Голови господарського суду міста Києва від 18.08.2014 справу №910/20741/13 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючий суддя: Босий В.П., судді: Грєхова О.А., Марченко О.В. у зв'язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. (головуючий) у відпустці.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.08.2014, на підставі ст.ст. 65, 86 ГПК України, справу №910/20741/13 прийнято до провадження колегією суддів у наступному складі: Головуючий суддя: Босий В.П., судді: Марченко О.В., Грєхова О.А. та призначено справу до розгляду.

Розпорядженням В.о. Голови господарського суду міста Києва від 29.09.2014 справу №910/20741/13 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючий суддя: Васильченко Т.В., судді: Грєхова О.А., Марченко О.В. у зв'язку з виходом судді Васильченко Т.В. з відпустки.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.09.2014, на підставі ст.ст. 65, 86 ГПК України, справу №910/20741/13 прийнято до провадження колегією суддів у наступному складі: Головуючий суддя: Васильченко Т.В., судді: Марченко О.В., Грєхова О.А. та призначено справу до розгляду.

29.09.2014 позивач через відділ діловодства суду подав заяву про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом зупинення стягнення за виконавчим документом нотаріуса від 05.02.2013 № 125, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2

В судовому засіданні 06.10.2014 представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.

Позивач та третя особа 06.10.2014 в судове засідання своїх представників не направили, про причини їх неявки суду не повідомили, хоча про час та місце проведення судового засідання були повідомлені своєчасно та належним чином.

Відповідно до п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників позивача та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши в судовому засіданні 06.10.2014 заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, дані про неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів, суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову. До того ж, позивачем не надано суду доказів того, що у даний час проводяться дії по реалізації спірного майна.

В судовому засіданні 06.10.2014 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, який приймав участь під час розгляду справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

27.05.2011 між Публічним акціонерним товариством "Креді Агріколь Банк" (банк) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Нікомарівське» (позичальник-1), Селянським (фермерським) господарством «Ольга» (позичальник-2), Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Хлібороб» (позичальник-3), Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Ягорлик» (позичальник-4) було укладено кредитний договір №001GCL, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит у валюті, обумовленій в цьому договорі, у розмірі, еквівалентному 9 000 000,00 грн. (ліміт кредитування), а позичальник зобов'язався прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути банку кредит в повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені цим договором.

Відповідно до п.п. 3.1, 6.1 кредитного договору позичальник зобов'язався використати кредит виключно за цільовим призначенням - поповнення обігових коштів та повернути його в повному розмірі 26.03.2014.

Пунктом 10.2.4 кредитного договору сторони передбачили право банку у разі порушень позичальником своїх зобов'язань за цим договором та/або запевнень та гарантій, наданих позичальником банку згідно цього договору, - в односторонньому порядку достроково розірвати цей договір, що є підставою для стягнення з позичальника суми кредиту, плати за кредит та штрафних санкцій (якщо такі будуть мати місце), незалежно від настання строків сплати цих платежів за договором. Цей договір вважається розірваним в односторонньому порядку з моменту відправлення банком відповідного повідомлення позичальнику.

14.07.2011 в забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, між позивачем (заставодавець) та відповідачем (заставодержатель) було укладено договір застави транспортних засобів № Z6/01/1115319, відповідно до умов якого, заставодавець передав у заставу, а заставодержатель прийняв у заставу на умовах, визначених у цьому договорі, предмет застави: комбайн зернозбиральний CHALLENGER 670B, реєстраційний номер 15713 ВН, 2009 року випуску, номер шасі (кузова, рами) HUC7192, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу - АС№147842 від 06.07.2011, комбайн зернозбиральний CHALLENGER 670B, реєстраційний номер 15715 ВН, 2009 року випуску, номер шасі (кузова, рами) HUC7197, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу - АС№147843 від 06.07.2011 та трактор колісний CASE MX-340, реєстраційний номер 16601 ВН, 2011 року випуску, номер шасі (кузова, рами) ZBRD02176, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу - АС№147845 від 12.07.2011, що знаходяться за адресою: Одеська область, Фрунзівський район, смт. Затишшя, вул. Леніна, 57, та належать позивачу.

Відповідно до п. 4.6 договору застави за домовленістю сторін на момент укладення цього договору вартість предмету застави визначено у сумі 6936249,00 грн.

Статтею 8 договору застави сторони визначили, що заставодавець вправі звернути стягнення на предмет застави та одержати задоволення своїх вимог з вартості предмету застави переважно перед іншими кредиторами заставодавця, зокрема, у випадку невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання, в тому числі вимоги про дострокове виконання основного зобов'язання, зробленої на підставі закону, договору, що встановлює основне зобов'язання, чи цього договору.

Відповідно до ст. 12 договору застави він набуває чинності з моменту його підписання повноважними представниками та нотаріального посвідчення та діє до повного виконання основного зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, посилаючись на порушення позичальниками основного зобов'язання за кредитним договором, звернувся до позивача з вимогою про дострокове погашення боргу № 71125-1374 від 24.12.2012, якою вимагав сплатити заборгованість в розмірі 6614446,40 грн., яка залишена останнім без відповіді і задоволення.

У зв'язку з цим, заявою за № 10604/40 від 01.02.2013 відповідач звернувся до третьої особи-1 з проханням вчинити виконавчий напис щодо звернення стягнення на предмет застави за договором застави, укладеним з позивачем, доклавши в якості додатків до такої заяви оригінал договору застави, копію кредитного договору, розрахунок заборгованості, копію свідоцтва про реєстрацію відповідача, копію витягу зі Статуту відповідача, копію довідки з ЄДРПОУ, копію довіреності представника, копію паспорту представника відповідача, копію протоколу про призначення представника на посаду начальника Управління економічної безпеки Департаменту безпеки відповідача.

05.02.2013 на підставі вказаної заяви та доданих до неї документів приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 було вчинено виконавчий напис № 125 про звернення стягнення на комбайн зернозбиральний CHALLENGER 670B, реєстраційний номер 15713 ВН, 2009 року випуску, номер шасі (кузова, рами) HUC7192, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу - АС№147842 від 06.07.2011, комбайн зернозбиральний CHALLENGER 670B, реєстраційний номер 15715 ВН, 2009 року випуску, номер шасі (кузова, рами) HUC7197, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу - АС№147843 від 06.07.2011 та трактор колісний CASE MX-340, реєстраційний номер 16601 ВН, 2011 року випуску, номер шасі (кузова, рами) ZBRD02176, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу - АС№147845 від 12.07.2011, що знаходяться за адресою: Одеська область, Фрунзівський район, смт. Затишшя, вул. Леніна, 57, та належать позивачу.

Не погоджуючись з законністю вказаних дій, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів, оскільки на його думку оспорюваний виконавчий напис вчинений за відсутності документів, що підтверджують безспірність вимог відповідача; сам напис не містить строку, за який провадиться стягнення, а також пені, процентів, що належать до стягнення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню, зважаючи на наступне.

Відповідно до приписів ст. ст. 11, 15 Цивільного кодексу України цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Положеннями ст. 16 ЦК України встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Виходячи з приписів частини другої статті 50 Закону України "Про нотаріат", право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, а також нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 24.10.2011 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" спори між боржниками і стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом, вирішуються господарським судом за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо суб'єктний склад сторін відповідного спору відповідає приписам статті 1 ГПК. При цьому за змістом статей 1, 2, 18, 22, 27 ГПК, статей 1 і 3 названого Закону нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а залучається до участі в ньому як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 15 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню відповідача або за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса за вибором позивача.

Отже, з аналізу вищенаведених норм законодавства вбачається, що суд може захистити порушене право, зокрема, шляхом визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Предметом доказування у господарських спорах даної категорії за загальним правилом є обставини, які свідчать про існування правових підстав для вчинення виконавчого напису, зокрема, існування у боржника відповідного боргу перед кредитором та того, чи допускається у спірних правовідносинах застосування вказаного досудового способу вирішення спорів.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 6 ст. 20 Закону України "Про заставу" встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.

Інше було передбачено Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", чинним з 1 січня 2004 року, який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених із метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Прикінцевими і перехідними положеннями згаданого Закону передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже, Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" є спеціальним законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна. Положення Закону України "Про заставу" застосовуються лише в частині, що не суперечать Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" в редакції, яка була чинною на момент укладення спірного договору застави, звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Статтею 26 цього Закону було визначено позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, відповідно до якої обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, як: передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом; продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги або переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери.

Законом України № 3795-УІ від 22.09.2011 були внесені зміни до Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", які дозволили вчинення виконавчих написів нотаріусом щодо звернення стягнення на заставлене рухоме майно.

Зокрема, статтю 24 Закону викладено в редакції, відповідно до якої звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

У свою чергу, частину 1 статті 26 Закону доповнено п. 5, відповідно до якого до позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, віднесено реалізацію заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Таким чином, в даному випадку, на момент вчинення спірного виконавчого напису законодавство дозволяло застосовувати вказаний спосіб звернення на заставлене рухоме майно.

До того ж, статтею 8 договору застави сторони передбачили право банку у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання здійснити звернення стягнення на предмет застави за вибором заставодержателя будь-яким з таких способів: за рішенням суду, шляхом позасудового врегулювання відповідно до передбачених цим договором застережень про задоволення вимог заставодержателя або на підставі виконавчого напису нотаріуса .

Як зазначалося вище, спори між боржниками і стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом, вирішуються господарським судом за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо суб'єктний склад сторін відповідного спору відповідає приписам статті 1 Господарського процесуального кодексу України.

Втім, як зазначено в абз. 3 п. 8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 24.10.2011 р. "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам", до господарського суду не можуть оскаржуватися дії нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права, заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства.

Отже, господарські суди при розгляді позову про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, перевіряють лише належність банку, як кредитору, права звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) для задоволення його вимог за кредитним договором, правильність вимог, зазначених у виконавчому написі, а також встановлюють наявність (відсутність) об'єктивних обставин, при яких виконавчий напис втратив чинність та не підлягає виконанню.

Господарські суди не повинні перевіряти правильність виконавчого напису з позиції законності дій нотаріуса при його вчиненні та надавати оцінку його діям при вчиненні виконавчого напису, оскільки за змістом ст. ст. 1,2, 18 ГПК України, ст. ст. 1 і 3 Закону України "Про нотаріат" нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а відповідно до ст. 50 названого Закону нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду.

На підставі наведених норм чинного законодавства, роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України та висловлених ним правових позицій у постановах від 11.03.2014 у справі № 5011-5/14359-2012, від 19.02.2014 у справі № 915/1255/13, від 14.11.2012 у справі №5021/378/12, від 31.07.2012 у справі 26/360, суд приходить до висновку, що, в даному випадку, він позбавлений можливості надавати оцінку доводам позивача стосовно того, що оспорюваний виконавчий напис було вчинено за відсутності документів, що підтверджують безспірність вимог відповідача, а також щодо неповноти відображення приватним нотаріусом даних про строк, за який провадиться стягнення, деталізації пені, процентів, та неповідомлення боржника про вчинення виконавчого напису, оскільки фактично всі ці доводи зводяться до намагання позивача вказати на порушення приватним нотаріусом саме порядку вчинення нотаріальних дій, а не довести відсутність заборгованості перед відповідачем, її розміру, а відповідно й відсутності загалом підстав для вчинення виконавчого напису приватним нотаріусом.

Пунктом 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 3 від 01.03.2013 "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справі" визначено, що право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, а також нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (частина друга статті 50 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-ХІІ "Про нотаріат"). За правилами цивільного судочинства як спір про право в позовному провадженні розглядаються позови про оскарження дій нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права відповідно до положень цивільного законодавства.

Таким чином, позивач, з підстав, визначених у даній справі, не позбавлений права звернутись з відповідним позовом до приватного нотаріуса в порядку цивільного судочинства.

В даному ж випадку, оскільки звернувшись з даним позовом до суду, позивач не порушує питання про захист права відповідно до положень цивільного законодавства, не наводить жодних доводів та не подає доказів на їх підтвердження щодо невірного визначення відповідачем суми боргу, в погашення якого за спірним виконавчим написом було вирішено звернути стягнення на предмет застави, в тому числі не вказує на будь-які помилки у нарахуванні пені та відсотків (не надає власного контррозрахунку), суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Згідно ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Таким чином, враховуючи означений предмет доказування у спорах даної категорії в господарському процесі, позивач повинен був довести перед судом відсутність спірної заборгованості за кредитним договором, якщо ним оспорюється визначена у виконавчому написі нотаріуса сума боргу, втім під час розгляду справи позивачем на спростування відомостей, наданих відповідачем на підтвердження розміру кредитної заборгованості, жодних доказів не представлено.

З огляду на вищевикладене, оскільки в матеріалах справи відсутні докази повернення суми кредиту, а відтак відповідач вправі був звернути стягнення на предмет застави, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, з покладенням витрат по сплаті судового збору на позивача в порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки при подачі заяви про вжиття заходів до забезпечення позову у даній справі позивачем не було сплачено судового збору, в той час, як судом означена заява розглянута по суті, суд, вважає за необхідне стягнути з позивача в доход Державного бюджету України 1827,00 грн. судового збору за подання заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.

Так, відповідно до п. 2.22 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" у разі коли ГПК не передбачено можливості повернення господарським судом заяви у зв'язку з неподанням доказів сплати суми судового збору (наприклад, заяви про забезпечення позову), то суд повинен розглянути зазначену заяву й за відсутності таких доказів, а розподіл відповідних сум судового збору здійснити між сторонами згідно із статтею 49 названого Кодексу у залежності від результатів розгляду відповідної заяви; про такий розподіл може бути зазначено і в рішенні (постанові) господарського суду, прийнятому (-ій) за результатами розгляду справи, або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.

Керуючись ст.ст. 4 3 , 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Затишшя-Хлібопродукт" (66740, Одеська область, смт. Затишшя, вул. Леніна, буд. 57, ідентифікаційний код 32646204) в доход спеціального фонду Державного бюджету України 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору за подання заяви про вжиття заходів до забезпечення позову, видати після набрання рішенням суду законної сили наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09.10.2014.

Головуючий суддя Т.В.Васильченко

Судді О.В. Марченко

О.А. Грєхова