Постанова

від 05.02.2007 по справі 11/423-ап-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

11/423-АП-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м.Херсон, вул. Горького, 18

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

05.02.2007                                                           Справа № 11/423-АП-06

Господарський суд Херсонської області у складі судді  Чернявського В.В. при секретарі Борхаленко О.А. за участю представників сторін:

від позивача: Бондаря А.Ф.- гол. держ. подат. інсп., дов. № 5/9/10-026 від 09.01.2007р.

від  відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: Подакова А.В.- директора

розглянув у відкритому судовому засіданні справу          

за позовом Державної податкової інспекції у м.Херсоні, м. Херсон

до відповідача 1 - Приватного підприємства "Праця", м.Херсон

до відповідача 2 - Підприємства з іноземними інвестиціями "Автомобільне товариство Автоінвестстрой-Херсон", м.Херсон  

про визнання недійсними господарських зобов'язань за угодою щодо виконання підрядних робіт

Провадження у справі відкрито за позовом  про визнання недійсною угоди, укладеної відповідачами щодо виконання підрядних робіт. Позивач за позовом вказав, що угоду відповідачі виконали у березні, квітні 2005р. щодо робіт вартістю в 152152 грн.

Відповідач-2 надав копію договору підряду № 1 від 24.01.2005р., укладеного з приватним підприємством “Праця”, пояснивши, що за змістом позову оспорюється саме цей договір.

Представник позивача поясненнями у судовому засіданні конкретизував, що предметом оспорювання за позовом є договір підряду № 1 від 24.01.2005р.

Позивач стверджує, що договір укладено з метою, суперечною інтересами держави і суспільства, - з метою приховування від оподаткування доходів підприємством  "Праця". Позивач повідомив, що рішенням господарського суду Херсонської області від 14.11.2005р. у справі № 14/243-ПН-06 визнано  недійсними установчі документи ПП "Праця" у зв'язку з його реєстрацією на підставну особу. Смольянов О.П., який значиться засновником  ПП "Праця", відношення до цього підприємства не має, підприємство зареєстроване невідомою особою з використання втраченого паспорта Смольянова О.П.

Позивач вказує, що за такої реєстрації ПП "Праця" однією з цілей діяльності цього підприємства було отримання надприбутків за рахунок несплати будь-яких податків, платежів до бюджету.

Позивач поряд з визнанням угоди недійсною просить застосувати наслідки недійсності господарського зобов'язання: стягнути з ПП "Праця" на користь підприємства "Автоінвестстрой-Херсон" вартість виконаної угоди, а з підприємства "Автоінвестстрой-Херсон" в доход бюджету вартість отриманих робіт.

Відповідач-1 не проявив свого відношення до позовних вимог, представник відповідача-1 не з'являвся  до суду для участі в судових засіданнях.

Відповідач-2 позов не визнав, надав письмові заперечення проти позовних вимог, які полягають  у наступному.

24.01.2005р. між відповідачами укладено договір підряду № 1. За цим договором підприємством "Праця" виконано для підприємства "Автоінвестстрой-Херсон" будівельно-монтажні роботи з реконструкції приміщень під магазин промислових товарів в буд. № 1 по вул. Тираспільській у м. Херсоні, а також роботи з усунення аварійної течі магістрального водопроводу на об'єкті за адресою м. Херсон, Бериславське шосе, 29. Замовник оплатив підряднику вартість прийнятих робіт.

Реконструйований об'єкт було здано державній приймальній комісії (акт від 14.02.2006р. затверджений рішенням Херсонської міської ради № 178 від 18.04.2006р.) та введено в експлуатацію за актом № ВЭ-0000007 від 01.05.2006р.

На момент укладення й виконання спірної угоди ПП "Праця" мало цивільну правоздатність, належний статус платника податків та платника податку на додану вартість.

Відповідач наголошує, що при виконанні договору у ПІІ "АТ Автоінвестстрой-Херсон" не виникло зобов'язань по сплаті будь-яких податків, суми податку на додану вартість до бюджетного відшкодування ПІІ "АТ Автоінвестстрой-Херсон" не заявляло; доказів щодо приховування приватним  підприємством "Праця" доходів від оподаткування позивачем не надано, мету приховування від оподаткування як суперечну інтересам держави позивач в порядку ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України позивач не довів.

За текстом позовної заяви позивач вказав назвою відповідача-2 “Дочірнє підприємство “Підприємство з іноземними інвестиціями “Автомобільне Товариство Автоінвестстрой - Херсон”, код ЄДР 30665927, за статутом назвою відповідача-2 є “Підприємство з іноземними інвестиціями “Автомобільне товариство Автоінвестстрой-Херсон”, це підприємство є дочірнім підприємством Компанії “Development Max LLC”, являється підприємством в 100% іноземною інвестицією.

Суд ідентифікує відповідача-2 як “Підприємство з іноземними інвестиціями “Автомобільне товариство Автоінвестстрой-Херсон”, код ЄДР 30665927.

С у д    в с т а н о в и в:

24.01.2005р. між ПП “Праця” та Підприємством з іноземними інвестиціями “Автомобільне товариство Автоінвестстрой-Херсон” укладено договір підряду №1. Цей договір його учасниками виконано: підрядник виконав будівельно-монтажні роботи з реконструкції приміщень під магазин промислових товарів за адресою: буд.1 по вул. Тираспільській у м. Херсоні, замовником оплачено виконані роботи шляхом перерахування коштів на банківський рахунок замовника. Крім того, сторони уклали й виконали додаток № 2 від 15.04.2005р. до цього договору, щодо виконання цим же підрядником робіт з усунення аварійної течі магістрального водопроводу за адресою: буд. 29, Бериславське шосе, м. Херсон.

Після прийняття замовником виконаних  підрядником робіт з реконструкції приміщення об'єкт прийнято до експлуатації державною приймальною комісією, акт приймальної комісії від 14.02.2006р. затверджений рішенням виконавчого комітету Херсонської міської ради № 178 від 18.04.2006р., введено в експлуатацію ПІІ "АТ Автоінвестстрой-Херсон" за актом № ВЭ-0000007 від 01.05.2006р.

Відповідно до ст.207 Господарського кодексу (ГК) України господарське зобов'язання, яке вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, може бути за вимогу відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст.208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в однієї сторони усе одержане нею повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою стягується за рішенням суду в доход держави.

За оцінкою суду позивач не довів твердження про те, що оспорювана угода та господарські зобов'язання за нею вчинені з метою, суперечною інтересам держави і суспільства - з метою приховування доходів від оподаткування, що мав зробити у відповідності з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України ("Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення...)

Ознаками недійсності господарських зобов'язань, що вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства є:

а) наміри сторін (сторони) порушити вимоги закону при переслідуванні мети, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства;

б) наявність суб'єктивної сторони правопорушення в діях посадових осіб сторін (сторони) угоди;

в) фактичне порушення інтересів держави і суспільства (порушення нормативних актів, які визначають соціально - економічні основи держави і суспільства) в результаті реалізації таких угод.

Договір підряду за природою не є суперечним інтересам держави і суспільства. Очевидним є укладення оспорюваної угоди, виконання господарських зобов'язань за нею учасниками зі звичайною підприємницькою ціллю, належних доказів переслідування учасником чи учасниками угод мети, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, як доказів скоєння певною особою ухилення від оподаткування, яке (скоєння) було метою угоди, суду не наведено. Замовник за угодою переслідував мету реконструювати приміщення для використання його в господарській діяльності, підрядник переслідував мету одержання прибутку у зв'язку з виконанням робіт за підрядом, і одна й інша мета є реалізацією унормованих відносин підряду. Така мета не є підставою для визнання недійсними за ст.207 ГК України господарських зобов'язань в угоді.

На час укладення угоди, виконання оспорюваних господарських зобов'язань (2005р.) ПП "Праця" мало належний статус платника податків, платника податку на додану вартість - з  27.09.2004р.; лише 17.01.2006р. за актом № 3 ДПІ у м. Херсоні анулювала Свідоцтво про реєстрацію ПП "Праця" в якості платника податку на додану вартість.

Саме по собі визнання господарським судом Херсонської області 14.11.2005р. у справі № 14/243-ПН-05 недійсним установчих документів ПП "Праця" та припинення юридичної особи - ПП "Праця" не є достатньою підставою для визнання вчинених цим підприємством з іншими суб'єктами господарювання  юридично значимих  дій недійсними, оскільки кожен учасник відносин має нести відповідальність лише за наявності вини.

Станом на час виконання господарських зобов'язань ПП "Праця" перебувало в Єдиному державному реєстрі, має бути виключеним звідти на виконання судового рішення у вказаній  справі № 14/243-ПН-05.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено змін.

У спорі, що розглядаються, для ПІІ "АТ Автоінвестстрой-Херсон" вважаються достовірними відомості щодо легітимності засновника і керівника ПП "Праця" стосовно участі ПП "Праця" в оспорюваних зобов'язаннях.

Положення ст.207 та ст.208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою  завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним,  і  визнання такого правочину недійсним  судом  не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У  разі  задоволення  позову  висновок  суду  про   нікчемність  правочину має міститись у мотивувальній,  а не  в резолютивній частині судового рішення.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом з тим, за змістом ч.1 ст.208 ГК України застосування цих санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною.

Санкції, встановлені ч.1 ст.208 цього Кодексу, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених ч.1 ст.208 Кодексу, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків.

Частиною 1 ст. 208 ГК України передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі ст.41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються   за   рішенням   суду   в   доход   держави   за   порушення   правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню ч.1 ст.238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст.250 ГК України.

За цією ст.250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом 6 місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Поряд з тим, що позивачем не доведено порушення оспорюваними зобов'язаннями правил здійснення господарської діяльності, позов заявлено після сплину строку, зазначеного в ст.250 ГК України.

За позовними вимогами позивач пропонує застосувати наслідки недійсності зобов'язань за ст.208 ГК України як результат задоволення вимог про недійсність зобов'язань. Між тим, очевидна неможливість застосування наслідків пропонованої позивачем недійсності зобов'язань є ще однією причиною неможливості задоволення вимог про визнання недійсними зобов'язань.

На стадії розгляду справи цілком очевидною є неможливість отримання (повернення) ПІІ "АТ Автоінвестстрой-Херсон" від ПП "Праця" вартості робіт з оспорюваною угодою у зв'язку з відсутністю у ПІІ "АТ Автоінвестстрой-Херсон" як у суб'єкта підприємницької діяльності будь-яких адміністративних важелів, повноважень щодо розшуку осіб, які були фактичними учасниками угод та представлялися  від імені ПП "Праця".

За таких обставин, у випадку задоволення вимог про недійсність зобов'язань, при формальному застосуванні ст.208 ГК України особа, яка не мала за викладення позову умислу за угодами на порушення інтересів держави і суспільства (такий умисел ПІІ "АТ Автоінвестстрой-Херсон" позивач не доводив) була б у відмінності від невстановленої особи, що діяла від імені ПП "Праця", і про умисел якої стверджує позивач, двічі покараною матеріальною відповідальністю: по-перше з неї було б стягнуто до бюджету отримане за недісними зобов'язаннями майно; по-друге ПІІ "АТ Автоінвестстрой-Херсон" реально ніколи б не отримало від невстановленого фактичного контрагента вартості робіт.

Заявленням позову орган влади спрощує і обмежує свої функції у відносинах за участю ПП "Праця", особа, яка фактично була засновником цього суб'єкта не розшукується, не притягується до відповідальності, ситуацію цей орган вважає вичерпаною шляхом ініціювання притягнення до відповідальності ПІІ "АТ Автоінвестстрой-Херсон", фактично переклавши на ПІІ "АТ Автоінвестстрой-Херсон" як відповідальність вказаної невстановленої особи, так і реалізацію можливостей розшуку цієї особи при бажаних позивачу наслідках недійсності зобов'язань.

Суд враховує, що засадами цивільного законодавства за ст.3 ЦК України є в тому числі і справедливість, добросовісність та розумність. Наведене формальне застосування законодавства щодо наслідків недійсності господарського зобов'язання цим засадам не відповідало б.

Судочинство має за мету захист  порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом. Таким чином, рішення суду, захищаючи інтереси одного суб'єкта, не може порушувати законних прав та інтересів інших господарюючих суб'єктів.

Частина 4 статті 13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усів суб'єктів права власності і господарювання.

У справі позивачем не спростована добросовісність поведінки відповідача-2 при укладенні й виконанні оспорюваної угоди.

Застосування наслідків визнання угод недійсними, передбачених ст.208 ГК України, позбавило б відповідача права власності на придбане майно чи його вартість, що було б порушенням ст.41 Конституції України, яка гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та встановлює, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996р. "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", оскільки Конституція України, як це зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися  на Конституції, а також чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

У оцінюваних правовідносинах і при таких обставинах, що встановлені у спорі, формальне застосування ст.208 ГК України не відповідало б ст.41 Конституції України, ст.3 ЦК України.

Тому за відсутності правових підстав для застосування заявлених наслідків недійсності угоди за ст.208 ГК України, при заявлені вимог про недійсність і наслідки у сукупності, при наведенні серед підстав вимог ст.207 і ст.208 ГК України, відмова у застосуванні наслідків недійсності угоди спричинює і неможливість задоволення вимоги про визнання недійсними зобов'язань (недійсними зобов'язання визнаними бути не можуть без застосування наслідків недійсності в одному чи в різних провадженнях, скільки в ст.208 ГК України законодавцем вказано, що за рішенням суду "стягується" одержане за угодами, а не "може бути стягнуто"); пов'язаність вимог щодо недійсності угод і застосування наслідків є і пряма, і зворотня - неможливість визнання угоди недійсною спричиняє неможливість застосування наслідків недійсності угоди, неможливість застосування наслідків недійсності угоди приводить до неможливості задоволення вимоги про недійсність угоди, зобов'язання.

Викладене застосування судом норм права у цивільному спорі, що вирішується в межах адміністративного провадження, відповідає загальним засадам цивільного судочинства, в тому числі засадам справедливості, добросовісності та розумності, які закріплені в ст.3 ЦК України.

Розуміючи формально не визнану прецедентність права на Україні, та все ж приймаючи до уваги:

а) що різна судова практика застосування одних і тих же нормативних актів у аналогічних справах є підставою за ст.237 Кодексу адміністративного судочинства України для перегляду Верховним Судом України постанов Вищого адміністративного суду України (така ж по суті процесуальна норма є і в господарському процесі);

б) прецедентною є практика Європейського суду з прав людини, а за ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" національні суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права -

- суд обґрунтовано вважає, що застосування одних і тих же нормативних актів у аналогічних справах має бути однаковим - правильним. При цьому суд лише констатує, що розуміння у цій справі змісту нормативних актів щодо правової природи наслідків недійсності господарських зобов'язань, підстав такої специфічної відповідальності як визнання недійсними господарських зобов'язань, вчинених з метою, суперечною  інтересам держави і суспільства - з метою ухилення від оподаткування - співпадає з таким же їх застосуванням  при вирішенні аналогічних питань у Постанові Верховного Суду України від 26.09.2006р. за результатами розгляду касаційної скарги  ДПІ у м. Судаку у справі           за позовом ДПІ у м.Судаку до ПП "Колар" та ПП "Асторія" про визнання угоди недійсною та стягнення 109930936 грн. 68 коп.

Керуючись ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд  

постановив:

1. У позові відмовити.

2. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня  складення постанови у повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

3. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви на апеляційне оскарження, якщо такої заяви не буде подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження буде подано, але апеляційної скарги у визначений строк подано не буде, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя                                                                  В.В. Чернявський

                                                    У повному обсязі постанову

                                         складено 07.02.2007р.