Постанова

від 06.10.2014 по справі 813/3647/14

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2014 року № 813/3647/14

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сасевича О.М.,

за участю секретаря судового засідання Чижук М.М.,

за участю сторін:

представника позивача Стецюка Ю.О.,

представника відповідача Каранця Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Лев-Транс» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.02.2014 року №0000582210/2236, №0000572210/2237, -

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство «Лев-Транс» (надалі - ПП «Лев-Транс») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (надалі - ДПІ у Шевченківському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області), у якій просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000582210/2236 від 14.02.2014 року, №0000572210/2237 від 14.02.2014 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оспорювані ним податкові повідомлення-рішення були прийняті контролюючим органом із порушенням норм матеріального права та є такими, що суперечать чинному законодавству України. Позивач вважає податкові повідомлення-рішення, які були прийняті на підставі акту перевірки №42/29/22-1009/34904292 від 03.02.2014 року, необґрунтованими, оскільки ПП «Лев-Транс», діючи в рамках та в межах чинного законодавства України, правомірно було сформовано витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, по операціях із ПП «Юридична фірма «Фортеця», ТзОВ «Інтеграл Ай Ті», ТзОВ «БТК «ЄВРОБУД», ТзОВ «Торгові логістичні системи», ТзОВ «КВК «Мерсер», ТзОВ «Транскорп», ОСОБА_4, а також правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені в ціні отриманих послуг по цих же операціях.

Позивач стверджує, що операції між ПП «Лев-Транс» та ПП «Юридична фірма «Фортеця», ТзОВ «Інтеграл Ай Ті», ТзОВ «БТК «ЄВРОБУД», ТзОВ «Торгові логістичні системи», ТзОВ «КВК «Мерсер», ТзОВ «Транскорп», ОСОБА_4, у період за який проводилася перевірка, носили реальний і товарний характер. Позивач наголошує, що послуги, які ним отримувалися від контрагентів, були необхідними та безпосередньо використовувалися у його господарській діяльності в частині надання транспортно-експедиторських послуг тертім особам, а тому їх реальне здійснення мало ділову мету та економічний сенс для позивача. Реальність таких операцій підтверджується первинними документами, які надавалися відповідачу в повному обсязі при перевірці, та які оформлені у повній відповідності до усіх приписів чинного законодавства України (договори, рахунки, замовлення, акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг), докази оплати послуг, податкові накладні тощо).

Також позивач звертає увагу на неправомірність обґрунтування висновків податкового органу актами про неможливість проведення зустрічних звірок з його контрагентам, позаяк такі акти не містять дослідження реальності конкретних операцій та, відповідно, не можуть підтверджувати порушення, допущені саме позивачем. При цьому, на переконання позивача, такі зустрічні звірки його контрагентів були проведені з порушенням чинного законодавства, а тому не можуть бути належним доказом у суді. Окрім того, навіть у випадку якщо контрагенти позивача й допускали порушення податкового законодавства, однак, це не є прямим свідченням порушень, допущених позивачем.

У зв'язку з чим, позивач вважає, що при проведенні перевірки відповідачем не було дано належної оцінки усім наявним доказам, які безумовно та однозначно свідчили про реальність господарських операцій позивача та, відповідно, про відсутність порушення чинного законодавства України.

Враховуючи наведені ним доводи, позивач переконаний, що ним було правомірно віднесено до складу витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, витрати по операціях із ПП «Юридична фірма «Фортеця», ТзОВ «Інтеграл Ай Ті», ТзОВ «БТК «ЄВРОБУД», ТзОВ «Торгові логістичні системи», ТзОВ «КВК «Мерсер», ТзОВ «Транскорп», ОСОБА_4, підтверджені первинними та розрахунковими документами. А також, ним було правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені в ціні придбаних в ПП «Юридична фірма «Фортеця», ТзОВ «Інтеграл Ай Ті», ТзОВ «БТК «ЄВРОБУД», ТзОВ «Торгові логістичні системи», ТзОВ «КВК «Мерсер», ТзОВ «Транскорп», ОСОБА_4 послуг, за належним чином оформленими податковими накладними.

Ухвалами судді від 21.05.2014 року у даній адміністративній справі відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. Просив позов задовольнити й визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000582210/2236 від 14.02.2014 року та №0000572210/2237 від 14.02.2014 року, судові витрати покласти на відповідача.

У судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечив, вказав на правомірність винесення спірних податкових повідомлень-рішень №0000582210/2236 від 14.02.2014 року та №0000572210/2237 від 14.02.2014 року. Відповідач вважає, що такі податкові повідомлення-рішення прийняті у повній відповідності із чинним законодавством України, вони відповідають встановленим при перевірці обставинам справи та ґрунтуються на фактах порушення позивачем податкового законодавства, що проявлялося в документуванні неіснуючих господарських операцій із метою отримання податкових вигод. У зв'язку з чим, відповідач просить у позові відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ПП «Лев-Транс» як юридична особа зареєстроване у Виконавчому комітеті Львівської міської ради 12.02.2007 року. На податковий облік позивача взято 15.02.2007 року. У періоді, який перевірявся, ПП «Лев-Транс» було зареєстровано як платник ПДВ, згідно Свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ від 21.02.2007 року. Основний вид діяльності позивача - « 63.40.0 організація перевезення вантажів».

У період із 22.01.2014 року по 27.01.2014 року відповідачем було проведено позапланову виїзну перевірку ПП «Лев-Транс» з питань правильності формування сум податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість та їх подальший вплив на правильність формування доходів та витрат по взаєморозрахунках з ПП «Юридична фірма «Фортеця» за травень-липень 2011 року, ТзОВ «Інтеграл Ай Ті» за листопад, грудень 2011 року, січень, лютий 2012 року, ТзОВ «БТК «ЄВРОБУД» за вересень, жовтень 2011 року, ТзОВ «Торгові логістичні системи» за липень 2013 року, ТзОВ «КВК «Мерсер» за липень 2011 року, ТзОВ «Транскорп» за період з 01.11.2012 року по 30.06.2013 року, ОСОБА_4 за червень 2012 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено акт перевірки №42/29/22-1009/34904292 від 03.02.2014 року, у якому зафіксовано наступні порушення податкового законодавства, допущені ПП «Лев-Транс»:

- п.п.44.1, 138.2, 139.1.9 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток, який підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 68 825 грн., в тому числі за 2 квартал 2011 року - 15 104 грн., за 3 квартал 2011 року - 12 046 грн., за 4 квартал 2011 року - 15 660 грн., за 1 квартал 2012 року - 4 428 грн., за 2 квартал 2012 року - 210 грн., за 4 квартал 2012 року - 21 377 грн.;

- п.п.198.1-198.3, п.198.6 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 148 248 грн., в тому числі за травень 2011 року - 9 817 грн., червень 2011 року - 3 317 грн., липень 2011 року - 5 783 грн., вересень 2011 року - 4 692 грн., жовтень 2011 року - 2 800 грн., листопад 2011 року - 6 300 грн., грудень 2011 року - 4 517 грн., січень 2012 року - 1 800 грн., лютий 2012 року - 2 417 грн., червень 2012 року - 200 грн., листопад 2012 року - 7 442 грн., грудень 2012 року - 12 917 грн., січень 2013 року - 17 042 грн., лютий 2013 року - 14 504 грн., березень 2013 року - 9 467 грн., квітень 2013 року - 14 133 грн., травень 2013 року - 12 400 грн., червень 2013 року - 5 583 грн., липень 2013 року - 13 117 грн.

На підставі вказаного акту відповідачем 14.02.2014 року було винесено податкове повідомлення-рішення №0000582210/2236 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість (148 248 грн.) та штрафними санкціями (67 558 грн.), а також податкове повідомлення-рішення №0000572210/2237 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток (68 825 грн.) та штрафними санкціями (13 007,50 грн.).

Не погоджуючись із рішеннями податного органу, позивач скористався правом на їх адміністративне оскарження. Однак, рішенням Головного управління Міндоходів у Львівській області №6705/10/13-01-10-08-05/367 від 21.03.2014 року за результатами розгляду первинної скарги така скарга позивача була залишена без задоволення. Аналогічне рішення про залишення повторної скарги без задоволення було прийняте Міндоходів України за №7028/6/99-09-10-01-15 від 12.04.2014 року про результати розгляду повторної скарги.

Позивач, вважаючи свої права порушеними, звернувся до суду із даною позовною заявою, у якій обґрунтовує неправомірність прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень та визначення контролюючим органом суми грошових зобов'язань за ними.

Суд зазначає, що п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно п.58.1 ст.58 Податкового кодексу України, у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до ст.54 Податкового кодексу України, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Пунктом 86.1 статті 86 Податкового кодексу України визначено, що результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Отже, підставою для прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень є, зокрема, встановлення в результаті перевірок діяльності платника податків відповідних порушень, що викладається в акті, складеному за результатами перевірки.

Отож, у даному випадку, на виконання і з урахуванням зазначених вище норм закону, зважаючи на те, що в ході перевірки позивача ним було виявлено порушення податкового законодавства, відповідачем і складено акт перевірки №42/29/22-1009/34904292 від 03.02.2014 року, в якому зафіксовано такі порушення, а також визначено суму грошових зобов'язань позивача з податку на прибуток і податку на додану вартість та винесено відповідні податкові повідомлення-рішення №0000582210/2236 і №0000572210/2237 від 14.02.2014 року.

Як вважає відповідач, за своєю суттю порушення, допущені позивачем і встановлені в ході перевірки, полягали в протиправному віднесенні до складу витрат та податкового кредиту коштів, сплачених по операціях, які насправді не відбувалися, тобто є нереальними, а лише були документовані з метою отримання позивачем податкових вигод (закупівля послуг у ПП «Юридична фірма «Фортеця», ТзОВ «Інтеграл Ай Ті», ТзОВ «БТК «ЄВРОБУД», ТзОВ «Торгові логістичні системи», ТзОВ «КВК «Мерсер», ТзОВ «Транскорп», ФОП ОСОБА_4).

У зв'язку з чим, для належного встановлення факту реальності чи нереальності господарських операцій, які документувалися позивачем і його контрагентами, та, відповідно, для встановлення правомірності чи неправомірності його дій як платника податків, суд дослідив первинні та інші документи, які оформлялися в ході здійснення таких операцій.

Так, для підтвердження правовідносин із ПП «Юридична фірма «Фортеця» позивачем представлено договір послуг з надання замовлень на перевезення вантажів №0903-1 від 09.03.2011 року. Предметом такого договору є надання ПП «Юридична фірма «Фортеця» позивачу послуг з надання замовлень на перевезення вантажів у міжміських маршрутах на території України та міжнародних маршрутах. У свою чергу, позивач приймає до виконання інформацію про замовлення, подає рухомий склад для перевезення вантажів, оформляє необхідні документи та оплачує послуги ПП «Юридична фірма «Фортеця».

Як вбачається із додатків, що складалися до такого договору послуг, щомісячно (у кінці місця) сторони погоджували договірну ціну таких послуг, виходячи з обсягів фактично здійснених позивачем перевезень на користь третіх осіб (викладаючи ціну послуг в погодженні про договірну ціну, та детальний перелік наданих третім особам послуг в розрахунку вартості послуг), а факт надання послуг підтверджувався актом виконаних робіт. Після чого, позивачем такі послуги оплачувалися, що підтверджується банківськими виписками. По факту виконання договору та надання послуг ПП «Юридична фірма «Фортеця» виписувалися на користь позивача податкові накладні.

Ідентичні за змістом, механікою роботи й виконання договори були укладені позивачем і з іншими контрагентами, а саме - з ТзОВ «БТК «ЄВРОБУД» договір послуг з надання замовлень на перевезення вантажів №2908-1 від 29.08.2011 року, з ТзОВ «Торгові логістичні системи» договір послуг з надання замовлень на перевезення вантажів №0107-1 від 01.07.2013 року, з ТзОВ «Інтеграл Ай Ті» договір послуг з надання замовлень на перевезення вантажів №3110-1 від 01.11.2011 року, з ТзОВ «Транскорп» договір послуг з надання замовлень на перевезення вантажів №3670 р від 02.11.2012 року.

По вказаних правочинах сторони також щомісячно погоджували договірну ціну послуг, складали акти виконаних робіт. По факту виконання договорів та надання послуг контрагенти виписували на користь позивача податкові накладні. Також підтверджується оплата за такими договорами, яка проводилася позивачем.

Окрім того, на підтвердження економічної та господарської доцільності замовлення і отримання таких послуг, їх безпосереднього використання у власній господарській діяльності позивачем було представлено ряд документів, що засвідчують надання ПП «Лев-Транс» на користь третіх осіб транспортно-експедиційних послуг (копії договорів, замовлень, актів виконаних робіт, податкових накладних, доказів оплати тощо). Зазначені послуги, за твердженнями позивача надавалися ним третім особам саме в результаті отримання послуг від ПП «Юридична фірма «Фортеця», ТзОВ «БТК «ЄВРОБУД», ТзОВ «Торгові логістичні системи», ТзОВ «Інтеграл Ай Ті», ТзОВ «Транскорп» із надання відповідних замовлень. А тому, сплачені на користь ПП «Юридична фірма «Фортеця», ТзОВ «БТК «ЄВРОБУД», ТзОВ «Торгові логістичні системи», ТзОВ «Інтеграл Ай Ті», ТзОВ «Транскорп» кошти позивач відносив до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, а ПДВ, сплачене в ціні таких послуг, відносив до складу податкового кредиту.

Однак, розглянувши зазначені вище первинні документи в їх сукупності, суд погоджується з позицією відповідача, яка полягає в тому, що не зважаючи на зовнішню формальну вірність і коректність їх оформлення, вони не підтверджують реальність здійснення операцій між позивачем і його контрагентами (ПП «Юридична фірма «Фортеця», ТзОВ «БТК «ЄВРОБУД», ТзОВ «Торгові логістичні системи», ТзОВ «Інтеграл Ай Ті», ТзОВ «Транскорп»), а тому дії платника податків (ПП «Лев-Транс») щодо формування пов'язаних із цим витрат і податкового кредиту є протиправними.

Суд відзначає, що виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Водночас, ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Із урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Для надання первинним документам юридичної сили і доказовості вони повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та як підтвердження дійсно існуючих господарських операцій.

У той же час, суд не знаходить будь-якого розумного обґрунтування для придбання позивачем послуг із надання замовлень на перевезення вантажів у ПП «Юридична фірма «Фортеця», ТзОВ «БТК «ЄВРОБУД», ТзОВ «Торгові логістичні системи», ТзОВ «Інтеграл Ай Ті», ТзОВ «Транскорп» та їх реального використання у господарській діяльності позивача чи дійсного зв'язку з такою діяльністю.

Так, суд не вбачає прямого зв'язку між транспортно-експедиційними послугами, які надавалися позивачем на користь третіх осіб, і послугами, які ніби то надавалися позивачу ПП «Юридична фірма «Фортеця», ТзОВ «БТК «ЄВРОБУД», ТзОВ «Торгові логістичні системи», ТзОВ «Інтеграл Ай Ті», ТзОВ «Транскорп». Зокрема, у документах, які оформлялися позивачем із споживачами його послуг (треті особи, які користувалися транспортно-експедиційними послугами) відсутні будь-які вказівки на таких контрагентів позивача (ПП «Юридична фірма «Фортеця», ТзОВ «БТК «ЄВРОБУД», ТзОВ «Торгові логістичні системи», ТзОВ «Інтеграл Ай Ті», ТзОВ «Транскорп») як на одну з ланок в ланцюгу здійснення замовлення та виконання транспортно-експедиторських послуг. Що в свою чергу, заперечує пов'язаність послуг, які отримував позивач із тими, які він надавав. Зокрема, дана обставина підтверджується й отриманим відповідачем свідченням клієнта позивача - Корпорації «Енергоресурс-Інвест» (лист №1402 від 04.07.2014 року), який вказує на отримання послуг виключно від ПП «Лев-Транс», при цьому не підтверджує наявність будь-яких посередників при їх наданні (з числа вказаних вище ПП «Юридична фірма «Фортеця», ТзОВ «БТК «ЄВРОБУД», ТзОВ «Торгові логістичні системи», ТзОВ «Інтеграл Ай Ті», ТзОВ «Транскорп»).

Окрім того, документи, які складалися при виконанні договорів, укладених ПП «Лев-Транс» із ПП «Юридична фірма «Фортеця», ТзОВ «БТК «ЄВРОБУД», ТзОВ «Торгові логістичні системи», ТзОВ «Інтеграл Ай Ті», ТзОВ «Транскорп», за своїм змістом не вказують на реальне виконання таких договорів, а здебільшого зводяться до подальшої констатації фактів здійснення позивачем транспортно-експедиційної діяльності на замовлення третіх осіб та до розрахунку вартості таких послуг. При цьому, суд відзначає, що виходячи зі змісту укладених позивачем договорів щодо надання послуг з надання замовлень на перевезення вантажів їх виконання повинно було би вказувати на певну активну діяльність виконавців (ПП «Юридична фірма «Фортеця», ТзОВ «БТК «ЄВРОБУД», ТзОВ «Торгові логістичні системи», ТзОВ «Інтеграл Ай Ті», ТзОВ «Транскорп») із пошуку та збору замовлень на транспортні перевезення від третіх осіб, їх опрацювання, передачі таких замовлень позивачу для організації ним транспортно-експедиційної діяльності (при тому, це мало би відбуватися ще до організації позивачем перевезень на користь третіх осіб). Однак, у даному випадку відсутні належні й допустимі докази такої діяльності контрагентів позивача, а зі змісту наявних первинних документів фактично не можливо встановити причинно-наслідковий зв'язок між наданими позивачу послугами й укладеними ним договорами на перевезення вантажів, а радше навпаки, оформлювані документи свідчать про їх формальне складення уже після надання позивачем транспортно-експедиційних послуг лише з метою створення видимості дійсного надання послуг зі сторони ПП «Лев-Транс» із ПП «Юридична фірма «Фортеця», ТзОВ «БТК «ЄВРОБУД», ТзОВ «Торгові логістичні системи», ТзОВ «Інтеграл Ай Ті», ТзОВ «Транскорп» та для обґрунтування ціни цих послуг.

А тому, суд приходить до висновку, що первинні документи та податкові накладні, які складалися в межах укладених позивачем з ПП «Юридична фірма «Фортеця», ТзОВ «БТК «ЄВРОБУД», ТзОВ «Торгові логістичні системи», ТзОВ «Інтеграл Ай Ті», ТзОВ «Транскорп» договорів послуг із надання замовлень на перевезення вантажів не відображають реальність господарських операцій між вказаними особами та дійсний рух послуг від виконавців до замовника (позивача). А тому, за відсутності факту придбання послуг відповідні суми, сплачені позивачем як їх вартість, не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість, навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів.

Окрім того, позивачем було укладено з ТзОВ «КВК «Мерсер» договір на транспортно-експедиційні послуги №2426рП від 21.07.2011 року. За даним договором позивач виступав як експедитор-замовник, а ТзОВ «КВК «Мерсер» як перевізник, який зобов'язувався здійснити перевезення вантажів за маршрутом Львів - Київ. На підтвердження виконання цього договору сторонами було складено акт здачі-приймання робіт (надання послуг), а ТзОВ «КВК «Мерсер» - виписано податкову накладну. А також, позивачем було укладено з ФОП ОСОБА_4 аналогічний договір на перевезення вантажу №1646вП від 01.06.2012 року. За даним договором позивач виступав як експедитор-замовник, а ФОП ОСОБА_4 як перевізник, який зобов'язувався здійснити перевезення вантажів за маршрутом Ірпінь - Київ. На підтвердження виконання цього договору сторонами було складено акт здачі-приймання робіт (надання послуг), а ФОП ОСОБА_4 - виписано податкову накладну.

Сплачені на користь ТзОВ «КВК «Мерсер» та ФОП ОСОБА_4 кошти позивач відносив до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, а ПДВ, сплачене в ціні таких послуг, відносив до складу податкового кредиту.

Однак, на переконання суду, реальність господарських операцій між позивачем і ТзОВ «КВК «Мерсер» та ФОП ОСОБА_4 також є сумнівною й дійсне виконання цих операцій не підтверджується в достатній мірі наявними документами й доказами. Так, по вказаних операціях із транспортування товарів відсутні документи, що підтверджують завантаження й розвантаження товару, який перевозився, відсутні належні товаросупровідні документи, які би дозволяли встановити конкретні обставини операцій (реальний час здійснення операцій, маршрут транспортування, дійсних учасників таких операцій) та інші істотні обставини реального здійснення таких господарських операцій. Наявні ж первинні документи містять лише загальні дані щодо послуги (її найменування та вартість), що також не може підтверджувати реальне виконання укладених договорів і дійсне надання послуг з перевезення за такими договорами.

З огляду на вказане, суд приходить до висновку, що первинні документи та податкові накладні, які складалися в межах укладених позивачем договорів із ТзОВ «КВК «Мерсер» та ФОП ОСОБА_4 також не відображають реальність господарських операцій між вказаними особами. Відповідно, суми, сплачені позивачем на користь таких контрагентів, не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість, навіть за наявності формально складених первинних документів, однак, за відсутності фактів реального здійснення господарських операцій.

Разом із тим, суд критично оцінює посилання відповідача на віднесення до діяльності контрагентів позивача (ПП «Юридична фірма «Фортеця», ТзОВ «БТК «ЄВРОБУД», ТзОВ «Торгові логістичні системи», ТзОВ «Інтеграл Ай Ті», ТзОВ «Транскорп», ТзОВ «КВК «Мерсер», ФОП ОСОБА_4) та, відповідно, про протиправну діяльність позивача, які базуються на даних акта №1788/22.8/37403533 від 23.05.2013 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Інтеграл Ай Ті», складеного ДПІ у Печерському районі м.Києва, акта №1689/22-8/33499358 від 16.05.2013 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «БТК «ЄВРОБУД», складеного ДПІ у Печерському районі м.Києва, акта №1642/22.8/36520226 від 14.05.2013 року про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Юридична фірма «Фортеця», складеного ДПІ у Печерському районі м.Києва, акта №44/12-34-22-09/38251186 від 16.10.2013 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Транскорп», складеного ДПІ у Жовтневому районі м.Луганська, акта №56/20-11-22-02/38655942 від 14.10.2013 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Торгові логістичні системи», складеного Дергачівською ОДПІ, акта №506/3/22-1-36885806 від 12.11.2013 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «КВК «Мерсер», складеного ДПІ у Голосіївському районі м.Києва, акта №5049/17-2/НОМЕР_1 від 20.12.2012 року про неможливість проведення позапланової виїзної документальної перевірки ОСОБА_4, складеного Білоцерківською ОДПІ Київської області.

Суд підкреслює, що встановлення факту взаємовідносин позивача з суб'єктами господарювання, що допускають порушення податкового законодавства, не є безумовним доказом допущення порушень позивачем. Тобто, невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути автоматичною підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання. А окрім того, акти про неможливість проведення зустрічної звірки, на які посилається відповідач, за своєю природою призначені виключно для засвідчення факту об'єктивної неможливості здійснення такого заходу як зустрічна звірка, а не фактів порушення платниками податків податкового чи іншого законодавства. Тобто дані таких актів не можуть братися до уваги та використовуватися податковими органами під час проведення перевірок інших платників податків, як податкова інформація чи належна доказова база.

Аналогічно слід оцінювати й дані щодо розслідування кримінальних проваджень за фактами фіктивного підприємництва й ухилення від сплати податків в стосунку до контрагентів позивача, позаяк, такі висновки не стосуються безпосередньо позивача та не встановлені на цей час за відповідним рішенням суду.

Однак, незважаючи на це, беручи до уваги встановлені дійсні обставини справи, які викладені вище, суд приходить до висновку, що фактичне придбання позивачем у ПП «Юридична фірма «Фортеця», ТзОВ «БТК «ЄВРОБУД», ТзОВ «Торгові логістичні системи», ТзОВ «Інтеграл Ай Ті», ТзОВ «Транскорп», ТзОВ «КВК «Мерсер», ФОП ОСОБА_4 послуг не відбувалося, а їх документування мало своєю метою лише отримання податкових вигод, а тому реальність здійснення господарських операцій позивачем та його контрагентами не є доведена.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених кодексом.

В силу п.138.4 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не можуть включатися до складу витрат.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару.

У відповідності до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою встановленою п.193.1 кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом наведених правових норм, слід прийти до обґрунтованого висновку, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що обов'язково повинні відображати реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника. У той же час, якщо ж фактичного здійснення господарських операцій не мало місця, особа не має права на здійснення податкового обліку таких операцій та отримання від цього певних податкових вигод.

У зв'язку з чим, враховуючи наявні матеріали справи та встановлені дійсні обставини справи, суд вважає неправомірним віднесення до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, сум сплачених ПП «Лев-Транс» на користь ПП «Юридична фірма «Фортеця», ТзОВ «БТК «ЄВРОБУД», ТзОВ «Торгові логістичні системи», ТзОВ «Інтеграл Ай Ті», ТзОВ «Транскорп», ТзОВ «КВК «Мерсер», ФОП ОСОБА_4 як вартість отриманих від них послуг, та віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у ціні таких послуг, а висновки відповідача про нереальність таких господарських операцій суд вважає обґрунтованими.

Таким чином, прийняті відповідачем у зв'язку з виявленим порушенням податкового законодавства податкові повідомлення-рішення №0000582210/2236 від 14.02.2014 року, №0000572210/2237 від 14.02.2014 року відповідають обставинам справи, є правомірними та не підлягають скасуванню.

Статтею 67 Конституції України регламентовано, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

У відповідності до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується також з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у п.110 рішення у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

На переконання суду, наведені ДПІ у Шевченківському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області аргументи є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом при закупівлі послуг, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 94 КАС України, судові витрати позивачеві, якому відмовлено у позові, не відшкодовуються.

Згідно ст.4 Закону України «Про судовий збір», під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Водночас, як вбачається із матеріалів справи, під час подання адміністративного позову позивач сплатив судовий збір у розмірі 487,20 грн.

Отже, оскільки за результатами розгляду адміністративної справи суд відмовляє у задоволенні позову, відтак, решта суми судового збору, яка підлягає до стягнення становить - 4 384,80 грн.

Керуючись ст.ст.7-14, 18, 19, 69-72, 86, 87, 94, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства «Лев-Транс» (м.Львів, вул.Грінченка, 14/3; код ЄДРПОУ 34904292) до Державного бюджету України (одержувач коштів - УДКСУ у Залізничному районі міста Львова; код одержувача 38007594; банк одержувача - ГУ ДКСУ у Львівській області; МФО - 825014; рахунок - 31217206784003; код класифікації доходів бюджету - 22030001, призначення платежу «судовий збір, за подання позову Приватного підприємства «Лев-Транс» до ДПІ у Шевченківському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області, Львівський окружний адміністративний суд) решту суми судового збору у розмірі 4 384 (чотири тисячі триста вісімдесят чотири) грн. 80 коп.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 10 жовтня 2014 року.