Постанова

від 08.10.2014 по справі 817/2522/14

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/2522/14

08 жовтня 2014 року 11год. 01хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Жуковської Л.А. за участю секретаря судового засідання Мельничук О.А. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник ОСОБА_1,

відповідача: представник Махаринець М.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Державної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (по тексту постанови - ФОП ОСОБА_4.) звернулася до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області (по тексту постанови - ДПІ у м. Рівному) №0002331742, №0002341742, №0002351742 від 27.05.2013.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає висновки податкового органу в частині заявлених позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0002331742 від 27.05.2013 безпідставними, оскільки обов'язок позивача подати автомобіль в пункт завантаження передбачений договорами-заявками, внаслідок яких отримується дохід від підприємницької діяльності.

В частині обгрунтування позовних вимог по скасуванню податкового повідомлення-рішення №0002341742 від 27.05.2013 вказує, що в період з 01.04.2012 по 11.04.2012 загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг сукупно не перевищує 300 000 грн., відтак твердження відповідача про заниження податкових зобов'язань за травень 2012 року на суму 1200, 00 грн. безпідставні.

Крім того, на думку позивача податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області №0002351742 від 27.05.2013 є протиправним з огляду на ту обставину, що встановлена розбіжність сум ПДВ по придбанню дизельного пального, витраченого на подачу автомобілів до пункту завантаження нічим не підтверджується, натомість обов'язок позивача подати автомобіль в пункт завантаження передбачений договорами-заявками, внаслідок яких отримується дохід від підприємницької діяльності.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві, просив його задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача позов заперечив у повному обсязі.

Пояснив суду, що в І кварталі 2012 p. ФОП ОСОБА_4 працювала на спрощеній системі оподаткування - (друга) група згідно свідоцтва платника єдиного податку Б № 759716. Вказував, що в ході перевірки було встановлено розбіжність у валових витратах за II-IV квартали 2012р. на суму 110,974,3 грн., яка є порушенням 177.4 ст.177 Податкового Кодексу України.

Зазначав, що відповідно до п. 164.3 ст.164, п. 167.1 ст.167, п. 177.1, п. 177.2, п. 177.4 ст.177 Податкового Кодексу України донарахована за результатами перевірки сума податку на доходи фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю за ІІ-IV квартали 2012р. становить -17186,22 грн.

Звертав увагу суду на те, що в періоді з 11.04.2012р. по 12.08.2012р. ФОП ОСОБА_4 було надано транспортні послуги по перевезенню вантажів автомобілями на території України, що оподатковуються за ставкою 20%, згідно акту виконаних робіт №28 від 03.05.2012р. на суму 6000,0грн., ПДВ 1200, 00 грн. (маршрут: Кременець-Кременчуг) для підприємства ТОВ «ТЕК-Система» (ЄДРПОУ 37656641). Таким чином, в порушення п. 180.1, ст.180, п.181.1 ст.181 п.183.4 ст.183 пп.185.1.1 ст. 185 Податкового кодексу України, за результатами перевірки встановлено заниження податкових зобов'язань на суму 1200,0грн., в тому числі: за травень 2012 року - 1200 ,00 грн.

Перевіркою достовірності відображених показників у поданих деклараціях з податку на додану вартість (рядки 10.1-16.3) за період з 13.08.2012р. по 31.12.12 р. встановлено завищення податкового кредиту на загальну суму 5556,65грн.: розбіжність в сумі 5556,65грн., а саме: до складу податкового кредиту віднесено суми ПДВ придбанню дизельного пального, яке витрачене на подачу автомобілів до пункту завантаження.

Просив у позові відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю з таких підстав.

Як встановлено судом, Державною податковою інспекцією у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області проведено планову виїзну документальну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, рнокпп НОМЕР_1 за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено акт № 116/17-117/НОМЕР_1 від 14.05.2013 р. «Про результати документальної планової виїзної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, РНОКПП НОМЕР_1 за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р.»

За результатами встановлених порушень було прийнято податкові повідомлення-рішення №0002331742, №0002341742, №0002351742 від 27.05.2013.

Суд не погоджується з висновками Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській, покладених в основу оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Так, стосовно вимоги позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.05.2013 №0002331742 суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як встановлено з матеріалів справи, в ході перевірки було виявлено розбіжність у валових витратах за II-IV квартали 2012р. на суму 110,974,3 грн.

Згідно п. 177.1 ст. 177 Податкового Кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Пунктом 177.2 названої статті Кодексу встановлено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

На підставі п. п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пунктів 177.3 та 177.4 ст. 177 ПК України для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг). До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Пунктом 178.3 ст. 178 ПК передбачено, що оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності.

Відповідно до ст. 198 ПК України - право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п.198.1 ст. 198).

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст. 198).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п.198.3 ст. 198).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.1 1 ст. 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до Закону (п.198.6 ст. 198).

Матеріалами стверджується, що обов'язок подати автомобіль під завантаження передбачений договорами, на підставі яких надавались послуги з перевезення вантажів (а.с. 46-97).

Судом при прийняті судового рішення також беруться до уваги податкові декларації з ПДВ, які стверджують відображення господарські операції в звітності з ПДВ (а.с.131-134, 161-165, 188-192, 204-208).

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0002341742 від 27.05.2013 суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, у І кварталі 2012 p. ФОП ОСОБА_4 працювала на спрощеній системі оподаткування - (друга) група згідно свідоцтва платника єдиного податку Б № 759716.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 01.01.2010 по 31.03.2012 ФОП ОСОБА_4 здійснювала підприємницьку діяльність із застосуванням спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, в періоді з 01.04.2012 р. по 31.12.2012 р. - на загальній системі оподаткування.

Згідно акта перевірки в період з 11.04.2012р. по 12.08.2012р. ФОП ОСОБА_4 було надано транспортні послуги по перевезенню вантажів автомобілями на території України, що оподатковуються за ставкою 20%, згідно акту виконаних робіт №28 від 03.05.2012р. на суму 6000,00 грн., ПДВ 1200, 00 грн. (маршрут: Кременець-Кременчуг) для підприємства ТОВ «ТЕК-Система» (ЄДРПОУ 37656641).

Суд вважає висновки відповідача про порушення п. 180.1, ст.180, п.181.1 ст.181 п.183.4 ст.183 пп.185.1.1 ст. 185 Податкового кодексу України, щодо заниження податкових зобов'язань на суму 1200,0грн., в тому числі: за травень 2012 року - 1200 ,00 грн. необґрунтованими.

Так, судом встановлено, що при переході позивача на загальну систему оподаткування діяла норма п.18 підрозділу 2 розділу ХХ ПКУ, а саме:

Особи, які перейшли на загальну систему оподаткування із спрощеної системи оподаткування і не були зареєстровані платниками податку на додану вартість, підлягають обов'язковій реєстрації платниками податку на додану вартість з урахуванням вимог пункту 181.1 статті 181 цього Кодексу. Обсяг оподатковуваних операцій визначається починаючи з періоду переходу на загальну систему оподаткування.

Станом на 06.08.2011 року відповідно до закону №3609-VI від 07.07.2011 року п.18. підрозділу 2 розділу ХХ ПКУ виключено.

Пунктом. 181.1. ст. 181 ПКУ визначено, що у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.

Відповідно до п. 6 Указу суб'єкту малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, встановлено, що останній не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів) як податок на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків;

Положення Указу знайшли відображення в нормах ПКУ, а саме відповідно до підпункту 1 пункту 1 підрозділу 8 розділу XX ПКУ платники єдиного податку не є платниками, зокрема, податку на додану вартість з операцій з постачання товарів та послуг, місце надання яких розташоване на митній території України, за винятком податку на додану вартість, що сплачується юридичними особами, які обрали ставку оподаткування 6 відсотків.

Критеріям визначення умов застосування спрощеної системи оподаткування передбачено п. 1 Указу, а саме спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва як фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Таким чином, із системного аналізу норм Указу та ПКУ можна встановити наступне, що фізична особа-підприємець має право оподатковувати свої доходи єдиним податком при обсязі виручки за рік яка не перевищує 500 тис. грн. і в той же час не бути платником з податку на додану вартість. Обсяг оподатковуваних операцій визначається починаючи з періоду переходу на загальну систему оподаткування.

Суд вважає, що платник податку повинен відображати операції за правилами, які діяли на момент здійснення операцій. Таким чином, на дату переходу із спрощеної системи на загальну систему оподаткування позивач правомірно керувався нормою п.18 підрозділу 2 розділу ХХ ПКУ з обрахунку обсягу операцій для реєстрації платником податку на додану вартість.

Крім того, дію норми п. 6 Указу і підпункту 1 пункту 1 підрозділу 8 розділу XX ПКУ в 2011 році в цілому законодавець не виключав і не позбавляв права платників єдиного податку не бути платниками податку на додану вартість за умов визначених законом.

Матеріалами справи встановлено, що позивач будучи платником єдиного не перевищив граничний обсягу виручки для перебування на спрощеній системі оподаткування за відповідний період..

Посилання відповідача на п.183.4 ст. 183 ПКУ не заслуговує уваги, оскільки ДПІ у м. Рівному Рівненської області ДПС не надано жодного доказу факту перевищення граничного обсягу виручки у сумі 500 тис. грн.. при перебування позивача на спрощеній системі оподаткування так і не доведено факту досягнення обсягу 300 000 грн. сукупно за останні дванадцять календарних місяців при перебуванні позивача на загальній системі оподаткування з врахуванням вимог пункту 18 підрозділу 2 розділу ХХПКУ.

Тому, збільшення позивачеві грошового зобов'язання з податку на додану вартість згідно податкового повідомлення-рішення №0002341742 від 27.05.2013 є неправомірним.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0002351742 від 27.05.2013 суд зазначає наступне.

Так, згідно акта № 116/17-117/НОМЕР_1 від 14.05.2013 р. перевіркою достовірності відображених показників у поданих деклараціях з податку на додану вартість (рядки 10.1-16.3) за період з 13.08.2012р. по 31.12.12р. встановлено завищення податкового кредиту на загальну суму 5556, 65 грн.: розбіжність в сумі 5556,65грн., а саме: до складу податкового кредиту віднесено суми ПДВ придбанню дизельного пального, яке витрачене на подачу автомобілів до пункту завантаження.

З такими висновками суд не може погодитися з огляду на наступні обставини.

Матеріалами справи стверджено, що позивачем по справі було укладено ряд договорів по наданню послуг з перевезення вантажів:№19/2012 від 10.01.2012, №03/09/12-01 від 03.09.2012, №1/12 від 11.09.2012,№07/01 від 01.10.2012, №11-12/П від 11.10.2012, №09/2П від 18.09.2012, №74 від 17.09.2012, №27/09/2012 від 27.09.2012, ЭД №14 від 17.05.2012, №229 ОІЮ від 24.10.2012, №2507-001 від 25.07.2012, №155 від 21.11.2012, №32 від 20.11.2012, №1 від 23.07.2012, №086 від 21.08.2012, №49 від 30.08.2012, №14 від 05.08.2012.

Здійснення господарських операцій і відповідне ствердження маршрутів перевезення (пунктів завантаження та розвантаження) документально відображається у наданих суду копіями актів прийняття-здачі робіт, податковими накладними (а.с.103-130, 133-160, 164-187, 191-203, 207-208).

У пп. 5.2 п.2 Розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України за № 984, від 22.12. 2010 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 року за № 34/18772 (далі - Порядок № 984) передбачено, що у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно, зокрема:

- чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень;

- зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

У відповідності з відомостями акта перевірки № 116/17-117/НОМЕР_1 від 14.05.2013 р., відповідно до наданих для проведення перевірки документів (подорожних листів вантажного автомобіля, товарно-транспортних накладних, податкових накладних, актів виконаних робіт) встановлено, що в період з 01.04.2012р. по 31.12.2012р. ФОП було надано послуги по перевезенню вантажів транспортними засобами на відстань 96832 км. та при цьому списано пального в кількості 46962,27л. - загальна сума пального списаного понаднормово на надання послуг по перевезенню вантажів становить 13071,07 літрів

Однак, у ході перевірки до складу витрат підприємця не прийнято витрати в зв'язку з тим, що витрати на придбання пально-мастильних матеріалів на зворотній маршрут транспортних засобів від покупця не пов'язані з господарською діяльністю та з отриманням доходу від її ведення. Тобто, за наслідками перевірки податковим органом до складу валових витрат прийнято лише частину витрат, понесених на заправку транспортних засобів.

Наявність первинних документів, що підтверджують витрати позивача на придбання пально-мастильних матеріалів по перевіяємому періоду не заперечується відповідачем та стверджується копіями актів прийняття-здачі робіт, податковими накладними, договорами по наданню послуг з перевезення вантажів.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Суд зазначає, що процес надання автомобіля під завантаження, транспортування, розвантаження вантажу та доставка автомобіля від пункту розвантаження до місця його зберігання а також до місця наступного навантаження є діями, які супроводжують господарські операції і без наявності хоча б однієї із них, господарська операція відбутися не може. Відтак, оподаткуванню підлягають всі дії з моменту відбуття транспортного засобу до пункту завантаження до моменту його повернення в пункт зберігання або відбуття від місця розвантаження в інший пункт завантаження для здійснення іншої господарської операції. Тобто без завантаження, транспортування та розвантаження вантажу і доставки транспортного засобу під завантаження або повернення транспортного засобу з пункту розвантаження до місяця його зберігання, або до пункту його наступного навантаження господарські операції фізично відбутися не можуть.

Враховуючи вищевикладене, висновок відповідача про те, що витрати на придбання пально-мастильних матеріалів на зворотній маршрут транспортних засобів від покупця не пов'язані з господарською діяльністю та отриманням доходу від її ведення, є безпідставним.

Крім того, в акті перевірки відсутній обґрунтований розрахунок в розрізі витрат на придбання пально-мастильних матеріалів з посиланням на первинні документи, що на думку відповідача, мають зв'язок з господарською діяльністю позивача та не мають такого зв'язку за перевірений період, що суперечить вимогам Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затв. наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 N984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 за N34/18772), та ставить під сумнів висновки акта перевірки.

Вичерпний перелік витрат платника податку, що не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не враховується для визначення оподаткованого прибутку, встановлено пунктом 139.1 ст.139 Податкового кодексу України. Серед таких обмежень відсутні витрати, які було виключено ДПІ у м. Рівному зі складу витрат ФОП ОСОБА_4 за перевірений період.

Згідно ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.

Приймаючи рішення у даній справі, суд виходить із повноважень, визначених частиною другою статті 162 КАС України, тому адміністративний позов слід задовольнити шляхом прийняття постанови про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області №0002331742, №0002341742, №0002351742 від 27.05.2013.

Судові витрати присуджуються на користь позивача відповідно до ч.1 ст.94 КАС України.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області №0002331742, №0002341742, №0002351742 від 27.05.2013.

Присудити на користь позивача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 із Державного бюджету судовий збір у розмірі 188, 18 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Жуковська Л.А.