Ухвала

від 18.06.2014 по справі 6-48355св13

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Олійник А.С.

суддів: Гончара В.П., Дербенцевої Т.П.

Карпенко С.О., Парінової І.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Фермерського господарства «Овіс» до ОСОБА_3 про відшкодування збитків за касаційною скаргою Фермерського господарства «Овіс» на рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 4 вересня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 16 жовтня 2013 року

в с т а н о в и л а:

У липні 2013 року Фермерське господарство «Овіс» звернулось до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що в 2005 році між ним та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 укладені строком на 5 років договори оренди земельної ділянки площею 7,99 га, кадастровий номер 4823055000:03:000:0142, та земельної ділянки такою ж площею, кадастровий номер 4823055000:03:000:0143. У зв'язку зі смертю орендодавців господарство 1 серпня 2011 року уклало договір оренди цих земельних ділянок строком на 5 років з їх спадкоємцем ОСОБА_3, яка на той час правовстановлюючих документів на земельну ділянку не мала, що перешкоджало державній реєстрації договору. У рахунок орендної плати за 2013 рік господарство авансом сплатило відповідачеві 4 000 грн. Так як на вимогу ОСОБА_3, складену нею 8 січня 2013 року, земельні ділянки господарство повернуло, позивач просив стягнути з відповідача сплачену їй орендну плату у сумі 4 000 грн, 10 128, 18 грн витрачених на обробіток цих земельних ділянок як шкоду, завдану неправомірними діями відповідача, і 31 011 грн упущеної вигоди.

Рішенням Єланецького районного суду Миколаївської області від 4 вересня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 16 жовтня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 4 вересня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 16 жовтня 2013 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову, мотивуючи свої вимоги порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Судами встановлено, що власником земельних ділянок на підставі державних актів на право власності на землю серії ЯО № 301435, площею 3,9923 га, виданого 14 грудня 2012 року, серії ЯК № 2566273, площею 3,9950 га, виданого 28 жовтня 2011 року та серії МК № 004410, площею 7,99 га від 13 серпня 2012 року, розташованих у межах Єланецької селищної ради Миколаївської області, є ОСОБА_3

Позивач використовував зазначені земельні ділянки без укладення у належній формі договору оренди землі.

8 січня 2013 року ОСОБА_3 повідомила Фермерське господарство «Овіс» про бажання самостійно використовувати належні їй земельні ділянки і позивач земельні ділянки повернув.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із необґрунтованості позовних вимог у зв'язку з їх недоведеністю.

Такі висновки суду ґрунтуються на фактичних обставинах, встановлених судом, і відповідають вимогам закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі і за

бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Згідно зі ст. 18 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ст. 20 Закону України «Про оренду землі»).

Частиною 2 ст. 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановивши, що сторонами договір оренди, складений 1 серпня 2011 року, у визначеному законом порядку зареєстрований не був, протиправність дій відповідача і отримання нею 4 000 грн позивач не довів, суди дійшли правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

За змістом ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні судів першої та апеляційної інстанції чи відкинуті ними, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу та про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дослідивши докази у справі, дав їм належну оцінку і, з урахуванням встановлених обставин справи та вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог у зв'язку з їх недоведеністю.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору, оскільки висновків судів попередніх інстанцій не спростовують і зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості, проте, в силу ст. 335 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та вірно застосовано норми матеріального права.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Фермерського господарства «Овіс» відхилити.

Рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 4 вересня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 16 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий А.С.Олійник

Судді: В.П.Гончар

Т.П.Дербенцева

С.О.Карпенко

І.К.Парінова