Постанова

від 18.09.2014 по справі 912/2432/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2014 р. Справа№ 912/2432/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Авдеєва П.В.

Яковлєва М.Л.

за участю представників:

від прокуратури: Пилипенко Т.,

від позивача: не з'явився,

від відповідача-1: не з'явився,

від відповідача-2: не з'явився,

від відповідача-3: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держземагенства у Кіровоградській області

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2014 р.

у справі № 912/2432/13 (головуючий суддя Босий В.П., судді Ломака В.С., Полякова К.В.)

за позовом прокурора Ульяновського району в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Кіровоградській області

до 1. Кіровоградської обласної державної адміністрації,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомотів ЛТД", м. Ульяновка Кіровоградської обл.,

3. Ульяновської районної державної адміністрації

про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору та зобов'язання повернути земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2013 р. прокурор Ульяновського району в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Кіровоградській області звернувся до місцевого господарського суду з позовом до Кіровоградської обласної державної адміністрації, Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомотів ЛТД" про визнаннчя незаконним та скасування розпорядження голови Кіровоградської обласної державної адміністрації від 10.12.2008 р. №1089-р, визнання недійсним договору оренди землі від 26.01.2010 р., укладений між Ульянівською районною державною адміністрацією Кіровоградської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автомотів ЛТД», зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомотів ЛТД» повернути земельну ділянку площею 1,1783 га державі в особі Головного управління Держземагенства у Кіровоградській області.

Позовні вимоги мотивовані тим, що розпорядження голови Кіровоградської обласної державної адміністрації №1089-р від 10.12.2008 р. є протиправним та підлягає скасуванню, а укладений договір визнанню недійсним, оскільки при прийнятті спірного розпорядження були порушені норми чинного законодавства України, зокрема щодо заборони вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.05.2014 р. у справі №912/2432/13 в задоволенні позовних вимог Прокурора Ульяновського району в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Кіровоградській області відмовлено повністю, стягнуто з Головного управління Держземагенства у Кіровоградській області в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3 441 грн. 00 коп.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Головне управління Держземагенства у Кіровоградській області звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права.

Відповідачі правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

Представник прокуратури в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Позивач та відповідачі явку своїх представників в судове засідання не забезпечили, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.

Відповідач-1 направив до суду клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Згідно роз'яснень п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Неявка представників позивача та відповідачів в судове засідання не перешкоджає розгляду справи, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представника прокуратури, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову повністю з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням голови Кіровоградської обласної державної адміністрації №1089-р від 10.12.2008 р. "Про надання земельної ділянки ТОВ "Автомотів ЛТД" для розташування комплексу придорожнього сервісу" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству, надано Товариству в оренду на 49 років земельну ділянку площею 1,178 га пасовищ за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у запасі на території Новоселицької сільської ради Ульяновського району, для розташування комплексу придорожнього сервісу; визначено склад угідь - землі, що використовуються в комерційних цілях, категорію земель - землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони, енергетики та іншого призначення.

26.01.2010 р. між Ульяновською районною державною адміністрацією Кіровоградської області (орендодавець) та Товариством (орендар) було укладено договір оренди землі, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець надає на підставі Розпорядження, а орендар приймає в строкове платне користування (оренду) земельну ділянку для розташування комплекс придорожнього сервісу, яка знаходитися за адресою: Новоселицька сільська рада Ульяновського району Кіровоградської області.

За посиланнями прокурора спірне розпорядження прийнято з перевищенням повноважень, визначених нормами Земельного кодексу України та є незаконним, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.

Згідно положень ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

До повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин статтею 13 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) віднесено розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Статтею 17 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) передбачено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Організація, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій визначаються Законом України "Про місцеві державні адміністрації" (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) статтею 1 якого визначено, що виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації, які є місцевими органами виконавчої влади і входять до системи органів виконавчої влади.

У відповідності до ст. 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, щорічного послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Статтею 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) встановлено, що до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить, зокрема, вирішення питань щодо використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.

В управлінні відповідних місцевих державних адміністрацій, відповідно до ст. 15 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) перебувають об'єкти державної власності, передані їм в установленому законом порядку.

Згідно зі ст. 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) місцева державна адміністрація, серед іншого, розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Згідно зі ст. 19 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Статтею 84 Земельного кодексу України визначено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

За приписами ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) до особливо цінних земель відносяться: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі ґрунти Закарпаття; землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Матеріалами справи підтверджено, що на земельній ділянці площею 1,178 га, яка була передана в оренду ТОВ «Автомотів ЛТД», згідно спірного розпорядження, розташовані особливо цінні ґрунти - чорнозем типовий малогумусний та чорнозем сильно реградований легкоглинистий, які на підставі ст. 150 Земельного кодексу України віднесено до особливо цінних земель, вилучення яких мало здійснюватись виключно Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Місцевий господарський суд, відмовляючи у позові, виходив з того, що в даному випадку має місце не вилучення (викуп) земельних ділянок в розумінні приписів Земельного кодексу України, а передача земельної ділянки особі в користування (оренду).

Однак, з даним висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, оскільки він зроблений з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Так, під час прийняття спірного розпорядження не враховано, що на земельній ділянці розташовані особливо цінні ґрунти.

На стадії розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, під час розрахунку втрат сільськогосподарського виробництва, спричинених вилученням земельної ділянки для несільськогосподарських потреб установлено, що на земельній ділянці розташовано чорнозем типовий малогумусний та чорнозем сильнореградований легкоглинистий (шифр 53л), який згідно з ст. 150 Земельного кодексу України та наказом Держкомзему України від 06.10.2003 № 245 «Про затвердження переліку особливо цінних груп ґрунтів» віднесено до категорії особливо цінних.

Вказане підтверджується також картограмою грунтів, розробленою ДП «Кіровоградський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою».

За змістом ч. 2 та 3 статті 150 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України. Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських рад.

Всупереч даної норми, Кіровоградською обласною державною адміністрацією прийнято розпорядження, а Ульяновською районною державною адміністрацією укладено з ТОВ «Автомотів ЛТД» договір оренди землі за відсутності відповідної постанови Кабінету Міністрів України.

Таким чином, вказане розпорядження суперечить вимогам ст. 150 Земельного кодексу України.

Відповідно до ст. 211 Земельного кодексу України, порушенням законодавства є, зокрема, укладення угод з порушенням земельного законодавства.

Статтею 155 Земельного кодексу встановлено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону встановлені главою 16 ЦК України.

Так, відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Оскільки договір оренди укладений всупереч вимогам ст. 150 Земельного кодексу України, він підлягає визнанню недійсним.

Статтею 84 Земельного кодексу встановлено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з ст. 122 Земельного кодексу України, розпорядження землями сільськогосподарського призначення здійснюють центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи.

Спірна земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення, а тому відповідно до вказаної норми закону, власником земельної ділянки є головне управління Держземагентства в Кіровоградській області

Пунктом 4.33 Положення про головне управління Держземагентства в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 10.05.2012 № 258, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.05.2012 за № 852/21164, визначено, що управління вживає в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, звертається з позовами до суду за захистом своїх прав та з питань порушення вимог законодавства.

Статтею 216 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування

Згідно з ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Таким чином, ТОВ «Автомотів ЛТД» зобов'язане повернути головному управлінню Держземагенства в області земельну ділянку площею 1,178 га вартістю 579724,00 грн.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову повністю.

Згідно п. 2 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Відповідно до приписів п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомотів ЛТД» підлягають стягненню судові витрати.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Головного управління Держземагенства у Кіровоградській області задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2014 р. у справі № 912/2432/13 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позов прокурора Ульяновського району в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Кіровоградській області до Кіровоградської обласної державної адміністрації, Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомотів ЛТД", Ульяновської районної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору та зобов'язання повернути земельну ділянку задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Кіровоградської обласної державної адміністрації від 10.12.2008 р. №1089-р «про надання земельної ділянки ТОВ «АВТОМОТІВ ЛТД» для розташування комплексу придорожнього сервісу».

Визнати недійсним договір оренди землі від 26.01.2010 р., укладений між Ульянівською районною державною адміністрацією Кіровоградської області (26400, Кіровоградська обл., м. Ульяновка, вул. Леніна, 72, ідентифікаційний код 04055179) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автомотів ЛТД» (26400, Кіровоградська обл., м. Ульяновка, вул. Леніна,15-А, ідентифікаційний код 33334058).

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Автомотів ЛТД» (26400, Кіровоградська обл., м. Ульяновка, вул. Леніна,15-А, ідентифікаційний код 33334058) повернути земельну ділянку площею 1,1783 га, вартістю 579724,00 грн., кадастровий номер 3525586000:02:000:7507, розташовану на території Новоселищної сільської ради Ульянівського району Кіровоградської області державі в особі Головного управління Держземагенства у Кіровоградській області (25006, м. Кіровоград, вул. Тимірязєва, 84, ідентифікаційний код 38802868).

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомотів ЛТД» (26400, Кіровоградська обл., м. Ульяновка, вул. Леніна,15-А, ідентифікаційний код 33334058) на користь Державного бюджету України судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 3654 (три тисячі шістсот п'ятдесят чотири) грн. та апеляційної скарги в розмірі 106 (сто шість) грн. 50 (п'ятдесят) коп.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомотів ЛТД» (26400, Кіровоградська обл., м. Ульяновка, вул. Леніна,15-А, ідентифікаційний код 33334058) на користь Головного управління Держземагенства у Кіровоградській області (25006, м. Кіровоград, вул. Тимірязєва, 84, ідентифікаційний код 38802868) сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1720 (тисяча сімсот двадцять) грн. 50 (п'ятдесят) коп.

6. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

7. Матеріали справи № 912/2432/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді П.В. Авдеєв

М.Л. Яковлєв