Рішення

від 03.09.2014 по справі 910/11747/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №910/11747/14 03.09.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквавит»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Форгант»

про стягнення 12 888,22 грн.

Суддя Митрохіна А.В.

Представники сторін:

від позивача: Брайко М.В. дов. №26 від 11.12.2013;

від відповідача: не з'явилися

Обставини справи:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Аквавит» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Форгант» про стягнення з останнього заборгованості у розмірі 12 888,22грн., з яких: 10 850,14 грн. основного боргу; 1 044,52 грн. - пені; 774,02 грн. - інфляційних втрат; 219,54 грн. - 3% річних, крім того просив судові витрати у розмірі 1 827,00 грн. також покласти на відповідача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 01.03.2013 між сторонами було укладено договір поставки №1051КИЕ, відповідно до якого позивач зобов'язувався передавати у власність відповідача, а відповідач приймати та оплачувати товар за цінами, вказаними у накладних. Проте в результаті неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 10 850,14 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2014 порушено провадження у справі №910/11747/14 та призначено розгляд справи на 14.07.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2014 розгляд справи відкладався до 04.08.2014 відповідно до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У зв'язку з перебуванням судді Митрохіної А.В. на лікарняному, розпорядженням заступника Голови Господарського суду міста Києва від 04.08.2014 справу було передано в провадження судді Якименку М.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2014 суддя Якименко М.М. прийняв справу №910/11747/14 до свого провадження та призначив справу до розгляду на 03.09.2014.

У зв'язку з поверненням судді Митрохіної А.В. з лікарняного, розпорядженням заступника Голови Господарського суду міста Києва від 01.09.2014 справу було передано в провадження судді Митрохіній А.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.09.2014 суддя Митрохіна А.В. прийняла справу №910/11747/14 до свого провадження та призначила справу до розгляду на 03.09.2014.

Позивач в судове засідання 03.09.2014 з'явився, надав заяву №б/н від 03.09.2014 про відмову від позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 10 850,14 грн. та просив позовні вимоги задовольнити з урахуванням заяви про часткову відмову від позовних вимог.

Представники відповідача в судове засідання 03.09.2014 не з'явилися, вимоги ухвали суду у справі не виконали, про поважні причини неявки суд не повідомили, заяв та клопотань не подавали.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

За результатами дослідження доказів, наявних у матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст.ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі №910/11747/14.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 03.09.2014 року судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.03.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аквавит» (далі - Позивач, Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Форгант» (далі - Відповідач, Покупець) було укладено договір поставки №1051КИЕ (далі - Договір).

Відповідно до п. 2.1. Договору Постачальник зобов'язується передавати у власність Покупця, а Покупець приймати та оплачувати на умовах і у порядку, визначених Договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними у накладних, які є невід'ємною частиною Договору.

Сторони погодили, що відповідно до п.4.1. Договору ціни на товар вказуються у накладних, які є невід'ємною частиною Договору. Оплата здійснюється в національній валюті України виключно у формі безготівкових розрахунків. Згідно п. 4.2. Договору Покупець зобов'язаний оплачувати кожну партію товару переданого Постачальником товару не пізніше 30 днів з дати її поставки.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку Позивача, виконанням Відповідачем грошового зобов'язання по оплаті поставленого згідно Договору товару, у зв'язку з чим Позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 10 850,14 грн.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання умов Договору Позивачем поставлено, а Відповідачем прийнято товар на суму 11 194,20 грн., що підтверджується видатковими накладними, а саме: №5375 від 17.09.2013 на суму 4 341,30 грн.; №3551 від 17.05.2013 на суму 1 782,96 грн.; №5376 від 17.09.2013 на суму 5 069,94 грн.;

Відповідач частково сплатив вартість поставленого товару у розмірі 344,06 грн., що вказує сам Позивач.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 ЦК України, п.4.2. Договору, розрахунок за товар здійснюється Покупцем протягом 30 днів з дати його поставки.

Таким чином, заборгованість Відповідача за поставлений товар згідно видаткових накладних № 5375 від 17.09.2013, № 3551 від 17.05.2013, № 5376 від 17.09.2013 становить 10 850,14 грн., а строк виконання грошового зобовязання на момент подання позовної заяви настав.

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у Відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь Позивача на підставі Договору за переданий товар. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення відсутні.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідач обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

В судовому засіданні 03.09.2014 Позивач подав заяву №б/н про відмову від позовних вимог в частині стягнення основної суми заборгованості - 10 850,14 грн.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України провадження у справі підлягає припиненню, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем або обома сторонами. до прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд розяснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін.

Від імені Позивача заяву про відмову від позову в частині основного боргу підписана представником Позивача за довіреністю - Брайко М.В., якому згідно довіреності № 26 від 11.12.2013 надано усі права позивача, передбачені чинним законодавством України.

Приписами ст. 22 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Зважаючи на п.4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадках відмови позивача від позову (пункт 4 частини першої статті 80 ГПК України) господарському суду слід керуватись частиною шостою статті 22 ГПК, тобто перевіряти, чи не суперечить ця відмова законодавству чи не порушує вона інтереси інших осіб.

Звернення до суду з позовом, як і відмова від нього чи його частини, є формою реалізації права Позивача, а відтак відмова Позивача від позову, не суперечить чинному законодавству України та не порушує чиї-небудь права і інтереси.

За таких обставин, оскільки дана відмова від позову в частині оснвоного боргу не порушує чиїх-небудь прав і законних інтересів, з правовими наслідками такої відмови Позивач ознайомлений, вона приймається судом, що у відповідності до п.4 ч.1 ст. 80 ГПК Українизумовлює припинення провадження у справі.

Таким чином, провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 10 850,14 грн. підлягає припиненню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки Позивач відмовився від позовних вимог у цій частині та таку відмову прийнято судом.

Крім того, Позивач просить суд стягнути з Відповідача 1 044,52 грн. - пені, 219,54 грн. - 3% річних та 774,02 грн. - інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Щодо стягнення штрафних санкцій, судом встановлено наступне.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" №01-8/344 від 11.04.2005 з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом встановлено, що Відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії Відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 ЦК України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до п. 6.6. Договору в разі порушення строків оплати товару Покупець оплачує Постачальникові неустойку у розмірі подвійно облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі 1 044,52 грн. у період з 18.06.2013 по 04.06.2014 по кожній видатковій накладній окремо, проте суд здійснює перерахунок з урахуванням положень ч.6 ст. 232 ГК України.

За результатами розрахунку суду встановлено, що правомірною є вимога про стягнення пені у розмірі 710,68 грн, в іншій частині (333,84, грн.) пеня нарахована неправомірно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Також Позиваче заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 219,54 грн. та інфляційних втрат у розмірі 774,02 грн.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому передбачене законом право кредитора вимагати сплати суми заборгованості стосовно індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши перерахунок суми 3% річних та інфляційних втрат, суд прийшов до висновку про правильність їх нарахування Позивачем.

Таким чином, вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквавит» стосовно стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Форгант» є обгрунтованими стосовно пені у розмірі 710,68 грн., трьох відсотків річних у розмірі 219,54 грн. та 774,02 грн. інфляційних втрат.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В частині стягнення коштів у розмірі 10 850,14 грн. слід провадження у справі припинити на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України з вищевикладених підстав.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Форгант» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквавит» пені у розмірі 710,68 грн., 3% річних у розмірі 219,54 грн. та 774,02 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, у якому позовні вимоги задоволені частково, покладються на сторін пропорційно до задоволених судом вимог.

Відповідно до п. 5.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.03.2013 №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» статтею 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК).

Таким чином, припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 ГПК, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору, у зв'язку з чим судовий збір Позивачу не повертається.

За таких обставин, на підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, п. 4 ч.1 ст. 80, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Провадження у справі №910/11747/14 в частині стягнення основного боргу в сумі 10 850,14 грн. припинити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Форгант» (03057, м. Київ, вул. Софії Перовської, буд. 6/11; код ЄДРПОУ 38063072) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквавит» (49083, м. Дніпропетровськ, вул. Собінова, 1; код ЄДРПОУ 36841030) 710,68 грн. - пені, 219,54 грн. - 3% річних, 774,02 грн. - інфляційних втрат та 241,59 грн. - судового збору.

4. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

7. Дата складання повного тексту рішення 26.09.2014.

Cуддя А.В.Митрохіна